3. Прийоми розвитку й удосконалення читацьких умінь і навичок

Коли йдеться про вдосконалення читацьких нави­чок, насамперед маються на увазі вміння й навички читати вголос. Однак учень, студент, власне, кожна людина, одержує інформацію з різних друкованих джерел, читаючи не вголос, а мовчки. Отже, маємо дбати про розвиток уміння читати не лише вголос, а й мовчки. А це різні, хоч і багато в чому пов'язані вмін­ня, як і різні види читання. Якщо розглядати зв'язок між цими навичками, то він виявлятиметься у правиль­ності сприйняття зорового образу слова, адекватності образу слова і його значення, швидкості сприйняття тощо. Якщо говорити про відмінність, то читання вго­лос — це озвучення (вокалізм) написаного. Тут беруть участь зір, мозок, артикуляційний апарат.

Під час читання мовчки вокалізм відсутній, але більше навантаження падає на зір (читання мовчки на­багато швидше, ніж уголос), задіяні мозок, внутрішнє мовлення.

Таким чином, знаючи про важливість кожного з видів читання, учитель має дбати про їх формування¹.

Читання вголос. Для читання вголос характерні такі вимоги, як правильність, плавність, свідомість. Правиль­ним слід вважати таке читання, коли учень читає з нор­мальними силою голосу і дикцією (правильно вимовляє слова), додержує інтонування кінця речень, а також ро­бить логічні паузи та паузи перед розділовими знаками.

На практиці часто можна помітити, що на уроках першої мови вчитель недостатньо уваги приділяє таким якостям, як сила голосу та дикція. Багато дітей читає надто тихо, дехто — надто гучно. Деякі вимовля­ють слова нечітко, не договорюють (ковтають) закін­чення. Звичайно, подібне читання не може вважатися правильним. Тому ці якості мають відпрацьовуватись під час навчання першої мови. Навички, якщо вони сформовані або не сформовані, позначатимуться і на читанні українською мовою — позитивно або негатив­но, їх необхідно відпрацьовувати й під час роботи з українськими текстами. Однак у центрі уваги буде правильне вимовляння слова. Ми вже зазначали, що помилки у вимові, перекручування слів під час читан­ня є типовими недоліками. Причина цього — недостат­нє розуміння слова, неправильні аналогії зі словами російської мови (якщо вони подібні): [л'з"хко] — [лехко], [л'ис'т'йа] — [лис'т'а], а також недостатня увага до змісту, поспіх під час читання. Крім того, та­ка позитивна навичка, як намагання вгадати слово за його частиною, що сприяє швидкому читанню на уро­ках першої мови, на уроках української за недостат­ньої сформованості словникового запасу також призво­дить до помилок у вимові, перекручування слів.

Які ж прийоми забезпечують правильність читан­ня? Насамперед цілеспрямоване слухання-розуміння тексту, яке рекомендується ще в період усного курсу і продовжується на уроках читання.

Слухання «занурює» дитину в українське мовне се­редовище, сприяє мимовільному засвоєнню звукових образів — слів, словосполучень, виразів. Тому аж ніяк не можна нехтувати цим видом роботи, слід вдаватися до нього (хай це буде читання якогось тексту чи розповідь учителя) у кожному можливому випадку на уроці чи поза ним.

Як показали дослідження, досить ефективним є прийом проговорювання слів, словосполучень, фраз за поданим зразком. Цей прийом рекомендується вико­ристовувати вже в початковий період навчання читати (2-й клас), а також під час словникової роботи, коли вчитель, заздалегідь записавши на дошці слова й словосполучення з тексту, який буде опрацьовуватись на уроці, читає їх (за потреби акцентує увагу на вимові, місці наголосу), пояснює значення, а потім дає завдання прочитати слова вголос 2-3 рази (хором). Педагог, як правило, бере участь у такому проговорюванні (керує темпом), уважно стежить за правильністю вимови, за потреби зупиняє проговорювання, щоб виправити помилку, повправляти окремого чи окремих учнів.

Важливою умовою правильного читання є швидке розпізнавання слова. Тому слова, які були пояснені й проговорені, доцільно записувати на картки для де­монстрації на наступних уроках з метою миттєвого зчитування їх (читання «блискавка»).

Корисними є вправи на увагу до слова. Для цього на картці записуються стовпчики українських слів (їх значення має бути відоме дітям), які відрізняються од­не від одного однією-двома буквами (квартира — ква­тирка), або ті, що відрізняються від подібних слів ро­сійської мови:

дощ кущ ріжте

дощик кущик їжте

Вони демонструються 1-2 с для швидкого розпізна­вання і зчитування. Такі вправи, як і попередні, реко­мендується використовувати на початку уроку. Це потребує зовсім небагато часу.

Сприятиме формуванню орфоепічних умінь читан­ня та заучування скоромовок (учні читають їх спочат­ку повільно, а потім швидше і швидше). Як правило, робота зі скоромовками² проводиться на початку уроку і відіграє роль «фонетичної зарядки». Крім того, щоб досягти потрібних результатів у формуванні навички правильного читання, школярі мають більше вправлятися у читанні. Цьому сприяє напівголосне (але не хорове) читання тексту або уривку учнями протягом певного часу після зразка, який дає учитель. Учні, слу­хаючи правильне читання, слідкують за підручником і ставлять знак наголосу в словах, на які звертається увага всього класу, а потім читають напівголосно самі. Усі ці вправи використовуються, як правило, на почат­ку уроку і є своєрідною зоровоартикуляційною «заряд­кою».