perevod

ВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО ІМІДЖУ ЖІНКИ-ПОЛІТИКА В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

 

ВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО ІМІДЖУ ЖІНКИ-ПОЛІТИКА В МЕРЕЖІ ІНТЕРНЕТ

Куражова А. С. Національний університет кораблебудування ім. адм. Макарова м. Миколаїв

Зміна наукової парадигми наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття спричинила розширення кола мовознавчих досліджень. Зокрема явище маніпулятивного впливу на свідомість людини донедавна вивчалося переважно у сфері психології (С. І. Бернштейн, Р. Р. Гаріфуллін, Г. В. Грачев, Є. Л. Доценко, Т. М. Дрідзе, У. Кі, О. О. Леонтьєв, Х. Лунг, І. К. Мельник, В. М. Панкратов, К. Провант, С. К. Рощин, Б. Шелдон, Ю. Шерковін) та політології (Е. Я. Баталов, Дж. Ванкін, Р. Гудін, К. Єгорова-Гантман, К. Ілі, С. Кара-Мурза, С. Кроссен, Г. Лассуелл, Л. Левченко, К. Плешаков, Г. Г. Почепцов (мол.), А. Цуладзе, Н. Хомский, Г. Шиллер), але і для сучасної лінгвістики, яка має антропоцентричну спрямованість вивчення мови теж є актуальним. Важливо також визначити поняття комунікація, це поняття як науковий термін і галузь дослідження своїм другим народженням зобов'язана XX ст. Походить воно від лат. communicatio — повідомлення, передача, бесіда, розмова. Як і завжди в науці, різні автори абсолютно по-різному тлумачать зміст цього поняття. Соціологи (П. Сорокін) розуміють під комунікацією взаємодію, тобто передачу соціальної інформації. Психологи (А. Леонтьев) — процеси обміну продуктами психологічної діяльності, насамперед спілкування. Кібернетики (А. Урсул) — обмін інформацією між складними динамічними системами та їхніми частинами сприймати, накопичувати та переробляти інформацію[2]. З огляду на зазначене можемо констатувати, що комунікація є процесом передачі інформації між суб'єктами соціальної сфери суспільства. Але у будь-якому випадку комунікація передбачає наявність як мінімум трьох учасників цього процесу: передавач — повідомлення — приймач [2]. Таким чином, комунікація є різновидом взаємодії між певними суб'єктами (передавач, приймач) за посередництвом певного об'єкта (повідомлення), опосередкованою і цілеспрямованою взаємодією двох суб'єктів. Ця взаємодія може відбуватися в реальному геометричному просторі та астрономічному часі (рух матеріальних об'єктів) або в багатомірному віртуальному просторі і часі (рух ідеальних суб'єктів: змістів, образів, ікон, знаків та ін.) [2]. Комунікативний процес є основою спілкування, організація якого залежить від розуміння системи й структури процесу, а також природи комунікативного акту. Структура, характер, система комунікативного процесу так чи інакше витворюються на основі форми участі комуніканта у процесі спілкування та форми взаємодії з предметом спілкування. Форми комунікативного процесу відрізняються насамперед одно- чи багатовекторністю процесу спілкування і здатністю перерозподіляти роль комуніканта в середовищі комуні кантів [2]. Одновекторна комунікацію має переважно побутовий сугестивний (лат. suggestio, від suggero навчаю, навіюю) характер, хоч цілком природно використовується і в професійній, виробничій, науковій сферах, а також має постійні ролі комуніканта та комуніката і монологічну форму мовлення. Багатовекторна комунікація характеризується постійною зміною ролі комуніканта і комуніката та має діалогічну форму мовлення. Одновекторна чи багатовекторна комунікація має ще й інші назви — монологу та діалогу [2]. Існує вербальна і невербальна комунікація. Для нас важливим є визначення саме вербальної комунікації. Вербальна (лат. verbalis, від verbum — слово) комунікація (лат. communicatio — зв'язок, повідомлення) — процес взаємообміну інформацією за допомогою мови (усної, писемної, внутрішньої), який відбувається за своїми внутрішніми законами, вимагає активної розумової діяльності та ґрунтується на певній системі усталених норм [2]. Вербальні засоби комунікації утворюють знакову систему, найменшою предметно-значущою одиницею якої є слово (вислів), поєднане з іншими словами за правилами цієї самої знакової системи. У своїй сукупності слова, вислови є засобом розуміння думки того, хто говорить, й одночасно — засобом аперцепції (сприйняття на основі свого життєвого досвіду) змісту його думки [2]. Маніпуляція – це цілеспрямований стимул будь-якої природи ( саме будь-якої : звуки, слова, міміка, картинки у журналі і рекламні оголошення у газеті), метою (це обов’язково, маніпуляція завжди переслідує мету) якого є спонукання до виникнення якоїсь реакції. І навіть якщо маніпуляція є помилковою, ця дія все одно є маніпулятивною [7]. Маніпуляція свідомістю є соціопсихолінгвістичним явищем і здійснюється за допомогою мовних засобів, які в поєднанні з позалінгвальними засобами, певними прийомами організації тексту, структурування та подання інформації становлять маніпулятивні стратегії [9]. Вплив на свідомість у ЗМІ відбувається через використання маніпулятивних стратегій. Стратегію можно розуміти як систему побудованих « за принципом ієрархії компонентів» [1, c. 9], «когнітивний план спілкування» [8, c. 14], «загальний план, або “вектор”, мовленнєвої поведінки» [17,c. 6], деяка інваріантна схема, яка складається з однієї або декількох дій, спрямованих на розв’язання якоїсь проблемної ситуації [6]. Стратегія цілеспрямована, системна, інтерактивна і реалізуєтся за допомогою набора мовленнєвих тактик, а також реалізуючих