138. Проблема взаємовідносин культури і цивілізації. Перспективи їх розвитку у майбутньому.

Які перспективи взаємовідносини культури та цивілізації й їх розвитку на найближчому і віддаленому майбутньому?

Це питання - одне із найбільш дискусійних сьогодні. Ніхто бракує, проте, сумніви те, що культура грає непросто особливу, але зростання роль перспективі глобальної цивілізації.

Один із позицій, цілком поширених, стверджує у тому, що й сьогодні, у майбутньому представлятиме сукупність низки самостійно та розвитку цивілізацій і, позбавлених загальної траєкторії. У розумінні цивілізація є специфічна історія народів, маєкультурно-замкнутий індивідуальний характер.

Осмислення культурного ядра техногенної цивілізації та її порівнювати з системою цінностей традиційного типу цивілізації дозволило побачити як безсумнівні досягнення першої, а й породжені західноєвропейської шкалою культурних цінностей глобальні кризи. Отже, й гордо поставити питання: які орієнтири мають змінитися у культурі цієї цивілізації, щоб їх криза було б подолано на яких культурних нововведення то, можливо грунтується новим типом цивілізаційного розвитку. Взаємодія культур Заходу та Сходу породжуватиме нові життєві сенси, формувати культурний фундамент нового циклу цивілізаційного розвитку.

Ще один позиція, близька до попередньої по кінцевому висновку про перспективи розвитку і цивілізації, відрізняється від нього по вихідним положенням. Вони у тому, що проблему світової глобальної цивілізації є не альтернативу:стандартно-единообразное розвиток людства чи позбавлене спільності розмаїття локальних цивілізацій і, — а тлумачать як осягнення історії у її єдності та різноманітті.

Ця концепція відбиває прагнення людства до загальнопланетарному взаємодії, до взаємозалежності й культурного єдності. Вона розмірковує так, що у кожної цивілізації певну частину культурних (насамперед, соціальних і моральних) цінностей має загальнолюдський характері і є спільним надбанням людства, пов'язаного єдиної долею. До таких цінностям відносять становище особи у суспільстві, світський і релігійний гуманізм, інтелектуальну свободу, що забезпечує науку, естетичну і власне художню свободу, ряд економічних цінностей, екологічні цінності й ін.

І на цій основі виникає ідея прометакультуре як загальному культурному знаменнику і перспективу розвитку глобальної (світової) цивілізації, за збереження мозаїчності, специфіки локальних культур і цивілізацій.

>Метакультуру у разі розглядають як накопичення її загальнолюдських цінностей, сприяють виживання та розвитку людства як створення єдиного цілого. Найчастіше підкреслюють, формування метакультури, по-перше, можна лише як тенденцію, по-друге, як перспективу у майбутнє, а по-третє, як головний чинник подолання загальнолюдського кризи і початку новому типу цивілізації, до принципово нового людського історії.

І дуже навіть фіксуючи те що, що це перехід характеризується сьогодні зіткненням інтеграційних процесів зі зростаючою дезінтеграцією, треба сказати прагнення добровільної усунення міждержавних протиріч, пошук загальних точок перетину в культурах. Світова загальнолюдська цивілізація у нашому історичному уявленні — не уніфіковане, знеособлене співтовариство людей, сформоване з урахуванням західної економічної системи, а різноманітна спільність, що зберігає самобутність і унікальність в з яких складається народи. Її фундаментальної характеристикою може бути глобальне культурне простір як наслідок міжкультурного і міжцивілізаційного діалогу.

Чи реальна чи така перспектива? Однозначно відповісти на питання нині важко, оскільки людство, обтяжене духовним кризою наприкінці другого тисячоліття, виявилося передтруднейшего вибору соціокультурних цінностей, які мають скласти ядро нової цивілізації. З іншого боку, якщо, як кажуть етнографи, існує певний «оптимум відмінностей», вважається постійним умовою розвитку людства, можна бути впевненими, що різницю між окремими товариствами та групами всередині них зникне лише тим, щоб з'явитися у іншій формі.Самобитность — основне умова універсальності.

Звернімося ще до такому авторитету, як німецький культурфілософ Р. Зіммель: «І жодний конфлікт не існував даремно, якщо час не дозволить його, а замінить його за форми і змісту іншим. Щоправда, окреслені нами проблематичні явища занадто суперечать нашому справжньому, аби залишати нерухомими у ньому, й постраждалими свідчать з переконливістю про наростання більш фундаментального процесу... Бо чи міст між попереднім і культурних форм була такою грунтовно зруйнований, що тепер... Так виконується справжнє призначення життя, яка є боротьба ... Абсолютний ж світ, який, можливо, також височить з цього протиріччям, залишається вічної світовоїтайной».