Подольська - Філософія, 2006
.pdf
Розділ четвертий. Сучасна філософія: синтез культурних традицій
ментів і галактик, виникає фізико%хімічне середовище. На друго% му виникає біосфера, живі організми (від простих до людини). На третьому етапі відбувається становлення людини, формування сфери духу (ноосфера), через яку можливий вихід до «точки Омега», надособистості, духовного центру, «універсуму».
«Точка Омега» – духовна сила, якою визначається зміст, характер і напрям еволюції. «Точка Омега» існує поза часом і простором. Вона – трансцендентна. «Точка Омега» – це центр найбільшої концентрації свідомості, духовна особистість. «Точ% ка Омега» виконує роль космічного еволюціонізованого Хрис% та, отже це – персоніфікований універрум» «Точка Омега» як енергія, пов’язана з природою. По суті, Бог розлитий у всій природі (ідея пантеїзму).
Категорія діяльності є центральною у філософії Тейяра де Шардена. Діяльність – це творчість. Він відстоює творче ставлен% ня до діяльності. Криза сучасного суспільства це криза людської діяльності. «Понаджиття» знаменує собою стан єднання душ людей після завершення історії у космічному Христі.
Взагалі, філософсько%історичні погляди Тейяра де Шарде% на мають гуманістичну, християнсько%ліберальну спрямованість. Людство, на його погляд, рухається в ході історії, де взаємно розчинені «град земний», шляхом універсалізації зв’язків між країнами і народами до стану «великої монади». Мислитель вірив у силу союзу християнства і гуманізму, які покликані згуртувати усіх людей планети, висунув ідею поєднання науки і містики як панацею від будь%якого лиха сучасності.
У 40%ві роки XIX ст. капіталізм став пануючою економічною системою в ос% новних західноєвропейських країнах, а породжений розвитком капіталістично% го способу виробництва пролетаріат
виступив на історичну арену як самостійна політична сила. Пролетаріат почав усвідомлювати свої класові інтереси і вести організовану боротьбу проти капіталізму.
На початку своєї теоретичної і суспільно%політичної діяль% ності К. Маркс та Ф. Енгельс були ідеалістами, приєднувалися
271
Є. А. Подольська «Філософія»
до лівих представників гегелівської школи (младогегельянців), але виступали як захисники інтересів широких мас трудящих.
У 1842 р. К. Маркс став редактором «Рейнської газети», в якій почав захищати селян, свободу преси, громадські права. Саме в 1842–1843 рр. відбувається перехід К. Маркса від ідеалізму до матеріалізму. У 1843 р. розпочинається і діяльність Ф. Енгельса. Він виступив проти ідеаліста Шеллінга, критикуючи його місти% цизм. Енгельс відзначив суперечливість між діалектичним мето% дом Гегеля і його консервативною системою, що проголошувала завершення світової історії на тому ступені суспільного розвит% ку, якого вже в основному досягла Західна Європа.
З 1844 р. починається співпраця та велика дружба К. Мар% кса і Ф. Енгельса. У 1844–1846 рр. вони підготували два великі твори: «Святе сімейство» і «Німецька ідеологія», в яких підда% ли систематичній критиці ідеалістичну філософію. Маркс і Ен% гельс довели, що філософія повинна бути не «наукою наук», яка зверхньо ставиться до конкретних наукових досліджень, а нау% ковим світоглядом, що грунтується на цих дослідженнях, уза% гальнює їх дані, розкриває найбільш загальні закономірності розвитку природи, суспільства, пізнання. Вони відкинули пре% тензії на абсолютне, завершене, незмінне знання, що не потре% бує подальшого розвитку.
Виникнення марксизму і його філософії зумовлювалося не тільки соціально%економічним розвитком, але й усіма попередні% ми досягненнями суспільної думки, науки, культури. Вчення Мар% кса та Енгельса пояснюється синтезом трьох традицій: німецької класичної філософії (Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель, Фоєрбах); англійської політекономії (А. Сміт, Д. Рікардо) та французької історичної науки (Сен%Сімон, Ш. Фур’є та ін.).
Домарксівський матеріалізм мав переважно механістичний характер, тобто пояснював усю різноманітність явищ приро% ди і суспільства тільки законами механічного руху. Механі% стичний світогляд, оскільки він пояснював природу, виходя% чи з неї самої, відкидаючи апеляцію до надприродного, був прогресивним у XVII і XVIII ст., коли найбільшого розвитку серед інших наук набула механіка. Однак у середині XIX ст.
