10 Особливості сучасної релігійної ситуації в Україні

По-перше, наявна чітка тенденція зростання питомої ваги віруючих серед дорослого населення (понад 18 років) України. Якщо на початку 90-х років XX ст. тих, хто називав себе віруючим, було трохи більше 40 %, то на початку XXI ст. — уже понад 60 %. Якщо раніше на чолі руху стояли люди, чиї релігійні почуття пригнічувалися, то нарешті змогли активізувати діяльність, дедалі більшою мірою демонструвати власні релігійні переконання. Шлях людей до релігії полегшується нині низкою обставин: після краху тоталітарного режиму в масовій свідомості утворився вакуум, який нині поступово заповнюється і відроджуваною національною свідомістю, і новим відчуттям громадянськості, і релігією. Збереглися відчутні релігійно-культурні традиції, особливо у західноукраїнському регіоні. Залишається загальнодуховна потреба в релігії, що полегшує людські біди, знімає стресові навантаження, обіцяє заступництво з боку Всевишнього. Зміни соціальної структури у бік виразної нерівності (багаті — бідні) викликали гостру потребу в релігійному милосерді та добродійності. Нарешті, у суспільстві складається доброзичливо-зацікавлене ставлення до релігії завдяки активній її популяризації з боку засобів масової інформації.  По-друге, помітно пожвавились інституційні прояви релігії. Загалом станом на 1 січня 2003 року у країні зареєстровано 26271 релігійна громада (1076 — діяли без реєстрації). Це — удвічі більше, ніж у 1991 році. В Україні є 25871 священнослужитель, 344 монастирі з 5864 ченцями і черницями, 249 місій, відкрито понад 150 духовних навчальних закладів, майже 10 тис недільних шкіл, виходить 334 періодичних видань. У розпорядженні релігійних організацій є 19112 культових споруд (церкви, храми, мечеті, синагоги тощо), 2332 — у процесі будівництва.Пожвавлення релігійної діяльності пояснюється зняттям обмежень на діяльність релігійних організацій і полегшенням їхньої реєстрації в Україні.  По-третє, розширився релігійний спектр. У сучасних умовах в Україні кількість відомих релігій сягнула за сто, однак 99,5 % усіх релігійних утворень належать до 25 основних віровизнань або напрямів. На початку XXI ст. 70 % дорослого населення України назвали себе православними, 7 % — греко-католиками, 2,2 % — протестантами, менше 1 % — римо — католиками, мусульманами, іудеями.

11. Право людини на свободу віросповідання та його державне забезпечення

Більше 1000 років тому наша держава стала християнською. Цього року на державному рівні відзначатимемо 1020 років від дня Хрещення Київської Русі князем Володимиром, тобто церковно-державні відносини мають багату історію в Україні. Був час, коли церковне право входило у „Свод законов Российской империи” і регулювало правовідносини не лише вірних Російської Православної Церкви, а всіх громадян [9, ст. 107]. Та тривале панування на українських землях Російської імперії, а згодом комуністично-тоталітарної влади суттєво деформувало природний ритм конфесійного життя України.

Після розвалу Радянського Союзу в Україні, як і в світі загалом, відбулося переосмислення базових людських цінностей включно з переглядом відносин церкви (релігійних організацій) і держави, як складової права людини на свободу світогляду та віровизнання, одного з фундаментальних природних прав людини. Тому не випадковим є те, що реалізація права на свободу світогляду і віровизнання в аспекті міжнародно-правових стандартів є важливим критерієм оцінки демократичності держави. Налагодження цивілізованих відносин з релігійними організаціями відіграє особливу роль в процесі розбудови молодої України. Оскільки від налагодження стосунків держави з релігійними організаціями багато в чому залежить стабільність і подальший розвиток України. Наша держава як тільки стала на шлях незалежності, активізувала процеси визнання прав людини й впровадження ефективних юридичних засобів їхньої реалізації та захисту. І серед цих цінностей невід’ємною частиною є право людини на свободу світогляду та віросповідання. В Україні основою такого механізму є національне законодавство, де чільне місце посідає Основний Закон нашої Держави – Конституція України. В ст. 35 Конституції чітко визначено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Тобто має право сповідувати будь-яку релігію, або не сповідувати жодної. Наступний щабель після Основного Закону посідає базовий Закон України, який був прийнятий 23 квітня 1991 р. і регулює усі правовідносини, пов’язані зі свободою совісті і діяльністю релігійних організацій. Щоб забезпечити цивілізоване вивчення і юридичне регулювання відносин держави з релігійними організаціями, їх потрібно розрізняти як: – предмет реальних суб’єктивних правовідносин; – об’єкт дослідження; – освітню дисципліну.

Національне законодавство про свободу світогляду та віросповідання грунтується на таких принципах:

Рівноправність громадян незалежно від їхнього ставлення до релігії. Тобто громадяни є рівними перед Законом і мають однакові права в усіх галузях суспільного життя (ст. 24 Конституції України, ст. 4 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”).

Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова, і всі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом (ч. 3 ст. 35 Конституції України, ч. 4 ст. 5 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації”).

Тобто можна зробити висновок, що елементи свободи світогляду та віросповідання в Україні, які грунтуються на вище наведених принципах, загалом відповідають елементам свободи віросповідання, які розкриті в міжнародних актах з питань прав людини [11, ст. 58–59]. Тому й є висловлювання серед дослідників цієї тематики, що Закон України „про свободу совісті та релігійні організації” один з найкращих і найдемократичніших в нашому регіоні. Та загалом можна констатувати, що за минулі сімнадцять років незалежності України у нас було створено правову базу для реалізації права людини на свободу світогляду та віросповідання, яка позитивно вплинула на розвиток державно-конфесійних відносин, дало змогу релігійним організаціям розгорнути активну проповідницьку, просвітницьку та благодійну діяльність на благо українського народу та відродження його духовності.