VII. Поточний ремонт об'єктів зеленого господарства

7.1. Поточний ремонт об'єктів зеленого господарства включає: підсів газонів на майданчиках з відпадом до 25%, посадку розсади однолітніх квіткових рослин, а також багатолітників замість тих, що відпали, у квітниках з усіма супровідними роботами;

заміну окремих засохлих та пошкоджених кущів і дерев з корчуванням їх пнів, знешкодженням омели та лікування дупел.

7.2. Поточний ремонт газонів, спрямований на відновлення дернового покрову, провадиться на всіх місцях, пошкоджених в результаті витоптування і загибелі рослин, різними способами: сіянням трав, дернуванням тощо.

Перед сіянням трав необхідно скосити старий травостій, провести підживлення газону і розпушити ґрунт зубчастими боронами або граблями, а після посіву ділянку проборонувати, прокоткувати і полити. Сіяти трави краще весною в розрахунку 30-60% повної норми висіву залежно від ступеня зріджування травостою.

Провалини і западини дернини можна ліквідувати шляхом зняття дернини, підсипання під неї рослинної землі і наступного укладання знятого шару на попереднє місце.

7.3. Лугові газони слід періодично омолоджувати. Для цього травостій необхідно залишити без скошування до утворення насіння і розсіювання його по території природним шляхом, а потім старий травостій скосити і прибрати, а ділянку підживити, розпушити і полити.

VIII. Капітальний ремонт об'єктів зеленого господарства

8.3. Капітальний ремонт об'єктів зеленого господарства, який бажано проводити в комплексі, включає:

відновлення газонів, квітників та розаріїв із садінням багаторічних квітів;

заміну у повному обсязі засохлих та пошкоджених деревних і чагарникових рослин, а також садіння нових дерев і кущів з брилою ґрунту або заміною рослинного ґрунту в садильних ямах з внесенням мінеральних добрив;

роботи, пов'язані з відновленням родючості ґрунту, після викопування та вивезення садибного матеріалу з брилою ґрунту.

4. Функціонування систем життєдіяльності газонних видів рослин за впливу стресових факторів середовища

Глобальні зміни клімату, зокрема, потепління, з 80-х років ХХ ст. та антропогенне навантаження, спричинюють різке загострення екологічної ситуації і висунули проблему адаптації й стійкості рослин як одну із центральних в біології та сучасній фізіології рослин (Григорюк та ін., 2014). Для забезпечення рослинам необхідних умов для протікання фізіологічних процесів головними вимогами до навколишнього середовища є можливість отримувати в достатній кількості поживні речовини й енергію, а також зберігати необхідну кількість води у рослинах (Зыкова и др., 2002). Для життєдіяльності газонних рослин необхідними умовами є освітлення, наявність води (Водообмен…, 1987; Петров, 1975), поживних речовин, оптимальної температури та відсутність пошкоджень (Вавилов, 1935).

Стресом називають реакцію рослин на відхилення від оптимальних для росту і розвитку показників: температури середовища, дефіциту води і кисню, засолення ґрунту, загазованості повітря (Грицан, 1990; Илькун, 1971), інфекцій, шкідників, іонізуючого випромінювання тощо (Косаківська, 2003; Григорюк та ін., 2014). Іншими словами – стресом є стан організму, який проявляється у формі напруження або специфічних пристосувальних реакцій. Захисна реакція організму у відповідь на стресову ситуацію, називається стрес-реакцією, а чинник, який її зумовлює, - стрес-чинником.

Чинники, які спричинюють стрес у рослинних організмів, поділяють на абіо- (фізичні і хімічні) та біотичні (біологічні). До фізичних відносять недостатню або надлишкову вологу, недостатнє чи надмірне освітлення, високу чи низьку температуру, радіаційне випромінювання, механічні впливи; хімічних – негативний вплив солей, газів, ксенобіотиків (гербіцидів, інсектицидів, фунгіцидів, промислових відходів та ін.); біологічних – пошкодження рослин збудниками хвороб чи шкідниками, конкуренцію з іншими рослинами, вплив тварин (Полевой, 1989).

