Тема 12. Циклічність економічного розвитку та економічне зростання.

План

1. Суть, типи та фактори економічного зростання.

2. Циклічність економічного розвитку. Економічні характеристики циклів.

3. Особливості сучасних економічних циклів. Антициклічна політика держави.

Питання перше. Суть, типи та фактори економічного зростання

Економічне зростання – це розвиток національної економіки протягом певного періоду, котрий вимірюється абсолютним приростом чи темпами приросту ВВП й НД в цілому або темпами приросту цих показників у розрахунку на душу населення. На рис. 12.1 відображено основні типи і фактори економічного зростання.

Типи економічного зростання

Реальний (змішаний)

Екстенсивний

Інтенсивний

Збільшеності чисельності

Підвищення кваліфікації працівників

Збільшення капіталовкладень

Удосконалення організації праці та виробництва

Зростання обсягів сировинних ресурсів, що використовуються в процесі виробництва

Удосконалення технологій

Рис. 12.1 Типи економічного зростання

Екстенсивний тип економічного зростання досягнення завдяки кількісному приросту факторів виробництва за їхнього технічного рівня. У таких умовах обсяг національного продукту зростає за рахунок кількісного збільшення обсягів праці (чисельності працівників, збільшення тривалості робочого часу), залучення у виробництво нових джерел сировини, палива енергії, використання додаткових земельних плац ( при незмінній віддачі природних ресурсів), а також на основі незмінної ефективності використання засобів праці. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується зростанням обсягу ВВП за рахунок удосконалення факторів виробництва та ефективного їх використання. Він здійснюється на базі технічного й технологічного вдосконалення виробництва, якісних змін у кваліфікації робочої сили, економії природних ресурсів тощо.

Виділяють також третій тип економічного зростання – реальний та змішаний. Його притаманне збільшення обсягів ВВП як завдяки залученню більшої кількості факторів виробництва, так і за рахунок удосконалення техніки, технології, організації виробництва.

Факторами економічного зростання називають явища та процеси, які впливають на обсяги реального виробництва і якість продукції.

1. Прямі фактори безпосередньо впливають на економічне зростання. До них належать:

• удосконалення технології та організації виробництва;

• збільшення кількості та поліпшення якості природних ресурсів, зростання чисельності й професіоналізму трудових ресурсів;

• збільшення обсягу і поліпшення якісного складу основного капіталу;

• розвиток підприємства.

2. Непрямі фактори – впливають на можливість реалізації потенціалу прямих факторів. До них відносяться: рівень цін на виробничі ресурси, рівень податків, норма позичкового відсотка ступінь монополізації ринку.

Питання друге. Циклічність економічного розвитку. Економічні характеристики циклів

Економіка, як і будь-яка інша система, розвивається не рівномірно, хвилеподібно. Така форма руху пояснюється значною мірою законом спадної граничної продукції всіх факторів виробництва.

Проблема виявлення періодичності коливань в економіці та причини, що їх зумовлюють, не залишало байдужим жодного з провідних економістів ХІХ – ХХ ст.. розглянемо деякі з теорії циклів.

Монетарна теорія пояснює цикли розширення і згортання банківського кредиту. Збільшення пропозиції грошей і прискорення швидкості їхнього обороту стимулює сукупний попит, а він, у свою чергу, зумовлює розвиток обсягів національного виробництва, обсягів реалізації та зростання цін, і навпаки, зростання кредиту (пропозиції грошей) спричиняє протилежну тенденцію – зменшення обсягів виробництва тощо. Фаза піднесення стимулюється розширенням кредиту і триває до того часу, поки обсяги кредиту не скоротилися. Інструментом впливу на розширення (згортання) банківського кредиту є відсоткова ставка. Якщо відсоткова ставка низька – попит на гроші зростає, кредит розширюється і навпаки.

Розширення кредиту не може бути обмеженим. Щоб уникнути бурхливого розвитку інфляції, банки мусять підвищувати відсоткову ставку. Розширення кредиту припиняється, економіка переходить до низхідної фази. Щоб забезпечити рух по висхідній, на думку прихильників даної теорії, достатньо вдатися до кредитної експансії.

