Білет 4
Економічні закони: суть, класифікація.
Економічний закон ― це внутрішньо необхідні, сталі й суттєві зв’язки між економічними явищами і процесами, а також між протилежними сторонами окремих явищ і процесів, їх елементами і властивостями. Сутність, а отже і закон (бо ці поняття однорідні) всебічно можуть бути досліджені лише через всі інші категорії діалектики (кількість і якість, зміст і форма, ціле й частина тощо). Економічні закони не залежать від свідомості людей, але залежать від їх свідомої діяльності.
До системи економічних законів належать 4 їх типи:
1. Загальні економічні закони ― властиві всім суспільним способам виробництва
2. Економічні закони, які діють у декількох суспільно – економічних формаціях ― з. вартості, з. попиту і пропозиції тощо.
3. Специфічні економічні закони ― ті, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва.
4. Економічні закони, що діють лише на одній із стадій суспільного способу виробництва.
До системи економічних законів належать різні їх групи і типи. Так, до першої групи відносять закони, які діють упродовж різних історичних періодів. Перший тип — всезагальні економічні закони, тобто закони, властиві всім суспільним способам виробництва. Всезагальні економічні закони відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві технологічному способу виробництва.
Другий тип економічних законів - загальні закони, що діють у декількох економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошового обігу тощо.
До третього типу належать специфічні економічні закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва.
Четвертий тип економічних законів - стадійні закони, що діють лише на одній із стадій суспільного способу виробництва або на одному із ступенів стадії.
До другої групи економічних законів належать закони різних сфер суспільного відтворення. Так, до законів сфери безпосереднього виробництва належать закон зростання органічної будови капіталу, закон спадної віддачі та ін.; до законів сфери розподілу - закон обернено пропорційної залежності між прибутком і заробітною платою; до законів сфери споживання - закон зростання потреб, закон Енгеля та ін.
До третьої групи належать закони розвитку і функціонування окремих економічних підсистем.
Типи, види та форми власності.
Існує два типи власності: приватна і суспільна.
Приватна власність – це такі відносини власності, коли суб'єктом власності є одна особа.
Приватна власність існує в двох видах: проста приватна власність і капіталістична приватна власність.
Проста приватна власність існує, коли сам власник є безпосереднім виробником, тобто відсутній факт найму робочої сили.
Капіталістична приватна власність існує в випадку найму робочої сили.
Основні форми приватної власності: одноосібне приватне підприємство, одноосібне фермерське господарство та історичні форми власності: рабовласницьке, феодальне господарства, прості виробничі форми капіталістичної суспільної формації.
Суспільна власність – це такі відносини власності, при яких суб'єктом власності є група осіб або держава.
Суспільна власність існує в двох видах: колективна і державна. Колективна власність передбачає існування групи власників. Найвідоміші форми колективної власності: партнерство, кооператив, господарське товариство, акціонерне підприємство, громадська організація, корпорація.
Державна власність ( суб'єктом власності є органи державного управління) існує в двох формах: загальнодержавна і муніципальна (або комунальна). Загальнодержавну власність представляють органи центральної державної влади : Верховна Рада, Кабінет Міністрів, міністерства і відомства.
Муніципальну власність представляють органи держаної влади місцевого підпорядкування: селищні, міські, районні представництва державної влади.
Приватна і державна власність можуть бути змінені певним способом, закріпленим чинним законодавством країни.
Способи зміни (реформування) відносин власності:
- роздержавлення – перехід прав власності від держави до суб'єкта будь-якої іншої форми власності; Приватизація є однією з форм роздержавлення ;
- націоналізація – перехід прав власності від суб'єкта будь-якої форми власності до держави.
Шляхи реформування відносин власності:
- безоплатна передача об'єкта власності;
- продаж об'єкта на основі договору купівлі-продажу;
- продаж на відкритому аукціоні;
- оренда з правом викупу.
Величина вартості товару (модель К.Маркса).
Вперше проблему, що визначає кількісні пропорції в обміні одного товару на інші, поставив Арістотель. Проте відповіді на це питання були запропоновані різноманітні. До найбільш вагомих і розповсюджених теорій необхідно віднести трудову теорію вартості.
Основу цієї теорії заклали англійські економісти У. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо. Свого подальшого розвитку ця теорія набула у працях К. Маркса, який розробив учення про двоїстий характер праці і на основі цього конкретизував основні положення класиків.
За теорією К. Маркса, єдиним джерелом вартості є праця, яка становить субстанцію, або внутрішній її зміст. Поділивши працю на конкретну і абстрактну, К. Маркс показав, що конкретна праця створює в товарі споживчу вартість, а абстрактна -вартість. При цьому, за Марксом, джерелом вартості виступає лише витрата живої абстрактної праці найманого працівника.
Абстрактна праця є тим загальним у праці різних виробників, що дозволяє прирівнювати різні споживчі вартості одна до одної. Вартість виражає відносини між товаровиробниками з приводу порівняння витрат їхньої праці на виробництво товару.