шпоры на 24.05.12

35)Логистика — часть экономической науки, предмет которой заключается в организации рационального процесса продвижения товаров и услуг от поставщиков сырья кпотребителям, функционирования сферы обращения продукции, товаров, услуг, управления товарными запасами, создания инфраструктуры товародвижения.. Более широкое определение логистики трактует ее как науку о планировании, управлении и контроле движения материальных, информационных и финансовых ресурсов в различных системах.^. С позиции менеджмента организации логистику можно рассматривать как стратегическое управление материальными потоками в процессе закупки, снабжения, перевозки, продажи, и хранения материалов, деталей и готового инвентаря (техники и проч.). Понятие включает в себя также управление соответствующими потоками информации, а также финансовыми потоками. Логистика направлена на оптимизацию издержек и рационализацию процесса производства, сбыта и сопутствующего сервиса как в рамках одного предприятия, так и для группы предприятий..В зависимости от специфики деятельности компании применяются различные логистические системы. Логистическая система — совокупность действий участников логистической цепи (предприятий-производителей, транспортных, торговых организаций, магазинов, и пр.), построенных таким образом, чтобы выполнялись основные задачи логистики..Логистические системы очень разнообразны по охвату деятельности предприятия (и по пониманию современного российского менеджмента, её назначение — уменьшение затрат при условии выполнения плановых заданий, а следовательно увеличение эффективности производственной деятельности) логистические системы должны охватывать практически все (кроме бухгалтерских, кадровых и т. п.) направления деятельности. Общепризнанные логистические системы и концепции управления: Just In Time MRP ,DRP , ERP , LEAN PRODUCTION CSRP , ROP, QR, CR, AR EOQ МОДЕЛЬ Система двух уровней Двухбункерная схема Модель с постоянной периодичностью заказа Метод АВС Нестационарные и стохастические модели управления запасами Другие Компании могут развивать собственные логистические подразделения, а могут привлекать транспортно-логистические организации для решения вопросов поставок, складирования и снабжения. В зависимости от уровня привлечения независимых компаний для решения бизнес-задач в логистике различают разные уровни: 1PL — подход, при котором организация решает логистические вопросы самостоятельно; 3PL — подход, при котором полный комплекс логистических услуг от доставки и адресного хранения до управления заказами и отслеживания движения товаров передается на сторону транспортно-логистической организации. В функции такого 3PL-провайдера входит организация и управление перевозками, учет и управление запасами, подготовка импортно-экспортной и фрахтовой документации, складское хранение, обработка груза, доставка конечному потребителю.

36)Світова практика інвестиційної діяльності показує, що одним з найефективніших механізмів фінансування, є фінансування інвестиційних і науково-технічних проектів. Цей напрям особливо актуальний для країн і регіонів, які потребують розширення, модернізації та оновлення виробництва, зокрема, капіталомістких галузей, а також науко-містких виробництв. Як форма цільового управління інноваційною діяльністю інноваційний проект являє собою складну систему взаємообумовлених і взаємопов'язаних за ресурсами, термінами і виконавцями заходів, спрямованих на досягнення конкретних цілей (завдань) на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки. Як процес здійснення інновацій інноваційний проект - це сукупність виконаних у визначеній послідовності наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних заходів, що приводять до інновацій. У той же час інноваційний проект, як правило, уявляється як комплект технічної, організаційно-планової і розрахунково-фінансової документації, яка необхідна для реалізації цілей проекту (на Заході для позначення цього аспекту проекту використовується термін "design"). Узагальнюючи всі названі аспекти, інноваційний проект можна визначити як систему взаємопов'язаних цілей і програм їх досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних, дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних та інших заходів, відповідно організованих, оформлених комплектом проектної документації і таких, що забезпечують ефективне розв'язання конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показниках, і ведуть до реалізації конкретної інновації. Інноваційні проекти можуть формуватися як у складі науково-технічних програм, що реалізують завдання окремих напрямів (завдань, розділів) програми, так і самостійно, вирішуючи конкретну проблему на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки. Реалізація задуму інноваційного проекту забезпечується учасниками проекту. Залежно від виду проекту в його реалізації можуть брати участь від однієї до кількох десятків (іноді сотень) організацій. У кожної з них свої функції, рівень участі у проекті й міра відповідальності за його долю. Разом з тим усі ці організації залежно від виконаних ними функцій прийнято поєднувати в конкретні групи (категорії) учасників проекту.

