Приклад 1

Хай хтось «А» живе в невеликому населеному пункті, що налічує 420 осіб. Статистичні дані за 25 років, які ми маємо в своєму розпорядженні, свідчать про те, що за цей час з числа жителів цього населеного пункту 17 осіб загинуло і 154 людини постраждали і що чисельність населення за цей період часу майже не мінялася.

Житель «А» цього населеного пункту 40 годин на тиждень працює в найближчому населеному пункті, на 3 тижні в році виїжджає на відпочинок, 6 тижнів щороку проводить у відрядженнях, а решта часу знаходиться удома.

Розв’язок

1. Визначуваний індивідуальний ризик для жителя «А» за формулою

, (2)

де N_П – число загиблих жителів в даному населеному пункті (17);

d – число тижнів у році (52);

t_d – число годин на тиждень (24 · 7 = 168);

t – число годин на тиждень, коли житель «А» схильний до небезпеки (168 – 40 = 128), де 40 – кількість годин на тиждень, коли житель «А» працює в найближчому населеному пункті;

Т – відрізок часу обліку статистичних даних (25 років);

N_О – кількість населення, що проживає в даному населеному пункті (420);

Д – кількість тижнів, проведених жителем «А» в населеному пункті, де він проживає постійно (52 – 3 – 6 = 43):

де 3 – кількість тижнів у році, коли житель «А» виїжджає на відпочинок;

6 – кількість тижнів у році, коли житель «А» знаходиться у відрядженнях;

N_ТР – кількість жителів визначеного населеного пункту, які постраждали за відрізок часу обліку статистичних даних (154).

.

2. Індивідуальний ризик стати жертвою нещасного випадку будь-якого ступеня тяжкості для жителя «А» визначуваний за таким виразом:

; (3)

.

Висновок: Порівнюючи можна зробити висновок, що вірогідність стати жертвою нещасного випадку будь-якого ступеня тяжкості у жителя «А» в 10 разів вище, ніж загинути.

Приклад 2

Щодня в країні внаслідок різних небезпек неприродною смертю гине близько 150 тис. осіб. Приймаючи чисельність населення країни 47 млн осіб визначаємо ризик загибелі (RСТР) жителя країни від небезпек

.

Висновок: ризик загибелі становить 32 людини з кожних 10000 осіб.

0. Концепція прийнятного (допустимого) ризику

Професор О.Н. Русак відзначає [6], що традиційна техніка безпеки базується на категоричному імперативі – забезпечити безпеку, не допустити ніяких аварій. Як показує практика, така концепція неадекватна законам техносфери. Вимога абсолютної безпеки, що підкупає своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей тому, що забезпечити нульовий ризик в системах, що діють, неможливо.

Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і прийшов до концепції прийнятного (допустимого) ризику, суть якої в прагненні до такої безпеки, яку прийме суспільство в даний період часу.

На думку фахівців, краще віддавати перевагу використанню ризику як оцінки небезпеки, ніж традиційним показникам.

Загальносвітове визнання отримала концепція допустимого (прийнятного) ризику. Сенс цієї концепції полягає в прагненні до малої безпеки. Забезпечується цей допустимий ризик за допомогою технічних, економічних, соціальних і політичних напрямів діяльності людини.

Прийнятний ризик поєднує в собі технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і представляє деякий компроміс між рівнем безпеки і можливостями її досягнення (рис. 2).

Рис. 2. Схема визначення величини прийнятного (допустимого) ризику

У деяких країнах допустимі ризики встановлено законодавчим порядком. Діапазон допустимих ризиків коливається від максимального 10^-6 на рік, до мінімального 10^-8 на рік. Для екосистеми допустимий ризик дорівнює такій величині, за якої може постраждати 5% видів біогеоценозу.