44

1. РОЗДІЛ ОСНОВИ ОСВІТНЬОГО КОМПЛЕКСУ

1. Освіта, як суспільне явище

Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ ст., визначено основні принципи, напрями, тенденції розвитку галузі в найближчі десятиліття, виходячи як з потреб–суспільства, так і самої освітньої галузі.

Розвиток вітчизняної освіти у ХХІ столітті визначається наступними характеристиками. Система освіти розвивається як національна та демократична складова суспільства і набуває всеохоплюючого характеру. Перше означає, що вона спирається на національні традиції народів, що населяють Україну і є ресурсом держави та суспільства. Держава розглядає сферу освіти як найважливіший ресурс забезпечення власного розвитку, науково–технічного прогресу, інтересів держави та суспільства. По-друге, освіта є найважливішим засобом формування культури суспільства, його ціннісних орієнтирів, механізмів національної самоідентифікації. Тому держава ніколи не допустить, щоб розвиток освіти здійснювався стихійно, і постійно буде здійснювати виважений вплив на систему освіти з метою його підпорядкування завданням стратегії соціального розвитку. В сучасних умовах постає завдання формування такої національної системи освіти, яка б моделювала необхідні для модернізації українського суспільства соціокультурні зміни.

Головна мета української системи освіти – створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості, як громадянина України [26].

Система освіти України має забезпечувати:

1. формування особистості, професіонала–патріота України, який усвідомлює свою належність до сучасної європейської цивілізації, чітко орієнтується в сучасних реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлений до життя і праці у ХХІ ст.;

2. збереження і продовження української культурно–історичної традиції;

3. виховання людини демократичного світогляду і культури;

4. формування у дітей і молоді цілісної наукової картини світу;

5. розвиток у дітей і молоді творчих здібностей;

6. виховання здорового способу життя;

7. формування трудової і моральної життєтворчої мотивації;

8. підготовку людей високої освіченості й культури;

9. організацію навчально–виховного процесу з урахуванням сучасних досягнень науки;

Пріоритетами державної політики в розвитку освіти виступають [39]:

1. особистісна орієнтація освіти;

2. створення однакових можливостей для дітей і молоді у здобутті якісної освіти;

3. удосконалення системи безперервної освіти та освіти впродовж життя;

4. розвиток україномовного освітнього й культурного простору;

5. забезпечення освітніх запитів національних меншин;

6. формування національних та загальнолюдських цінностей;

7. формування через освіту здорового способу життя;

8. впровадження інформаційних педагогічних технологій;

9. створення індустрії навчальних засобів;

10) створення ринку освітніх послуг;

11) інтеграція української освіти в європейський та світовий освітянський простір.

Принципи освітньої політики полягають в тому, що:

1. освіта спрямована на втілення в життя української національної ідеї;

2. однаковий доступ до якісної освіти забезпечується для всіх громадян України.

Освіта є однією з найголовніших категорій дидактики і визначається як процес засвоєння систематизованих знань і формування на їх основні світогляд, розвитку пізнавальних сил (мислення, уяви, пам’яті тощо) та результат цього процесу – досягнення певного рівня освіченості. Залежно від мети і особливостей підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну й професійну освіту[6].

Загальна освіта є сукупністю основ науки про природу, суспільство, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок, необхідних кожній людині незалежно від професії.

Політехнічна освіта - сукупність знань про головні галузі виробництва й набуття загально технічних умінь, необхідних для участі в продуктивній праці. Її здобувають у процесі вивчення предметів політехнічного циклу: математики, фізики, хімії, біології, географії, а також інших предметів зокрема історії, основ держави і права, літератури, трудового навчання.

Професійна освіта є сукупністю знань, практичних умінь і навичок, необхідних для певної галузі трудової діяльності. Вона забезпечує глибоке вивчення наукових основ з обраного виду праці, формування спеціальних практичних умінь та навичок, виховання майбутніх фахівців. Внаслідок професійного навчання особа набуває певну спеціальність і кваліфікацію.

Між загальноосвітньою, політехнічною і професійною освітою існує тісний взаємозв’язок. Загальна освіта виступає науковою основою політехнічної й професійної освіти[6].