Інноваційна теорія (Й.Шумпетер, Е.Хансек) пояснюють цикли використання у виробництві важливих нововведень, таких як, залізниці, авіаційні лінії, сучасні системи сукупного зв’язку тощо. Вона акцентує увагу на величезному визначенні технічних змін, нововведень та відкриттів.

Теорія недоспоживання вбачає причину криз у надмірному заощадженні доходів. Якщо заощадження не перетворяться на інвестиції, то збільшення їх спричинятиме скорочення споживання. Частина споживчих товарів не буде реалізована, зменшення доходів тих, хто виробляє предмети споживання, призведе до скорочення попиту на засоби виробництва для виготовлення предметів споживання і, відповідно, доходів тих, хто ці засоби виробництва виробляє. Останні зменшать попит на засоби виробництва, що використовуються для виготовлення засобів виробництва задля створення предметів споживання. Прихильники цієї теорії вважають, що стабільність на ринку споживчих товарів є запорукою без кризового розвитку.

Класифікація економічних циклів за тривалістю

1. короткі цикли пов’язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються з періодичністю 3 роки і 4 місяці (за дослідженнями Джозефа Кітчини та Уеслі Мітчела);

2. середні цикли, їх ще називають циклами Жеглера (за ім’ям французького вченого економіста, який досліджував середні цикли у другій половині ХІ ст.). Вони повторюються з періодичністю 8-10 років, причину яких вчені пов’язують з періодичністю оновлення основного капіталу.

3. довгі хвилі (великі цикли) пов’язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об’єктів інфраструктури.

Середні цикли( промислові) є базисними в економічному розвитку. Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксисткою теорією, є періодичне оновлення основного капіталу. Періодичність циклів таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснюється з періодичністю 10-11 років. Такою була і періодичність середніх (промислових) циклів.

Класична схема циклів об’єднує чотири фази: криза депресія, пожвавлення, піднесення (рис.12.2).

Рис.12.2 Схема ділового циклу.

Ознаки „економічної кризи” – перевиробництво товарів стосовно платоспроможного попиту на них; значне скорочення обсягів виробництва; падіння цін; дефіцит вільних грошових коштів, необхідних для платежів; банкрутство підприємців; зростання безробіття; зниження рівня заробітної плати; склад рівня прибутку; дезорганізація кредитної системи.

Ознаки депресії – застій виробництва, низький рівень цін, незначний обсяг торгівлі; невисока ставка позичкового відсотка.

Ознаки “пожвавлення” – розширення обсягів виробництва кризового рівня; зростання цін, підвищення прибутку; зростання зайнятості; пожвавлення торгівлі.

Ознаки “піднесення” – перевищення максимального обсягу виробництва до кризового рівня; швидке зростання зайнятості; підвищення заробітної плати й інших видів доходів; розширення пропозиції, яка з часом перевищує попит і готує нову кризу.

Середні цикли, а також кризи, які в них проявляються, досить часто спричиняються короткими циклами.

Матеріальною основою малих циклів є процеси, які відбуваються у грошовій сфері, а також у сфері товарів тривалого користування (цінні папери, нерухомість). Короткі цикли характеризуються особливою гостротою та інтенсивністю, що часте, але не завжди накладається на кризу виробництва.

Теорія “довгих хвиль”

Найбільш визначальними або епохальними вважаються довгострокові циклічні коливання, які в перше були виявлені англійськими економістом У.С.Джевонсоном (1879 р.). Вперше наукову теорію довгих хвиль розробив російський вчений Микола Кондратьєв та Йозеф Шумпетер у 20-х роках ХХ ст. За Кондратьєвим довгі цикли безпосередньо пов’язані із циклічністю розвитку виробничих сил. За Шумпетером довгі хвилі визначаються змінами у технологіях виробництва, а також змінами інноваційної активності підприємців.

Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне оновлення технологічного способу виробництва.

Воно може переходити двома шляхами: еволюційним (вдосконалення) і революційним (докорінна зміна техніки і технології).

Низхідна фаза великого циклу – це період змін базових технологій і технологічних структур тривалістю 20-25 років.

Упродовж цієї фази відбуваються економічні кризи малих і середніх циклів. Одна з таких криз неодмінно призводить до технічних нововведень. На цей час також припадає найбільше навантаження у вимірі перебудови економічної структури суспільства адекватно технологічному оновленню виробництва.

