Питання для самоконтролю:

1. Що таке лексикографія і термінографія?

2. Які елементи входять до структури словника і словникової статті?

3. Які існують види словників?

4. Які існують види термінологічних словників?

5. У чому полягає різниця між тлумачним та енциклопедичним словниками?

6. Які переваги мають тезаурусні термінологічні словники?

7. Що таке термінологічний стандарт? Які принципи подачі словникових статей в ДСТУ?

Тема 5 Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні

Питання теми:

Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні. Варіанти відмінкових форм іменників. Особливості вживання назв професій та посад у професійному мовленні. Відмінювання складних слів. Визначення роду абревіатур, поширених у галузі електроніки та комп’ютерної техніки.

Які граматичні категорії мають іменники?

Власні іменники індивідуально позначають окремі предмети або особи.

І

Іменник – це частина мови, яка означає предмет і відповідає на питання хто? що? (людина, програма, струм).

менники, щоназивають істоти, відповідають на питання хто? До цієї групи входять назви людей, імена, прізвища, назви птахів і тварин, назви міфологічних істот і літературних героїв, назви карт і шахових фігур (інженер, професор, Сергій, Макаров, соловей, королева, валет).

Іменники, що називають неістоти, відповідають на

питання «що?». До цієї групи відносять всі інші іменники,

тобто ті, що називають явища природи, неживі предмети,

опредмечені дії та явища, абстрактні поняття (програма,

група, будинок, питання), а також іменники, що познача-

ють сукупності людей і тварин (юрба, армія, зграя, натовп).

Іменники, що називають предмети, явища навколишньої дійсності, які можна пізнати органами чуття людини, називають конкретними.

Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, а називають поняття, явища чи властивості, які не сприймаються органами чуття. Характерною ознакою абстрактних іменників є такі суфікси -ість, -ств(о), -зтв(о), -цтв(о), -анн(я), -изм, -ізм, -їзм: програмування, суспільство, успішність тощо.

Абстрактні іменники не мають форми множини (рух поїздів); поява форм множини можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбуваються поза графіками), а не в літературній мові.

Збірні іменники – це назви сукупності однакових чи подібних предметів, які здатні сприйматися як одне ціле.

Іменники зі значенням речовинності називають однорідну речовину. Речовинні іменники можуть мати тільки форму однини (золото, срібло, залізо) або тільки форму множини (гроші, дріжджі).

Як визначається рід іменників? У чому специфіка використання назв посад та наукових звань у професійних текстах?

Рід притаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до чоловічого роду (учень, бізнес, пейджер), жіночого (дисципліна, традиція, машина) або середнього роду (покоління, залізо, озеро).

Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого – вона, середнього – воно. Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається:

• за різними основами: чоловік – жінка, кобила – кінь;

• за закінченнями: дядьк(о), сестр(а), брат;

• за зв'язками з іншими словами: наша академія, прийшов Бондаренко, воно запрацювало;

• за суфіксами: вчитель – вчителька(а), дослідник – дослідниц(я).

У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою (чоловічого роду – вовк, півень, пес, заєць; жіночого роду – кішка, муха, миша, суниця). У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням. Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду (зал – зала, жираф – жирафа).

В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів (староста Василь – староста Марія).

Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду (Я – програміст, а дружина моя – інженер).

Офіційними, основними назвами посад, професій і наукових звань служать іменники чоловічого роду: оператор, менеджер, технолог, програміст, інженер, професор тощо. У професійних текстах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати п. Іванову О. М. на посаду програміста; звільнити п. Іванову О. М. від виконання обов’язків програміста та ін.).

Текст набуває наукового характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог дозволив, системний адмністратор закінчив). Проте якщо в тексті вказується прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані слова (це звичайно дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний інженер заводу п. Дубровська Т.В. відмінила). Висловлення типу «наша директор сказала», «наша головна інженер приїхала» не відповідають нормам наукового та офіційно-ділового стилів (вони мають усно-розмовний характер).

Вживання найменувань жіночого роду виправдано в тих текстах, для яких вказівка на стать є бажаною, але не може бути виражена іншими засобами (успіхи українських баскетболісток цілком закономірні, виступ відомої співачки). Як правило, такі формулювання використовуються в розмовному або публіцистичному стилях.