Освіта вже давно стала соціальним інститутом, покликаним відтворювати культуру шляхом постійної передачі соціально значимого досвіду попередніх поколінь наступним. Стосовно індивідуального розвитку такий процес трактується як становлення особистості відповідно до генетичної та соціальної програм[15].

Освіта є складною системою. Вона характеризується метою виховання, змістом, структуральними навчальними планами і програмами, які успадковують попередні рівні освіти та прогнозують наступні. Системоутворюючим компонентом освітньої системи є мета, тобто відповідь на питання: яку людину вимагає та чекає суспільство на данному етапі його історичного розвитку.

Освіта як система розглядається у трьох вимірах, якими є:

1. Соціальний масштаб розгляду: освіта в світі, освіта у певній країні, суспільстві, регіоні, навчальному закладі, установи та ін. Сюди віднесено також систему державної, приватної, суспільної, клерикальної (церковної, духовної) освіти тощо.

2. Ступінь освіти: дошкільне виховання; загальна середня освіта з її внутрішньою градацією на початкову, основну, повну; професійна освіта, вища освіта з різними рівнями: бакалавратом, магістратурою; післядипломна освіта: підвищення кваліфікації, аспірантура, докторантура.

3. Профіль освіти: загальна, спеціальна (математична, гуманітарна, природничо-наукова тощо) [5].

В сучасному світі освіта - складне й багатоманітне суспільне явище, сфера передавання, засвоєння й перероблення знань і соціального досвіду. Освіта - один із найдавніших соціальних інститутів, що викликаний потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навички, готувати нові покоління для життя, готувати суб’єктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. У житті людини навчання займає тривалий період. Соціокультурний підхід дозволяє простежити динаміку галузі освіти, характер якісної взаємодії освіти з іншими сферами життя суспільства, усвідомити реальний процес становлення та розвитку суб’єкта під впливом освіти.

Освіта - це поняття української філософії і культури, що теоретично фіксує, виражає і пояснює соціокультурне самовідтворення конкретно взятої нації і, зрештою, всього людства. Педагогічно освіта розуміється як школа (адукація), в якій спеціально створений у суспільстві “цех” учителів навчає учнів і студентів. Політично освіта (адукація) - це найдешевший засіб реалізації довгострокової державної політики, мета якої - максимально пристосувати молоде покоління до вимог режиму влади й правопорядку. Загалом зміст поняття «освіта» досить складний. Функціонально він усталює в сучасному вимірі суспільного буття створені в різних місцях і в різні часи людьми такі знання, уміння, вигадки, знаки і символи, що забезпечують соціокультурне самозбереження, ідентичність націй [5].

У проекті «Концепції розвитку загальної середньої освіти» (2001 р.) зазначається: «Зміст загальної середньої освіти оновлюється цілісно з урахуванням таких пріоритетів:створення передумов для різнобічного розвитку і саморозвитку особистості,індивідуалізації та диференціації навчання,переходу на особистісно орієнтовані технології» [5]. Все це здійснюється у закладах освіти різних рівнів акредитації, які об′єднані в єдиний освітянський комплекс України.

Освітній комплекс України відповідно до закону «Про загальну середню освіту» складається з таких ланок: дошкільна освіта, загальна середня освіта, позашкільна освіта, професійно–технічна освіта, вища освіта, післядипломна освіта, аспірантура, докторантура, самоосвіта [7].

1.2. Визначення та види закладів освіти

Освітній заклад – це заклад в якому здійснюється всебічний розвиток особистості через навчання та виховання, які грунтуються на загальнолюдських цінностях, принципах науковості, полікультурності, світського характеру освіти,системності, інтегрованості тощо[6].

Класифікація освітніх закладів здійснюється за наступними ознаками:

1) за формою власності (державні і недержавні освітні заклади );

2) за загальноосвітніми програмами;

3) професійно–освітні (початкова, середня, вища, післявузівська освіта );

Сьогодні система освіти України набуває складнішої структури (табл.1.1), наближаючись передусім, за структурою освітніх і освітньо–кваліфікаційних рівнів до світових стандартів (ДОДАТОК 1).

Дошкільна освіта здійснюється у дитячих яслах, садках, ясла–садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням там дітей, а також у дитячих садках інтернатного типу, дитячих будинках тощо.