мовленнєві тактики коммунікативних прийомів. У якомусь сенсі стратегія не реалізуєтся, а створюється у процесі досягнення мети [11]. Тактика – це «чіткий мовленнєвий хід (крок, оберт, етап) у процесі здійснення мовленнєвої стратегії» [17, c. 6], це «одна або декілька дій, що приводять до реалізації стратегії»[17, c. 16]. Тактика співвідноситься з конкретним етапом у здійсненні стратегії і спрямована на реалізацію етапу [11]. У межах маніпулятивних стратегій реалізуються певні тактики, зокрема: 1) стратегія ухиляння від істини – включає тактики навішування ярликів, „сяючих узагальнень”, перенесення та вживання неологізмів [13]; 2) стратегія викривлення інформації – тактики повторення, гіперболізації та применшення, спрощення понять, замовчування, підтасовки та фабрикації фактів, а також подрібнення цілісної картини[13]; 3) стратегія імунізації висловлювань – тактики посилання на авторитети та вживання універсальних висловлювань [13]; 4) стратегія модифікації іллокутивної сили висловлювань – тактики категоричної та некатегоричної номінації [13]; 5) стратегія групової ідентифікації – тактики інклюзивності та дистанціювання [13]; 6) стратегія структурування за принципом релевантності – тактики надання важливої інформації на початку й у кінці повідомлення та використання структур з імплікативним потенціалом [13]. Лінгвістичні механізми маніпуляції реалізуються за допомогою функціонально-семантичних категорій кількості (тактики гіперболізації та применшення), модальності (стратегія модифікації іллокутивної сили висловлювань), оцінки (стратегії ухиляння від істини й викривлення інформації) та дейксису (стратегія групової ідентифікації) [13]. Використовуючи саме лексику з позитивним значенням в мережі Інтернет, вона впливає на масову свідомість споживачів,створюючи позитивне уявлення про імідж жінки-політика. Найбільш вживаним є використання позитивної лексики на 3 рівнях: граматичний, синтаксичний та стилістичний[2]. • На граматичному рівні для англійського тексту характерним є використання засобів інтимізації дискурсу: особові та присвійні займенники, які створюють позитивну атмосферу довіри, а також питальні речення, які адресуються безпосередньо реципієнтам. • На синтаксичному рівні спільним для обох мов для реалізації категорії оцінки є використання складнопідрядних речень з підрядними обставинними та з підрядними означальними. В англійській мові, на відміну від української, також використовуються односкладні спонукальні речення. • На стилістичному рівні характерним для обох мов є застосування таких засобів як: метафора, епітети, гіпербола, різноманітні види повторів [2]. Імідж (від англ. image «образ», «зображення») — штучний образ, що формується в суспільній або індивідуальній свідомості засобами масової комунікації і психологічної дії. Імідж створюється (пропагандою, рекламою) з метою формування в масовій свідомості певного відношення до об'єкту. Може поєднувати як реальні властивості об'єкту, так і неіснуючі, приписувані. Позитивний імідж є головній складовій бренду [12]. Проблема іміджу стала актуальною для суспільства лише в 50-х роках XX століття. У суспільній свідомості все більше закріплюється уявлення про імідж як про певну цінність, яка є основою успіху будь-якої людини чи організації. Поняття «імідж» з кожним роком набуває більш ширшого розповсюдження і використання, і вже ввійшло до понятійного апарату таких наук, як економіка, лінгвістика, соціологія, політологія, філософія,культурологія, психологія, маркетинг та ін. Взагалі, іміджем є штучний образ, який формується в суспільній та індивідуальній свідомості за допомогою засобів масової комунікації та психологічного впливу; це емоційно забарвлений образ будь-кого чи будь-чого, який склався в масовій свідомості, і який має характер стереотипу. Категорія іміджу досить влучно фіксує особливості світосприйняття. Як справедливо зазначає Г. Почепцов, імідж – це готові інтерпретації світу, які дає нам сам світ. І ми активно користуємося ними. Утрируваний світ, репрезентований в іміджі, легше піддається розумінню. Ми спираємось на готові іміджеві схеми, коли інтерпретуємо нову реальність. Уявні світи мають також національний характер, бо залежать від певного менталітету [14, с. 11]. Імідж політика формується на основі вербальних та невербальних засобів. Більш важливими є саме вербальні засоби, тому що слово є універсальним інструментом будь-якого впливу на свідомість людей. Таким чином, використовуючи саме лексику з позитивним значенням, політик впливає на масову свідомість,створюючи позитивне уявлення про нього. У складі політичного іміджу можна виокремити два основні зрізи: інформаційний каркас (образ-знання, прототип) та іміджологема (образ-значення, образи майбутнього: образ-прогноз, образ потрібного майбутнього) [13]. Імідж політичного лідера формується на основі як мінімум двох основних факторів: очікувань виборців та індивідуальних особливостей самого політика. Однак варто враховувати, що в сучасному політичному житті, коли широко використовуються ефективні методи політичної реклами у ЗМІ та здійснюється потужний і всеохоплюючий тиск на громадську думку, імідж “лідера-для-публіки” може значно відрізнятися від “лідера-реальної особистості”[13]. На базі даного теоретичного матеріалу були проаналізовані статті у мережі Інтернет і визначені засоби, за допомогою яки створюється позитивний імідж жінки-політика в мережі Інтернет.