Поміж іменниками — назвами професій, звань, посад є чимало слів, уживаних у формі чоловічого роду для позначення й чоловіків, і жінок: академік, інженер, кандидат, педагог, президент, ректор. Це пояснюється тим, що колись такі професії мали тільки чоловіки. У міру набуття їх жінками з’явилися жіночі відповідники: бандуристка, доповідачка, організаторка й под. Процес утворення від іменників чоловічого роду назв жіночого роду доволі продуктивний. Слова авторка, учениця, студентка, аспірантка, дописувачка, журналістка та інші зафіксовані в словниках і є цілком нормативними. Отже, їх можна і треба вживати: перед мікрофоном журналістка Леся Чорна, ваша кореспондентка взялася перевірити ці факти; Софія Русова — історик, педагог, письменниця і т. д.

Які існують групи іменників за відмінами?

У множині іменники роду не мають (університети, переможці) і співвідносяться із займенником вони.

Число – морфо-логічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множи-ни.

Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини. Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині. За цією ознакою іменники діляться на три групи:

• Першу групу становлять іменники, що вживаються як в однині, так і в множині.

• Другу групу становлять іменники, що вживаються тільки в однині.

• Третю – що вживаються тільки в множині.

Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни:

• Перша відміна включає у себе іменники чоловічого, жіночого і подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я): земля, хмара, Ольга, Микола, сирота.

Іменники цієї відміни поділяються на тверду, м’яку і мішану групи. До твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи (крім шиплячого) перед закінченням -а. До м’якої групи належать іменники з м’яким приголосним основи перед закінченням -я. До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням -а.

• Друга відміна включає у себе іменники чоловічого роду, що мають закінчення на твердий або м’який приголосний основи (корабель, коваль, дуб), або із закінченням -о (Дніпро, Петро, Дмитро) та іменники середнього роду із закінченням -е, -о (поле, небо, стебло) і -я, крім тих, у яких при відмінюванні з’являється суфікс -ен, -ат (-ят): змагання, знаряддя. Іменники другої відміни також поділяються на тверду, м’яку і мішану групи.

До твердої групи належить більшість іменників з основою на р, у тому числі іменники іншомовного походження з суфіксами -ар (-яр), -ир, -ур, у яких наголос припадає на останній склад основи (абажур, командир, гектар), іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (граб, час), а також іменники середнього роду з закінченням -о (вікно, Петро, батько).

До м’якої групи належать іменники середнього роду з закінченнями -е, -я, але не після шиплячого (сонце, здоров’я, життя), а також іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи (Івась, учитель, обрій).

До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з шиплячим приголосним в кінці основи (товариш, дощ, сторож), середнього роду з закінченням -е (явище, плече, прізвище), а також частина іменників на -р: назви осіб за фахом чи родом діяльності з наголошеним суфіксом -яр та сталим наголосом на закінченні (каменяр, скляр, газетяр).

• Третя відміна включає у себе іменники жіночого роду, що закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (сіль, Січ, старість) та іменник мати.

• Четверта відміна включає у себе іменники середнього роду із закінченням -а (-я), в яких при відмінюванні з’являється суфікс -ат (-ят), -ен (ягня – ягняти, ім’я – імені).

До незмінюваних іменників в українській мові належать:

– слова іншомовного походження (таксі, метро, колібрі, меню, бра);

– жіночі прізвища українського та іншомовного походження, що закінчуються на -к(о), -енк(о): Потапенко, Яценко, на приголосний: Остапчук, Копчанич, російські прізвища на –их: Сєрих, Бєлих, -аго (Живаго); складноскорочені слова буквенного типу (США), та складноскорочені слова, друга частина яких виступає у формі непрямого відмінка (завгар, замдиректора).

У чому особливість використання деяких відмінкових форм іменників у професійному мовленні?

Однією з морфологічних особливостей сучасної української літературної мови є наявність у іменників чоловічого роду другої відміни варіантних закінчень давального відмінка однини: -ові (-еві, -єві) та -у (-ю). У науковому стилі виразно переважає закінчення -у (-ю): директору, інженеру, документу та ін. Хоч цілком можлива і форма директорові, інженерові, документові. Перевага надається закінченням -у, -ю, оскільки вони, як правило, вживаються в нехудожніх текстах усіх стилів (закінчення -ові, -еві, -єві переважають у загальнонародній розмовній мові, в художній літературі, особливо якщо це іменники – назви людей і тварин).