Стійкість рослин проти стресів – це реакція рослинного організму на дію несприятливих чинників і здатність витримувати стресові навантаження (Курганова и др., 1997). Які ж процеси в рослинному організмі забезпечують його життєдіяльність і стійкість у стресових умовах? З одного боку – це метаболізм, функція якого полягає в забезпеченні біосистеми енергією та пластичними речовинами (Barro et al., 1996). З іншого – це сприйняття, збереження, перероблення та використання інформації, тобто генетичні і фізіологічні механізми регуляції життєдіяльності (Ситникова, 1990). Регуляторні системи рослини, пер за все, спрямовані на забезпечення його необхідною енергією і збереження стаціонарного стану. Порушення енергетичного постачання ставить рослинний організм на межу виживання, оскільки біологічна система має відкритий характер і перебуває залежно від умов навколишнього природного середовища. Високоякісне функціонування рослинного організму можливе лише у відносно вузькому діапазоні коливань зовнішніх чинників, у так званих адекватних умовах. Життєдіяльність рослин в стресових умовах потребує включення додаткових механізмів їх регуляторних систем з метою забезпечення стаціонарного стану внутрішнього середовища та відновлення стану рівноваги організму. Вважають, що стійкість природної системи можна визначити лише відносно будь-якого одного чи кількох конкретних чинників, але це не означає, щ ця система є стабільною.

За умов стресу в процесі пошкодження рослин порушуються цілісність мембран, процеси дихання, фосфорилювання, формуються реакції організму, які спрямовані на відновлення пошкоджень.

Визначено наступні стадії стресу у рослин: - тривоги, за якої активізуються катаболічні процеси порівняно з анаболічними; - адаптації і репарації; після припинення стресу – часткового або повного відновлення фізіологічних функцій; за тривалої дії стресу – хвороби або загибель рослини.

Вважають (Курганова и др., 1997; Григорюк та ін., 2014; Перекисное…, 1992), що метаболічні зміни за дії стресу на рослини зумовлені продуктами окиснення в результаті переходу від гетеро- (приєднання двох електронів) до гемолітичного процесу (приєднання одного електрона), у результаті чого генеруються реактивні форми кисню, частина яких є вільними радикалами, дія яких нейтралізується завдяки збільшенню антиоксидантної активності відповідних процесів і сполук.

За умов гальмування процесу синтезу білків рослинний організм збільшує концентрації стресових фітогормонів (Ситар, 2005): абсцизової кислоти, етилену, саліцилатів і жасмонату (Григорюк та ін., 2014). Синтез білка, ауксинів, цитокінінів та гіберелінів за дії стресів гальмує АБК, а обробка рослин екзогенними фітогормонами, які активують процеси метаболізму, сприяє збільшенню їх стійкості. За дії стресів (температури, надлишку важких металів, хлоридів, засухи) рослини виробляють специфічні поліпептиди – так звані білки теплового шоку (Косаківська, Голов'яненко, 2006), а також низькомолекулярні стресові білки, які за участю молекул аденозинтрифосфату виконують функції молекулярних шаперонів (Косаківська, 1997), які зріджують денатуровані білки або навпаки допомагають їм у правильному згортанні.

Вплив посухи на газонні рослини. Під стійкістю газонних рослин розуміють їх здатність переносити посуху без особливих пошкоджень. Стресова дія посухи і недостатня аерація ґрунту зумовлюють зниження оводненості тканин, уповільнення або припинення росту, побуріння, засихання й опадання листків газонних рослин, водночас, відбувається масове відмирання дрібних коренів за дії та після дії посухи. За впливу водного дефіциту одні види газонних рослин мобілізують свій пластичний і енергетичний обмін для підтримання водного режиму на достатньо високому рівні, інші – знижують його інтенсивність, тобто відзначаються високою стійкістю проти посухи (Григорюк та ін., 2014). Найчутливішим до нестачі води є ріст клітин, менш чутливими – синтетичні процеси, зокрема синтез білків. Короткочасна посуха спричинює зниження в’язкості цитоплазми, тоді як більшість фізіологічних функцій на фоні сповільнених ростових процесів інтенсифікуються (Chuang, 1978). Ці зміни пов’язані з адаптаційними перебудовами метаболізму та структури протопласту, що сприяє виживанню рослин в умовах стресу. Тривала і сильна посуха зумовлює деградаційні зміни й спрямованість обміну речовин зміщується в бік катаболізму та окиснення (Жолкевич, 1968). Чутливіші до посухи порівняно з кореневою системою процеси росту пагонів рослин.

Стійкі до висихання газонні види рослин відзначаються підвищеною чутливістю і швидкістю закривання продихів.

