19. Середньовічна філософія: проблеми вивчення, особливості та періодизація. Домінантні принципи і проблеми середньовічної філософії.

Основними проблемами, які намагалася вирішити середньовічна філософія, були:

1. Проблема філософської теології. Стрижневими питаннями, на які вона прагнула відповісти, були: створення світу було здійснене в певнім часі чи є позачасовим? Світ виник з вічної матерії чи з нічого? Чи сам по собі, чи з волі Бога?

2. Проблеми онтології. В середньовічній філософії вирішення проблеми буття концентрувалось не тільки навколо змісту поняття «Бог», але і його творіння, а також складників буття, таких, як сутність і існування, матерія і форма.

3. Проблеми гносеології. Вирішення їх, в основному, йшло в руслі теорії «двоїстої істини». Ця теорія активно розроблялась арабськими вченими Ібн-Сіною . Її прихильники вважали, що і наука, і релігія однаковою мірою прагнуть до істини, але осягають її своїми методами.. Тому вже в XIII ст. вона займає чільне місце серед концепцій і теорій середньовічної європейської філософії.

4. Проблеми етики. Середньовічні філософи намагалися визначити, що лежить в основі етики, місце волі і розуму в моральних вчинках людей, відмінності між справжньою і фальшивою доброчесністю, межі добра і зла і т.д. Кожна з цих проблем вирішувалась через призму світогляду того чи іншого філософа.

Переодизація:

1.)Патристика (II—VIII ст.)сукупність філософських доктрин християнських мислителів

• Апологетика (II—IV ст.)захист християнства

• Систиматика(IV- VIII ст.)

2.) Схоластика (VIII- 14 ст.)шкільна філософія,пов’язана з розвитком освіти.

Характерними рисами світогляду цього часу є: по-перше, теоцентризм. Це означає, що активне творче начало як би щезає з природи і передається Богу, який стоїть над природою. Істинним буттям володіє тільки Бог: він — вічний, незмінний, ні від кого не залежить і є джерелом всього існуючого. Ключем до пізнання істинного буття є віра. Віра не може бути готовим знанням, яке можна передати іншому, як певну інформацію, вона потребує власних духовних зусиль. По-друге, в середньовічному світосприйнятті панує ідея духовності, яка пов'язана не тільки з Богом. Вперше в історії людства середньовіччя відкриває людину як особистість, як насамперед духовну, а не природну і тілесну істоту.По-третє, для середньовічної свідомості світ сприймається як двоїсте буття: справжній (божественний, небесний) і несправжній (земний, гріховний) світи. Цей поділ проходить через всю середньовічну філософію.

Якщо антична філософія за своєю суттю була космоцентрична (визначальною реальністю для неї була природа, Космос), то середньовічне мислення характеризується теоцентричністю (від грец. — “теос” —бог).

Розпочинається становлення філософії середніх віків періодом так званої “апологетики”. Представники апологетики виступали із критикою античної філософської і культурної спадщини і захищали християнство.

Схоластика (від грецького “схола” — школа) — це специфічна система середньовічної філософсько-теологічної думки, яка зародилася в монастирських школах. Пізніше так стали іменувати всю середньовічну філософію.

Номіналізм (від лат. номен — ім'я, назва) — напрям, який вважав, що реально існують лише поодинокі реальні речі, а загальні поняття є тільки назви або імена.

Представники реалізму, продовжуючи лінію Платона, твердили, що загальні поняття (“універсалії") є не відображенням предметів і явищ, а існують реально як певні духовні сутності поза одиничними речами і незалежно від них і складають субстанцію речей. Раніше існує, наприклад, ідея людини як загального поняття, а потім — її породження — одиничні люди.