Привід-боягуз

В одному великому місті, в одному великому будинку жила-була дівчинка Аля. Вона мешкала там не одна, а разом з мамою, татом і маленькою сестричкою, яку дуже любила. Аля була смілива і дуже сильна дівчинка: вона завжди йшла вперед і нічого не боялася. І от тільки вночі, коли всі засинали, Аля не могла зімкнути очей. Вона була завжди активна дівчинка й ця енергія не давала їй спокою. Вона переверталася, доки годинник не починав бити північ: от тут і починалося найцікаве. Усі вже давно спали й не знали, що годинник цей - чарівний, і як тільки він б'є „дванадцять”, своїм гуркотом збуджує нічних примар. Майже щоночі вони спускаються в будинок і ховаються за всякі предмети: за іграшки, за шафи, за штори, стільці та інші речі. Як тільки вони підходять до якого-небудь предмета він як відображення в кривому дзеркалі змінюється і стає лиховісним. Примари поділили все місто на ділянки й кожна лякала людей на своїй ділянці. Як тільки годинник бив „дванадцять” і хтось не спав у примар загоралася червона лампочка й вони відразу ж вилітали туди, де жила ця людина. Але примари лякали людей зовсім не тому, що вони вредні й злі, просто це вони повинні робити і не всі вони такі безстрашні, як можна подумати з першого погляду.

В Алін будинок завжди прилітало три примари: а звали їх Поспішака, Задирака і Бояка. І от уявіть собі, цей Бояка боявся людей, як вогню, а що б ніхто про це не довідався, він літав зі своїми друзями нібито лякати людей. Але Поспішака і Задирака здогадалися про те, що Бояка боїться усього на світі, тому що він ніколи не залітав у кімнату, а спостерігав за всім крізь вікно. Так трапилося й цього разу. Бояка залишився на вулиці за вікном, а Поспішака і Задирака полетіли нібито робити свої капості, але насправді вони вирішили налякати Бояку. Вони одягли страшні маски й сховалися. Бояці стало цікаво, що там відбувається, де зникли Поспішака і Задирака, чому їх не видно й не чутно. Він зазирнув у квартиру й отут, звідкіля не візьмися, - два жахливих монстри. Бояка так злякався, адже він не знав, що це його товариші жартували над ним. Отож, він так злякався, що провалився прямо в кімнату. Він так перелякався: затремтів, заплакав, а за всім цим, тишком-тишком визираючи з-під ковдри, спостерігала Аля. Хоча й сама була перелякана до смерті, але їй стало шкода маленького Бояку, вона не знала, як йому допомогти: адже вона була упевнена в тому, що всі примари страшні і їх усі бояться. А ця примара така маленька, сидить і плаче на килимі: їй страшно, боляче, її скривдили. Їй так стало шкода Бояку, що вона зібралася із силами, закуталася в ковдру й пішла на допомогу Бояці. Вона схопила черевик, що був під рукою, запустила ним у Поспішаку й влучила йому в голову, після чого в нього відразу з'явилася величезна шишка, а в іншого - Задираки була алергія на черевики й він почав чхати, здуваючи Поспішаку й сам відлітав щораз від стінки до стінки. Дивлячись на всю цю картину, зарюмсаний Бояка почав сміятися, тому що його друзі виглядали дуже кумедно й смішно. Він хотів подякувати своєму рятівнику, але коли він повернувся й побачив Алю, то від страху почав гикати, так що аж підстрибував. Алі стало його шкода, він такий маленький, нещасливий і всіх боїться, вона забула про те що ще п`ять хвилин тому вона тремтіла, тільки подумавши про їх появу, вона побігла на кухню і взяла склянку води й дві цукерки, що лежали на столі. Аля дала Бояці водичку, ласкаво говорячи: "На, пий і заспокойся, не бійся, я тобі нічого не зроблю. А що б ти не боявся, візьми ці цукерки. Мені їх дала одна чарівниця: вони допомагають позбутися страхів". Вони попрощалися й Аля лягла спати... Вона побачила тієї ночі гарні сни.