Висхідна фаза великого циклу – це період тривалого піднесення економічного та науково – технічного розвитку суспільства, який триває 25 –30 років. Протягом такого проміжку часу можливі також циклічні кризи, пов’язані з оновленням основного капіталу, характерне масове поширення нових технологій, зародження і розвиток нових галузей економіки.

До тепер в світовій ринковій економіці відбулося чотири великих економічних цикли:

І – це демонополістичне виробництво, яке впроваджується після промислового перевороту, який пройшов вкінці ХVІІ на початку ХІХ ст. (вплив вільної конкуренції);

ІІ – середина ХІХ ст. - це монополістичне виробництво, яке проявляється згортанням конкурентної боротьби і поширенням впливу монополій;

ІІІ – період державного монопольного виробництва, який розпочався в 30-х роках ХХ ст., і характеризується підвищенням ролі держави в економічних процесах, а також монопольного впливу на економіку;

ІV – друга половина 70-х років ХХ ст. – транснаціональний період, він характеризується докорінною зміною технологій, а також інтернаціоналіза-

цією структури виробництва.

Питання третє. Особливості сучасних економічних циклів. Анти циклічна політика держави

Сучасні економічні цикли істотно відрізняються від циклів кінця ХІХ – першої половини ХХ ст.

• зменшилось тривалість промислового економічного циклу;

• змінилися амплітуда коливань економічного циклу: фаза економічного спаду стала коротша, а фаза піднесення – триваліша. Відсутня фаза депресії, хоча якщо спад дуже глибокий і тривалий, то фазу рецесії називають депресією.

• зникло чітке розмежування між пожвавленням та піднесенням. Ці фази об’єднуються в одну, яку називають розширенням виробництва. Виділяються верхня (бум) та нижня (спад) точки ділового циклу.

• змінилися й економічні показники у фазах циклу.

Це пов’язано з тим, що на сучасний цикл суттєвий вплив здійснюють ряд факторів:

1. швидкоплинний розвиток НТР спричиняє потребу і робить можливим частіше оновлення основного капіталу внаслідок чого повторюваність криз стає частішою;

2. інтернаціоналізація виробництва, поглиблення науково-технічного співробітництва, глобалізація економіки та розвиток НТП зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу;

3. перевиробництво супроводжується не тільки зростанням безробіття, а й підвищенням цін та інфляцією – стагфляцією. Це пояснюється монопольним ціноутворенням та надмірними державними витратами, які покриваються додатковою грошовою емісією, що порушує нормальний грошовий обіг;

4. більшість держав світу проводить антициклічну політику, спрямовану на згладжування коливань в економіці. Існують два типи заходів держави: політика стримування і політика експансії. Усі ці заходи пов’язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами.

Антициклічна політика спрямована на згладження коливань в економіці. Найчастіше виділяють два типи заходів держави, спрямованих на подолання циклічних коливань: політика стримування і політика експансії.

Політика стримування - це заходи держави, спрямовані на обмеження сукупного попиту. Вони застосовуються в тому разі, коли економіка перебуває у фазі піднесення. У цей час в економіці відбувається зростання попиту, і виробники прагнуть розширити виробництво. Але це розширення має свої межі виникнення інфляційний вибух. Для запобігання цьому держава використовує підвищення ставок оподаткування, скорочення державних витрат, тощо.

Політика експансії – це заходи держави, спрямовані на розширення сукупного попиту, які використовуються тоді, коли економіка перебуває у фазі спаду. Збільшуючи обсяги сукупних витрат, держава прагне підвищити рівень ділової активності. Політика експансії створює передумови для подальшої кризи й переходу економіки у фазу пожвавлення та зростання.

Але циклічність економічного розвитку має не лише недоліки, але і певні переваги. Оскільки криза справляє оздоровчий вплив на економіку, зумовлюючи ліквідацію тих підприємств, які задовольняли штучно створений попит.

Вона стимулює технічне оновлення виробництва, позбавлення від застарілих форм організації виробництва, посилює дух конкуренції та активізує економічне життя суспільства.

Література

Основна: 1,2,3,4,5,7,9,10,11,12,15,16.

Додаткова: 5,14,22.