41. Кирило-Мефодейское братство и его роль.

В 1пол19в нач возрожд-е и пол.отнош-й. Оно связано с созданием нац пол.организаций. Первой такой организ стало Кирило-Мефодейское братство. Оно было основано в нач 1846г в Киеве.инициаторами его создания были:Костомаров(проф Киевс унив.историк),Гулак-Артемовский(историк права), Белозерский(преп Кадетского корпуса).В состав братства входилти: Шевченко,П.Кулиш..Всего непосредственно в братство входило 12чел, еще около 100 поддерживали с братством актив.связи.Базой служил Киевс.универ. Програм.док.братства:1.Книга бытия укр.народа(«Закон Божий»)2. «Устав славянского общ-ва святых Кирилла и Мефодия». Главная задача: освободить от чужеземного гнета не только славян, но и др.укр.земли.Содержание док:1. в «законе Божем» сформулир.след.задачи:ликвид. цар.самодержавия,отмена креп.права,нац.освобожд-е вс.слав.народов,объедин-я их во Всеславян. федерацию равноправных респ-к.2.«Устав славян.общ-ва» раскрыв.какой будет всеславянская федерация:В ее состав вход.на равных правах все славян.народы;создается общ.парламент из представителей всех субъектов федерации;избирается общ.президент;опред-ся общ.язык для межгос.общ-я;устанавливается столица.К-М братство было разгромлено в 1847.Все члены братства были арестованы,получили разные сроки заключ-я из ссылки. Больше всех пострадал Шевченко,его отправили рядовым солдатом на 10 лет с припиской царя,без права писать и рисовать.

42. Реформи 60-70-х років XIX ct. У російській імперії та їх наслідки для україни

Поразка Росії в Кримській війні 1853-1856 рр. підштовхнула уряд до реформування внутрішнього устрою держави. Але головними причинами реформ стали:

• нездатність кріпаків задовольнити потреби поміщицьких господарств;

• панування екстенсивних форм господарства; гальмування розвитку капіталістичних процесів, розвитку виробництва;

• відставання Російської імперії у військовій справі від передових європейських держав;

• наростання антикріпосницького руху селян тощо.

Уряд і цар добре розуміли необхідність реформ, але повинні були враховувати думку й інтереси пануючого дворянства. Основні положення щодо скасування кріпосного права містилися в Маніфесті Олександра II від 19 лютого 1861 р. та в «Загальних положеннях про селян, звільнених від кріпосної залежності». Реформа передбачала: ліквідацію особистої залежності селян від поміщиків, створення органів селянського самоврядування, наділення селян землею у користування і визначення повинностей за це, викуп селянських наділів - 11 річних податків (цю ссуду державі селяни повинні були виплачувати протягом 49 років). Насамперед враховувалися інтереси поміщиків. Після проведення реформи 220 тисяч українських селян залишилися безземельними, 100 тисяч мали наділ до 1 десятини. Загалом 94 % селянських господарств мали наділи до 5 десятин. Реформа 1861 р. зберігала сільську громаду. Юридично селяни не мали рівності з іншими верствами населення, залишаючись нижньою верствою (залежність від поміщиків, тілесні покарання). Реформа проводилася за рахунок селян (держава давала позику на 49 років, маючи на кожен виданий карбованець 63 коп. чистого прибутку). Однак, скасування кріпосного права стало першим кроком до модернізації Російської імперії.

Не обмежуючі своєї самодержавної влади і водночас прагнучи зробити її цивілізованішою та зважаючи на потреби капіталістичного розвитку Російської імперії, царизм у 60-х - 70-х рр. XIX ст. провів ще кілька реформ щодо адміністративно-політичного управління та розширення громадянських прав населення. Бралося до уваги й те, що до справи запровадження прогресивних реформ добровільно залучаться й найрадикальніша демократична громадськість, а це відверне їх від антиімперської і національно-визвольної боротьби. Проте життя не шпіравдало цих сподівань російського царизму. У комплексі реформ Олександра II провідне місце посідають земська, судова та військова реформи.

Земська реформа 1864 р. вводила місцеве виборне самоуправління — земство. Земства контролювали місцеве господарство, медицину (населення одержувало тут безплатну медичну допомогу, незалежно від сплати земських податків), освіту, дороги, поштовий зв'язок, збирання статистичних даних тощо. У земському самоврядуванні брало участь усе населення, яке мало земельну власність: дворяни, духівництво, міщани, селяни. Від них же шляхом оподаткування кожної десятини землеволодінь надходили кошти для діяльності земств. На Правобережжі земства не створювалися аж до 1911 р. (уряд боявся, що в них можуть захопити владу поляки).

Найближчою за змістом і призначенням до земської була реформа самоврядування у містах, проведена згідно з Міським положенням від 16 червня 1870 р. Міські думи займалися тим же, що й земські управи. Але існувала й суттєва відмінність. Земства мали справу передусім з українським населенням, а в містах України на той час населення було змішаним (росіяни, євреї, поляки, німці, греки, вірмени тощо). Запровадження міських дум, членів яких обирали всі платники податків було кроком уперед у громадському самоуправлінні.

Судова реформа (проголошена царським указом від 20 листопада 1864 р.) ліквідувала становий характер судів, закритість засідань, залежність від адміністрації. Запроваджувався публічний суд присяжних заседателей, які разом із суддею ухвалювали вирок підсудному. З'явилися прокурори й адвокати. Дрібні справи вирішували мирові судді, що призначалися на три роки. Зберігалися суди для духівництва та військових.

Військова реформа здійснювалася протягом 15 років. Уся територія країни поділялася на військові округи (в Україні - Київський, Одеський і Харківський (до 1888 р.)). Замість рекрутської повинності вводилася загальна військова повинність. Термін військової служби скоротився в сухопутних військах до 6 років, на флоті - до 7 років.

У 1864 і 1868 рр. проводилися реформи народної освіти і вищої школи. Було прийнято «Положення про народні училища». У середній школі існували 2 типи гімназій: класична і реальна (обидві по сім років навчання). Скасовувалися фізичні покарання. Університети одержували певну автономію: право вибору ректора, збільшувалася кількість кафедр тощо. Але одночасно посилилася цензура (1865 р.).

Заклавши основи цивільного суспільства, царат не зробив останнього кроку - не проголосив конституцію та не скликав парламент. Модернізація в Росії не була системною, носила половинний характер, багатоукладність економіки робила стан суспільства нестабільним, створювала підґрунтя для контрреформ.