11. Провідні функції соціально-педагогічної підтримки дітей, які стали жертвами насильства.

Україна в умовах розбудови демократії та утвердження ринкових відносин переживає певні соціальні явища. До таких негативних явищ належить і насильство в сім’ї щодо дітей. У даний час жорстоке поводження з дітьми в родині, як свідчить статистика, є однією з головних причин дитячого травматизму і смертності в усьому світі. Розшарування суспільства, зниження рівня життя значної частини населення, безробіття, психологічна напруженість сприяє різкому зниженню рівня культури внутрісімейного неблагополуччя. Насильство над дитиною в сім’ї – одна з найпоширеніших і соціальних проблем. Але статистика з проблем насильства щодо дітей у сім’ї не існує, причиною цього є закриття сім’ї як системи. Відсутність доступу в сім’ю заважає надати дитині – жертві своєчасну кваліфіковану допомогу.

Насильство над дитиною – це широкий спектр дій, що приносять шкоду дитині з боку людей, які повинні доглядати його та опікуватися ним. Ці дії включають у себе як фізичне насильство, так і занедбаність й нехтування потребами дитини.

Основними функціями соціальної роботи з дітьми можна назвати такі:

· соціально-психологічні, спрямовані на внутрішній світ дитини, які передбачають певну корекцію його системи цінностей і орієнтацій, а також уявлень і переваг, які удосконалюють його психологічні можливості і надання відповідної підтримки і допомоги (методи психодіагностики і психокорекції, психологічне консультування тощо);

· соціально-педагогічні, які дають можливість підвищити освітній і інтелектуальний рівень дитини, сформувати адекватну оточуючим його умовам систему ціннісних орієнтацій і уявлень (методи освіти і просвіти, педагогічної корекції і педагогічного консультування);

· соціально-медичні, які призначені для надання дитині своєчасної і необхідної медичної допомоги (лікування, соціально-медична реабілітація і адаптація, організація необхідного і комфортного середовища існування тощо);

· соціально-правові, що включають в себе певні процедури і операції, які дозволяють привести процес життєдіяльності дитини відповідно до існуючих норм закону і права (юридичний і правовий захист інтересів дитини, правова просвіта, правовий контроль, правові санкції);

· соціально-економічні, які спрямовані на вирішення проблем матеріального благополуччя дитини, матеріальна підтримка і допомога, працевлаштування тощо);

· соціально-групові, що дозволяють соціальному працівникові і іншим спеціалістам вести роботу з соціальним оточенням дитини (сімейне консультування, корекція системи відношень в дитячому колективі, організація дитячих колективів, які орієнтовані на позитивну діяльність) [24, c. 28].

12. Роль неурядових організацій в роботі щодо соціального захисту населення країни.

Соціальний захист – це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні – формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки соціальний захист – це правила

перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх”.

Правозахисні організації концентрують свої зусилля на захисті громадянських і політичних прав, боротьбі за дотримання належної процедури в ході судових процесів, на захист окремих особистостей, а не соціальних груп чи верств. Вони віддані традиційним ліберальним цінностям, які, як вважається, є джерелами правозахисного руху.

Відстоюючи дотримання в першу чергу цивільних і політичних прав і тільки в цьому сенсі займаючи певну політичну позицію, НУО в країнах з розвиненою демократією, в тому числі і впливові міжнародні правозахисні організації, дистанціюються від боротьби політичних партій, є неупередженими аналітиками, порівнювати конкретні ситуацію в конкретній країні з міжнародними стандартами.

Важливим аспектом правозахисної діяльності є контакти правозахисників з державними службовцями для вироблення рекомендацій щодо поліпшення системи захисту прав людини, ліквідації недоліків у діяльності державних органів. Як правило, це здійснюється у формі семінарів, роботи експертних груп. Правозахисні організації демократичних держав приділяють багато уваги популяризації досягнень своїх країн у галузі захисту прав людини. З цією метою вони організовують конференції, семінари та зустрічі за участю представників своїх країн з демократією. Вони складають експертні групи з компетентних і авторитетних фахівців, які готують рекомендації для урядів країн, де дотримання прав людини ще не стало нормою повсякденного життя.

Необхідна частина в діяльності НУО - розробка правозахисних освітніх програм для співробітників поліції, викладачів вищих і середніх навчальних закладів, шкіл, інших категорій населення. Освітні програми, як правило, вимагають від НПО активної видавничої діяльності, так як успішне втілення в життя цих програм неможливо без відповідних посібників, ілюстративного матеріалу.

Діяльність НУО в демократичних державах в достатній мірі фінансується з різних фондів, як приватних, так і державних. При цьому гроші, що йдуть на правозахисну діяльність, не обкладаються податками. У розвинених демократичних країнах правозахисні організації, як правило, не є численними і масовими, вони мають добре обладнані офіси, штатних працівників.

Статус правозахисників у суспільстві визначається не тільки ставленням до них держави. Велику роль відіграє тут думка самого населення, яке формується на базі історичних чи інших традицій. Населення країн з розвиненим інститутом приватної власності розглядає права людини як невід'ємну частину всього життя суспільства, що автоматично робить правозахисників людьми корисними і необхідними. Релігійна традиція розглядає тих, хто бореться за правду, за інтереси інших людей, як угодних Богу, а їх діяльність як богоугодну.

Головним напрямком діяльності НУО стає освітнє, а об'єктом - в першу чергу, державні службовці, в своїй роботі часто стикаються з великим числом людей: педагоги, лікарі, міліція і т. д. Навчання їх міжнародним стандартам, законодавству з прав людини - один із засобів своєрідною "профілактики" порушень прав людини.

Національні правозахисники працюють в тісному контакті з міжнародними організаціями, зі своїми колегами з країн з розвиненою демократією. Ця спільна діяльність - обмін інформацією, участь у роботі експертних груп, семінарах, конференціях, тренінгах - сприяє поширенню світового досвіду в захисті прав людини, робить становище в галузі прав людини в окремій країні предметом уваги всієї світової спільноти.