Вплив високої температури на газонні рослини. Одним із чинників несприятливого впливу посухи на рослинний організм є висока температура. Тепловий режим довкілля істотно впливає на метаболізм, ріст, розвиток і продуктивність рослин. Високі температури гальмують рух цитоплазми, знижують мітотичний індекс у перші 3-4 години дії теплового стресу, спричинюють зміни в структурі білків. Екстремальні температури зумовлюють деструкцію ядра, денатурацію і розпад нуклеїнових кислот, зміни в процесах транскрипції та трансляції.

В Україні, як і в багатьох європейських країнах, серед абіотичних чинників пошкодження газонів набув поширення високотемпературний стрес, обумовлений підвищенням температури і низькою вологістю повітря.

Високотемпературний стрес спричиняє як прямі, так і опосередковані пошкодження газонних рослин. За прямої дії температур виявлено пожовтіння газонів, у першу чергу, на схилах південних і південно-західних експозицій. Встановлено, що основною причиною прямого пошкодження газонних рослин при перегріві є денатурація білків протоплазми (Григорюк, Мусієнко, 2001). Опосередкована дія високих температур пов’язана зі зниженням інтенсивності фотосинтезу, непродуктивним збільшенням інтенсивності дихання, порушення водного режиму і посиленою транспірацією, яка спричиняє суттєве витрачання вуглеводів та пригнічення росту газонних рослин. Найбільше від жари страждають листки (їх краї засихають і скручуються в трубку), а також коренева система газонних трав. Перегріву газонних рослин сприяє також скупчення пилу в атмосфері у вигляді завислих у повітрі дрібних (діаметром 10^-2 – 10^-4 см) твердих частинок, які здатні за відсутності вітру, на відміну від диму, осідати на листки.

Солестійкість газонних рослин. Проблема солестійкості є надзвичайно актуальною. Близько 9•10⁸ га земель на планеті відзначаються підвищеним умістом солей. У нашій країні більшість зрошуваних земель, особливо на півдні України, зазнають засолення. Встановлено масове відмирання фізіологічно активних коренів газонних рослин. Припускають, що такі порушення пов’язані з акумуляцією солей у мітохондріях, а також з їх кількісними та якісними змінами, що спричинено зниженням умісту кальцію, який відіграє ключову роль у синтезі енергетичних сполук (Григорюк та ін., 2014).

Підраховано, що площа доріг, тротуарів і майданів міста Києва сягає близько 25 млн. м², які зимою посипають сіллю (хлоридом натрію, із домішками хлориду калію і магнію) для боротьби з ожеледицею та сніговим покривом. Унаслідок цього газонні рослини потерпають від сольового стресу, дія якого спричиняє зниження в меристемах коренів мітотичної активності, процесів синтезу біополімерів, збільшення тривалості інтерфаз та профаз мітозу. За таких стресових умов відбуваються структурно-функціональні пошкодження клітинних органел, низька приживлюваність саджанців, усихання та загибель рослин.

Механізми стійкості рослин проти стресових чинників пов’язані з умовами зовнішнього середовища, які характеризують фізичні й хімічні властивості шкідливих хімічних речовин, у першу чергу їх розчинність, механічний склад та кислотність ґрунту, вміст води, а також наявність комплексоутворювачів, танінів, що зв’язують важкі метали в нерозчинні сполуки (Коршиков, 1996).

В умовах техногенного забруднення атмосфери і ґрунту газонні рослини акумулюють шкідливі хімічні речовини в надлишкових кількостях, які порушують азотний обмін, що підвищує вміст вільних амінокислот й відіграє суттєву роль в захисних механізмах за дії антропогенного навантаження (Григорюк та ін., 2014).

Стан пігментного комплексу рослин виступає як інтегральний показник, який характеризує стійкість газонних рослин проти полютантів (Григорюк та ін., 2014). Токсична дія важких металів пов’язана з інактивацією ферментів, що зумовлює дисбаланс і незворотні зміни в системах метаболізму клітин.

Джерелами забруднення природного середовища фенолами є викиди коксохімічних заводів і підприємств, які виробляють лаки, фарби, пластмаси та гербіциди. Під впливом летких забруднювачів лакофарбового виробництва сума ліпідів у бруньках, пагонах і листках газонних рослин суттєво знижується (Кондратюк, 1980).

