22

Зміст

15. Система внутрішнього контролю в банках України.

56. Методи зниження індивідуального кредитного ризику

банку до прийнятного рівня.

Тестові завдання

Список використаних джерел

15. Система внутрішнього контролю в банках України.

Система ефективного внутрішнього контролю – це важлива складова управління комерційним банком, яка є основою безперебійного його функціонування. З метою забезпечення надійності, законності, ефективності, а також безпеки банківських операцій та діяльності кожен комерційний банк повинен мати внутрішній механізм, який захищає від потенційних помилок, втрат та різноманітних порушень.

Організація внутрішнього контролю в банках має свою специфіку, тому підлягає окремому правовому регулюванню, в якому узагальнення міжнародного досвіду знаходить спеціальне відображення.

Внутрішній контроль - це система планування, організації та заходів і методів координації, прийнята в комерційному банку з метою збереження його цінностей, перевірки правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку, підвищення ефективності діяльності, дотримання певних управлінських положень. Ця система передбачає моніторинг виділення коштів, видатків, періодичні звіти про роботу, статистичний аналіз, програму підготовки кадрів, внутрішній аудит тощо.

Внутрішній контроль ґрунтується на дотриманні положень зовнішніх та внутрішніх нормативних актів для забезпечення достовірності і повноти звітності, що складається у банку.

Розробка та впровадження системи внутрішнього контролю в банку є прямим обов'язком його керівництва.

Внутрішній контроль потрібен для того, щоб пересвідчитися, що банк працює згідно з розробленою політикою і стратегією банку; операції здійснюються тільки після відповідного дозволу; активи зберігаються, а зобов'язання перебувають під контролем; бухгалтерська та інша звітність містить повну, точну і своєчасну інформацію; менеджмент спроможний ідентифікувати, оцінювати, контролювати ризики та управляти ними.

Система внутрішнього контролю банку передбачає також нагляд за виділенням коштів на ту чи іншу операцію, стандартними видатками, ознайомлення з періодичними звітами про роботу, статистичним аналізом, програмою підготовки кадрів тощо.

Підвищений інтерес до внутрішнього контролю в банківській системі України сьогодні посилюється у зв'язку з численними банкрутствами банків.

З метою забезпечення надійності, законності, ефективності, а також безпеки банківських операцій та діяльності кожен комерційний банк повинен мати внутрішній механізм, який захищає від потенційних помилок, втрат та різноманітних порушень. Саме цю роль відіграє внутрішній контроль банку у вигляді акціонерного, внутрішньотехнологічного контролю та внутрішнього аудиту.

Суб'єктами внутрішнього контролю банку е: спостережна рада; ревізійна комісія; правління (рада директорів); функціональні підрозділи; служба внутрішнього аудиту.

Акціонери здійснюють прямий контроль за діяльністю банку шляхом отримання необхідної інформації від його керівництва про результати діяльності установи за звітний період. Рада банку контролює діяльність правління, а ревізійна комісія — фінансово-господарську діяльність банку.

Ревізійна комісія:

• контролює дотримання банком законодавства України і нормативно-правових актів Національного банку України;

• отримує для попереднього розгляду звіти внутрішніх та зовнішніх аудиторів;

• виносить на загальні збори акціонерів або засідання спостережної ради банку пропозиції щодо будь-яких питань, з компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.

Ревізійна комісія складає акти щодо перевірки звітів і балансів банку і доповідає про результати ревізій та перевірок загальним зборам акціонерів чи спостережній раді банку. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників (акціонерів) не мають права затверджувати фінансовий звіт банку.

Крім того, діяльність банку контролюється з боку Правління (Ради директорів) банку та його функціональних підрозділів. Цей контроль називається внутрішньотехнологічним. Його постійно здійснює головний бухгалтер щодо правильності та законності відображення в обліку всіх банківських операцій. Такий контроль входить до посадових обов'язків усіх співробітників банку — відповідальних виконавців та керівників підрозділу.

