Дніпропетровський національний університет імені О. Гончара

Кафедра масової та міжнародної комунікації

_____________________________________________________________________________________________

(повна назва кафедри)

КУРСОВА РОБОТА (ПРОЕКТ)

з історії зарубіжної журналістики ____________________________________________________

(назва дисципліни)

на тему: Е. Золя - журналіст

____________________________________________________________

Студента (ки) 3 курсу ЗЖ-12 з групи

напряму підготовки журналістика

__________________________________

__________________________________

спеціальності______________________

__________________________________

__________________________________

___________Ульянова А. О___________

(прізвище та ініціали)

Керівник доц. Гудошник О. В_______

____________________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Кількість балів____________

Національна шкала ________

Оцінка ECTS _____________

Члени комісії : ___________ _______________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

___________ _____________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

____________ ______________________________

(підпис) (прізвище та ініціали

м. Дніпропетровськ, 2015 р.

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. НАРОДЖЕННЯ ЖУРНАЛІСТА І ПИСЬМЕННИКА...…………...5

1.1. Ранні роки. Літературне хрещення………………………………………… 5

1.2. Журналістська діяльність Еміля Золя……………………………………… 8

РОЗДІЛ 2. СПРАВА ДРЕЙФУСА……………………………………………...19

2.1. Я звинувачую………………………………………………………………..19

2.1. Вигнання. Амністія………………………………………………………… 31

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….40

ДОДАТОК А…………………………………………………………………..…41

ВСТУП

Еміль Золя - французький письменник, один із представників реалізму другої половини XIX століття, він є автором близько двадцяти романів, які займають почесне місце на полицях бібліотек. Творчість Еміля вражає своєю масштабністю, серед неї великі цикли і серії - «Ругон-Маккари», «Три міста», «Чотири Євангелія», п'ять романів, статті, нариси. У своїй творчості Золя виступав не лише як письменник, а й як журналіст. Він співпрацював з газетами «Евенман», «Фігаро», у яких публікував свої статті. Також, Золя був відомий своїми відвертими виступами проти антинародних соціальних реформ і пригноблення людини. Життя Золя наповнює величезна творча боротьба.

На ранньому етапі життя Еміль Золя уже ненавидів все, що пригнічує особистість людини. «Ненависть священна, - писав Золя. - Ненависть - це обурення сильних і могутніх сердець, це войовниче презирство тих, у кому вульгарність і дурість викликають обурення. Ненавидіти - це означає любити, значить відчувати в собі душу палку і відважну, значить глибоко відчувати огиду до того, - що ганебно і безглуздо». Золя занадто гостро відчував свою сучасність. І зневажав те, що народжують буржуазні відносини. Сам Золя колись казав, що вивчаючи сучасне суспільство він бачив соціалізм, до якого як виявилося і лежав весь життєвий шлях письменника, який був у постійному русі в сторону народу. Анатоль Франс достатньо вдало дав означення творчості Еміля Золя: «Творчість Золя дихає добротою. Золя був добрий, як усі великі люди, він нападав на суспільне зло всюди, де б він його не знаходив ». Ненависть Золя до всякої суспільної несправедливості була продиктована його гарячою любов'ю до людства, його турботою про щастя мільйонів людей! Він був етапом у свідомості людства». Саме ці життєві позиції та ідеали наштовхнули Золя стати істинним журналістом, яким він безперечно був. Тому, в історії французької літератури та публіцистики творчість Золя є одним з найважливіших етапів. Історичні зміни французького суспільства в другій половині XIX століття, повністю відображаються у творах Золя. У 70-80-х роках Золя став одним із захисників реалізму. Еміль засуджує письменників і художників, які мають на меті відвести читача від сучасності. Через це і став прихильником імпресіонізму, який на його погляд був близьким до реалізму. Та, з часом вважає, що реалізму замало і створює нову натуралістичну школу.