Метою дошкільних закладів є забезпечення фізичного й психічного здоров’я дітей, їх різнобічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільне виховання спрямоване на практичне оволодіння рідною, а інколи й іноземною мовами, забезпечення пізнавальної активності, розвитку творчих здібностей в ігровій та інших видах діяльності; виховання культури спілкування, поваги і любові до батьків, родини, батьківщини. Ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, національної культури, надбань світової педагогічної науки та практичного досвіду[6].

Загальна середня освіта є обов’язковою складовою безперервної освіти і спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості через навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, принципах науковості, полі культурності, світського характеру освіти, системності, інтегрованості, єдності навчання і виховання, на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

Відповідно до закону 11-річна загальна середня освіта має три рівні:

1. початковий;

2. основний;

3. старший.

Навчання здійснюється у загальноосвітній школі трьох ступенів: перший– початкова школа, другий–основна школа, третій–старша школа, що можуть функціонувати разом чи окремо.

Початкова освіта забезпечує загальний розвиток дитини, вміння впевнено читати, знати основи арифметики; набуття первинних навичок користування книжкою та іншими джерелами інформації; формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та особистісного спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок, строк навчання 4 роки.

Основна середня освіта є фундаментом загальноосвітньої підготовки всіх школярів, формує в них готовність до вибору подальшого профілю навчання і здобуття освіти. Важливе значення надається формуванню здорового способу життя, правовому й екологічному вихованню. Термін навчання – 5 років .

Повна середня освіта забезпечує поглиблене засвоєння знань з базових дисциплін та за вибором, формування цілісних уявлень про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво, громадянської позиції особистості, з’являється можливість здобуття освіти вищого рівня. Результатом здобуття повної середньої освіти має бути інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості-підґрунтя подальшої освіти і трудової діяльності. Термін навчання – 2 (3) роки.

Старша школа є останнім етапом здобуття повної загальної середньої освіти. Вона функціонує переважно як профільна. Це створює ширші умови для диференційованого навчання, врахування індивідуальних особливостей розвитку учнів, які відрізняються своїми здібностями. Доцільним є поглиблене вивчення окремих предметів, широке використання спецкурсів за вибором, факультативів.

Повна загальна середня освіта має бути доступною для всіх дітей незалежно від місця проживання і соціального статусу батьків. Між етапами шкільного навчання не повинно бути бар’єрів для переходу учнів від одного етапу до іншого.

Школи всіх трьох ступенів можна розрізняти за типологією:

1. загальноосвітня школа;

2. школа - інтернат–для дітей які потребують соціальної допомоги;

3. вечірня (змінна) школа – для громадян, які не мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання;

4. спеціалізована школа – з поглибленим вивченням окремих предметів;

5. гімназії - з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю ( переважно гуманітарного);

6. ліцей – з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

7. колегіум – з філологічно – філософського та культурно – естетичного профілю;

8. спеціальна загальноосвітня школа – заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку;

9. загальноосвітня санаторна школа – заклад відповідного профілю для дітей, які потребують тривалого лікування;

10)школа соціальної реабілітації – загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

Сутність позашкільної освіти та виховання як складової частини системи освіти України визначають специфічні умови її функціонування, а саме: диференційованість, динамічність, гнучкість, мобільність, варіативність, доступність тощо.

Середньо-технічну освіту здобувають у середніх професійно–технічних училищах, які забезпечують підготовку кваліфікованих робітників .

Вищий навчальний заклад — освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

1) університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, пздійснює фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;

2) академія - вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, який проводить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури й мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

3) інститут - вищий навчальний заклад III-IV рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який проводить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

4) консерваторія (музична академія) - вищий навчальний заклад III - IV рівня акредитації, який проводить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва - музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

5) коледж - вищий навчальний заклад ІІ рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу ІІІ - IV рівня акредитації, який проводить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу III - IV рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

6) технікум (училище) - вищий навчальний заклад І рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу III - IV рівня акредитації, який проводить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення [6].

У державній програмі «Освіта» («Україна ХХІ століття») накреслено стратегію розвитку освіти на найближчі роки, визначено курс на створення життєздатної системи безперервного навчання й виховання, підтримання постійного інтелектуального і культурного потенціалу як вищої цінності нації.

