Лекція № 3
Тема 3. Мова професійного спілкування. Функціональна диференціація лексики української мови професійного спрямування (лексико-семантичний аспект). Лексична норма як компонент мовної компетенції фахівця
План
Питання 1 Функціональна диференціація лексики української мови професійного спрямування (лексико-семантичний аспект).
Питання 2 Лексична норма як компонент мовної компетенції. Лексичні норми в наукових і професійних текстах.
Питання 3 Омонімія та паронімія як стилістичний засіб і як вада професійного спілкування.
Питання 4 Поняття про евфемізми та дисфемізми у мові професійного комунікатора.
Питання 1 Функціональна диференціація лексики української мови професійного спрямування (лексико-семантичний аспект).
Мова професійного спілкування є соціальним варіантом сучасної літературної мови, якою послуговуються переважно представники певної професії. Фахівець володіє понятійно-категоріальним апаратом певної сфери діяльності і відповідною системою термінів. Тому головною ознакою мови професійного спрямування є наявність термінології, притаманної тій чи іншій професії, та професіоналізмів. Крім того, ця мова має деякі особливості в наголошуванні, фразеології, словотворі, граматиці.
Професійна мова забезпечує різні комунікативні потреби в професійній сфері, виділяється відповідно до сфери трудової діяльності, в якій вона функціонує, і відрізняється від інших професійних мов своєю лексико-семантичною системою.
У кожному виді професійної мови виокремлюють наукову, професійну розмовну мову певного виду діяльності (професіоналізми, жаргон) і розподільну мову - мова реклами, мова агітації тощо). З огляду на стилістичну неоднорідність професійних мов, вчені розробили багатошарові моделі – професійна мова техніки, політична професійна мова, мова хімії, медицини тощо.
Відомо, що в основі такої мови покладено наукові знання, тобто науковий стиль, ширше - сучасна літературна мова. Проте в конкретній мовленнєвій ситуації вона змістовно редукується (пристосовується), залежно від галузі знання і предмета спілкування стає монотематичною, збагачується фаховою лексикою та фразеологією. Це відбувається лише тоді, коли суб’єкти комунікації переходять на професійний рівень свідомості.
Професійній мові, як і науковій, властиві визначені комунікативні якості: абстрагованість, логічність, точність, ясність, об’єктивність. А також чистота (відповідність літературним нормам), виразність (інформаційна чи змістова та виражальна чи чуттєво-мовна) та естетичність. Естетичність мови професійного спілкування передбачає точність, логічність, чистоту, виразність, а також доречність, лаконічність, різноманітність, образність, які у взаємодії та пропорційності створюють гармонію чи естетику усного та письмового тексту. Професійний комунікант розуміє, що ділова естетика в першу чергу - це оптимальний добір мовних засобів і ввічливість, мовленнєвий етикет.
Фахівець повинен дотримуватися також відповідної мовленнєвої поведінки. На думку Мацько Л.І., ступінь відповідності якої професійним ролям характеризує професійність мови і є визначальним чинником успіху у професійній діяльності.
Важливою ознакою мови професійного спілкування є її яскраво виражена інтернаціоналізація, котра пов’язана з міжнародним характером наукової діяльності. Вона виявляється у формуванні термінології через міжмовну узгодженість змісту та обсягу основних понять, щоб терміни в різних мовах мали однакове значення.
Отже, комунікативні потреби фахівця визначають добір лексики.
Питання 2 Лексична норма як компонент мовної компетенції професійного комунікатора. Лексичні норми в наукових і професійних текстах.
Лексика (від грец. lexikos- словесний, словниковий) – сукупність слів, словниковий склад мови в цілому, а також певної сфери спілкування, наприклад, - ділової. Лексика не є механічним набором слів, а певною структурованою системою, що складається з підсистем семантичного, стилістичного та іншого характеру. Через призму мови професійного спрямування ми розглядаємо лексику з позиції функціонально-стильової диференціації: загальновживана (міжстильова) та лексика обмеженого функціонування, наприклад,
розмовна лексика – книжна лексика (ділова, термінологічна);
стилістично нейтральна – емоційно забарвлена;
позитивна – негативна (емоційна оцінка);
активний словник – пасивний (частотність вживання). А також за походженням – питома українська та запозичена.
Лексичні норми – сукупність мовних засобів, які відповідають системі мови й сприймаються носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови і суспільства. Лексичним нормам притаманна стабільність, деяка консервативність, в той же час певна рухливість. Цю норму відображають та утверджують насамперед словники. Наявність варіантних (синонімічних) форм є ознакою розбудованої стилістичної системи літературної мови, пошуків адекватних засобів мовного вираження. Лексичні норми постійно шліфуються, перевіряються на тривалість існування у практиці професійного спілкування, процесі взаємодії усної й писемної мови.
Найбільш чітко лексичні норми виявляються в науковому та офіційно-діловому стилях. Лексичний рівень документів регулюється також і позамовним чинником – ДСТУ 1.5:2003 «Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів» (ISO/IES Directives, part2, 2001, NEQ). Серед вимог стандарту оприлюднюємо такі:
Всі мовні засоби вживаються лише в прямому (домінантному) значенні;
Надається перевага українському слову при наявності двох рівнозначних слів – іншомовного походження й українського;
У текстах не допустимі розмовно-просторічні слова, діалектизми, жаргонізми, вульгаризми тощо;
Наукова й ділова мова не використовує засоби створення образності – тропи, емоційно забарвлену й оцінну лексику, експресивні та фігуральні висловлювання.
Найбільш придатною для створення наукових та ділових текстів є загальновживана стилістично нейтральна лексика – від назв соціальних ролей, службової належності, предметів побуту та називання дій, процесів і станів, просторових і часових понять до одиниць вимірювання тощо.
Прикметним є книжний характер мови, який проявляється у використанні загальнонаукових понять (програма, методика, модель, прогрес, компонент тощо), слів з абстрактним значенням на –ання, -ення, -іння, -ість, -ство, -цтво; дієслів – розробляти, виконувати, перебувати, виявляти; дієприкметників типу виконуючий, окреслений, визнаний; дієприслівників – враховуючи, розглянувши, визначивши, спричинивши… Існує суто ділова лексика: наказ, акт, протокол, посвідчення, резолюція, перепустка, відрядження, експерт, апеляція тощо
Окреме місце в текстах професійного спрямування займають багатозначні слова – наявність у семантичній структурі мовної одиниці двох і більше значень, тобто віднесеність її до двох чи більше об’єктів позначення. Це явище називають полісемією. Це явище зараз активно виявляється в сучасній українській мові. У енциклопедії «Українська мова» читаємо: «В СУМ у слові іти виділяється 30 значень (або лексико-семантичних варіантів), у справа – 9, у високий – 9. За підрахунками дослідників, у сучасній літературній мові серед полісемічних іменників слова з двома лексико-семантичними варіантами становлять ~ 68%, з трьома - ~ 20%, з чотирма - ~ 8%, з більшою кількістю – до 4%.»[С.466]. Але в науковій мові такі слова вживають лише в одному, прямому (домінантному) чітко вираженому контекстом значенні.