На первинному рівні стійкість рослин визначається ефективністю кореневого бар'єру, який затримує потік шкідливих речовин за градієнтом концентрації в кореневу систему. Подібну функцію виконує і листкова поверхня рослин за умов забруднення повітря, де захисні властивості визначаються за ступенем опушення, восковим нальотом, клейкістю, площею продихів тощо. Встановлено, що ксерофітизація листків газонних рослин в умовах промислового забруднення виявляється у зменшенні розмірів і кількості річних пагонів, потовщені листкової пластинки (Тіханков, Лихолат, 2008), збільшені кількості продихів на 1 мм² поверхні листка (Нестерова, Беляева, 1985).

Реакція газонних рослин на підвищений вміст важких металів. Проведені дослідження (Мицик та ін., 2002; Мицик, Лихола, 1994) показали, що критерієм реакції газонних злаків на вплив полютантів, перш за все, слугують біоморфологічні показники, які змінюються залежно від рівня накопичення важких елементів. При порівнянні вмісту металів у надземній частині трав виявлено деякі відміни в розподілі елементів між органами (Лихолат, 2006). Не дивлячись на те, що обидва види рослин вирощували на ідентичному розчині, накопичувальна їх здатність була індивідуальною. Так, у 9-добових проростків високий вміст свинцю (до 57,5 разів відносно контролю) встановлено для рослин костриці червоної, у пажитниці багаторічної цей показник дещо менший (16,3 рази). Водночас, вміст нікелю був вищим відносно контрольних показників у пажитниці (у 4,2 рази), а костриці – меншим (у 1,7 рази). Але встановлено, що в надземній частині костриці червоної і пажитниці багаторічної кількість заліза була майже однаковою (в 2 рази перевищувала контрольні показники).

При досліджуванні накопичувальної здатності рослинами марганцю визначено подібні щодо заліза особливості.

Вивчення вмісту міді дозволило виявити дещо іншу залежність в накопиченні іонів, що залежить від видових особливостей рослин. Більша акумулювальна здатність металу була притаманна пажитниці багаторічній.

Наведені результати дослідження підтверджують вибіркову накопичувальну здатність рослин, що зростають в умовах досліду, і це цілком припустимо, пояснюється особливостями їх ростових показників за дії солей важких металів. Встановлення зниження висоти вегетативних пагонів у рослин на розчині важких металів відносно контрольного варіанту (Лихолат, 2006). Так, у пажитниці багаторічної цей показник зменшувався (до контролю) на 28 %. Для костриці червоної його зміна відносно рослин контрольних зразків становила 21 %. Довжина кореневої систем рослин достовірно зменшувалась.

Дослідженнями вмісту металів в органах рослин за умов штучних фітоценозів у Степовому Придніпров'ї визначено (Кучерява та ін., 2007; Лихолат, Григорюк, 2005; Лихолат, 1999, 2006, Лихолат, Мицик, 2000; Мицик, Лихолат, 1997) нерівномірність їх накопичення підземною та надземною частинами рослин. На території промислових підприємств в коренях рослин тонконога вузьколистого і костриці червоної на штучних едафотопах накопичувались у значних кількостях мідь, цинк, свинець та кадмій. Для цих видів з природних фітоценозів спектр акумулюючи металів складали залізо, мідь, свинець, кадмій, нікель, цинк. Для надземної частини рослин – свинець, мідь, залізо, мідь, кадмій, нікель, цинк та марганець. Що стосується рослин пажитниці багаторічної, то у штучних фітоценозах для них характерне переважне накопичення заліза, нікелю, кадмію (корені), заліза й нікелю (надземна частина). Водночас, у природних фітоценозах асортимент металів, які вони поглинають, був значно ширшим – свинець, залізо, мідь, кадмій, нікель, марганець (підземні органи), залізо, мідь, кадмій, марганець та нікель (надземні органи).

Еколого-морфологічні особливості газонних видів рослин на території промислових підприємств в умовах техногенного стресу. У результаті проведеного морфо метричного аналізу виявлено, що висота дерноутворюючих рослин в умовах промислових майданчиків (виняток складав тонконіг вузьколистий) зменшувалась відповідно концентрації токсичних речовин в навколишньому середовищі. Так, у пажитниці багаторічної цей показник знижувався (до контролю) на 28 %, костриці червоної – 21 %. Для тонконога вузьколистого його зміна відносно рослин контрольних зразків мала менш виражений характер. Як показано в роботі Ю.В. Лихолата (Лихолат, 1999), середня маса пагонів рослин пажитниці в умовах промислових підприємств зменшувалась на 60 %, костриці – 70 %.