37) Управління персоналом (менеджмент персоналу) - систематично-організаційний процес відтворювання і ефективного використання персоналу.Систематичний підхід в управління персоналом: УП-цевзаемозвязнмй процес наступних етапів : організація,місія, організаційна структура управління, Вдосконалення ОСУ, Кадрова політика і кадрова стратегія, Визначення потреби у персоналі і плануванні, Залучення і відбір, Вчення і розвиток, Оцінка персоналу,.Мотивація і стимулювання праці, Технологія ефективної діяльності, Поточна праця службовців управління персоналом..Сутність поняття, його роль.Здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємством, випуск продукції, яка була б конкурентоспроможною на зарубіжних ринках, залежить не тільки від технічного оснащення підприємства, наявності сучасних технологій, чітко поставленої системи контролю якості продукції, маркетингових досліджень ринкового середовища та послідовного впровадження концепції просування товарів на зарубіжні ринки, а й від кваліфікації співробітників підприємства, ефективного управління персоналом. Управління персоналом набуває дедалі більшого значення як чинник підвищення конкурентоспроможності підприємства, досягнення успіху у реалізації його стратегії розвитку.Управління персоналом можна визначити як діяльність, що спрямована на досягнення найефективнішого використання працівників для досягнення цілей підприємства та особистісних цілей. Перші, традиційно, пов'язуються з забезпеченням ефективності підприємства. Причому ефективність іноді розуміється у вузькому значенні - як отримання максимального прибутку. Однак дедалі частіше ефективність розглядається не тільки в економічному плані - як економічність, якість, продуктивність, нововведення, прибуток, а і в більш широкому контексті й пов'язується з такими поняттями особистісного, психологічного плану, як задоволеність співробітників своєю працею, участю у трудовому колективі підприємства, високий рівень самооцінки колективу, мотивація персоналу до ефективної праці.Знаходження управління персоналом.Розвивається в трьох напрямах:більше розвивається на практиці;(як практична діяльність) -є індивідуально зорієнтованим на працівника,як особистість і надає послуги по задоволенню потреби; -зорієнтований на майбутнє.(вписується у стратегію організації) Як сфера практичної діяльності УП- це система взаємозв`язаних організаційно-економічних заходів по створенню умов для нормального функціонування, розвитку ефективного використовування кадрового потенціалу організації. Управління персоналом стоїть у центрі управління організації. Управління організації стоїть в управлінні бізнесом. (схема "Знаходження управління персоналом") Предметом менеджменту персоналу є управління працівниками у процесі виробництва з точки зору найбільш повного та ефективного використання їх потенціалу. Основною метою менеджменту персоналу є поєднання ефективного навчання персоналу, підвищеннякваліфікації та стимулювання його до високоефективної праці. Для досягнення цієї мети, насамперед, потрібно чітко з’ясувати особливості управлінської праці. Рівні управління персоналом Управління персоналу має 4 рівні:Оперативний - домінує кадрова робота. Тактичний - домінує,власне,управління персоналом. Стратегічний – домінує управління людськими ресурсами. Політичний – домінує робота по розробці кадрової політики