На сторінках цієї роботи ми побачимо, якою неймовірною працьовитістю володів Золя та вірою в своє істинне призначення. Також, нам відкриються страждання і невдачі письменника та журналіста. Останній Еміль присвятив ідею свого життя. «Золя був природженим журналістом. Часто, особливо в молоді роки, журналістика рятувала його від голоду. Але не тільки грошові міркування змушували Золя писати в газети. Він відчував потребу в прямій розмові з читачем. Йому було що сказати і в кожній його статті, і навіть невеликий бібліографічній замітці або хроніці ми знайдемо свіжу думку, гостро і оригінально поданий матеріал. Журналістська робота супроводжувала Золя все життя. Він любив її і уміло поєднував з художньою творчістю». [3, с.461].

Актуальність теми дослідження. Реалістичний метод в творчості Еміля Золя, передбачає відображення простих істин законів буття на відносини людей. Письменник вважав, що головним у суспільстві є біологічний початок і його вплив на долю суспільства. Але, у своїй письменницькій та публіцистичній діяльності Еміль створював твори та роботи багаті життєвою правдою. На той час, ці прийоми стали новаторством, лякали і не всім були зрозумілі. А в сьогоденні, це неймовірно цікавить і робить його статті та твори актуальними, бо відображають реальність. Це доводить, світове визнання Золя та «щедра скринька» екранізацій його романів.

Мета і завдання дослідження. Метою цієї роботи є опис та аналіз журналістської діяльності Еміля Золя і розкриття письменника-реаліста як сміливого критика капіталізму. Бо його пристрасне бажання, осягнути соціальні закони суспільства, захистити пригноблені класи з гострим сприйняттям сучасності, яке Золя відстоює, народжує захоплення та бажання дослідити шлях, такої видатної людини. Досягнення даної мети обумовлює розв'язання низки завдань: поетапний розгляд «журналістського шляху», публіцистичні роботи і статті; розгляд справи, в якій Еміль Золя мужньо боровся проти сил реакції.

Об'єктом дослідження курсової роботи є письменник та публіцист Еміль Золя.

Предмет дослідження – журналістська діяльність Еміля Золя.

Структура роботи. Дана курсова робота складається з вступу, двох розділів (з підрозділами), висновків, списку використаних джерел, додатку. Загальний обсяг роботи - 53 сторінки.

Критичний огляд літератури. Головні наукові роботи для підбору матеріалу курсової роботи: роман-біографія Анрі Труайа "Еміль Золя" і біографія А. Пузікова "Золя".

РОЗДІЛ 1. НАРОДЖЕННЯ ЖУРНАЛІСТА І ПИСЬМЕННИКА

1.1. Ранні роки. Літературне хрещення.

Еміль Едуар Шарль Антуан Золя народився 2 квітня 1840 року. Народження Еміля сталося в скромній квартирці, знятої за тисячу двісті франків на рік, в будинку 10- біс по вулиці Сен-Жозеф. Хлопчик ріс бліденьким, кволим пуголовком. Йому, напевно, бракувало свіжого сільського повітря. А тут, якраз проект будівництва каналу Франсуа, батька Еміля, був прийнятий. Міська влада Екса так сильно їм зацікавилися, що Франсуа Золя незабаром уклав валізи і разом з сім’єю відправився в Прованс. В чотири роки головними в маленькому світі Золя були велика фігура батька, завжди вкрай серйозного і дуже стурбованого, та стривожене обличчя матері, яка завжди тремтіла, коли хлопчик бігав по доріжках або намагався видертися на дерево.

Безтурботне дитинство затьмарила перша втрата. Якось, Франсуа Золя довелося їхати до Марселю у справах, там у нього сталася хвороба легенів. Дружина з Емілем надіялися на одужання, але на жаль цього не сталося, двадцять сьомого березня 1847 р., Франсуа Золя помер. Після смерті батька Еміль з матір’ю опинилися у фінансовій скруті. Хлопчику хотілося якомога скоріше замітити батька. Йому було важко бачити матір в злиднях. А вона, у свою чергу, аби допомогти синові здійснити плани відправила вчитися його в пансіон Нотр-Дам. Там, він вперше починає писати вірші, стає відмінником з відзнаками, знаходить нових друзів. А після навчання їде до Парижу, який так мало бачив у дитинстві. Емілі Золя зустрічає сина з новиною, а саме: пан Лабо, адвокат Королівської ради і друг сім'ї, зумів домогтися від пана Нізара, директора Еколь Нормаль, щоб той прилаштував Еміля в дуже шанований ліцей Святого Людовика, незважаючи на те, що навчальний рік давно почався. Син інженера Золя буде вчитися в другому класі, на відділенні природничих наук. У місті, яке Золя ненавидів, майбутній поет намагався здобути освіту в Сорбоні, але провалив вступні іспити. Не залишаючи надії в листопаді 1859 р., Еміль їде до Марселю, однак цього разу не зміг подолати навіть першого випробування. Повернувшись в Париж разом з матір'ю, Золя ще більш тривожно, ніж раніше, вдивляється в майбутнє, так і не ставши бакалавром Золя відмовився повертатися до ліцею, прибрав подалі шкільні підручники і занурився в поетичну лихоманку.