272
Розділ четвертий. Сучасна філософія: синтез культурних традицій
він став уже зовсім недостатнім, особливо в поясненні біоло% гічних, психічних, соціальних процесів.
Домарксівський матеріалізм був переважно метафізичним, тобто розглядав природу і суспільство по суті як незмінні. Це не означає, звичайно, що матеріалісти%метафізики заперечува% ли рух матерії, не визнавали окремих фактів зміни і розвитку. Але в цілому вони тлумачили зміни як збільшення або змен% шення вже існуючого, рух розуміли як просте переміщення в просторі і часі, як вічне повторення, кругообіг явищ природи.
Матеріалісти до Маркса, обмежуючись матеріалістичним розумінням природи, не були спроможні матеріалістично пояс% нити суспільне життя. Джерело руху суспільства вони вбачали в духовних ідеальних факторах: у свідомій діяльності історич% них осіб (королів, правителів), у почуттях, пристрастях людей (честолюбстві, егоїзмові, любові, ненависті), в ідеях політиків, філософів. Усі ці ідеальні спонукальні мотиви діяльності людей реально існують і впливають на хід історії. Але матеріалісти не бачили матеріальної зумовленості духовних спонукальних мо% тивів діяльності людей.
Діалектика Гегеля хоч і розроблена з помилкових ідеалі% стичних позицій, оскільки «у Гегеля діалектика стоїть на го% лові», була для свого часу найбільш повною теорією розвит% ку. «Раціональним зерном» діалектики Гегеля була ідея загальності, суттєвості і необхідності розвитку, здійснювано% го шляхом виявлення і подолання внутрішніх суперечностей, взаємоперетворення протилежностей, стрибкоподібного пере% ходу кількісних змін у якісні, заперечення старого новим. Сам Гегель як ідеаліст вважав природу і суспільство втіленням ду% ховності, божественної сутності – «абсолютної ідеї». Гегель не визнавав розвитку матерії, природи, які уявлялися йому зовнішнім проявом цієї ідеї. Маркс спочатку теж був младо% гегельянцем.
Маркс і Енгельс спирались також на матеріалістичну філо% софію Фоєрбаха, який протиставляв ідеалізмові Гегеля антро! пологічний матеріалізм: мислення є не божественна сутність, а природна людська здібність, що невіддільна від мозку, тілесної
273
Є. А. Подольська «Філософія»
організації людини та нерозривно пов’язана з чуттєвим відоб% раженням зовнішнього матеріального світу. Людину Фоєрбах розглядав як найвище виявлення природи; саме через людину природа відчуває, сприймає, пізнає себе. Підкреслюючи єдність людини і природи, Фоєрбах разом з тим прагнув розкрити відмінність людини від інших живих істот. Невід’ємною влас% тивістю людських індивідів він вважав товариськість, потяг один до одного, зводив спілкування між індивідами до любові, до духовної спільності. Фоєрбах недооцінював діалектику Ге% геля. Прагнучи довести необхідність створення «релігії без Бога», Фоєрбах стверджував, що гуманістична віра в людину ніби коріниться в релігії.
На формування філософії марксизму також вплинули ве% ликі природничо!наукові відкриття середини XIX ст. Зростан% ня великої промисловості стимулювало прогрес природознав% ства, яке, в свою чергу, не тільки сприяло піднесенню виробництва, а й підривало ідеалістичне і метафізичне тлума% чення природи.
Найбільші досягнення природознавства 30%50%х років XIX ст. такі: відкриття закону перетворення енергії; відкриття клітин% ної структури живих організмів; створення еволюційного вчен% ня дарвінізму.
У 1842–1845 рр. німецький фізик Роберт Майєр виявив
закон збереження і перетворення енергії. Незалежно від Майє% ра цей закон був відкритий англійськими фізиками Гровом та Джоулем, датським інженером Кольдінгом, російським вченим Ленцем. Дослідження цих вчених стали важливим етапом у розкритті змісту загальних засад збереження властивостей ма% терії, обгрунтованих Ломоносовим. Закон збереження і перетво% рення енергії свідчив, що певна кількість руху в одній його формі (механічній, тепловій тощо) перетворюється на таку ж кількість руху в якійсь іншій формі. Було доведено, що механ% ічне перетворення, теплота, електрика та інші стани матерії, якісно відмінні один від одного, є формами її руху, який не виникає і не знищується, а постійно трансформується. Таким чином, рух матерії не зводиться до її переміщення в просторі і
274
Розділ четвертий. Сучасна філософія: синтез культурних традицій
часі, тобто до механічного руху, форми руху матерії закономірно перетворюються одна в іншу. Саме цей закон і став природни% чою засадою діалектичного погляду на світ.