Список літератури:

1. Аникин Е. Е. Стратегия сопоставления в российской и американской рекламе: Автореф. дис. …канд. филол. наук. Тюмень, 2008.

2. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лігвістики.- К.: Академія, 2004.- 346 с.

3. Бебик В. М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. - К.: МАУП, 2000. - 384 с.

4. Бебик В. М. Політичний маркетинг і менеджмент. - К.: МАУП, 1996. - 144 с.

5. Дилигенский Г. Г. Социально-политическая психология: Учебное пособие. Изд. 2-е, исправ. и доп. - М.: Новая школа, 1996. – 352 с.

6. Егорова-Гантман Е., Плешаков К. Политическая реклама. - М.: Николло, 1999. - 240 с.

7. Журавський В., Кучеренко О., Михальченко М. Політична еліта України: теорія і практика трансформації. - К.: Логос, 1998.– 264 с.

8. Иссерс О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи: Автореф. дис. … д-ра филол. наук. Екатеринбург, 1999.

9. Иссерс О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. 3-е изд. стереотипное. М.:Едиториал УРСС, 2003. 284 с.

10. Королько В. Г. Основи паблик рилейшнз: Учебник для студ. ВУЗов/Отв. ред. Удовик С.Л. - М.: Рефл-бук; - К.: Ваклер, 2000.- 528 с.

11. Малышева О.П. Коммуникативные стратегии и тактики в публичных выступлениях ( на материале речей Американских и Британских политических лидеров).-М.- 209с.

12. Почепцов Г. Имидж-мейкер: Паблик рилейшнз для политиков и бизнесменов - К.: Рекламное агенство Губерникова, 1995. – 235 с.

13. Почепцов Г. Имидж: от фараона до президента.- К.: Адеф-Украина, 1997. -328 с.

14. Почепцов Г. Имидж и выборы. - К., 1997. – 91 с.

15. Почепцов Г. Г. Як стають президентами. Виборчі технології ХХ століття. - К., 1999. - 380 с.

16. Прикладная политология: Учеб. пособ. для ВУЗов /Под ред. Ю. С. Коноплина, А. А. Чемшита, А. С. Каневского. - М., 1998. - 171 с.

17. Сковородников А. П. О необходимости разграничения понятий «риторический прием», «стилистическая фигура», «речевая тактика», «речевой жанр» в практике терминологической лексикографии // Риторика↔Лингвистика: сб. статей. Смоленск: СГПУ, 2004. Вып. 5. С. 5–11.

18.Старовойтенко Р. Імідж політичної партії як чинник електорального вибору // Нова політика. - 2001. - № 2. - С. 57.

ПОЛІТИЧНІ ПАБЛІК РИЛЕЙШНЗ:

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ, ОСНОВНІ ФУНКЦІЇТА МЕТОДИ

Постановка проблеми. Паблік рилейшнз (або зв’язки з громадськістю)

стають все більш актуальними та вживаними технологіями в сучасному світі,

особливо, коли мова йде про держави із демократичними політичними сис-

темами, де взагалі неможливе використання тоталітарних або авторитарних

технологій впливу на населення з боку влади. Сьогодні як основні галузі ви-

користання PR найчастіше виділяють: політичні, бізнесові, державні та кри-

зові. Хоча цими напрямами використання технологій і методів, засобів паблік

рилейшнз не обмежується. Зокрема, говорять про соціальний PR, релігійний,

міжнародний, PR в шоу-бізнесі та деякі інші.

Дивно, але за наявності значної кількості праць як зарубіжних, у тому

числі російських, так і вітчизняних фахівців, практично немає таких, які б чі-

тко та визначено презентували ці різні сфери, галузі використання паблік ри-

лейшнз. Навіть коли існують дослідження, які мають відповідну назву, на-

приклад, працяД.В. Ольшанського “Політичний PR” [7].

Головною метою цієї статті є визначення, характеристика предмета та

функцій політичних паблік рилейшнз, аналіз основних методів, технологій

прийомів, які застосовуються при використанні зв’язків із громадськістю у

політичній сфері суспільства. Крім того, мова йде і про взаємозв’язок полі-

тичних PR із соціологічними дослідженнями, які проводяться у політичній

сфері.

Виклад основного матеріалу. Отже, у першу чергу треба сказати декі-

лька слів щодо історії політичного піару. Хоча деякі фахівці свідчать про те,

що вона бере початок із античних часів, насправді у сучасному вигляді, тобто

в розумінні піару як технологій впливу на формування громадської думки та

поведінку громадськості, мова може йти про період десь трохи більше двох-

сот років, що був пов’язаний із американською революцією. Американські

патріоти та один із їх очільників С. Адамс уже тоді використовували всі мо-

жливості впливу на громадську думку та поведінку американців, що бороли-

ся за свою незалежність та встановлення в Сполучених Штатах демократич-

ної форми правління в умовах, коли практично єдиною можливістю впливу

на поведінку громадян були скісні піарівські технології.

Вже тоді були сформульовані основні підходи, методи та прийоми мо-

білізації громадськості та громадської думки в суспільстві, де була відсутня

можливість використання інших форм їх мобілізації, що потім увійшли до

арсеналу сучасних методів і технологій PR. Зокрема, мова йде про створення

спеціальних організацій; використання символіки; гасел та слоганів; органі-

зацію спеціальних подій, спрямованих на те, щоб привертати увагу людей,

викликати дискусії тощо.

Яскравим прикладом таких спеціальних подій стали так звані “Бостон-

ська бійня” та “Бостонське чаювання”. Перша подія відбулася 5 березня 1770 р. Під час однієї з бійок, що відбулася на вулицях Бостона, були вбиті п’ять

мешканців міста. Американська преса висвітила цю подію таким чином, ні-

бито у цьому вбивстві взяли участь британські офіцери, які були на вулицях

у той час. Тобто йшлося про використання цієї події як “інформаційного

приводу”, завдяки якому ставилася мета розпалювання ненависті до британ-

ців (до речі, сучасні американські історики довели, що в тому випадку мова

йшла про буденну вуличну бійку).

“Бостонське чаювання” (подія відбулася 6 грудня 1773 р.) стало прак-

тично першою цілеспрямовано організованою піар-акцією сучасності. Група

патріотів-американців переодяглася в індіанців та проникла на британське

судно із чаєм, що знаходилося у бостонській бухті. Вони почали викидати

тюки із чаєм за борт. Капітан віддав команду екіпажу і переодягнених патрі-

отів викинули у море. Журналісти ж, що зібралися на берегу, інтерпретували

цю “подію” як акт насильства із боку британців до корінного населення Аме-

рики. Мета організації такого заходу очевидна.