Згідно з Положенням "Про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України" внутрішньотехнологічний контроль визначено як "внутрішній контроль у банку", що є сукупністю процедур, які забезпечують достовірність та повноту інформації, що передається керівництву банку, дотримання внутрішніх та зовнішніх нормативних актів під час здійснення операцій банку, збереження активів банку та його клієнтів, оптимальне використання ресурсів банку, управління ризиками, забезпечення чіткого виконання розпоряджень органів управління банку для досягнення мети, поставленої в стратегічних та інших планах банку.

Внутрішньотехнологічний контроль — це сукупність процедур, що забезпечують дотримання положень внутрішніх і зовнішніх нормативних актів під час здійснення операцій банку та достовірність і повноту інформації. Він поділяється на бухгалтерський та адміністративний.

Система внутрішньотехнологічного контролю, як і всі інші процедури банку, має чітко регламентуватися. Документація за процедурами такого контролю (у паперовій або електронній формі) має бути доступною для використання працівниками банку.

Бухгалтерський контроль — це сукупність процедур (деталізований опис здійснення конкретних банківських операцій), що забезпечують збереження активів банку та достовірність звітності, яка складається службою бухгалтерського обліку на основі даних, отриманих від функціональних підрозділів. Такий контроль включає:

• заходи щодо забезпечення безпомилкового відображення операцій відповідно до їх економічної сутності;

• продуктивність системи документообігу;

• наявність операційних процедур, елементами яких є: опис операцій встановлення відповідальності осіб, які їх здійснюють; розподіл обов'язків між виконавцями в процесі проведення банківської операції;

• контроль за здійсненням операцій; внутрішні перевірки до моменту виконання операцій автоматизованого контролю тощо.

Бухгалтерський контроль може бути первинним та подальшим, тобто таким, що здійснюється після відображення операції в обліку і має дати можливість впевнитися в тому, що:

• операції проведені тільки за загальним та/або спеціальним дозволом керівництва банку;

• операції відображені та оцінені згідно з вимогами облікової політики банку;

• система аналітичного обліку дає змогу відстежувати використання ресурсів та рух активів банку;

• розпорядження активами здійснюється лише у межах встановлених повноважень;

• інвентаризація активів та зобов'язань (балансових та позабалансових) здійснюється з певною регулярністю, а виявлені недоліки усуваються належним чином.

Порядок проведення первинного та подальшого контролю визначається службою бухгалтерського обліку банку самостійно, тобто банк встановлює перелік операцій, які вимагають додаткового контролю; визначає обсяг та частоту перевірок окремих ділянок роботи працівників бухгалтерської служби, порядок здійснення логічного та арифметичного контролю за достовірністю звітності.

Первинний контроль здійснює працівник банку, який, на підставі змісту документів, наданих в електронному або паперовому вигляді, перевіряє правильність їх оформлення і наявність порушень процедур бухгалтерського обліку. Після перевірки документ підписується працівником банку.

Працівники банку, які підписали будь-який розрахунковий документ, не маючи на це права, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України. Таку саму відповідальність несуть працівники банку, які мають право підпису в разі перевищення ними своїх повноважень.

Головні бухгалтери банків, їх заступники, начальники відділів та інші працівники, на яких покладено обов'язки подальшого контролю, повинні систематично перевіряти стан обліково-операційної роботи.

У процесі перевірок з'ясовуються причини порушень правил здійснення операцій і ведення бухгалтерського обліку. За результатами перевірок вживаються заходи, спрямовані на усунення виявлених порушень та запобігання їм у майбутньому.

Працівників, які залучаються до проведення подальших перевірок (крім працівників, що здійснюють первинний контроль, заступника головного бухгалтера та начальників відділів), призначає головний бухгалтер залежно від обсягу операцій у банку.

