1. Теоретичні підходи до визначення поняття ,,психологічна практика”

Поняття ,,практична діяльність” (,,практика”) родове стосовно поняття ,,психологічна практика” (поширеним є вислів ,,психопрактика”).

Існує відоме визначення практики – це матеріальна, чуттєво-предметна, цілеспрямована діяльність людини з перетворення природних і соціальних об’єктів, що є основою пізнання. Зазвичай практиці (тобто матеріальній діяльності) протиставляють духовну (або ідеальну) діяльність. Але таке тлумачення не відповідає ряду специфічних галузей практики – соціальних практик, до яких належать педагогічна, політична, управлінська, рекламна, журналістська, художня та інші види діяльності. Основний смисл соціальних практик полягає у впливі на суб'єктивний зміст особи, тобто на ідеальне, а матеріальна сторона виступає як засіб опосередкування ідеального змісту. Тому соціальні практики не можна розглядати як матеріальну, чуттєво-предметну діяльність. Психологічна практика також належить до цього ряду: вона пов’язана з соціальною діяльністю людини і може існувати тільки як соціальна психологічна практика.

Відповіднішим визнають інший підхід до визначення практики. Як відомо, будь-яка діяльність охоплює два основні моменти, що зв'язують суб'єкт і об'єкт: дія суб'єкта на об'єкт (вплив, дія на об’єкт, його зміна) і сприйняття об'єкта суб'єктом (представленість, віддзеркалення об'єкта в суб'єкті). Саме за характером зв'язку між суб'єктом і об'єктом діяльність може бути розподілена на практичну (дія) і пізнавальну (віддзеркалення). Іншими словами, аспект дії суб'єкта на об'єкт, якщо він є головним, конституює діяльність як практичну. Аспект віддзеркалення об'єкта в суб'єкті, якщо він складає основний зміст діяльності, визначає її як пізнавальну. Таким чином, у загальному розумінні практика (практична діяльність) – це діяльність, у якій домінуючим є аспект дії на об'єкт і його зміна. Її підпорядкований аспект - пізнавальний, він виконує орієнтовну і контрольну функції практичної діяльності. Психопрактична, педагогічна, політична, управлінська, рекламна, журналістська, художня діяльності є практичні, оскільки провідною дією в кожній з них є дія суб'єкта на об'єкт, його перетворення або зміна поведінки і діяльності. Цю дію на об'єкт здійснюють шляхом виділення його предметної сторони, яка стає предметом діяльності. Практика є соціальною, свідомою, суб'єктно-активною, цілеспрямованою, оскільки такими є характеристики людської діяльності. Загальна структура діяльності є також і загальною структурою практики.

Психологічну практику як специфічну соціальну діяльність відрізняють від будь-якої іншої соціальної діяльності за її спеціальним предметом. Водночас, за своїм предметом практична психологія споріднена з науковою психологією. Розрізнення наукової та практичної психології можливе за головною метою діяльності, або мотивом (мотив-мета, за О. М. Леонтьєвим). У першому випадку предмет виступає як предмет дослідження (психологія як наука); у другому – як матеріал для практичного використання, дії і перетворення (психологія як практика). Таким чином, психологічна практика (,,психопрактика”) – це діяльність з перетворення психічної реальності психологічними засобами. Істотним уточненням є те, що цю психічну реальність розглядають як нормальну (на відміну від предмета психіатрії).

Часто разом із практичною психологією виокремлюють прикладну, зазвичай ототожнюють їх, вживають вирази ,,прикладна психологія” і ,,практична психологія” як синоніми (Б. С. Братусь, Ф. Є. Василюк). Проте ще Г. Мюнстерберг (1914 р.) заклав критерії диференціації цих сфер. Посилений пошук таких критеріїв характеризує сучасний етап розвитку практичної психології. Розрізнення власне практичної і прикладної психологічної діяльності також можливе за основним предметом діяльності. У багатьох видах соціальної практики, що потребують психологічного супроводу, предмет (мета) не є психологічні, хоча в таких видах соціальної практики можуть застосовувати психологічні закономірності. Наприклад, у педагогіці предмет (мета) – навчання і виховання, а застосування психологічних методів і закономірностей цих процесів – тільки засіб [9; 13]. В управлінні людьми предмет (мета) – управління, психологічні засоби – допоміжні [9]. Інакше кажучи, мету і завдання діяльності психолога, який працює в іншій соціальній сфері, формують цілі та завдання цієї сфери, наприклад, у вигляді ,,психологічного забезпечення” певної соціальної діяльності. Безпосередню практичну дію на об'єкт (особу, сім’ю, колектив) здійснює не психолог, а лікар, педагог або інший фахівець і відповідальний за результати останній. Мова не про те, що психолог зовсім не бере участі в системі практичних заходів. Наприклад, у психіатричній лікарні його участь може бути дуже великою, але загальний план лікування, останнє слово в діагностиці й терапії, тобто усі стратегічні пункти діяльності, підпорядковано лікарю. Так і в будь-якій іншій соціально-практичній галузі психолог є відчужений від цілісної соціальної практики [3; 17].

У власне психологічній практиці і мета, і засоби мають психологічний характер, складають єдність. Наприклад, тестування з метою виявити характеристики особи, консультування особистісних або міжособистісних проблем, формуючи та розвивальні тренінги – усі ці види діяльності мають психологічні цілі, яких досягають за допомогою психологічних засобів. Іншими словами психологічна практика – це власна практика психології.

Розуміння практичної психології як діяльності з перетворення психічної реальності не виключає з неї теоретичних і дослідницьких, тобто пізнавальних, компонентів. Доказом цього є наявність великої кількості теорій і розвиненого понятійного апарату всіх крупних психопрактичних систем (біхевіоральної, психоаналітичної, гуманістичної, екзистенціальної, гештальт-терапії тощо). Виконання науково-дослідних завдань практичної психології націлене на вивчення закономірностей розвитку і формування особистості, на розробку методологічних основ діяльності практичного психолога, засобів і методів професійного застосування психологічних знань в умовах різних соціальних систем. Важливо розуміти і пам'ятати, що пізнавальні компоненти психологічної практики, як було зазначено, виконують підпорядковані, додаткові функції – орієнтовну і контрольну, сприяючи здійсненню і розвитку самої психологічної практики.

Виділяють такі завдання практичної психології як діяльності з перетворення психологічної реальності [ 9; 12; 13; 14; 17]: