6. Виразність читання.

Незважаючи на досить велику кількість методичної літератури і спеціальних досліджень з цієї проблеми, спостереження на уроках свідчать, що на практиці виразність найчастіше зво­диться до голосного (до крику) читання. При цьому вчи­тель дає завдання: «А зараз читатимемо виразно», і учні починають... Ні про логічні паузи, ні про належне інто­нування не йдеться. Якщо читається вірш, у кращому разі вчитель може запитати: «Яке почуття передано у цих рядках» і «Спробуйте голосом передати це почут­тя». На жаль, рідко можна почути майстерне читання педагога, яке могло б стати зразком для наслідування.

Звичайно, якщо діти оволодівають елементарною грамотою і певною сумою вмінь щодо виразності на уроках першої мови, то ці вміння за належного керів­ництва з боку вчителя вони переносять і на читання українською. Однак спостереження показують, що тут трапляються певні труднощі, які залежать від рівня вмінь читати виразно український текст учителем, а також розуміння окремих слів, виразів та почуттів, вкладених автором у твір. Тому проблема виразності актуальна і на уроках українського читання.

Що ж таке виразне читання? Які вимоги ставляться до цього виду роботи?

Розглядаючи ці проблеми, професор С. Дорошенко вважає, що виразне читання, як і художнє, — це мис­тецтво майстерно читати вголос художній твір. «Ви­разним (художнім) читання вважається тоді, коли читець володіє своїм голосом так, що там, де треба, мо­же посилити чи послабити його, в змозі змінити тембр (забарвлення) і темп (ступінь швидкості) відповідно до змісту прочитуваного», — зазначає він.

Виразне читання художнього твору вчителем слу­жить важливим засобом розкриття ідейно-художнього змісту тексту, введення дітей в атмосферу переживань і почуттів, переданих у ньому, а також засобом есте­тичного й морально-етичного виховання. Водночас воно є одним з прийомів формування вмінь виразного читання. Отже, кожен учитель має володіти мис­тецтвом художнього читання, вміти прищепити відповідні вміння і навички учням.

Окрім того, що виразність залежить від уміння пройнятися авторським задумом, голосом передати по­чуття і переживання героїв, воно залежить ще й від во­лодіння технікою виразності. Тому у методичній літе­ратурі з цього питання зазначається, що навчання ви­разно читати необхідно розпочинати з вправ на поста­новку правильного мовленнєвого дихання, оскільки від цього залежить сила і рівномірність мовлення.

Як відомо, дихальний цикл складається з трьох фаз: вдиху, видиху та пауз, коли відпочивають м'язи. Мов­лення і читання відбувається під час видиху (виникає звук голосу): з глибоким швидким видихом, повинно забезпечуватися вільне вимовляння певної смислової групи слів чи окремого слова (синтагми). Як зазнача­ють дослідники, сила видиху залежить від глибини вдиху, тому повітря треба набирати з урахуванням до­вжини фрази. Дітей необхідно вчити керувати види­хом, витрачати повітря економно, не видихаючи до кінця, щоб у легенях залишився певний запас, здат­ний викликати вібрацію голосових зв'язок.

Кількість повітря, що вдихається, не повинна бути надлишковою, інакше його важко затримати в легенях і воно під час читання буде вириватися. При цьому го­лосові зв'язки настільки напружуватимуться, що це призводитиме до зриву голосу, фальшивого звучання або порушення плавності читання. Якщо ж струмінь повітря слабкий, то голосові зв'язки знову будуть на­пружуватись, але вже з іншої причини — не вистача­тиме повітря і потрібно буде переривати читання в незапланованому місці, щоб вдихнути.

Отже, необхідні вправи для формування правильно­го дихання. Невеликі за обсягом тексти із спеціальною розміткою записуються на дошці. Вчитель робить відповідні пояснення, показує, як треба дихати під час читання, домагається, щоб учні сіли рівно, розправили плечі, але не напружувались.