Адміністративний контроль — це сукупність процедур, які дають змогу визначити законність здійснюваних операцій, ступінь виконання стратегічних і поточних планів, ефективність залучення та використання ресурсів. Його мета — забезпечення відповідної стандартизації внутрішньобанківських процесів, координація дій підрозділів, удосконалення організаційної структури управління, комплексний аналіз тощо. Адміністративний контроль дає можливість виявити ризики і вжити ефективні заходи, спрямовані на їх мінімізацію. До системи адміністративного контролю належать:

• методи закріплення повноважень та обов'язків;

• методи контролю, які застосовує керівництво для моніторингу результатів роботи;

• принципи та практика у сфері трудових ресурсів тощо. Отже, структура адміністративного контролю складається з організаційної схеми та всіх ухвалених керівництвом банку принципів і процедур.

Адміністративний контроль передбачає такий поділ повноважень між працівниками банку, щоб жоден працівник або обмежена група працівників не могли зосередити у своїх руках всі необхідні для здійснення повної операції повноваження (приймання, оплата, зберігання). Для цього операційний цикл будь-якої операції поділяється на такі етапи:

• дозвіл на операцію;

• облік;

• здійснення платежів;

• контроль/аудит операцій.

Система внутрішнього контролю має безліч задач. Задачами фінансового контролю є досягнення фінансової мети банку шляхом ефективної діяльності в рамках прийнятої політики ведення банківських операцій з мінімальним ризиком і забезпечення надійності, точності і своєчасності фінансової інформації, що використовується в звітності і для прийняття важливих економічних рішень.

Внутрішній контроль банку повинен охоплювати основні функції і форми діяльності банку:

- операції, пов'язані з обробкою даних;

- систему використання інформації;

- ведення журналу обліку;

- кредитні операції;

- інвестиційні та інші цінні папери;

- надання депозитів, позикових коштів;

- трастова діяльність;

- діяльність в інтересах власників коштів (вкладників, акціонерів, клієнтів, що мають у банку поточні і інші види рахунків);

- операції з готівкою.

Основні прийоми внутрішнього контролю включають:

- розподіл функцій між підрозділами;

- перегляд угод і ведення обліку за операціями;

- забезпечення захисту даних;

- прийоми захисту від помилок персоналу;

- контроль за помилками в розрахунках;

- контроль безпеки;

- система додержання виконання;

- навчання;

- звіти про результати.

Вдосконалення методологічної бази внутрішнього контролю передбачає три аспекти:

1. ефективне використанням інформації. Система внутрішнього контролю вимагає володіння адекватною і всебічною інформацією фінансового, операційного характеру, зовнішньою інформацією про події і умови, що впливають на прийняття рішень. Без ефективної системи обміну даними з функціями контролю в системі управління не дає користі, тому внутрішні контролери повинні працювати над її вдосконаленням.

2. розробка нормативних положень про негайну реалізацію результатів контролю. Доцільно розробити в положенні про службу внутрішнього контролю порядок реалізації результатів внутрішнього контролю з таких кроків: доведення, виправлення, перевірка виконання, консолідація проблеми.

3. встановлення взаємовідносин між зовнішніми та внутрішніми аудиторами. Слід проводити тристоронні зустрічі «нагляд-банк-аудитор», розширити предмет договору щодо зовнішнього аудиту, встановити вимоги до аудиторських висновків, негайно повідомляти НБУ про виявлені порушення, що можуть викликати крах банку, здійснювати повторний аудит (іншою аудиторською компанією), у випадку якщо він був неякісним, визначити процедури контролю якості роботи аудитора.

Отже, сьогодні, орієнтуючись на досвід функціонування банківських систем та діяльності аудиторів розвинутих країн слід вирішувати власні проблеми на підставі зрозумілих, науково обгрунтованих правил раціональної організації контролю. Вона має здійснюватись у формі співпраці співпраці ріхних ланок системи управління, банківського нагляду, зовнішнього аудиту і внутрішнього контролю.

56. Методи зниження індивідуального кредитного ризику банку до прийнятного рівня.