Розвиток науки про рослинний і тваринний світ також підірвав засади метафізичного уявлення. У 30%ті роки XIX ст. було завершено формування клітинної теорії. Рослинна клітина вперше була відкрита Р. Гуком у 1665 р. Каспар Вольф у сере% дині XVIII ст. описав клітинну структуру рослин і тварин. Зав% дяки працям російського вченого П. Ф. Горянинова, чеського біолога Я. Пуркинє, німецьких вчених – ботаніка М. Я. Шлейде% на та біолога Т. Шванна було розроблено клітинну теорію структури рослин і тварин, що підводила до діалектичного ро% зуміння єдності життя в усій його різноманітності. Було вста% новлено, що тваринні й рослинні клітини мають однакову структуру і виконують одну і ту саму фізіологічну функцію. Клітинна теорія, доводячи внутрішню єдність усіх живих істот, непрямо вказала на єдність їх походження.
Третє велике відкриття в природознавстві, яке відіграло ве% лику роль у розумінні діалектики природи, було зроблено вели% ким англійським вченим Дарвіном. Вихідні положення своєї теорії він сформулював у перших своїх працях кінця 30 – по% чатку 40%х років, а через двадцять років напруженої роботи, у 1859 р., опублікував основний твір «Походження видів шляхом природного добору, або збереження сприятливих порід у бо% ротьбі за життя». Підсумовуючи численні факти з життя рос% лин і тварин у природних і штучних умовах, Дарвін дійшов висновку, що види не постійні, а змінні, що існуючі нині види виникли цілком природно з інших видів, які існували раніше. Зміни видів рослин і тварин, за Дарвіном, виникають внаслі% док природного і штучного добору.
Таким чином, успіхи природознавства в середині XIX ст. розкривали взаємозв’язок, зміни, розвиток, якісні перетворен% ня на різних царинах природи. Маркс і Енгельс зуміли оціни% ти і узагальнити не тільки нові явища суспільного життя, але й великі досягнення природознавства першої половини XIX ст. і створити діалектичний матеріалізм.
275
Є. А. Подольська «Філософія»
Карл Маркс (1818–1883) у творі «До критики гегелівської філософії права» (1843) вперше критично проаналізував ідеалістичну основу гегелівської діалек% тики і дійшов висновку, що не держава визначає громадянське суспільство, а навпаки, громадянське суспільство виз% начає державу, тобто економіка обумов! лює політику. Цей результат став вихід% ним пунктом його майбутнього матеріалістичного розуміння історії.
' У ході написання фундаментальних філософських і економічних праць Маркс поступово переходив на позиції матеріалізму і діалектики: у творі
«Економічно%філософські рукописи 1844 р.» він доходить виснов% ку про визначальну роль матеріального виробництва в житті сус% пільства; у 1846 р. він разом з Енгельсом написав твір «Німецька ідеологія», а в 1847 р. за дорученням конгресу союзу комуністів – «Маніфест комуністичної партії». У 1859 р. Маркс пише книгу «До критики політичної економії», у передмові до якої дає класич% не викладення сутності матеріалістичного розуміння історії. З виходом у 1867 р. І тому «Капіталу» в пресі вперше було викла% дено результати дослідження буржуазного способу виробництва, закони його становлення, розвитку і функціонування. К. Маркс стверджував, що в суспільному виробництві свого життя люди вступають у певні, необхідні, від їх волі незалежні відносини – виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвит% ку їх матеріальних виробничих сил. Сукупність цих виробничих відносин складає економічну структуру суспільства, реальний ба! зис, на якому височіє юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробниц% тва матеріального життя обумовлює соціальний, політичний і ду% ховний процеси життя взагалі. Не свідомість визначає буття, а на% впаки, а суспільне буття обумовлює свідомість. Отже, Маркс вперше дослідив суспільство не «взагалі», а конкретно%історично, тобто вивчив і здійснив критику конкретного суспільства.