З'ясовано, що кількість листків на один пагін у рослин костриці червоної (територія заводу «Полімермаш») порівняно з іншими видами газонних трав була більшою, що підтверджує підвищення облистяності їх пагонів. У результаті аналізу середньої довжини листків також виявлено індивідуальну реакцію рослин на забруднення. Величина її зменшується у рослин пажитниці багаторічної – на 16 %, костриці червоної – 26 % (завод «Полімермаш»). Розміри листків рослин залежать від освітленості, вологості повітря і ґрунту, родючості субстрату та біологічних особливостей. Крім того, листкова поверхня є показником різнобічного цільового призначення дерноутворюючих трав, яка відображає стан навколишнього середовища. За умов аналізу площі листків дерноутворюючих злаків визначено, що в умовах контролю цей показник був найвищим у рослин пажитниці багаторічної (2,8 см²), найменшим – тонконога вузьколистого (1,06 см²). Встановлено пряму залежність площі листка рослин від концентрації токсичних речовин у довкіллі. З переходом від умовно «чистої» до забрудненої зони розміри листків, в основному, зменшувались, наприклад, у пажитниці на 37 %. Зміна площі листкової поверхні у рослин тонконога вузьколистого була незначною.

Аналогічні особливості прослідковано Ю.В. Лихолатом (1999) за умов дослідження кількості листків на пагоні. Трави на території промислових майданчиків за дії токсичних речовин (у декілька разів перевищували ГДК) мають специфічні пошкодження листкової поверхні. В таких рослин залежно від виду поступово світлішають краї листка і проміжки між жилками, які з часом буріють і випадають. За менших пошкоджуючи концентрацій листкова поверхня покривається плямами хлорозу. Встановлено, що кількість відмерлих листків у пажитниці багаторічної збільшувалась відносно контролю до 1,8 разів, костриці червоної – 1,5. Довжина відмерлої частини листків перевищувала контрольні показники у пажитниці на 132 %, костриці – була у межах контролю.

Ю.В. Лихолат із співавторами (2003) досліджуючи анатомічну будову дерноутворюючих трав на територіях промислових підприємств регіону з'ясували, що в листках тонконога і пажитниці товщина кутикули та клітинних стінок епідермісу порівняно до контрольних варіантів збільшувалась протягом періоду вегетації. У дослідних рослин у фазі виходу в трубку відбувалось потовщення шару мезофілу, а колосіння – протилежна залежність. У стеблах, ніж в листках, визначено збільшення товщини клітинних стінок епідермісу, кутикули, склеренхіми, паренхіми та провідних пучків.

Інтенсивність процесів пероксидного окиснення ліпідів у газонних злаків за дії металів. Згідно літературних даних (Коршиков и др., 2002), інгредієнти техногенного забруднення навколишнього середовища відносять до «не ресурсних чинників», дія яких може суттєво знижувати використання рослин для озеленення територій промислових підприємств. За дії промислових забруднювачів проявляються неспецифічні реакції, однією з яких є посилення вільно-радикальних процесів. Г.С. Россихіною із співавторами (Россихіна та ін., 2009) показано порушення функціонування прооксидантно-антиоксидатних метаболічних процесів у газонних трав, які вирощували на середовище з кадмієм. На п’яту добу дії іонів кадмію (сьома доба онтогенезу) визначено достовірне збільшення вмісту ТБК-активних продуктів в листках тонконога вузьколистого та анізанти покрівельної порівняно з контролем на 90 та 55 % (концентрація 1•10^-4 моль/л) і 50 та 25 % (концентрація 1•10^-5 моль/л). За умов подовження стресового впливу до 12 доби (14 доба онтогенезу) цей показник дещо зменшувався, але перевищував контроль на 32 та 61 % і 20 та 22 % відповідно. Зміни вмісту МДА в коренях тонконогу та анізанти за металевого стресу залежали від терміну дії і концентрації токсиканту. Надлишкова поява продуктів ПОЛ у рослин виявлена на п’яту добу впливу іонів кадмію. Вміст ТБК-продуктів перевищував контроль на 71-56 і 43-33 % за дії елементу в концентраціях 1•10^-4 та 1•10^-5 моль/л.