Саме в політичній сфері відбувалася й інституціоналізація піарівських

процесів, з’явилися перші професійні фахівці з паблік рилейшнз, зокрема та-

кі, як А. Кендалл, що став фактично першим піарівським помічником та

прес-секретарем, який працював з американським президентом Е. Джексоном

на кінці 20-х – початку 30-х рр. ХІХ ст.

Хоча надалі, на кінці ХІХ – початку ХХ ст., наперед виходять фірми та

спеціалісти, що займаються бізнесовим піаром (основні принципи PR дослі-

джує відомий фахівець Ай Ві Лібретед Лі), політичні паблік рилейшнз і на-

далі мають визначальну роль у розробці та розвитку державного PR, ство-

ренні Міжнародної асоціації паблік рилейшинз (МАПР) і Афінського кодек-

су, який став основоположним документом, що регулює ключові принципи

діяльності сучасних піарменів. Саме у політичній сфері, у першу чергу, при

організації виборів PR все більш активно використовувалися у США, а після

Другої світової війни – в Європі.

На пострадянському просторі політичні паблік рилейшнз також були

першою за часом галуззю використання PR. І це цілком слушно. Адже саме

політика, виборчі кампанії вже з перших кроків розвитку демократії потребу-

вали використання методів та технологій скісного впливу на громадськість і

громадську думку з метою досягнення політичними акторами та політичними

партіями своїх цілей.

До речі, саме розвинутість демократичних політичних процесів стиму-

лювала темпи еволюції паблік рилейшнз у тих чи інших країнах, що звільни-

лись від авторитаризму та тоталітаризму й вийшли на шлях демократії. Так, у

Росії рівень розвитку паблік рилейшнз, у тому числі кількість досить серйоз-

них піар-компаній, був у 90-х та на самому початку 2000 рр. вищим, ніж, на-

приклад, в Україні. Це пояснювалось значно більшою кількістю виборчих

кампаній, у яких брали участь відповідні фахівці (на той час у Росії демокра-

тичні вибори відбувалися не тільки на державному рівні, але й в окремих ре-

гіонах). Продовжуючи розгляд проблеми політичних паблік рилейшнз як науки

та мистецтва формування громадської думки, управління нею, характеризу-

ючи їх відмінність від інших галузей використання паблік рилейшнз, треба

зауважити таке. Відомо, що паблік рилейшнз взагалі є однією із маркетинго-

вих комунікацій (тобто інформаційних потоків, що виходять від суб’єкта ма-

ркетингу та надходять до різних аудиторій потенційних покупців з метою їх

інформування про товари або послуги), разом з рекламою та системою сти-

мулювання збуту, зокрема, сейлз промоушн.

Так само в системі політичного маркетингу як маркетингові комуніка-

ції виступають політичні паблік рилейшнз, політична реклама та спеціальні

методи просування політичного продукту в місцях його реалізації. Напри-

клад, різні палатки, що заповнюють площі та вулиці міст у період виборчої

кампанії та призначені для поширення спеціальної літератури, чи виступи ес-

традних зірок на мітингах тощо. Безумовно, маркетингові комунікації у полі-

тичному маркетингу відрізняються певною мірою від таких самих у маркети-

нгу бізнесовому (йдеться про політичну рекламу та політичний сейлз промо-

ушн), але різниця тут невелика.

Водночас найбільш значною відмінністю з-поміж маркетингових кому-

нікацій у політичному та бізнесовому маркетингу характеризується саме ви-

користання політичного піару, зокрема, особливо значна роль, яка йому у

цьому випадку приділяється. І це зрозуміло, виходячи із специфіки політич-

ної сфери та діяльності політиків. Так, Д.В. Ольшанський з цього приводу

висловлюється таким чином: “Політики починають все чіткіше розуміти, що

більша частина їх діяльності має не стільки реальний, скільки віртуальний

характер. Це означає, що вона потребує не окремих PR-акцій та послуг з “ро-

зкручування” політика на початкових стадіях кар’єри чи в процесі чергової

виборчої кампанії, а постійного PR-супроводу свого життя та діяльності” [7,

с. 17].

Наприклад: створення іміджу політика (такого, як Ю. Тимошенко чи

В. Янукович) дійсно потребує багаторічної ефективної PR-роботи, завдяки

якій населення “здобуває” так званий стратегічний чи модельований імідж

політика. Цей імідж є чимось середнім між іміджем поточним (тобто таким,

який є у людини, з якого починається його “розкручування”) та іміджем ба-

жаним, тобто таким, якого очікує населення, виборці від політика, якому во-

ни симпатизують.