38) Мотива́ция (от лат. movere) — побуждение к действию; динамический процесс психофизиологического плана, управляющий поведением человека, определяющий его направленность, организованность, активность и устойчивость; способность человека деятельно удовлетворять свои потребности. Мотив (лат. moveo — двигаю) — это материальный или идеальный предмет, достижение которого выступает смыслом деятельности. Мотив представлен субъекту в виде специфических переживаний, характеризующихся либо положительными эмоциями от ожидания достижения данного предмета, либо отрицательными, связанными с неполнотой настоящего положения. Для осознания мотива требуется внутренняя работа. Впервые термин «мотивация» употребил в своей статье. Мотив — одно из ключевых понятий психологической теории деятельности, разрабатывавшейся ведущими советскими психологами А. Н. Леонтьевым иС. Л. Рубинштейном. Наиболее простое определение мотива в рамках этой теории: «Мотив — это опредмеченная потребность».^[1] Мотив часто путают с потребностью ицелью, однако потребность — это, по сути, неосознаваемое желание устранить дискомфорт, а цель — результат сознательного целеполагания. Например: утолить жажду — это потребность, желание утолить жажду — это мотив, а бутылка с водой, к которой человек тянется — это цель.Внешняя мотивация (экстринсивная) — мотивация, не связанная с содержанием определенной деятельности, но обусловленная внешними по отношению к субъекту обстоятельствами.Внутренняя мотивация (интринсивная) — мотивация, связанная не с внешними обстоятельствами, а с самим содержанием деятельности.Положительная и отрицательная мотивация. Мотивация, основанная на положительных стимулах, называется положительной. Мотивация, основанная на отрицательных стимулах, называется отрицательной.Устойчивая и неустойчивая мотивация. Устойчивой считается мотивация, которая основана на нуждах человека, так как она не требует дополнительного подкрепления.Мотив самоутверждения — стремление утвердить себя в социуме; связан с чувством собственного достоинства, честолюбием, самолюбием. Человек пытается доказать окружающим, что он чего-то стоит, стремится получить определенный статус в обществе, хочет, чтобы его уважали и ценили. Иногда стремление к самоутверждению относят к мотивации престижа (стремление получить или поддержать высокий социальный статус).Таким образом, стремление к самоутверждению, к повышению своего формального и неформального статуса, к позитивной оценке своей личности — существенный мотивационный фактор, который побуждает человека интенсивно работать и развиваться.Мотив идентификации с другим человеком — стремление быть похожим на героя, кумира, авторитетную личность (отца, учителя и т. п.). Этот мотив побуждает работать и развиваться. Он является особенно актуальным для подростков, которые пытаются копировать поведение других людей.Стремление походить на кумира — существенный мотив поведения, под влиянием которого человек развивается и совершенствуется. Идентификация с другим человеком приводит к повышению энергетического потенциала индивида за счет символического «заимствования» энергии у кумира (объекта идентификации): появляются силы, вдохновение, желание работать и действовать так, как делал это герой (кумир, отец и др.). Идентифицируясь с героем, подросток становится смелее. Наличие образца, кумира, с которым стремились бы отождествлять себя молодые люди и кого пытались бы копировать, у кого бы учились жить и работать, — важное условие эффективного процесса социализации.Мотив власти — стремление индивида влиять на людей. Мотивация власти (потребность во власти), при некоторых обстоятельствах, может быть существенной движущей силой человеческих действий. Это стремление занять руководящую позицию в группе (коллективе), попытка руководить людьми, определять и регламентировать их деятельность.Мотив власти занимает важное место в иерархии мотивов. Действия многих людей (например руководителей различных рангов) побуждаются мотивом власти. Стремление господствовать над другими людьми и руководить ими — это мотив, который побуждает их в процессе деятельности преодолевать значительные трудности и прилагать огромные усилия. Человек много работает не ради саморазвития или удовлетворения своих познавательных потребностей, а ради того, чтобы получить влияние на отдельных людей или коллектив.Менеджера к деятельности может побуждать не стремление принести пользу обществу в целом или отдельному коллективу, не чувство ответственности, то есть не социальные мотивы, а мотив власти. В таком случае все его действия направлены на завоевание или удержание власти и составляют угрозу как для дела, так и для структуры, которую он возглавляет.