Банківські установи є важливою ланкою фінансової системи України, від її ефективного функціонування залежить загальний розвиток економіки країни і добробут населення. В той же час банк як і інші суб’єкти господарювання діє в умовах невизначеності і схильний до впливу різних факторів. Посилення процесів глобалізації, збільшення числа іноземних конкурентів на фінансовому ринку України, низький рівень капіталізації вітчизняної банківської системи підвищує рівень ризиків банківських установ. Кредитні ризики, з огляду на пріоритетність і високу прибутковість кредитних операцій, є визначальними в діяльності зарубіжних і вітчизняних банків. За цих умов особливої актуальності набуває проблема регулювання кредитних ризиків

Можна виділити три основні цілі управління банківським кредитним ризиком:

1. Попередження ризику. Дана мета досягається шляхом ліквідації передумов виникнення кредитного ризику в майбутньому.

2. Підтримка ризику на визначеному рівні. Ця мета припускає дотримання банком вимог щодо рівня ризику, що встановлюється центральним банком, а також визначається самим банком відповідно до власної ризикової стратегії.

3. Мінімізація ризику при деяких заданих умовах, що охоплює комплекс заходів прямого впливу на кредитний ризик.

Характеризуючи методи управління банківським кредитним ризиком, необхідно розкрити їх спрямованість, зміст і організаційну форму.

Регулювання кредитних ризиків – це процес впливу на чинники кредитних ризиків відповідними методами з метою утримання кредитних ризиків на рівні толерантності прийнятному для банку. Вважаємо за доцільне регулювання кредитних ризиків здійснювати за результатами контролю їх рівня. Якщо за результатами контролю рівень кредитних ризиків не відповідає можливості вирішення стратегічних завдань банку, тоді доцільно здійснювати його регулювання шляхом застосування відповідних методів, коригування обмежень і нормативів щодо рівня ризиків шляхом впливу на їхні чинники, удосконалення методик щодо виявлення та вимірювання кредитних ризиків тощо.

Методи регулювання кредитних ризиків банків – це система прийомів, способів, інструментів, що використовуються для досягнення цілей регулювання кредитних ризиків та забезпечення ефективності кредитної діяльності.

Отже, проблема зниження кредитного ризику великою мірою залежить від досконалості застосовуваних банком методів його оцінювання. Ці методи можуть бути уніфіковані лише до певної міри, адже кожен банк має власну клієнтуру, свій сегмент ринку, галузеву специфіку, конкретні можливості.

Управління банківськими ризиками складається з низки послідовних етапів, а саме:

1) якісного аналізу: на цьому етапі визначають сутність кожного з банківських ризиків, їхню структуру та виявляють чинники впливу;

2) кількісного аналізу: на цьому етапі обирають систему кількісних показників кожного з банківських ризиків та визначають методи їхньої оцінки;

3) способів зниження ризиків: на цьому етапі обирають той чи інший спосіб зниження банківських ризиків або їхню суперпозицію, що дасть змогу привести рівень ризику до прийнятного (допустимого);

4) прийняття рішень: це заключний етап управління банківськими ризиками, який передбачає прийняття відповідних фінансових рішень з урахуванням ризику.

Банківські ризики поділяють на три категорії:

1) фінансові;

2) функціональні;

3) інші відносно банку зовнішні ризики.

Фінансові ризики пов'язані з непередбаченими змінами в обсягах, прибутковості, вартості та структурі активів і пасивів.

Наведемо характеристику основних видів фінансових банківських ризиків.

Кредитний ризик банку — це міра (ступінь) невизначеності щодо виникнення небажаних подій при здійсненні фінансових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов'язань і при цьому не вдасться скористатися забезпеченням повернення позичених коштів.

Оперуючи поняттям кредитного ризику комерційного банку, потрібно розрізняти такі терміни:

— кредитний ризик щодо кредитної угоди — ймовірність того, що позичальник (боржник) не зможе виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами договору (угоди) і при цьому банку не вдасться своєчасно і в повному обсязі скористатись забезпеченням позики для покриття можливих втрат;

— портфельний кредитний ризик — середньозважена величина ризиків щодо всіх угод кредитного портфеля, де вагами виступають частки сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.

Необхідно зазначити, що з кредитним ризиком пов'язані не лише кредитні операції комерційного банку, а й інвестиційні (формування портфеля цінних паперів), гарантійні послуги, операції з деривативами, а також послуги кредитного характеру (лізинг, факторинг тощо).