Наприклад, учитель пояснює:

— Щоб спокійно і без напруження прочитати фразу, робимо перед початком читання вдих, на паузах додат­ково швидко і непомітно добираємо повітря.

(Вдих) Жив у одному селі чоловік / (добір повітря) і був у нього син.

(Вдих) Якось батько каже йому: // (добір повітря)

— Слухай, сину, І (добір повітря), живи так, / (добір повітря) щоб ти мав у кожному селі хату, / (добір повітря) і щоб тобі всі люди кланялися.//

Складаючи навчальну партитуру дихання, треба враховувати, що в прозових текстах добір повітря відбувається на місці пауз, які можуть бути на місці розділових знаків та синтагм у середині та в кінці ре­чення. Причому слід пам'ятати, що місце синтагми не завжди збігається з розділовими знаками. Наприклад, у реченні Над яблунею вгорі було нескінченне небо син­тагматичний поділ такий:

Над яблунею /вгорі / було нескінченне небо //.

А в реченні Папуга помовчав і теж несподівано для себе гавкнув такий:

Папуга помовчав /і теж/ несподівано для себе /гавкнув.//

Зазвичай триваліші паузи бувають у кінці речення та перед тире в середині його. Під час таких пауз діти мають робити глибокий, але не надмірний вдих.

У віршах у кінці кожного рядка робляться ритмічні паузи, на яких, як правило, затримують дихання.

(Вдих) Осінь така мила,//

осінь /славна. // (добір повітря)

Однак якщо ритмічні паузи збігаються з граматич­ними й синтагматичними, то повітря добирається. На­приклад:

(Вдих) Ходить осінь в дібровоньці (добір повітря) у золотій обновоньці. //

(Вдих) Не питає доріженьки (добір повітря), стелить килим під ніженьки. //

Виразність читання залежить також і від уміння володіти голосом, зокрема такими його властивостя­ми, як дикція, сила (звучність), висота (тональні мож­ливості), темп, інтонація. Ці якості голосу треба роз­вивати так, щоб дикція була належною, тобто щоб учні вміли чітко вимовляти слова, словосполучення, фрази. Для цього необхідні спеціальні вправи. Крім того, ця робота тісно пов'язана із звуковимовою, яку, за потре­би, слід спеціально відпрацьовувати через показ і наслідування зразка. При цьому приділяється увага і словесному наголосу. Це все та робота, яка передує читанню текстів вголос і сприяє формуванню потрібних умінь. Так само слід відпрацьовувати силу голосу (вправи на вимову тихо, голосніше, голосно і на­впаки), зокрема, це стосується тих дітей, які читають надто тихо і невиразно. Тут треба виявляти неабияке терпіння, бо це здебільшого діти сором'язливі. Вони можуть читати українською мовою тихо ще й тому, що невпевнені у правильності своєї* вимови і бояться по­трапити в смішну ситуацію.

Вміти підвищувати чи знижувати голос, правильно інтонувати речення, голосом виділяти слова, на які падає наголос, — це ті вміння, над формуванням яких необхідно працювати не лише на уроках читання рідною мовою, але й українською. Методика знає бага­то вправ, які сприяють формуванню зазначених умінь.

Так, уміння підвищувати чи знижувати голос, пере­давати певні почуття (радості, обурення, лагідності) найкраще відпрацьовувати на матеріалі казок, у яких характери дійових осіб (найчастіше лісових звірів) доступні для розуміння, і діти, за попередньої бесіди, легко передають голосом улесливість лисички, поваж­ність ведмедя, грубість вовка. Вже одне те, що в казці кілька дійових осіб, змушує голосом виокремлювати кожного з них, щоб вони «впізнавалися».

Формуванню вмінь інтонувати мовлення сприяє чи­тання в особах, яке так полюбляють учні.