2. РОЗДІЛ

Стандарти освіти

2.1. Система освіти

Система освіти традиційно була централізованою. Сучасне її реформування вимагає перегляду підходів до визначення освітніх стандартів. Вони мають відображати нове бачення суспільного ідеалу освіченості, суспільні вимоги до освіти як основи соціокультурного становлення молодої людини, сприяти збереженню єдиного освітнього простору в державі, відігравати стабілізуючу та регламентуючу роль. З цією метою у 1996 р. прийнято “Концепцію державного стандарту загальної середньої освіти в Україні” — унормовано систему показників про освіченість особи. Реалізується вона у нормативних документах, які визначають суспільно зумовлений зміст загальної середньої освіти, вимоги та гарантії держави щодо її одержання громадянами.

Державний стандарт загальної середньої освіти —  звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти, а також гарантії держави щодо її здобуття.

Державний стандарт загальної середньої освіти, згідно з Законом України “Про загальну середню освіту” (1999), містить:

      1. Базовий навчальний план середньої школи.  Він дає цілісне уявлення про змістове наповнення і співвідношення основних галузей знань за роками навчання в середній школі, мінімальну тривалість вивчення конкретної освітньої галузі знань або навчального предмета, тижневе навантаження учнів на різних ступенях навчання та його структуру (державний компонент як інваріантна частина базового плану і регіональний та шкільний компонент як варіативна його частина; додаткові години на освітні галузі, індивідуальні та групові заняття; курси за вибором і факультативні заняття тощо).

      2. Освітні стандарти галузей знань (навчальних предметів).  Це змістова конкретизація цілей загальноосвітньої підготовки учня середньої школи в навчальних програмах з предметів, що входять до інваріантної частини базового навчального плану, а також система вимог, що визначає обов'язковий для кожного учня рівень засвоєння змісту освітньої галузі чи предмета.

    3. Державні вимоги до рівня засвоєння змісту середньої освіти за ступенями навчання (початкова, основна і старша школа).  Вони засвідчують досягнення учнем мети загальноосвітньої підготовки на певному віковому етапі свого розвитку; містять критерії у вигляді типових завдань і форм оцінювання рівня освіченості конкретної особи відповідно до державного стандарту.     Державний стандарт загальної середньої освіти розробляють Міністерство освіти України разом з Національною академією наук України та Академією педагогічних наук України. Затверджує стандарт Кабінет Міністрів України. Переглядають його не менше як один раз на 10 років. Державний стандарт загальної середньої освіти зобов'язує загальноосвітній навчальний заклад: — виконувати інваріантну складову змісту загальної середньої освіти; — визначати предметну спрямованість варіативної складової змісту загальної середньої освіти, її змістове наповнення і форму реалізації на кожному ступені здобуття освіти за погодженням з відповідними органами управління освітою; — вибирати і використовувати освітні програми, навчальні курси, посібники до варіативної складової змісту загальної середньої освіти у порядку, визначеному Міністерством освіти України.

    Процес стандартизації освітніх систем відбувається через пошук найоптимальніших співвідношень між суспільно обумовленим інваріантним “ядром” (державним компонентом) освіти, який і визначається стандартом, та диференційованими навчальними курсами (регіональним і шкільним компонентами в загальноосвітній школі).

    Якість вищої освіти регулюється державним стандартом освіти, який складають різноманітні компоненти:

1. Державний компонент  визначає напрями спеціальності, освіти і професійної підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями відповідно до класифікатора галузей освіти, напрямів підготовки і спеціальностей.

2. Галузевий компонент.  Формується він з урахуванням державного компонента, включає  освітньо-кваліфікаційну характеристику  (встановлює професійне призначення й умови використання випускників, відображає мету, узагальнює зміст освіти і професійної підготовки у формі переліку умінь, визначає місце і роль фахівця у соціальній структурі суспільства, вимоги до нього, встановлює вимоги до загальноосвітнього рівня і галузеві кваліфікаційні вимоги до випускника вузу) й  освітньо-професійну програму  (визначає нормативну частину змісту освіти, встановлює вимоги до змісту, обсягу, рівня освіти і професійної підготовки фахівця відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня конкретної спеціальності. Подається у формі структурованої системи навчальних елементів, що формують інформаційний обсяг і рівень засвоєння знань у процесі підготовки відповідно до вимог освітньо-кваліфікаційної характеристики).     Освітньо-професійна програма включає цикли гуманітарної, соціально-економічної, природничої та професійно-орієнтованої практичної підготовки.