276
Розділ четвертий. Сучасна філософія: синтез культурних традицій
«Капітал» Маркса являє собою новий тип знання, бо це твір одночасно економічний, філософський, соціологічний, естетич% ний. Філософський зміст у «Капіталі» існує не поряд з еконо% мічним, а всередині нього. Тут має місце нове розуміння співвідношення філософського знання з конкретно%науковим, згідно з яким філософія тепер не стоїть над науковим знанням.
На противагу Гегелю, котрий зображував мислення творцем світу, Маркс матеріалістично вирішує питання про відношен% ня мислення (його форм і закономірностей) до дійсності. Ос% новним принципом логіки, що використовується в «Капіталі», є принцип відповідності мислення дійсності. Це зобов’язує розглядати мислення не «само по собі», тобто у відриві від дійсності, а як процес перетворення дійсності на думку. Маркс стверджував, що це здійснюється завдяки діалектичне супереч% ливому процесу розвитку понять, категорій і виявляється спо% собом сходження від абстрактного до конкретного. Цей спосіб, метод є свідомим виявленням того закону, котрому завжди і всюди підкоряється розвиток теоретичного пізнання дійсності.
У той час як Маркс головним чином розробляв економічну теорію, увага Фрідріха Енгельса (1820–1895) була спря% мована на суто філософську проблематику. Серед його основних філософських праць слід виділити перш за все дві: «Діалектику природи» і «Анти%Дюрінг».
У «Діалектиці природи» Енгельс розгор% нув діалектико%матеріалістичне розуміння природи і найважливіших проблем теоре%
тичного природо%знавства. Він ставив завдання розкрити об’єктивну діалектику у природі і тим самим обгрунтувати не% обхідність свідомої матеріалістичної діалектики у природо% знавстві, конкретній науці і усунути з неї ідеалізм, метафізику і агностицизм; дати діалектико%матеріалістичне узагальнення найважливіших результатів розвитку природознавства і тим самим обгрунтувати загальність основних законів матеріалі% стичної діалектики як методу пізнання.
277
Є.А. Подольська «Філософія»
У«Діалектиці природи» Енгельс здійснює класифікацію форм руху матерії і відповідно до цього класифікацію наук, що вивчають ці форми руху.
Упраці «Анти%Дюрінг» у процесі критичного розгляду си% стеми філософа%ідеаліста Є. Дюрінга він викладає, власне, діа% лектико%матеріалістичне розуміння ключових проблем сучасної філософської науки: матеріалістичне розуміння природи мис% лення, свідомості; проблему руху і розвитку, простору і часу; обгрунтування матеріалістичної єдності світу. Аналізуючи істо% рико%філософський процес, Енгельс доходить висновку, що філософії як науці про «світ у цілому» приходить кінець, від неї залишається тільки формальна логіка і діалектика. У нових істо% ричних умовах філософія може змінювати свою форму. Осно% вою розвитку мислення та його категорій є змінюваність при% роди людиною. А філософія вивчає спосіб фіксації об’єктів дійсності у пізнанні, отже, предметом філософії є відношення мислення до буття.
Філософські погляди В. І. Леніна (1870–1924) викладено в основному у «Матеріалізмі і емпіріокритицизмі» і «Філософсь% ких зошитах». У ході полеміки з представниками емпіріокри% тицизму або «фізичного ідеалізму» Ленін у творі «Матеріалізм
іемпіріокритицизм», написаному в 1908 р., виклав свої діалек% тико%матеріалістичні погляди з ключових питань теорії пізнан% ня, логіки і методології наукового пізнання.
Ленін проаналізував причини кризи в теоретичному при% родознавстві і дійшов висновку, що поява суб’єктивно%ідеалі% стичних інтерпретацій нових досягнень природничих наук пов’язана з хибним розумінням сутності відношення матерії і свідомості. І тоді він формулює визначення матерії як філо% софської категорії, яке можна дати тільки у межах вирішення основного питання філософії. Ленінське визначення матерії не пов’язується з наявністю у матерії будь%яких конкретних влас% тивостей (маси, інертності, непроникливості та ін.), що їх вив% чають природничі науки, а виявляє одну властивість – бути об’єктивною реальністю.
