- •1. Первіснообщинний лад на території України. „Неолітична революція”
- •2. Становлення класового суспільства і перші держави на території України (IX ст. До н. Е. – III ст. Н. Е.)
- •1. Кіммерійці і скіфи. Давньогрецька колонізація Північного
- •2. Північне Причорномор’я у сарматську добу. Давні слов’яни.
- •3. Зародження державності у східних слов’ян в lV – іх ст.
- •1.Східні слов’яни у іv – VII ст. Антська доба.
- •2. Нарощування державотворчого потенціалу східного слов’янства у VII – IX ст.
- •3. Утворення Київської Русі. Роль варягів. Норманська теорія
- •4. Соціально-економічний та суспільно-політичний устрій Русі в х – на початку хіі ст.
- •1. Становлення та консолідація Київської держави Рюриковичів.
- •2. Розквіт Давньоруської держави. Володимир і Ярослав Мудрий.
- •3. Початки політичного розпаду Київської Русі у другій половині хі – на початку хіі ст.
- •5. Феодальна роздробленість на Русі у хіі – хііі ст.
- •6. Давньоруська держава в міжнародних відносинах X – XIII ст.
- •5. Навала Батия та її наслідки для князівств Південно-Західної Русі.
- •7. Галицько-Волинське князівство у XIII – першій половині XIV ст.
- •1.Боротьба за Галич у першій половині XIII ст. Данило Галицький.
- •2.Суперечності розвитку Галицько-Волинської держави в останній третині XIII – першій половині XIV ст.
- •8. Українські землі у складі Великого князівства Литовського в середині XIV – першій половині XVI ст.
- •9. Експансія польських феодалів на українські землі. Люблінська унія.
- •10. Виникнення українського козацтва та Запорозької Січі.
- •11. Боротьба українського народу проти соцiального, нацiонального та релiгiйного гноблення наприкінцi XVI ─ серединi XVII ст.
- •12. Визвольна війна під проводом б. Хмельницького середини XVII ст. Та її наслідки
- •1. Хід війни у 1648–1653 рр.
- •2. Договір з Росією та події 1654–1657 рр.
- •3. Наслідки війни.
- •13. Політичні події на українських землях у другій половині хvіі ст. “Руїна”.
- •14. Внутрішня та зовнішня політика гетьмана і. Мазепи
- •15. Ліквідація автономного устрою Гетьманщини, Слобожанщини та
- •16. Правобережна та Західна Україна наприкінці XVII – XVIII ст.
- •17. Інкорпорація українських земель Російською та Австрійською імперіями у XVIII – на початку XIX ст.
- •1. Боротьба Росії за Північне Причорномор’я.
- •2. Розділи Речі Посполитої та перехід правобережних і західних українських земель під владу Австрії та Росії.
- •18. Наддніпрянська Україна в умовах кризи феодально-кріпосницької системи (перша половина XIX ст.)
- •19. Західноукраїнські землі в першій половині XIX ст.
- •1. Пробудження українського національного руху. Перші речники.
- •2. Революційні події 1848 р.
- •20. Реформи 60 – 70-х рр. Хіх ст. Та особливості розвитку Наддніпрянщини у пореформений період та на початку хх ст.
- •21. Революційний та національний рух в Наддніпрянській Україні
- •22. Піднесення національно-визвольного руху на західноукраїнських землях у другій половині хіх – на початку хх ст.
- •23. Суспільно-політичний розвиток Наддніпрянської України
- •24. Перша світова війна і Україна
- •1. Початок війни. Плани воюючих сторін щодо України.
- •2. Ставлення українських партійно-політичних сил до війни. Політика урядів Австро-Угорщини і Росії в українському питанні.
- •3. Хід бойових дій у 1914 – 1916 рр. Українські січові стрільці
- •25. Центральна рада та її діяльність. Боротьба Центральної ради з більшовиками за владу в Україні
- •26. Українська держава гетьмана п. Скоропадського
- •2. Політична криза восени 1918 р., падіння гетьманського режиму
- •27. Західноукраїнські землі у 1918 – 1919 рр. Зунр
- •1. Проголошення зунр. Українсько-польська війна.
- •2. Події осені 1918 р. В Північній Буковині. Румунська окупація.
- •3. Суспільно-політичне становище Закарпаття наприкінці 1918–влітку 1919 рр.
- •28. Внутрішня та зовнішня політика Директорії
- •1. Затвердження Директорії при владі, суперечності ії внутрішньої та зовнішньої політики.
- •2. Директорія в політичних реаліях 1919 р., злети і падіння.
- •3. Варшавський договір 1920 р. Та остаточна поразка Директорії
- •29. Затвердження радянської влади в Україні у 1918–1920 рр. ”Воєнний комунізм”
- •1. Боротьба за владу з Центральною радою. Радянська влада в Україні взимку – навесні 1918 р.
- •2. Встановлення радянської влади в Україні взимку – влітку 1919 р. Політика “воєнного комунізму”.
- •3. Боротьба з Денікіним. Закріплення радянської влади в Україні у 1920 р.