Кількісний аналіз кредитного ризику банку здійснюється з використанням методу фінансових коефіцієнтів, статистичних та експертних методів.

Метод фінансових коефіцієнтів полягає у розрахунку відносних показників, які характеризують підприємство з погляду на стан його ліквідності, рентабельності та фінансової стійкості, та порівнянні їх з нормативними (критеріальними) значеннями. Водночас при наявності переваг цей метод має певні недоліки. Зокрема, не завжди можна зробити однозначний висновок про те, наскільки кредитоспроможним є позичальник, оскільки значення одних його коефіцієнтів відповідають нормативним, а значення інших — ні.

Серед статистичних методів оцінок кредитного ризику доцільно виокремити метод дискримінантного аналізу, який дає змогу розбивати позичальників на класи. Зокрема, за допомогою цього методу можна побудувати класифікаційні моделі для прогнозування результатів кредитної угоди (виконає позичальник умови чи ні).

Статистичні методи оцінки кредитного ризику потребують наявності значного масиву даних, яких може просто не бути. Тому через нестачу чи відсутність інформації здебільшого доводиться застосовувати експертні методи.

Суть експертних методів полягає в обробці суджень досвідчених фахівців банківської справи щодо ймовірності виникнення різних значень збитків або тієї чи іншої несприятливої (небажаної) події в процесі банківської діяльності. Одним із наочних прикладів оцінки кредитного ризику експертними методами є рейтингові методи оцінки кредитоспроможності позичальника, які є досить поширеними у вітчизняній банківській практиці.

Зовнішні методи зниження кредитного ризику свідчать про те, що банк прагне до перерозподілу ризику шляхом перекладання частини ризику на інші суб'єкті та/чи об'єкти.

Найпоширенішими зовнішніми методами зниження кредитного ризику комерційного банку є застава, гарантія (порука) та страхування

Суть внутрішніх методів зниження кредитного ризику банку полягає в самострахуванні банком можливих втрат.

Основними внутрішніми методами зниження кредитного ризику є лімітування, диверсифікація та створення резервів.

Лімітування — це встановлення ліміту, тобто граничних сум здійснюваних кредитних операцій. За приклад можна навести нормативи кредитного ризику, що встановлені Національним банком України для банків: максимальний розмір ризику на одного позичальника; норматив "великих" кредитних ризиків; норматив максимального ризику на одного інсайдера; норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам. Лімітування спрямоване на обмеження зважених кредитних ризиків (ризиків у грошовому вираженні) комерційного банку.

Диверсифікація є найпростішим і найдешевшим методом зниження портфельного кредитного ризику. Вона передбачає:

1) диверсифікацію позичальників за галузями;

2) диверсифікацію кредитів за розмірами, строками, видами процентних ставок;

3) диверсифікацію способів забезпечення повернення кредитів.

Ще одним внутрішнім методом зниження кредитного ризику банку є створення резервів на покриття можливих втрат при здійсненні кредитної діяльності.

Тести:

9. За позитивного дисбалансу активів та пасивів прибуток буде зростати, якщо:

а) ставки на ринку знизяться;

б) ставки на ринку зростуть;

в)ставки залишаться стабільні;

г) точно визначити неможливо.

Позитивний геп показує, що в банку більше активів, чутливих до процентної ставки, ніж пасивів: зростання процентних ставок призводить до збільшення чистого прибутку, оскільки процентні доходи за банківськими активами зростуть більшою мірою, ніж витрати запозичення; зниження процентних ставок викликає втрату чистого доходу, оскільки процентні доходи за активами знижуються швидше, ніж пов'язані з пасивами процентні витрати [1, с. 120]

19. Визначте вартість капіталу, сформованого шляхом випуску звичайних акцій. Сума емісії – 10 млн. грн. Номінальна ціна – 1 грн. Розмір дивідендів – 0,25 грн. на аналогічні акції банку, причому вони зростають на 0,4% щорічно. Витрати на випуск та емісію становлять 4,3% від суми емісії.

а) 15,65%;

б) 26,52%;

в) 36,12%;