39) Для управління інноваційними проектами керівникам слід дотримуватися наступних принципів управління інноваційними проектами [7] :  - Принцип селективного вибіркового управління, полягає у виборі пріоритетних напрямків, адресний підтримки інноваційних фірм і новаторів);  - Принцип цільової орієнтації проектів на забезпечення кінцевих цілей. Передбачає встановлення взаємозв'язків між потребами в створенні інновації та можливостями їх реалізації, при цьому кінцеві цілі конкретних проектів орієнтуються на потреби, а проміжні цілі на кінцеві цілі цих проектів;  - Принцип повноти циклу управління проекту;  - Принцип етапності інноваційних процесів і процесів управління проектами;  - Принцип ієрархічності організації інноваційних процесів (всі рівні діяльності узгоджуються один з одним);  - Принцип багатоваріантності при виборі управлінських рішень;  - Принцип системності (розробляється сукупність заходів, необхід мих для організації проекту - організаційних, адміністративних та інших),  - Принцип забезпеченості або збалансованості (всі заходи повинні бути забезпечені необхідними ресурсами). Ступінь пріоритетності визначається так. Кожен проект (програма) нижнього рівня оцінюється за двома показниками: кінцевий результат, вимірюваний приростом аналізованого показника за фіксований період; витрати при виробництві програмної продукції (загальні, включаючи інвестиції та поточні витрати). Розраховується значення показника ефективності, що характеризує ступінь пріоритетності: результат ділиться на витрати. Всі проекти упорядковуються за ступенем пріоритетності всоответствии з рівнем ефективності (результат (ефект) / витрати).  У світовій практиці аналіз "витрати - результат» є обов'язковою процедурою будь-яких механізмів розподілу фінансів. Це пояснюється тим, що при всій простоті для практичного застосування цього вирішального правила забезпечує вибір такого портфеля проектів, який дає максимально можливу ефективність при заданому обмеженому обсязі коштів і мінімальні витрати при досягненні необхідного рівня результату та ефективності.  У підсумку, для управління інноваційними проектами керівникам слід дотримуватися ряду необхідних принципів. А саме, принципу вибору пріоритетних напрямків, націлювання проекту на досягнення кінцевих результатів, дотримуватися системності та ієрархічності організації інноваційних процесів і так далі

34) Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та інш.) або кількох осіб. Міжнародний захист

Розвитком та захистом ІВ в усьому світі займається Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), заснована ООН в 1967 році. ВОІВ сприяє підписанню нових міжнародних угод та модернізації національних законодавств, заохочує адміністративне співробітництво між країнами, надає технічну допомогу країнам, що розвиваються, і утримує служби, які полегшують міжнародний захист винаходів, знаків та промислових зразків.

При ВОІВ діє центр по арбітражу та посередництву. З 1999 року ВОІВ надає послуги по врегулюванню суперечок, які виникають при реєстрації та використанні найбільш поширених типових назв доменів в Інтернеті (.com, .net, .org).

ВОІВ здійснює управління 21 угодою, які охоплюють основні аспекти інтелектуальної власності. Двома ключовими угодами є Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883) та Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886). Важливість захисту інтелектуальної власності для сучасної інноваційної економіки.Ідеї та знання стають все важливішою частиною торгівлі. Більша частина вартості нових високотехнологічних продуктів залежить від значного обсягу винахідництва, інновацій, дослідження, дизайну та тестування. Така продукція, як фільми, музичні записи, книги, комп’ютерні програми та он-лайн послуги продаються завдяки інформації та змісту, які вони вміщують, а не за рахунок матеріалу з якого вони вироблені. Багато продукції, що вважалася низько технологічною, або проміжні товари мають тепер значно більшу частку винаходу та дизайну в своїй вартості, н.п. трендові товари або нові сорти рослин.

Таким чином, розвиток багатьох галузей економіки залежить від обсягу інноваційної діяльності в ній. Знання, отримані в результаті інноваційних пошуків, дають змогу фірмам набути конкурентних переваг на ринку, тобто збільшити свої доходи за рахунок підвищення якості продукції або за рахунок зменшення витрат виробництва. В той же час споживачі отримують змогу придбати продукцію вищої якості і часто за нижчою ціною.