278
Розділ четвертий. Сучасна філософія: синтез культурних традицій
Ленін розкрив і основні характеристики матерії, її загальні і фундаментальні властивості: по%перше, притаманна усій ма% терії властивість відображення, з якої генетично зростає відчуття; по%друге, невичерпність матерії у її видах і формах. Надавши критиці «махістську» (засновник теорії – фізик Е. Мах) суб’єктивістську теорію відчуттів, Ленін розкрив об’єктивну основу і зміст усіх наших відчуттів, трактуючи їх як суб’єктивний образ об’єктивного світу.
Важливою теоретичною заслугою Леніна є розкриття ним
діалектики абсолютного і відносного у вирішенні проблеми співвідношення матерії і свідомості.
Розвиваючи діалектико%матеріалістичне вчення про істину, Ленін тлумачить об’єктивну істину як таке знання, зміст якого не залежить ні від людини, ні від людства. Абсолютна ж істина, за Леніним, це не одноразовий акт фотографування дійсності,
апроцес прирощення знань із суми відносних істин.
У«Матеріалізмі і емпіріокритицизмі» Ленін розробляє ідею про роль практики у теорії пізнання, такі категорії, як супе% речність, рух, розвиток, простір, час, зв’язок, причинність та ін. У ході філософського осмислення і узагальнення сучасних йому відкриттів у природознавстві Ленін продемонстрував зра% зок філософського критицизму і рефлексії відносно діалекти% ко%матеріалістичної інтерпретації наукової картини світу.
«Філософські зошити» Леніна являють собою десять зо% шитів%конспектів і виписок з філософських книг, зроблених ним у 1914–1915 рр. Центр тяжіння філософських інтересів Леніна у цих конспектах перемістився до діалектики. На про% тивагу Гегелю, Ленін розглядає предметну діяльність як осно% ву для формування всього категоріального логічного порядку мислення. Тому діалектика, вважає Ленін, як філософська на% ука є одночасно онтологія, гносеологія і змістовна логіка, яка не може бути зведеною до «суми прикладів».
Важливе місце у «Філософських зошитах» посідає фраг% мент «До питання про діалектику», де Ленін у формі тезів формулює основні ідеї діалектики як методу наукового пізнання (роздвоєння єдиного і пізнання суперечливих час%
279
Є. А. Подольська «Філософія»
тин; саморозвиток матерії і духу; загальне і окреме, перервне і неперервне та інще).
Ідеї, обгрунтовані Леніним у працях «Матеріалізм і емпірі% окритицизм» та «Філософські зошити», позитивно вплинули на наступний розвиток діалектико%матеріалістичної традиції у сучасній філософській думці.
Діалектико%матеріалістична філософія грунтується на виз% нанні первинності матерії і матеріалістичного монізму. Згідно з цією філософією, весь світ є матерія, що рухається. Матерія як об’єктивна реальність нестворювана, вічна і нескінченна, їй притаманні такі загальні форми існування, як рух, простір і час.
Діалектико!матеріалістична філософія – це не набір філо% софських систем і точок зору, а розвиток однієї концепції як органічної цілісності, яка саморозвивається. Це теоретична система науки, яка має свій предмет, закони, структуру і ос% новні функції, що знаходяться у взаємозв’язку з конкретни% ми науками. Закони і категорії узагальнено відображують ун% іверсальні зв’язки як буття, так і мислення, пізнання. У них акумульований пізнавальний досвід людства, його духовної
іпредметно%практичної діяльності, практики. Внаслідок ма% теріальної єдності світу у ньому існують деякі закони, що носять універсально%загальний характер: взаємний перехід кількісних змін у якісні, єдність і боротьба протилежностей і закон заперечення заперечення.
Вихідними принципами теорії пізнання діалектико%матері% алістичної філософії є принцип відображення і матеріалістичне
вирішення основного питання філософії, визнання основою процесу пізнання суспільної практики, що являє собою взаємо% дію людини з оточуючим світом у конкретно%історичних умо% вах суспільного життя. Процес пізнання починається з відчуттів і сприймань, тобто з чуттєвого ступеня пізнання, і піднімається на рівень абстрактно%логічного мислення. Пізнан% ня є розвиток істини.
Основний гносеологічний принцип про первинність матерії
івторинність свідомості конкретизується у матеріалістичному розумінні історії як визнання первинності суспільного буття і
280