Проте бувають випадки, коли і в науковому стилі слід писати -ові (-еві, -єві), а не -у(-ю). Трапляється це тоді, коли виникає небезпека появи двозначності в тексті. Справа у тому, що іменники – назви збірні, абстрактні, узагальнюючі – мають однакові закінчення в родовому й давальному відмінках, наприклад, словосполучення допомога деканату можна зрозуміти і як допомога нашого деканату (родовий відмінок) і як допомога нашому деканату (давальний відмінок). Тому в тих випадках, коли є небезпека нерозрізнення родового й давального відмінків у тексті, для давального відмінка закінчення -ові (-еві, -єві) стає обов’язковим.

Отже, в таких випадках закінчення -ові (-еві, -єві) допомагає чіткіше розмежувати функції відмінків.

В іменниках – власних назвах на -ів (-їв ), -ов (-ев, -єв ), -ин, (-ін, -їн) можливим є тільки закінчення -у (Харкову, Києву, Гришину, Ільїну тощо ).

Які закінчення мають іменники ІІ відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини?

При відмінюванні іменників ІІ відміни слід звернути увагу на деякі складні для вживання відмінкові форми: у родовому відмінку іменники чоловічого роду мають закінчення -а (-я) та -у(-ю) залежно від лексичного значення.

Таблиця 2. 6 – Визначення закінчень іменників чоловічого роду в родовому відмінку

Закiнчення -у(-ю) мають такi групи iменникiв чоловiчого роду:	Закiнчення -а (-я) мають такi групи iменникiв чоловiчого роду:
назви збiрних понять: колективу, ансамблю, батальйону;	загальнi i власнi назви людей: програміста, Iвана, Руслана;
назви речовини, маси, матерiалу: меду, металу, кисню;	назви речей, предметiв: комп’ютера, ксерокса, документа;
назви почуттiв: гнiву, вiдчаю, жалю;	назви мiр простору, довжини, ваги: байта, грама, гектара, але року, віку;
назви установ, закладiв, органiзацiй: iнституту, деканату, факультету;	назви днiв тижня: понедiлка, четверга;
назви процесiв, станiв, властивостей, ознак: руху, успiху, характеру;	назви мiсяцiв: сiчня, листопада;
назви явищ природи: дощу, снiгу, вогню, вiтру;	науковi й технiчнi термiни iншомовного походження: ромба, квадрата, дiаметра;
бiльшiсть слiв, що означають мiсце, простiр тощо: свiту, саду, майдану;	українськi термiни, коли вони утворенi за допомогою суфiксiв: вiдмiнка, числiвника, прикметника;
деякi географiчнi назви: Уралу, Кавказу, Криму;	назви міст, крім тих, що складаються з двох слів: Харкова, Києва, Тернополя, але Кривого Рогу, Зеленого Гаю;
Назви абстрактних понять: інтелекту, процесу, руху, світу.	Назви річок, у яких наголос падає на останній голосний: Дніпра, Дінця, Дністра.

У чому полягають особливості вживання складних слів-термінів у професійному мовленні?

Залежно від характеру відмінювання існує дві групи складних слів-термінів:

• Складні іменники з невідмінюваною першою частиною. До них належать:

• складні слова, першим компонентом яких є невідмінюване слово: гем-таблиця ( у гем-таблиці); гем-функція (гем-фукцією); скен-код (скен-коду); меню-каскад (у меню-каскаді); веб-сайт (на веб-сайті); веб-дизайн (веб-дизайну);

• складні терміни, перший компонент яких за значенням наближаєтьсядо прикметника: файл-сервер, тобто файловий сервер (файл-сервера); слайд-показ, тобто слайдів показ (слайд-показів), оригінал-макет, тобто оригінальний макет (оригінал-макети); компакт-диск, тобто компактний диск (компакт-дисків); а також: фрейм-структури (фрейм-структур), крос-асемблер (крос-асемблера), геш-функція (геш-функціями), блок-маркер (блок-маркерів), вектор-функція (вектор-функціями);

• складні терміни, що позначають одиниці виміру: ампер-година (ампер-години), грам-сила (грам-силу), мегават-година (мегават-годин), ват-секунда (ват-секунд), вольт-секунда (вольт-секунди), кіловат-година (кіловат-години);