В роботі (Россихіна та ін., 2010) виявлено, що іони свинцю також стимулюють процеси пероксидного окиснення ліпідів, що підтверджує високий вміст ТБК-активних продуктів у вегетативних органах тонконогу вузьколистого (на 68-15 %), грястиці збірної (на 88-188 %), мишію зеленого (на 68-43 %) та анізанти покрівельної.

У результаті проведених досліджень (Лихолат, 2006) доведено, що збільшення концентрації токсиканта спричинило інтенсифікацію вільно-радикальних процесів. Так, в листках костриці червоної та пажитниці багаторічної максимальне накопичення ТБК-активних продуктів виявлено за впливу цинку, свинцю та кадмію.

Дослідами Г.С. Россихіної із співавторами (2011) виявлено, що за комплексного хронічного стресу в пирію повзучого з розрізу Морозівка кількість МДА достовірно збільшувалась на 35 % у фазу відростання. Вихід в трубку і початок колосіння характеризувались зростанням цього показника відносно контролю на 40 і 42 %. У фазу дозрівання насіння рівень ТБК-продуктів дещо знижувався, але перевищував контрольні рослини на 20 %. Вміст вторинних сполук ПОЛ в надземній частині вівсюга звичайного також був вищим у рослин з розрізу від 30 до 68 %.

Активність антиоксидантних ферментів вегетативних органів ґрунтопокривних трав за стресового впливу іонів важких металів. Проявом захисної реакції проростків газонних рослин за умов дії іонів кадмію і свинцю була активація антиоксидантної системи захисту. За впливу кадмію і свинцю активність супероксиддисмутази у коренях і листках тонконогу достовірно збільшена в 1,5 і 1,7 рази, анізанти покрівельної – в 3,5 рази, грястиці збірної – в 2,5 рази. Рівень активності каталази та пероксидази досліджуваних видів перевищував контрольний і змінювався залежно від концентрації та тривалості дії металів (Россихіна та ін., 2009, 2010, 2011).

Ю.В. Лихолатом (2006) відмічено високу активність СОД за дії міді в листках костриці червоної. Вони нікелю, марганцю і заліза пригнічували активність ензиму майже в 2 рази. Іони свинцю і кадмію також зумовлювали менш виражене зниження активності СОД. Активність ферменту в листках пажитниці багаторічної суттєво зростала за дії міді, свинцю, кадмію та заліза, що, припустимо, підтверджує розвиток компенсаторних реакцій, які обмежують рівень вільно-радикальних процесів. Марганець та нікель гальмували активність СОД, можливо, внаслідок індивідуальної видової чутливості до даних важких металів.

Дослідження ферментативної активності дерноутворюючих трав на територіях хімічного заводу і підприємств хімічного машинобудування, показали, що вони в умовах промислового забруднення по-різному реагують на однакову концентрацію полютантів (Заїко, Лихолат, 2011). Вищий рівень активності каталази (ніж в контролі) був характерний для рослин тонконога вузьколистого. У рослин пажитниці в період колосіння активність ензиму майже не відрізнялась від контролю.

У роботі Ю.В. Лихолата (2003) відзначено, що активність каталази у тонконога вузьколистого в фазу виходу в трубку зростала на території заводу «Побутової хімії» в 2,1 рази, а «Полімермаш» - 2,6 рази. Для рослин пажитниці багаторічної ці показники збільшені в 2,7 та 4,1 рази відповідно. У фазу колосіння активація ферменту змінювалась в бік гальмування. Подібний характер змін активності спостерігали і для пероксидази. Так, дія промислових забруднювачів на даний ензим (тонконіг) на підприємствах з нижчим рівнем забруднення (завод «Побутової хімії») була менш суттєвою, ніж за високих концентрацій полютантів (завод «Полімермаш»). Для рослин пажитниці виявлено вищий рівень активності пероксидази впродовж періоду вегетації з вираженим максимумом у фазу виходу в трубку.

