78

З історії становлення луганської діалектологічної школи

Вивчення фольклору, предметів матеріальної культури й говорів Луганщини, ширше – Східної Слобожанщини, має порівняно давні традиції. Актуальність досліджень, присвячених цій проблематиці, посилилася після останнього чергового відродження суверенності України. Сусідів, як і батьків, не вибирають. Українсько-російські взаємостосунки в останні століття для більшості українського народу (добре це чи погано) були визначальними в його історії. Ці взаємозв’язки й на сьогодні вкрай важливі, як в аспекті сучасної економічної ситуації, так і в галузі культури на сьогодні й у минулому. Особливо очевидними й зримими були й залишаються українсько-російські взаємини на Луганщині. До останнього вивчення говірок Луганщини, як і говорів України, в основному здійснювалося традиційно-описово в аспекті лінгвогеографічному. Впливи структурної лінгвістики далися взнаки. Діахронізація в діалектології стала поштовхом для утвердження в українській діалектології й лінгвогеографії принципів когнітивної лінгвістики. Зарубіжна лінгвогеографія вже давно зімкнулася з когнітивізмом у мовознавстві, про що свідчать міжнародні конференції з когнітивної лінгвістики.

Увагу дослідників привернули не лише внутрішньомовні взаємозв’язки й умови їх реалізації стосовно суміжних європейських мов, але й інстратний вплив на мови корінних мешканців Африки, Америки, західноєвропейських мов, а також проблематика мовної ситуації в деяких сучасних європейських державах і не так давно сформованих нових державах.

Заслуговує на співчуття те, що до останнього часу українсько-російські взаємозв’язки аналізувалися здебільшого не просто описово, а поверхово. А крім того, науковий аналіз фактичного матеріалу здійснювався ще соціально-кон’юнктурно, що несумісне із справжньою наукою. Утвердження принципів когнітивної лінгвістики шляхом виявлення внутрішньомовних глибинних закономірностей названі види ареальної діалектології й лінгвогеографії нейтралізують, виводячи науку про територіальні говори на шлях сучасної світової лінгвістики. У пропонованих у збірнику розвідках враховані традиційні підходи до вивчення мовних явищ, але вони перекидають місток від традиційного до функціонально-когнітивного осмислення міжмовної й міжговіркової взаємодії.

А.Зеленько

Вступ

Українська діалектологія рухається по висхідній у напрямі нагромадження емпіричного матеріалу. Із східнослобожанського мовного простору він репрезентований у працях О.Вєтухова (1894), збірнику етнографічних матеріалів „Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии” за ред. В.В.Іванова (Х., 1898), Атласі української мови (т. ІІІ, К., 2001), матеріалах фольклорно-діалектологічних експедицій „Сватівщина” (Луганськ, 1998), „Старобільщина” (Луганськ, 2002), „Словникові українських східнослобожанських говірок”, укладеному авторським колективом викладачів Луганського педуніверситету (Луганськ, 2002), „Фразеологічному словникові східнослобожанських та східностепових говірок Донбасу” В.Д.Ужченка та Д.В.Ужченка (Луганськ, 2002) та ін. Одночасно реалізується системне вивчення окремих тематичних груп лексики, ареальної фразеології, просторових та темпоральних синтаксем, опис диференціюючих фонетичних і морфологічних рис українських східнослобожанських говірок.

Усе це дає змогу створити відносно повний перелік діалектних явищ, релевантних для досліджуваного континууму, що стануть предметом розгляду в наступних діалектологічних працях чи аналізуватимуться з порівняльно-історичної точки зору. Завдання цього навчального посібника вбачаємо в тому, щоб зосередити увагу на перспективах вивчення українських східнослобожанських говірок, подати матеріал для подальших студій.

Свідчення кінця ХІХ ст., карти АУМ, у яких маніфестовані діалектні явища середини ХХ ст. через призму просторової проекції, уможливлюють діахронічне вивчення говірок, яке виявляє динаміку диференціальних рис. Квантитативні та дистрибутивні зміни дають реальну картину появи тенденцій, напрямів руху змін народного мовлення.

Ідеї обстеження моноговірки сьогодні науковцями розглядаються як перспективні й вагомі. Об’єктом спостереження нерідко стає навіть мовлення одного діалектоносія. Такі дослідження, за висловом П.Гриценка, корегують усталені погляди на сутність діалектного мовлення. Тому в нашому посібнику є статті, присвячені описові однієї говірки. У цілому ця праця є продовженням системного вивчення українських східнослобожанських говірок.

Навчальний посібник розрахований на студентів філологічних факультетів, учителів шкіл, усіх, хто цікавиться мовною історією й сучасним станом діалектного мовлення Східної Слобожанщини.

Розділи розробляли:

„Фонетика”, „Морфологія” – К.Глуховцева; „Синтаксис” – Т.Сердюкова; „Лексикологія” – І.Магрицька; „Фразеологія” – В.Ужченко („Ареальні витоки ідіоматики (до еволюції східнослобожанської фразеології)”), Д.Ужченко („Моделювання фразеологічних одиниць з компонентами-зоонімами в східнослобожанських і східностепових говірках”); „Лексикографія” – К.Глуховцева („Лексикографічний опис однієї говірки”), В.Лєснова, О.Верховод, А.Стешенко („Словник відтопонімних прикметників та катойконімів українських східнослобожанських говірок”), І.Ніколаєнко („Фрагмент тематичного словника назв виробів ткацтва, полотна і тканини та їх частин (с. Танюшівка Новопсковського району Луганської області)”).