Лекції 12-13

Тема. Читання як вид мовленнєвої діяльності та його методика

План

1. Завдання уроків читання.

2. Особливості читання українською мовою

3. Прийоми розвитку й удосконалення читацьких умінь і навичок

4. Підвищення швидкості читання.

5. Свідомість читання

6. Виразність читання.

7.Читання мовчки

1. Завдання уроків читання

Читання, як і письмо, вид писемної мовленнєвої діяльності, яка, як правило, тісно пов'язана з усною.

Уроки читання (як окремі) спеціально призначені для розвитку читацьких умінь і навичок у школах з російською мовою викладання розпочинаються з 3-го класу (у школах з мовами інших національних меншин — дещо пізніше). Завдання цих уроків поля­гає в тому, щоб:

• удосконалювати вміння сприймати на слух і ро­зуміти почутий текст;

• розвивати вміння читати вголос українською мо­вою правильно, свідомо, виразно і в міру швидко, а також мовчки, щоб самостійно одержувати інформацію;

• забезпечувати через читання активне засвоєння української лексики і розвивати навички усного мовлення;

• розширювати кругозір учнів, формувати пізна­вальну активність, стимулювати розумову діяльність;

• вчити самостійно працювати з книжкою, форму­вати читацькі смаки;

• виховувати зацікавленість й повагу до україн­ської мови, культури, літератури, традицій і зви­чаїв українського народу, любов до рідної землі, естетичні смаки, морально-етичні норми по­ведінки.

Зазначені завдання потрібно розв'язувати в ком­плексі на кожному уроці.

За своєю значущістю і навчально-виховним по­тенціалом уроки українського читання важко пере­оцінити. Чим успішніше учні оволодіватимуть читаць­кими навичками, чим більше читатимуть, тим кращі успіхи матимуть у засвоєнні української мови загалом. У цьому неабияка роль учителя, його вмілого керів­ництва читацькими інтересами школярів.

На кожному уроці учні слухають мовлення вчителя, художні чи публіцистичні тексти. Така робота має бути цілеспрямованою і супроводжуватися перевіркою розуміння почутого тексту, оскільки від цього вели­кою мірою залежить успішність у формуванні та роз­ширенні пізнавальних інтересів, кругозору дітей і, нарешті, збагаченні (хай пасивному) українського словникового запасу, що відбувається спонтанно (ми­мовільно): у пам'яті школяра нагромаджуються слова, образні вислови, синтаксичні конструкції, що врешті знаходить свій вияв у мовленні.

Робота над словом забезпечує правильне сприйнят­тя тексту. Адже неправильне, неадекватне розуміння слова спотворює зміст речення, а то й усього тексту. Наприклад, таким може бути сприйняття російсько­мовними учнями виразу вродлива дівчина («уродливая девочка»), якщо вчасно не пояснити зміст наведеного виразу. Саме тому словникова робота має бути завжди в центрі уваги вчителя.

Читання — один з компонентів мовленнєвої діяль­ності учня. Воно має бути правильним (без перекручен­ня слів і неправильного наголошування), свідомим — учні повинні розуміти прочитане; плавним, виразним і в міру швидким.

Уповільнене, неправильне, поскладове читання, як і надто швидке, заважає усвідомленню тексту, не сприяє сприйняттю його образності, виховного по­тенціалу. Знаючи про це, учитель не повинен дбати по­над усе про швидкість читання. Це завдання має розв'язуватися в комплексі з іншими. Удосконаленню техніки читання (правильності, плавності, виразності, швидкості) слід приділяти увагу на кожному уроці че­рез систему спеціальних вправ.

Читання розширює кругозір дітей, формує есте­тичні смаки й уподобання, впливає на розвиток морально-естетичних ідеалів. Читання будь-яких текстів на уроці має супроводжуватися їх аналізом, у процесі якого вчитель звертає увагу на тему і основну думку твору, образність мови, вчинки і характер пер­сонажів, спонукає учнів оцінювати їх, висловлювати власне ставлення. Все це сприяє усвідомленню прочи­таного, а отже, має не лише навчальне значення, а й виховний вплив.

Робота над текстом в умовах навчання української мови як другої має стати, крім того, дійовим засобом розвитку мовлення молодших школярів. Учні повинні мати достатній словниковий запас, орфоепічні й грама­тичні вміння, щоб відповісти на запитання вчителя, висловити власне ставлення до вчинків дійових осіб то­що. Якщо мовлення не сформоване або недостатньо сформоване, здійснити ці завдання буде складно. Тому на уроці, крім відповідей на запитання у зв'язку з про­читаним, де, як свідчить практика, до уваги береться найчастіше зміст, а не мовне оформлення відповіді, по­винні бути спеціальні завдання, спрямовані на розви­ток мовленнєвих умінь.

В основу добору текстів для читання у початковій школі покладено сезонно-тематичний принцип. Це зу­мовлено тим, що в учнів ще недостатній словниковий запас, а сезонно-тематичний підхід до добору текстів дає можливість працювати з тематично об'єднаними групами слів, що сприяє кращому їх нагромадженню і засвоєнню.

Для читання у початкових класах пропонуються твори різних жанрів (оповідання і вірші, народні і літературні казки, легенди, байки, прислів'я, загадки, скоромовки), а також окремі публіцистичні статті. Це дає змогу розширювати літературознавчі знання, ознайомлювати а фольклором і творчістю українських письменників, формувати читацькі смаки. Важливо також використовувати додаткові джерела, зокрема на узагальнюючих уроках на певну тему, коли учні, крім художніх творів, прочитаних у класі, мають самостійно дібрати на цю ж тему твори з журналів, дитячої літератури. Розширенню читацьких запитів школярів сприяє відвідування шкільної та районної дитячих бібліотек, де діти під керівництвом учителя або бібліотекаря мають можливість ознайомитись і :і іншими творами улюблених письменників, узяти їх додому для самостійного читання.

У кінці 3-го та в 4-му класах шкіл з російською мовою викладання слід привчати школярів до читання мовчки. Перевірка розуміння прочитаного здійснюється за допомогою бесіди, а також тестів. Читання мовчки не виключає голосного. Однак завдання кожного з цих видів читання можуть бути різними.