5. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П. Котляревський — автор перших високохудожніх творів українською мовою Енеїда, Наталка Полтавка, Москаль-чарівник. Він першим використав народорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови…

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм. Унормованість — основна ознака літературної мови.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих реалізацій мовної системи, закріплених в процесі суспільної комунікації.

Ці правили оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалективізму і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру. Сучасна українська літературна мова багатофункціональна, вона обслуговує всі потреби життя і діяльності української нації. Використання її в най різноманітних сферах і зумовило виділення в ній функціональних стилів. Функціональний стиль — це різновид української літературної мови, який відзначається сферою її функціонування і характеризується специфічними мовними засобами. У звязку з тим, що українська літературна мова має дві форми — писемну и усну, існують стилі писемні, або книжні й усні.

До усних належать стилі:

- розмовний

- ораторський

До писемних належать стилі:

- науковий

- офіційно-діловий

Стандартність - ще одна ознака літературної мови (дотримання уставлених,загальноприйнятих правил щодо слововживання, написання і т.д.

Також до ознак літературної мови відносять наддіалектність та полі функціональність.

6. Мова і культура мовлення в житті професіонального комунікатора

Однією з найхарактерніших ознак сучасної нації є мова. Основна функція мови — бути засобом спілкування, взаєморозуміння, надбання і передача знань. Крім поняття мова існує й поняття мовлення. Мова — це: 1 універсальний засіб навчання і виховання людини; 2 енциклопедія людського досвіду; 3 першооснова нагромадження культурних цінностей; 4 один із компонентів духовної культури суспільства; 5 засіб координації усіх виробничих процесів; 6 функціонуюча система, нерозривно повязана з усіма галузями суспільного життя. Мовлення — це: 1 спосіб існування і вияву мови, мовний процес у багатьох його видах і формах слухання, читання, мовчазна розмова з самим собою, обдумування свого майбутнього чи сприйнятого від інших повідомлення; 2 вияв процесу формування думки а не втілення; 3 вияв одиниць мови усіх рівнів і правил їх поєднання; 4 засіб конкретизації мовного спілкування. Мова і мовлення поліфункціональні. Функції мови: 1 засіб і обєктивізація спілкування; 2 засіб пізнання і його обєктивізації; 3 засіб творення нових мовних одиниць, підсистем і обєктивації усного процесу; 4 засіб вираження емоцій, внутрішнього стану людини і її волі; 5 засіб створення і обєктивації словесних художніх образів. Функції мовлення: 1 здійснення, реалізація процесу спілкування комунікативна функція; 2 здійснення процесів пізнання пізнавальна функція; 3 здійснення процесів творення нових одиниць мовних підсистем будівнича; 4 здійснення, реалізація процесу вираження емоцій емотивна функція; 5 здійснення, реалізація процесу творення художніх образів естетична функція. Отже, функціонально мова характеризується як засіб, а мовлення — як процес. Мова для всіх носіїв одна, але реалізація її в мовленні для кожного мовця має свої особливості. Сама мова не може бути правильною чи неправильною, логічною чи нелогічною, точною і неточною, виразною чи одноманітною. Всі ці ознаки має мовлення і насамперед, індивідуальне. Культуру мовлення формує запас знань, прагнення до самовдосконалення через хороше володіння рідною мовою, знаннями, що віками вдосконалювало людство. Отже, кожен з нас має постійно дбати про якість свого мовлення в будь-якій ситуації спілкування. Культура ділового мовлення Ділове мовлення має 2 форми: усну і писемну. Характер писемного мовлення багато в чому визначається специфічними умовами спілкування і в першу чергу — відсутністю співрозмовника і в момент висловлення думки. Усне мовлення виразно відрізняється від писемного: які б складні думки не висловлювали співрозмовники в процесі бесіди, вони завжди будуть спиратися на ситуацію, в якій відбувається розмова.