3.7. Типи антигенної специфічності

1. Видова специфічність – специфічність, що відрізняє представників одного виду організмів від особин іншого виду. Вона генетично детермінована, еволюційно селекціонована та закріплена. В основному вона пов’язана з видовою специфічністю білків. На основі білкової специфічності в судовій медицині за допомогою сироваток проти антигенів крові людини можна відрізнити пляму крові людини від крові інших тварин.

2. Групова специфічність – це специфічність, яка зумовлює відмінності серед особин одного виду організмів. Групова специфічність вперше була описана у 1901 р. К. Ландштейнером на прикладі груп крові людини 0, А, В та АВ (І, ІІ, ІІІ та IV). Антигени, які зустрічаються у різних представників одного виду і розрізняються між собою, називаються ізоантигенами.

Ізоантигени АВО розрізняються своїми детермінантними групами: так у групи А – це α-N-ацетил-D-галактозамініл(13)-галактоза, у групи В – α-D-галактозил(13)-галактоза.

Антигени гістосумісності та трансплантаційні антигени, які зумовлюють внутрішньовидові відмінності клітин та тканин також є ізоантигенами, якщо вони подібні за структурою.

В останні роки найчастіше використовують термін алотипи (алоантигени) для характеристики ізоантигенів, наприклад, алотипи імуноглобулінів, алотипи еритроцитів у людей з різними групами крові.

3. Типоспецифічність – поняття, аналогічне попередньому, але використовується частіше у відношенні до мікроорганізмів. Вона зустрічається у різних варіантів одного і того виду (серотипи або серовари). Так, у пневмококів полісахаридні антигени поділяють на чотири типи (І – IV), у збудника ботулізму токсинні антигени поділяють на типи А, В, С, D та Е.

4. Гетероспецифічність зумовлена наявністю гетероантигенів, подібних за структурою у представників різних видів організмів, що розрізняються за іншими ознаками. До гетероантигенів належать наведені вище антигени Форсмана, а також антигени еритроцитів, схожі з антигенами чумної палички, вірусу грипу тощо. За рахунок гетероантигенів можуть виникати перехресні імунологічні реакції. Деякі гетероантигени в перехресних реакціях проявляють більшу подібність, ніж ті антигени, які розрізняються в межах одного виду. Так, бичачий та людський сироваткові алюбуміни при імунізації кролів індукують синтез антитіл у великій кількості та вступають в перехресні імунологічні реакції. У тих же умовах сироватковий альбумін та γ-глобулін людини мають меншу здатність до перехресного реагування. Це означає, що в першому випадку на молекулах більше спільних антигенних детермінант.

5. Функціональна специфічність пов’язана з функціями певної молекули. Білки, що виконують в організмі різні функції, розрізняються за антигенною специфічністю (наприклад, альбумін та глобулін). У той же час тваринні білки, що виконують однакові функції, дуже близькі у відношенні антигенів (гемоглобін, інсулін, ферменти травної системи та гормони).

6. Стадіоспецифічність обумовлена появою специфічних антигенних детермінант на певних стадіях онтогенезу. Наприклад, α-фетопротеїн виявляється тільки в печінці ембріона, але може також з’являтися в крові при злоякісному перероджені печінки.

7. Гаптеноспецифічність пов’язана з наявністю антигенних детермінант – гаптенів. Прикладом можуть бути комплексні антигени Ландштейнера.

Вступаючи у комплекси з гаптенами, багато білків можуть набувати нової специфічності. Цим можна пояснити різні алергічні реакції, які виникають на введення природно неантигенних гаптенів – антибіотиків (у 1% хворих виникає алергія при парентеральному введенні пеніциліну), пікрилової кислоти, анілінових барвників (алергічні захворювання у робітників відповідних виробництв). Амідопірин, хінідин, фенолфталеїн у деяких людей, приєднуючи білки клітин крові, викликають імунні ураження з синдромом анемії, лейкопенії або пурпури. Кон’юговані антигени можуть стимулювати синтез антитіл трьох типів: 1) проти гаптенних детермінантних груп; 2) проти власних детермінант білкової молекули; 3) з новоутвореними детермінантами, які виникли в результаті взаємодії гаптенів з молекулою білку.

8. Патологічна специфічність виникає в патологічно змінених тканинах: опікові, променеві, ракові та інші антигени.