- •30.Соціально-економічний розвиток усрр в умовах нової економічної політики
- •1. Політична криза 1921 р. Та перехід до непу.
- •2. Неп на селі, суперечності впровадження. Голод 1921– 1923 рр.
- •3. Протиріччя відродження промисловості
- •31. Суспільно-політичне становище в усрр в 20-х рр. Створення срср. Політика “українізації”
- •20-Х рр.
- •2.Утворення срср.
- •3. Політика українізації та її протиріччя
- •32. Протиріччя соціально-економічного розвитку урср наприкінці 20-х – у 30-ті рр. “Великий перелом”
- •1. Суцільна масова колективізація та її наслідки. Голод 1932–1933 рр.
- •2. Суперечності індустріального зростання 30-х рр.
- •33. Суспільно-політичне життя урср у 30-х рр. Сталінський режим
- •1. Перші судові процеси.
- •2. Посилення репресій проти української інтелігенції у першій половині 30-х рр.
- •3. Апогей репресій. Утвердження сталінського тоталітарного режиму
- •34. Західноукраїнські землі в 20 – 30-х рр. Хх ст.
- •30-Ті рр.
- •2. Посилення українського національно-визвольного руху у Польщі в 20 – 30-ті рр.
- •3. Становище Північної Буковини у складі Румунії в 20 – 30-ті рр.
- •35. Початок Другої світової війни. Зміни в становищі західноукраїнських земель
- •1. Події у Закарпатті у 1938 –1939 рр. Карпатська Україна.
- •2. Радянсько-німецькі договори 1939 р. І доля західноукраїнських земель.
- •3. Радянізація західноукраїнських земель
- •36. Початок Великої Вітчизняної війни. Окупація німецько-фашистськими військами території України. Окупаційний режим
- •1. Бойові дії на території України влітку 1941–1942 рр.
- •2. Окупаційний режим в Україні
- •37. Рух Опору в Україні
- •1. Оун і нацисти. Утворення упа і її діяльність.
- •2. Радянський партизанський рух і підпілля
- •38. Визволення території України у 1943 –1944 рр.
- •1. Звільнення України від нацистської окупації.
- •2. Ціна Перемоги
- •39. Протиріччя соціально-економічного розвитку урср у другій половині 40-х – середині 80-х рр.
- •40. Суспільно-політичне життя урср
- •41. Суспільно-політичне становище урср в середині 60-х – 80-х рр. Дисидентський рух
- •70-Х рр.
- •42. Урср у другій половині 80-х – на початку 90-х рр. Набуття незалежності
- •43. Основні тенденції соціально-економічного розвитку України наприкінці хх—на початку ххі ст.
- •44.Особливості суспільно-політичного розвитку України у 1991 – 2004 роках. Розбудова держави
- •Список рекомендованої літератури
5. Феодальна роздробленість на Русі у хіі – хііі ст.
Князівства Південно-Західної Русі
1. Затвердження на Русі феодальної роздробленості. Занепад Києва.
2. Галицьке князівство за правління Ростиславичів.
3. Об`єднання Галицького і Волинського князівств. Роман Мстиславич.
4. Причини роздробленості на Русі.
1. У другій третині ХІІ ст. феодальна роздробленість остаточно затвердилася на Русі. Утворилося з десяток самостійних князівств, серед них в Південно-Західній Русі: Київське, Переяславське, Чернігівське, де затвердилася династія нащадків Святослава Ярославича; пізніше з нього виділилося Новгород-Сіверське, Волинське, де затвердилася династія нащадків Мстислава Володимировича, та Галицьке, де затвердилася династія Ростиславичів.
У Київському князівстві власна династія не змогла затвердитися, причиною чого стала боротьба між князями за київський престол. Київ у ХІІ ст. залишався ще найбільшим політичним, економічним та культурним центром Русі з дуже високим потенціалом, до того ж, той, хто займав київський престол, традиційно вважався старшим серед Рюриковичів, що було дуже престижно. Тому до початку ХІІI ст. Київ залишався одним з головних об’єктів князівських усобиць. З 1132 по 1240 рр. у Києві майже 50 разів змінювалися князі. Найбільшої запеклості боротьба за Київ набула у 40–50-х рр. ХІІ ст. між нащадками Володимира Мономаха – його сином Юрієм Довгоруким (ростово-суздальським князем, який займав київський престол у 1149 –1150, 1150, 1154–1157 рр.) та онуком Ізяславом Мстиславичем, які тричі відбирали один в одного київський престол. У цю боротьбу були втягнуті Візантія та держави Західної Європи, половці. У подальшому Київ двічі під час усобиць піддавався розгрому та пограбуванню. У 1169 р. його захопили війська союзників володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського (сина Юрія Довгорукого), який сам відмовився сісти на київський престол. У
1203 р. під час чергового загострення усобиць навколо Києва місто також було піддано погрому.