• складні терміни, до складу яких входять абревіатури: CD-диск (CD-дисків), ІР-адреса (ІР-адресами), РНР-сервер (РНР-серверів), МП-пристрій (МП-пристроїв), Wi-Fi-технології (Wi-Fi-технологіями), ARP-відповідь (ARP-відповідей);

• складні терміни, першою частиною яких є назви літер грецького алфавіту: дельта-ефект (дельта-ефекту), дельта-маршрутизація (дельта-маршрутизацією), лямбда-обчислення (лямбда-обчислень), гамма-випромінювання (гамма-випромінювань), гамма-функція (гамма-функцією);

• складні терміни, першою частиною яких є символ: n-рівень (n-рівнем), хі-квадрат (хі-квадрата), х-модем (х-модемом), р-код (р-коду).

• Складні терміни-іменники, у яких відмінюються два слова. До них належать:

• назви предметів, пристроїв, програм, процесів тощо, що складаються з двох іменників, одне з яких конкретизує, уточнює значення іншого слова: альбом-буклет (альбома-буклета), диск-джерело (диска-джерела), система-консультант (системою-консультантом), символ-заповнювач (символами-заповнювачами), біт-заповнювач (бітів-заповнювачів), програма-консультант (програмою-консультантом), сигнал-слот (сигналів-слотів);

• назви осіб за посадою, професією: програміст-аналітик (програмісту-аналітику), технік-електрик (техніком-електриком), інженер-програміст (інженерами-програмістами), програміст-аналітик (програміста-аналітика), користувач-непрограміст (користувачем-непрограмістом), але веб-дизайнер.

Як визначити рід абревіатур? Які існують правила відмінювання складноскорочених слів?

Абревіатури – це складні скорочені слова-іменники, яким властива граматична категорія роду. Абревіатури можуть бути незмінними або відмінюватися за відмінками. Відмінюються:

• абревіатури, утворені з початкового складу прикметника і повної форми іменника: техогляд (техоглядів), оргтехніка (оргтехнікою), техвідділ (техвідділом);

• деякі абревіатури англомовного походження, що в українській мові сприймаються як звичайні іменники: Бейсік, радар, модем, лазер, біт;

• деякі абревіатури ініціально-звукового типу, що сприймаються як іменники чоловічого роду: ЖЕК, неп, виш, рагс.

Не відмінюються:

• абревіатури, у яких другий елемент має форму непрямого відмінка: заввідділу, начвідділу;

• більшість ініціальних абревіатур: АТС, ПК, РЕА, ДОС та ін.

Абревіатурам властива граматична категорія роду. Існує декілька правил визначення роду складноскорочених слів:

• У невідмінюваних абревіатурах ініціального типу рід визначається за головним словом словосполучення, наприклад, гнучка СРД (система розмежування доступу); недорогий АЦП (аналого-цифровий перетворювач); диференціальна ІКМ (імпульсно-кодова модуляція).

• В абревіатурах, що складаються зі скороченого та цілого слова, рід визначається граматично, за останньою частиною: проведений техогляд (чоловічий рід); виконане спецзамовлення – середній рід; вивчений матаналіз – (чоловічий рід).

• На граматичний рід багатьох абревіатур впливає їхня форма. Ті з них, що закінчуються на приголосний, уживаються як іменники чоловічого роду, хоча їхнє стрижневе слово жіночого роду (наприклад, районний ЖЕК, хоча житлово-експлуатаційна контора; сформований ВАК, хоча Вища атестаційна комісія; комерційний виш, хоча вища школа ті ін.) або середнього роду (наприклад, Мінфін узгодив, хоча Міністерство фінансів; МОЗ ухвалив, хоча Міністерство охорони здоров’я; Мін’юст зацікавлений, хоча Міністерство юстиції; ліквідований ВАТ, хоча відкрите акціонерне товариство і т. п.).

Потрібно пам’ятати, що деякі слова мають і закін-

чення -а, і закінчення -у. Наприклад, термін у значенні

«слово» – терміна, у значенні «строк» – терміну, апарата (прилад) – апарату

(установа), елементу (абстрактне) – елемента (конкретне), інструмента (одич-

не) – інструменту (збірне), рахунка (документ) – рахунку (дія), фактору (чинник) – фактора (маклер).

Варто пам’ятати й особливості закінчень родового відмінка множини таких слів: статей, гостей, облич, відкриттів і відкрить, сумішей, старост і старостів.