Молодий Еміль Золя, з часом, надрукував кілька віршів у південній газеті «Прованс», в тому числі одне - присвячене пам'яті його батька, будівельника каналу, Франсуа Золя. Але, незважаючи на невгамовне честолюбство, письменник все ж усвідомлює, що віршами для провінційних газет не зможе заробити собі на життя, проте за прозу ще не вирішується взятися. Олександр Лабо, турботливий друг сім'ї, до якого пані Золя звернулася з проханням про допомогу, знайшов для Еміля місце службовця в доках митниці. Пообіцявши, зарплатню у шістдесят франків на місяць. Молодий чоловік змирився з необхідністю йти працювати, але дуже скоро перебування в конторі стало для нього тортурами. І він покинув роботу. Жив у скруті. Еміля радували лише переписки з найближчим другом Жан Батистом Бейлем.

Тоді ж, в самому кінці року, один друг сім'ї, член Медичної академії, пообіцяв пані Золя прилаштувати Еміля службовцем у видавництво Ашетт. У видавництві, Еміля повідомили, що місце повинно було звільнитися лише через кілька тижнів. Помітивши, пригнічений стан молодої людини на цю новину, пан Буді розчулився і попросив Еміля рознести за адресами до Нового року візитні картки з попередньо загнутими куточками, в подяку за згоду надати послугу, сунув йому в руку луїдор. Золя виконав доручення. Еміль в цей час наполегливо працював над автобіографією, яку назвав «Моя сповідь». Йому здавалося, що все навколо нього руйнується - і його надії, і його спогади . Першого березня 1862 р., настає час відправлятися на вулицю П'єр Сарразен, де розташоване видавництво Ашетт. І тут Еміль дізнається, що його кар'єра починається з дрібної посади з платнею сто франків на місяць. Засланий в курну кімнату десь на задах, він упаковує книги. Замість того щоб друкуватися самому, розсилає чужі твори. Незабаром Еміль отримав підвищення по службі - його перевели у відділ реклами та подвоїли платню. Натхненний тим, що трапилося, він негайно уявив, ніби йому дозволено давати поради самому панові Луї Ашетт і запропонував тому створити «Бібліотеку початківців» - серію, в якій видавалися б тільки твори молодих невідомих авторів. Потім, не давши господареві все обміркувати, вирішив взяти бика за роги, поклав на стіл власний поетичний збірник під назвою «Любовна комедія». За словами автора, він пропонував видавцеві триптих, порівнянний не більше і не менше, як з «Божественною комедією» Данте. Дві доби Еміль в тривозі чекав вироку. Нарешті Луї Ашетт покликав його до себе і твердо заявив, що вірші у Золя, звичайно, непогані, але для того, щоб його творіннями зацікавилася широка публіка, йому слід писати прозу. Зібравши волю в кулак, Золя остаточно вирішує присвятити себе прозі, якою досі нехтував.

Двадцять третього вересня 1862 р., Еміль надіслав Альфонсу Каллону, головному редактору «La revue contemporaine» («Сучасного журналу»), казку «Поцілунок ундини», із запискою в кілька слів: «Моє ім'я не має ніякої літературної ваги, воно абсолютно нікому не відомо. І все ж я сподіваюся, що стислість мого твору схилить вас до його прочитання». Казка, була знехтувана «Сучасним журналом», проте незабаром після цього була надрукована в «Revue du mois» («Огляд місяця»), потім - в «Nouvelle Revue de Paris» («Новий паризький журнал»). Тієї миті Емілю Золя здавалося, ніби нарешті сталося його літературне хрещення.