В означений період спалахи міжусобної боротьби князів за Київ чергувалися з періодами відносного спокою та стабільності (60-ті, 70–90-ті рр. ХІІ ст., 30 рр. ХІІІ ст.). Останнє можна пояснити. Ні одна з князівських династій не змогла закріпитися в Києві з-за жорсткої конкуренції, а постійні усобиці розхитували державний організм Давньої Русі, що створювало особливу небезпеку за умов активізації нападів половців в останній чверті ХІІ ст. Тому в цей період у Києві затвердилась специфічна форма правління – князівський дуумвірат, коли одночасно два князі були співправителями, виступаючи представниками найсильніших династій, які таким чином, не перемігши в усобиці, ділили владу в Києві.
У цей же час, у другій половині ХІІ – на початку ХІІІ ст., на Русі затвердилася й специфічна форма правління, яку історики називають колективний сюзеренітет, коли група найсильніших князів Русі виступала в ролі колективного сюзерена, спільно на князівських з’їздах вирішуючи всі найважливіші питання загальнодержавної ваги як внутрішньої, так і зовнішньої політики. При цьому всі князівства залишалися самостійними державами, а князь, який тримав київський престол, вважався старшим серед Рюриковичів.
Таке положення зберігалося до навали Батия, до кінця 30-х рр. ХІІІ ст. Тобто є підстави вважати, що Давньоруська держава в умовах феодальної роздробленості як відносно єдине державне ціле не припиняла свого існування. Державний устрій Русі трансформувався від відносно централізованої держави ранньофеодального типу при Володимирі і Ярославі до конфедерації фактично незалежних князівств-держав з визнанням Києва формальним політичним центром. До того ж є інші підстави на підтвердження того, що і в цей час зберігалася відносна єдність державного організму Давньої Русі, а саме, існувала єдина церковна організація, було спорідненим населення (мова, культура), а також спорідненість династії Рюриковичів. Проте навала Батия все це порушила.
Власне вже в другій половині ХІІ ст. визначився занепад Києва. До цього спричинили: князівські усобиці та відсутність власної династії, напади половців, що підривало високий потенціал, перш за все економічний, Києва, а також переміщення наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. міжнародних торговельних шляхів на південь до Чорного та Середземного моря, де внаслідок хрестових походів запанували італійські купці з Генуї і Венеції. Тому наприкінці ХІІ ст. Київ втрачає роль лідера-гегемона на Русі. Ця роль переходить до інших князівств, перш за все, до Володимиро-Суздальського князівства, а в Південно-Західній Русі до Галицько-Волинського князівства.
2.Вже зазначалося, що в Галичині закріпилася династія Ростиславичів. Ростислав був онуком Ярослава Мудрого, сином його старшого сина Володимира, який помер ще за життя батька. Вважають, що своєму онукові Ростиславу Ярослав Мудрий заповів Галичину, але дядьки, старші сини Ярослава Мудрого не дали йому його уділ, зробили ізгоєм. Ростислав княжив у Тмутаракані в 60-х рр. ХІ ст. і був отруєний візантійцями. У нього було три сини – Ростиславичі. У 80-х рр. ХІ ст. під час усобиць Ростиславичі закріпилися в Галичині. У 1097 р. Любецький з’їзд визнав Галичину за Ростиславичами.
Свого розквіту Галицьке князівство за Ростиславичів досягло за правління Ярослава Осмомисла (1153–1187 рр.). Але в Галицькому князівстві серйозною противагою владі князя були місцеві бояри – наймогутніші на Русі. Галицьким боярам належали великі землеволодіння, вони торгували сіллю і мали сильні дружини. Усобиці князя з боярами, які не хотіли посилення його влади, підривали внутрішню міць Галицького князівства.
3.У 1199 р. помер останній представник по чоловічій лінії династії Ростиславичів. Галичину захопив волинський князь Роман Мстиславич, праправнук Володимира Мономаха, який об’єднав Галицьке і Волинське князівства. За правління Романа Мстиславича наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ ст. у Південно-Західній Русі визначилася гегемонія Галицько-Волинського князівства. Роман Мстиславич жорстоко придушував опозицію галицьких бояр. Літопис наводить його вислів щодо цього: „Не подушивши бджіл, меду не їсти”. Він поширив свій вплив на Київ, здійснив кілька вдалих походів на половців, активно втручався у європейську політику. У 1205 р. під час військового походу Роман Мстиславич загинув у Польщі.
4.Таким чином, друга третина ХІІ ст. – перша третина ХІІІ ст. – це період феодальної роздробленості на Русі. Причина її у подальшій еволюції феодальних відносин на Русі, в досягненні ними стадії зрілості, якій і відповідає феодальна роздробленість як форма політичної організації суспільства. Саме в ХІ–ХІІ ст. вже сформувалися феодальне землеволодіння (князів, бояр, церкви (монастирів)) та категорії феодально-залежного населення ( закупи, рядовичі ), що підтверджують всі редакції “Руської правди.“ Боярське землеволодіння на місцях призвело до появи сепаратистських настроїв боярства, що заклало соціальну, економічну та політичну базу для роздробленості, на яку опиралися представники різних родин Рюриковичів наприкінці ХІ– на початку ХІІ ст., коли й відбувався політичний розпад Київської держави.