3. Компонент навчального закладу.  Запроваджується з метою забезпечення відповідності рівня освіти і професійної підготовки фахівця вимогам суспільного поділу праці й мобільності системи підготовки фахівців для задоволення вимог ринку праці. Включає варіативну частину освітньо-кваліфікаційної характеристики випускника навчального закладу, яка доповнює й конкретизує кваліфікаційні вимоги до змісту освіти і професійної підготовки випускників.

    Держава здійснює контроль за рівнем якості освіти і професійної підготовки за допомогою вимірювань показників якості вищої освіти студентів у процесі реалізації вузом освітньо-професійної програми підготовки. Засобом діагностики є критеріально-орієнтовані тести і психодіаг-ностичні методики, орієнтовані на виявлення якостей особистості. Вони спрямовані на вимірювання та оцінку обсягу, повноти, системності й міцності професійних знань; дієвості й самостійності випускників, що дає змогу порівняти рівень їх з еталонними вимогами освітньо-кваліфікаційної характеристики.

2. Основні джерела змісту освіти

    Зміст освіти для всіх типів навчальних закладів відображений у навчальних планах, програмах, підручниках і навчальних посібниках.

    Навчальний план  — документ, що визначає набір навчальних предметів, які вивчають у закладі освіти, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет, структуру навчального року.

    Згідно із Законом “Про загальну середню освіту” базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів (далі — Базовий навчальний план) визначає структуру та зміст загальної середньої освіти через інваріантну і варіативну складові, які встановлюють погодинне та змістове співвідношення між освітніми галузями (циклами навчальних предметів), гранично допустиме навчальне навантаження на учнів та загальнорічну кількість навчальних годин. Інваріантна складова змісту загальної середньої освіти формується на державному рівні, є єдиною для всіх закладів загальної середньої освіти, визначається через освітні галузі Базового навчального плану.

    Інваріантна складова забезпечує єдність навчального процесу, визначаючи зміст загальнокультурної, загальнонаукової і технологічної (трудової) підготовки учнів, прилучення їх до загальнолюдських і національних цінностей. У 11-річній школі ця підготовка здійснюється через обов'язкові освітні дисципліни: мову і літературу, суспільствознавство (громадянознавство), мистецтво, природознавство, математику, інформатику, технології, фізичну культуру та основи здоров'я. їх набір відповідає структурі діяльності людини, містить знання про людину, природу, суспільство, науку, культуру, виробництво і є змістовою основою для формування в учнів цілісного уявлення про світ на рівні загальноосвітньої підготовки, достатньої для вибору професії та продовження освіти.     Варіативна складова змісту загальної середньої освіти формується загальноосвітнім навчальним закладом з урахуванням особливостей регіону та індивідуальних освітніх запитів учнів (вихованців). Варіативна складова створює передумови для відображення у змісті природних, соціокультурних особливостей регіону, а головне — для диференціації, індивідуалізації, а в старшій школі — профільності навчання, задоволення освітніх потреб груп і окремих учнів з урахуванням умов роботи конкретної школи. Значення варіативного компонента в змісті шкільної освіти поступово підвищується. У початковій школі на нього відводиться 8—10 відсотків навчального часу, в основній — 15—20, у старшій — до 35. За неможливості профільного навчання в старшій школі, години варіативного компонента пропорційно розподіляють між освітніми галузями інваріантної частини, використовують для вивчення курсів за вибором.

    У початковій школі пріоритетною є загальнонавчальна підготовка з переважанням мовної освіти, яка є метою і засобом навчання, а практична спрямованість змісту, інтеграція знань.

    Основна школа зосереджується на розвитку загально-навчальних умінь і навичок, систематичному вивченні рідної мови і літератури, іноземної мови, історії, мистецтва, математики, інформатики, фізики, хімії, біології, географії, фізичної культури, основ здоров'я, технологій (трудове навчання).