Кабінет Міністрів України

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кафедра історії та політології

Реферат на тему:

Історія мого краю - Васильківщина

Виконала:

студентка групи 1302

юридичного факультету

Больботенко Анна Ростиславівна

Київ – 2013

Зміст

1. Вступ

2. Історія

- Княжа доба

- Литовсько-польська доба

- Козаччина

- Російська імперія

- 20 сторіччя

3. Місцева влада

4. Економіка

5. Транспорт

6. Релігія

7. Використані джерела

 Вступ

Василькі́в — місто обласного підпорядкування у Київській області, районний центр, розташоване за 20 км на південь від Києва на річці Стугна. Васильків є центром Васильківського району. Обов'язки мера, на даний момент, виконує Володимир Сабадаш, що був обраний 2 червня 2013 року.

Герб Василькова Прапор Василькова

Історія

Княжа доба

988 рік першої згадки про Васильків

Історія поселень на річці Стугні налічує кілька тисяч років. Трипільська культура, а також скіфські пам'ятки щедро відмітились на Васильківщині. Перше поселення існувало на місці Василькова ще в глибоку давнину. 988 року з волі Володимира Великого тут було збудовано фортецю для захисту Києва з півдня від набігів степових кочівників — на його думку мала кількість міст навколо Києва робила княжу столицю уразливою. Цей рік і прийнято вважати роком заснування Василькова.

У 995 році печеніги знов прийшли до полян і напали на город Василів (Васильків), що Володимир назвав на своє християнське ім'я (Василій). У тому Василеві раніш, як ще Володимир був поганином (язичником), були його тереми, а в них жили його жінки. Володимир вийшов проти печенігів з невеликою дружиною, але печеніги її розбили, а сам князь, пересидівши якийсь час під мостом, ледве втік. Так описував історик Микола Аркас княжі пригоди. Володимир полюбляв Василів як місце для полювання і розваг.

Фортецю оточили земляними валами і ровами, й на кілька сотень років Василів стає надійним форпостом на торговому шляху з Києва до Європи. Свою сучасну назву Васильків отримав з легкої руки Юрія Долгорукого від імені сина князя — Василька Юрійовича, якому батько подарував його після захоплення Київського престолу. У 1157-му році місто переходить в удільне володіння Василька Юрійовича (його ще називали Васильком Пороським).

Місто було одним із центрів оборони, ремесла та торгівлі Київської Русі. Деякий час місто навіть було центром незалежного князівства.

Після спустошливої татарської хвилі середини XIII ст. місто сильно постраждало, але вижило. На початок наступного століття Васильків згадується як крупний торговий центр.

Після вигнання у 1362-му році татар з Києва князь Ольгерд приєднує ці землі до Великого князівства Литовського. Проте татари час від часу продовжували нападати на Київ, витоптуючи і Васильків. У записах 1552-го року Васильків згадується як запустіле селище.

Відродженням Василькова опікується Києво-Печерський монастир, адже саме у Василеві народився в 1009-му році засновник монастиря Феодосій Печерський. Монастир володів в цих краях певними землями, і навіть збудував у відродженому Василькові замок.

Литовсько-польська доба

Грамоту на володіння усім містом монастир отримав лише від польського короля Стефана Баторія, у 1586-му. Монахи просто сказали, що стара княжа грамота на Васильків в них… згоріла. Тож король і видав «дублікат».

Одночасно Васильків отримує Магдебурзьке право, тобто право на самоуправління, проведення торгів, ярмарок. Однак це не заважає Києво-Печерському монастирю призначати до Василькова свого управителя.

Козаччина

Під час Хмельниччини Васильків — сотенне місто. Ось як описують тогочасне місто його гості:

« Мы проехали четвертую мылю, и быв встречены сотником с пятидесятью всадниками, прибыли к городу Василико (Васильков), коему действительно приличествует такое имя (т. е. царский), ибо он велик, крепок и составляет не один, а три больших города с цитаделями и укреплениями, один внутри другого на вершине неприступной горы. Нас встретили за городом, священники и народ с хоругвиями поднялись с нами к самому высокому месту города и привели нас в благолепную церковь во внутри третьей крепости, во имя Антония и Феодосия Великих, то есть двух святых земли козацкой. »

Найвищою владою в тогочасному Василькові вважався управитель від лаври, городничий чернець. Він керував, судив, призначав і збирав податки, наділяв землею, доглядав господарство монастиря.

На початок XVIII у місті налічувались чотири брами і чотири церкви. Церква св. Антонія і Феодосія (Печерських) 1758-го року збереглася до наших днів. П'ятикупольний храм збудований на пагорбі, у стилі українського Архітектура бароко.

Проте час йде, влада церковна поступово замінюється владою світською. Крім того тут з'являється Васильківський форпост, у місті все більше квартирують війська. Це стосується і наших днів — ще з холодної війни тут розміщується повітряна база.

У 1792-му році постає ще один збережений до наших днів храм — Свято-Миколаївська церква.

У 1796-му році Васильків набув статусу міста.

Російська імперія

Будинок декабристів у Василькові

Будинок XIX століття у Василькові

У 1797-му році після приєднання до Росії Васильків стає центром повіту.

1825 року військові частини, що тут базувалися, брали участь у повстанні декабристів. В грудні розквартирована тут армія без жодного пострілу здається повстанцям-декабристам, на чолі з Михайлом Бестужевим-Рюміним. Вже під новий 1826-й рік до Василькова прибуває Сергій Муравйов-Апостол із сумною звісткою. За кілька днів повстання остаточно придушують.

Неодноразово, ще з кріпацтва, буває у Василькові Тарас Шевченко.

На шевченківський час припадає ось цей опис Василькова:

« Настоящее состояние Василькова довольно ничтожно. В нем всего только два каменных дома, улицы не мощенные, множество неопрятных деревянных хижин оскорбляют взор путешественника. Церквей в нем 4, из которых 3 каменные, домов вообще 700 с лишним, лавок 52, трактирных заведений 2, питейных домов 33. »

Проте у другій половині XIX століття в містечку мешкає вже понад десять тисяч жителів, діють кілька фабрик (тютюнові, миловарні), заводів (цегельні, цукроварні, свічкові, пивоварні). Проводяться ярмарки, розвивається підприємництво. Статистика 1897-го: 13 крамниць, 15 рундуків, 48 шинків і 7 трактирів.