Такий стратегічний, тобто “створений” завдяки зусиллям піарників,

політтехнологів імідж, насправді часто має дуже слабкий зв’язок з реальніс-

тю, є багато в чому віртуальним. І саме цей імідж (тобто певна інформаційна

квазіреальність) доводиться до населення, виборців. Причому треба підкрес-

лити, що, з одного боку, такий імідж дійсно є певним віртуальним “продук-

том” (хіба хтось з пересічних громадян цікавиться сьогодні якимись фактами

біографії Ю. Тимошенко чи В. Януковича). З іншого боку, створити такий ві-

ртуальний і стійкий імідж дуже швидко практично неможливо, саме тому

“розкрутити” якихось молодих українських політиків за період виборчої ка-

мпанії, щоб вони реально могли претендувати на посаду президента, нереа-льно. Взагалі така можливість існує, але лише в декількох випадках. Напри-

клад, коли мова йде про таку технологію, як перфоманс (див. далі), або про

технологію “наступника” (всі пам’ятають дуже швидке “розкручування”

В. Путіна на посаду президента РФ).

Для того, щоб чіткіше сформулювати дефініцію політичних паблік ри-

лейшнз, наведемо декілька з них, які були сформульовані відомими фахівця-

ми з цієї галузі PR (окрім визначення Д. Ольшанського, відповідно до якого

політичний PR – це управління масовими політичними комунікаціями).

Російський фахівець О.М. Чуміков дає більш розгорнуте визначення:

“Під політичним PR (зв’язками із громадськістю) розуміють свідому (систе-

мну) організацію комунікації політичної фігури або групи із різними соціа-

льно-професійними (цільовими) групами в суспільстві, спрямовану на досяг-

нення розуміння, погодження взаємоприйнятних інтересів, залучення на свій

бік та здобуття певних політичних, соціальних та (або) економічних резуль-

татів, серед яких головним, але не єдиним, є перемога на виборах” [8, с. 518].

“Політичний PR, – вважають Г.Р. Латфуллін та Н.В. Новиков, – це осо-

блива функція політичного управління, спрямована на формування масової

свідомості позитивного ставлення до політичних продуктів завдяки просу-

ванню цих продуктів та сприятливої, схвальної інформації про них” [3,

с. 375].

М.Є. Кошелюк вважає, що “політичний PR доцільно розуміти як

управління соціальними процесами та масовими соціальними комунікаціями,

тобто як комунікаційний менеджмент” [2, с. 10].

Таким чином, враховуючи загальне визначення паблік рилейшнз та на-

ведені формулювання, можна, на нашу думку, дати таке визначення: полі-

тичні паблік рилейшнз – це комунікаційний менеджмент, функція управлін-

ня, яка регулює відносини між суб’єктами (політиками, політичними партія-

ми) і об’єктами політичного процесу (громадськістю та громадською дум-

кою) з метою встановлення між ними взаємовигідних зв’язків через викорис-

тання суб’єктом політичного процесу спеціальних піарівських засобів, мето-

дів, технологій.

Якщо ж говорити про безпосередні функції політичних паблік ри-

лейшнз, пов’язаних з діяльністю політичних суб’єктів, їх впливом на громад-

ськість, виборців, формування громадської думки, то можна назвати такі (пе-

релік не є вичерпним):

– встановлення та підтримка каналів взаємодії політика, політичної

організації із різними аудиторіями, групами населення, виборцями;

– просування політичних продуктів (програм, політиків тощо) на по-

літичному ринку;

– формування та підтримка позитивного ставлення різних груп насе-

лення до політичної організації чи політичного лідера;

– розробка та застосування різноманітних технологій впливу на гро-

мадську думку, її формування;

– розробка іміджів політичних лідерів та брендів політичних партій; – забезпечення потреб політичного консультування політиків та полі-

тичних організацій, у тому числі в період виборчих кампаній;

– ефективна взаємодія політиків, політичних організацій із засобами

масової інформації, зокрема, телебаченням, радіо, пресою та ін.

Аналізуючи перелічені функції політичних паблік рилейшнз, треба

враховувати таке. По-перше, разом з ними в суспільстві, його політичній

сфері постійно функціонує політична реклама, яка теж має свої специфічні

функції. По-друге, окрім політичних паблік рилейшнз існують паблік ри-

лейшнз державні, до сфери діяльності яких входить вивчення громадської

думки про діяльність державних органів, постійне інформування громадсько-