Деякі з цих умінь можуть відпрацьовуватись не лише на уроках читання, а й мови. Це стосується, зок­рема, інтонування речень, різних за метою висловлю­вання та за інтонацією. На жаль, спостереження свідчать, що на практиці цьому питанню приділяється недостатня увага. Тому іноді буває важко здогадатися — розповідне чи окличне, або розповідне чи питаль­не речення читає учень. Іноді вчитель вимагає: «Про­читай з окличною інтонацією», але спеціальних вправ не проводить, хоч бачить, що для учнів це не так про­сто. Тому й рекомендується використовувати вправи на вимовляння різних за інтонацією речень та вправи на читання речень, у яких голосом треба виділити ок­ремі, важливі для змісту висловлюваного слова.

Так, учні мають знати, що, читаючи розповідні ре­чення, голос треба знижувати на останньому слові. Щоб наочно показати це, вчитель, крім власного зраз­ка, може використати графічну наочність.

Уже сідає за гаєм сонце.

Читаючи питальне речення, голос слід підвищувати на логічно важливому слові, тобто на тому, відповідь на яке хочеш одержати.

З ким вони прийшли? Або: Вони вже прийшли?

Під час читання речень з окличною інтонацією голо­сом треба передати почуття, які в них закладені (радість, захоплення або гнів, обурення). У цьому ви­падку голос підвищується на кожному слові, в тому числі й на так званих окличних словах хай, як, який (яка, яке):

Як прекрасно у лісі! Яка краса!

Але часто буває так, що учень, починаючи читати вголос, бачить лише те слово, яке читає, і не помічає розділового знака в кінці речення. Звичайно, у такому випадку йому буде важко правильно інтонувати речен­ня. Тому читанню вголос має передувати мовчазне. Крім того, як зазначають дослідники, учні перед чи­танням вголос мають хоча б переглядати розділові зна­ки у кінці речень, щоб побачити, які речення перева­жають, чи є там питальні або окличні.

Для виразного читання важливо вміти використову­вати логічну виразність. Логічна виразність під час чи­тання досягається такими засобами, як логічні паузи, логічні наголоси, логічна мелодика голосу (підвищення чи зниження голосу). Тому потрібно призвичаїти дітей ділити речення тексту на логічно завершені (осмис­лені) частини (синтагми), які відділяються одна від од­ної під час читання паузами. Синтагматичний поділ часто не збігається з поділом на головні члени чи слово­сполучення. Синтагма, як уже зазначалося, не завжди збігається також з розділовими знаками. Тут основ­ним, визначальним є смислова єдність слів. Причому синтагматичний поділ може мати варіанти. Адже він часто залежить від того, як читець сприймає твір, як оцінює факти.

Коли людина говорить, синтагматичне членування мовного потоку відбувається несвідомо, саме по собі. Але під час читання вона має вміти визначати синтаг­ми, «бачити» логічно поєднані слова, між якими для посилення їх значення треба робити невеликі паузи. Розглядаючи це питання, дослідники (наприклад, І. Ґудзик) рекомендують розпочинати роботу з розвит­ку мовленнєвого слуху — учні на слух повинні розпі­знавати в мовленнєвому потоці паузи. Дослідниця зазначає, що це питання не таке вже й просте, навіть до­рослі (вчителі) не завжди вловлюють паузи. Для форму­вання вмінь членувати речення на синтагми науковець пропонує такі завдання, які проводить учитель:

1. Записує на дошці речення і вертикальними рис­ками позначає межі синтагми (місця пауз). Далі читає речення точно за розміткою, а діти слуха­ють (вловлюють паузи). Потім речення читають діти, відтворюючи інтонацію вчителя. На наступ­них етапах розмітку пауз учні можуть робити олівцем у підручниках за вказівкою вчителя.

2. Записує на дошці речення, але не позначає пауз, а попереджає, що прочитає речення з певною (називає число) кількістю пауз. Школярі мають вловити їх, прочитати, наслідуючи вчителя, і по­значити паузи, а потім ще раз прочитати.

3. Читає речення, а учні визначають самі кількість пауз, роблять розмітку речення і відповідно чита­ють.

4. Записує і робить розмітку речення, потім читає,допускаючи навмисне одну-дві помилки, щоб їх помітили.