Так само, можливість отримати доход від літературних творів чи записів музичних творів сприяє активнішій творчій діяльності, розкриттю творчого потенціалу в країні, пропаганді національної культури і разом з тим збільшує можливість громадян користуватися перевагами від споживання культурних цінностей.

Недостатній рівень захисту прав інтелектуальної власності перешкоджає винахідникам та творцям отримувати достатню економічну вигоду від результатів своєї творчої діяльності, яка б належним чином компенсувала затрати на цю діяльність та забезпечила винагороду, достатню, щоб зацікавити винахідника в результатах своєї праці.

33) Управління інтелектуальною власністю це:

-Інтегрована система підготовки та забезпечення різних рівнів управління інтерпретовану відповідним чином інформацією для ефективного планування, контролю та прийняття управлінських рішень щодо об'єктів інтелектуальної власності;         -Важливий інструмент, покликаний забезпечити координацію, взаємодію та взаємоузгодженість окремих елементів управління для досягнення стратегічних цілей підприємства та його ефективної діяльністі.

Суть управління характеризується висловом «виробництво інформації для здійснення ефективного управління».

Метою управління є забезпечення менеджерів корисною інформацією для прийняття управлінських рішень.

Завданнями управління об'єктами інтелектуальної власності є підготовка інформації для:          а) забезпечення стійкого фінансового стану підприємства;          б) посилення керованості підприємства і створення надійних передумов для його стратегічного розвитку;          в) розробка перспектив довгострокового розвитку та утримання підприємством вигідних і важливих ринкових позицій;          г) зменшення небезпеки помилок і збільшення можливостей реалізації завдань підприємства.

Базова модель управління об'єктами інтелектуальної власності характеризується:          -Обсягом інформації;          -Поставленими перед нею цілями;          -Критеріями та засобами досягнення цілей;          -Складом елементів і їх взаємодією.

Без грамотної організації управління інтелектуальною власністю підприємство не здатне ефективно оновлювати свою техніку і технологію, отже, воно не може успішно розвиватися, оскільки ніколи не стане конкурентоспроможним.

У відповідності з планами і програмами підприємства вони вивчають ринок, аналізують і відбирають комерційні цінні ідеї, пропоновані працівниками підприємства, проводять патентні дослідження для з'ясування їх охороноздатності і патентної чистоти.

 

    З метою наведення та підтримки порядку обліку наявних об'єктів інтелектуальної власності на підприємстві проводиться їх інвентаризація.

 

    Головною метою управління об'єктами інтелектуальної власності є забезпечення можливості системного формування і розвитку унікальних відносин, знань і здібностей виробляти унікальну продукцію з її унікальними властивостями для максимально повного задоволення ринкового попиту.

 

    Управління об'єктами інтелектуальної власності включають в себе наступні етапи:     Організаційно-підготовчий;     Аналіз;     Вибір-стратегії;      - Реалізації обраної стратегії. 

32) Суттєвою характеристикою інноваційного проекту можна вважати саме використання нових науково-технічних досягнень. Тому оформлення прав на ці наукові результати перебуває в органічному зв'язку з наміром і програмою розвитку бізнесу та є однією зі специфічних особливостей стратегії управління проектом зі створення та виведення на ринок нового товару.

Необхідно відзначити, що є два види ідей бізнесу: ідея збільшення ринку вже наявної продукції та ідея завоювання ринку новою продукцією, яка створюється вперше і, як правило, найчастіше на основі новітніх наукових досягнень.

Перший шлях пов'язаний зі зниженням витрат, збільшенням обсягу продажів, відкриттям нових підприємств для тиражування відомого продукту. Це більш прогнозований і менш ризикований шлях порівняно з іншим, коли створюється й виводиться на ринок Новий товар, що покупець ще не бачив, тому невідомо, як він до нього поставиться, зате є шанси на досягнення великого комерційного успіху.

У цьому розділі обговорюється стратегія керування інноваційним проектом, заснованим на створенні нового наукомісткого продукту, який пов'язаний з використанням прав інтелектуальної власності.