Пристосування Elytrigia repens (L.) Nevski та Avena fatua L. до комплексного впливу промислових емісій шахтного розрізу Морозівка смт Пантаївка відбувається за рахунок узгодженої роботи ферментів-детоксикаторів активних форм кисню – супероксиддисмутази, каталази та пероксидази (Россихіна та ін., 2011). У надземній масі пирію повзучого на розрізі та садибній ділянці активність супероксиддисмутази змінювалась залежно від етапу онтогенезу рослини. Так, у фазі відростання виявлено збільшення ферментативної активності на 35 %, виходу в трубку – 55 і 29 %, початку колосіння – 40 та 20 %. Для рослин вівсюгу звичайного реєстрували подібну тенденцію, проте активність СОД була дещо вищою, а у фазу відростання перевищувала контроль на 20 % (садибна ділянка) й 60 % (розріз Морозівка). Активність каталази пирію повзучого впродовж онтогенезу коливалась від 25 до 45 %, а вівсюгу – від 35 до 50 %. Вивчення реакції росин на шахтному розрізі Морозівка і садибній ділянці м. Олександрії показало, що наявна стимуляція СОД и каталази супроводжувалась збільшенням активності пероксидази на 25 – 45 % і 20 – 55 % відповідно.

За умов аерогенного забруднення трави ботанічного саду ДНУ за показниками абсолютних значень активності пероксидази розташовуються у такому ряду Artemisia vulgaris L., Taraxacum officinale L. < Achillea submillefolium L., Vicia cracca L. < Sedum acre L., Potentilla argentea L. (Лихолат, Россихіна-Галича, 2012).

У роботі Г.А. Заїко із співавторами зареєстровано, що адаптація злакових газонних трав (Koeleria cristata Pers., Setaria viridis L., Agropyrum repens L., Avena fatua L.) до умов техногенного забруднення відбувається за рахунок підвищення активності антиоксидантних ферментів (СОД, каталази та пероксидази) (Заїко та ін., 2010).

ВИСНОВКИ

В результаті аналізу літературних джерел можна зробити наступні висновки:

1. Газон - невід'ємний елемент об'єкта ландшафтної архітектури. Газони в міському середовищі - це рослинні співтовариства, що є своєрідними покриттями поверхні ґрунту.

2. Значення культурного газону в садово-парковому будівництві:

• поглинання з атмосфери частини пилу і газів;

• приглушення шум;

• підвищення відносну вологість приземного шару повітря і створює прохолоду на території об'єкта;

• регулювання мікроклімату;

• усунення корозійного впливу пилу і аерозолів на металеві поверхні виробів, стін будівель, споруд;

• злакові рослини культурного газону мають іонізуючу і фітонцидну дію, очищаючи повітря від шкідливих мікроорганізмів.

3. Газони створюються переважно з злакових видів трав. Після багаторічного розвитку надземної частини та коренів рослин утворюється дернина. Дернина - це наземний і частково підземний шар ґрунту, насичений переплетеними корінням, підземними стеблами, перегноєм. Дернина, вживається для влаштування газонів, повинна бути міцною, стійкою до механічних пошкоджень і довговічною.

4. Типи культурних газонів:

• декоративні (партерні, звичайні, квітучі, лучні);

• спортивні;

• спеціальні

5. Для створення газонів використовують злаки, які мають різноманітні типи кущіння куща. За типом кущіння і коренеутворення, а також по висоті наземних органів злаки поділяють на такі групи:

• кореневищні;

• пухко кущові;

• щільно кущові;

• кореневищно-пухкокущові

6. Джерела викидів в атмосферу підрозділяють на природні, обумовленими природними процесами (курні бурі, масиви зелених насаджень у період цвітіння, степові і лісові пожежі, виверження вулканів), і антропогенні (техногенні), що є результатом діяльності людини (викиди промислових підприємств і автотранспорту).

7. В умовах техногенного забруднення атмосфери газонні трави акумулюють надмірну кількість шкідливих хімічних речовин, що порушує метаболічні процеси, які відіграють значну роль у захисних механізмах при існуванні в умовах сучасних міст:

– уповільнення або припинення росту, побуріння, засихання й опадання листків, масове відмирання дрібних коренів;

– деструкція ядра, денатурація і розпад нуклеїнових кислот, зміни в процесах транскрипції та трансляції;

– порушення азотного обміну, що підвищує вміст вільних амінокислот;

– зменшенні розмірів і кількості річних пагонів, потовщення листкової пластинки, збільшені кількості продихів на 1 мм² поверхні листка;

– збільшення товщини кутикули та клітинних стінок;

– посилення вільно-радикальних процесів;

– активація ферментів антиоксидантної системи захисту.