5. Записує речення, розмічає паузи, навмисне допу­скаючи одну-дві помилки. Пропонує учням про­читати речення й знайти помилки.

6. Записує на дошці речення і пропонує перевірити, чи можна зробити в ньому певну кількість пауз. Учні обмірковують, вносять пропозиції і від­повідно читають речення⁴.

Логічні паузи збігаються з розділовими знаками, вони робляться також перед сполучниками і, та (в зна­ченні і), хоч перед ними і не буває коми (якщо вжива­ються один раз). Довжина логічних пауз також різна. Так, у кінці речень, після тире та двокрапки паузи довші, ніж у випадках, коли пауза робиться після логіч­но об'єднаних слів, після яких немає ніяких розділових знаків або є коми. Коротка пауза позначається однією вертикальною рискою (/), довга — двома (//).

Робота над логічним членуванням речення (синтаг­матичним поділом) тісно пов'язана з формуванням умінь знаходити в реченні слово (слова), які важливі для передачі думки. Це логічно наголошені слова. Уміння визначити їх у реченнях тексту залежить часто від розуміння авторського задуму, суті змальованих подій тощо. Саме тому робота над виразним читанням проводиться після поглибленого аналізу художнього твору. Однак підготовча робота, яка формує вміння знаходити логічно наголошені слова і передавати це го­лосом (на прикладі окремих речень), має проводитись заздалегідь. Учителі-практики з цією метою викорис­товують прийом постановки смислових запитань до ре­чень. Наприклад, до речення «Осінній вечір підійшов до вікна» смисловими запитаннями можуть бути такі: Хто підійшов до вікна? Який вечір підійшов до вікна? Що зробив осінній вечір? і под.

Правила.

У реченні голосом виділяють:

1. Слова, які когось або щось уперше називають:

а) Та це ж весна, бо тане сніг, — дивись: струмок з гори побіг.

(П. Капельгородський, «Весна»)

б) Дід і баба назвали сина Телесиком.

2. Слова, що передають протиставлення (антоніми):

Слава не поляже, а про себе розкаже.

Оленка чистить картоплю, а Наталка — миє.

3. Слова, що означають перелік (однорідні члени речення):

а) Зацвіли усі діброви, і долини, і луги...

(М. Стельмах, «Квітень»)

б) Пристав до бережка, наївсь, напивсь, відіпхнув золотий човник срібним веселечком і поплив далі рибку ловити.

(Українська народна казка)

4. Слова, що означають порівняння:

Дівчина, мов калина, стояла...

Є й інші правила. Слід зауважити, що виділення голосом логічно наголошеного слова, — це не обов'яз­ково підвищення тону, може бути й зниження, іноді повільніший темп, емоційно забарвлений голос, особ­ливо під час читання віршів. Однак все це можливе, як уже зазначалося, за умови глибокого проникнення в авторський задум. Сліпе наслідування вчителя не сприяє формуванню в учнів потрібних умінь, якщо пе­ред цим твір не було проаналізовано, не розкрито гли­бину його змісту.

У підготовці до виразного читання прозового твору деякі вчені (наприклад, Г. Коваль) визначають три етапи:

• виразне читання вчителем твору;

з'ясування фактичного й ідейно-образного змісту твору;

• складання партитури читання тексту⁵.

Складнішою є підготовча робота над виразністю чи­тання віршів. Така робота передбачає:

• зразкове читання вірша вчителем;

читання вірша учнями мовчки і відповіді на ос­новні (1-2) запитання з метою з'ясування ро­зуміння основного змісту твору;

напівголосне читання вірша всіма учнями і відповіді на 1-2 запитання, які спрямовані на усвідомлення основних складників вірша;

• аналіз емоційно-образного змісту вірша;

• колективне складання партитури читання. Якщо партитуру читання учні складали самостійно (орієнтиром було виразне читання вчителем), то після спроб учнів виразно прочитати текст вона має бути колективно проаналізована і відкоригована.