Для прогнозування успіху інноваційного проекту необхідний Прогноз розвитку конкретного товару на конкретному ринку. Витрати на розроблення та просування нового продукту на ринок зазвичай доцільні, якщо очікуваний обсяг ринку цього продукту в понад 100 разів перевищує ці витрати. Незначні вдосконалення звичайно не можуть забезпечити достатнього обсягу ринку. Однак і просування на ринок товару зі споживчими характеристиками, що значно відрізняються від характеристик наявного, також може бути пов'язане із занадто великим ризиком.

Кожен інноваційний проект починається з формування відповідного портфелю інтелектуальної власності. Під час розгляду проекту стратегічний партнер передусім з'ясовує обґрунтованість проекту й обсяг прав на науково-технічну, технологічну, комерційну інформацію, на основі якої створюється інноваційний проект. Фінансування інноваційного проекту — завжди вкрай ризикований крок. Привабливою для інвестора є сама змога одержати дохід під час реалізації продукції з якісно новими властивостями, що можуть зацікавити потенційного покупця.

Не маючи надійного механізму розрахунку ймовірності повернення вкладених в інноваційний проект ресурсів, власник капіталу може знизити ризик невдачі, насамперед шляхом аналізу правової захищеності розробки, пропонованої до фінансування. Якщо її власник має монопольні права на основну частину інформації і права ці надійно охороняються патентами й ноу-хау, то в інвестора виникає впевненість у тому, що в разі успіху інноваційного проекту ніхто не перешкодить йому надалі розгорнути виробництво й завоювати ринок.

З іншого боку, для власника розробки теж життєво важливо прийти на зустріч з інвестором із захищеними результатами досліджень. Інакше фахівці скопіюють результати багаторічної праці й навіть не заплатять за складений бізнес-план. Тому інтереси інвестора та розроблювача щодо необхідності надійної правової охорони інноваційного проекту збігаються. Це стосується не тільки інформації, вже представленої дослідниками, але й тих результатів, що будуть отримані в перебігу виконання проекту. Маються на увазі не тільки маркетингові дослідження, але й будь-які доробки й удосконалення технології. Зазвичай у них завжди виникає потреба при уточненні потреби ринку й особливостей конкретних виробничих умов реалізації проекту.

Прийнято розглядати такі чотири стадії інноваційного проекту: 1. Концептуальна стадія — уточнення наукової обґрунтованості проекту та пошук інформації, що підтверджує комерційний потенціал нового товару, якого немає на ринку.

2. Стадія перевірки технічного відтворення — доказ принципової можливості створити новий товар, заснований на прийнятій концепції та стратегії маркетингу, що розробляється.

3. Стадія розроблення — розроблення технології виробництва нового товару, вдосконалення матеріалів, процесів і конструкції передбачуваного до випуску продукту, а також перевірка його придатності для промислового виробництва й уточнення стратегії маркетингу.

4. Стадія підготовки виробництва та ринку — період, протягом якого продукт або технологічний процес мають бути підготовленими до виходу на ринок, тобто перші партії нового товару виготовлено, продано, їх перевірили покупці й отримано замовлення на виробництво та реалізацію наступних великих за обсягом партій.

Усе це витратні стадії життєвого циклу продукту. Кінцевим результатом роботи має бути створення прийнятого ринком продукту, який можна надалі запускати в серійне виробництво. Витрати часу та ресурсів від стадії до стадії зростають. На четверту стадію їх зазвичай потрібно більше, ніж на всі взяті разом попередні. При цьому необхідне фінансування від стадії до стадії збільшується щонай-менш удесятеро. Отже, по завершенні кожної стадії необхідно ретельно проаналізувати результати виконаних робіт, щоб прийняти рішення про доцільність подальших витрат. Фактично йдеться про вибір щоразу одного з таких управлінських рішень:

• продовження робіт;

• тимчасове припинення подальших робіт;

• припинення подальших робіт.