II. Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовід­носин:

— відвернення світової термоядерної війни і забезпе­чення стабільного миру;

— подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу;

— попередження локальних, регіональних та міжнарод­них конфліктів;

— ліквідація наслідків світових та локальних криз;

— роззброєння і конверсія військового виробництва тощо.

III. Глобальні проблеми у сфері розвитку людини та забезпечення їі майбутнього:

—пристосування людини до умов природного і соціаль­ного середовища, що змінюється під впливом НТР;

—подолання епідемій, тяжких захворювань (серцево-судинних, онкологічних, СНІДу, наркоманії);

—культурно-моральні проблеми втрати довіри до со­ціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послаблення зв'язку поколінь;

—боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, тероризмом;

— проблеми демократизації та охорони прав людини тощо.

Питання третє. Економічні основи та передумови вирішення глобальних проблем людства

Головна передумова успішного вирішення глобальних проблем — розгляд їх у взаємопов'язаній цілісності, тісному переплетінні економічних, політичних, соціальних, культурних, технологічних, екологічних, психологічних та інших процесів.

Передумови вирішення глобальних проблем:

—парадигмальвдш прорив у суспільній свідомості, нові концептуальні підходи до розуміння перспектив розвитку людства;

—переосмислення суті економічної безпеки держав, які реалізують різні моделі демократичного суспільства;

—досягнення консенсусу з питань, що стосуються головних контурів нового суспільного порядку в XXI ст.;

—синтез, взаємозбагачення і доповнення оцінок, стра­тегій і програм розвитку світового співтовариства, які висуваються різними країнами, науковими школами тощо;

—перегляд і перебудова системи міжнародних відносин на засадах загальнолюдських цінностей, пріоритетності розвитку творчого потенціалу людської особистості;

—формування нового світопорядку, створення єдиного механізму регулювання на глобальному рівні, міжнародних процедур і механізмів, які відповідають потребам забезпечення гідного майбутнього людства;

—об'єднання зусиль і ресурсів людства на основі усві­домлення важливості та невідкладності розв'язання глобальних проблем, єдності інтересів і спільної відповідальності перед майбутніми поколіннями.

Концепція сталого (стійкого) розвитку, яка була прийнята на Конференції ООН з проблем навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992), обґрунто­вує здатність постіндустріального світу до подальшого про­гресу на основі використання власних ресурсів.

Мета сталого (стійкого) розвитку — перехід до гос­подарської діяльності, зорієнтованої на досягнення соціаль­ної справедливості та суспільного добробуту в поєднанні з екологічною безпекою шляхом введення природовідтворюючої складової як внутрішнього параметра функціонуван­ня економічної системи.

Необхідною умовою для досягнення сталого розвитку виступає зміна світової структури виробництва та системи суспільних цінностей, що лежать в його основі, з метою транс­формації стихійної ринкової форми господарювання в соціа­лізовану та екологізовану.

Концепція сталого (стійкого) розвитку передбачає оптимальне використання в економічних і позаекономіч­них процесах природної складової та приведення у від­повідність впливу людини на природу із здатністю остан­ньої нести антропогенне навантаження, що забезпечить спро­можність майбутніх поколінь задовольняти власні потреби й сприятиме подоланню екологічної кризи.

Екологічна криза — незворотні антропогенні зміни екосистеми, глобальне порушення природної рівноваги й деградація природного середовища, яке втрачає здат­ність до відтворення, асиміляції та саморегулювання.

Поглиблення інтернаціоналізації соціальноекономічного розвитку посилює транскордонний характер екологічних проблем, провокуючи загрозу глобальної екологічної катастрофи. Екологічні чинники спричиняють появу нових явищ у міжнародних економічних відносинах. Ідеться насамперед про екологічний неоколоніалізм та, екологічний протекціонізм.

Екологічний неоколоніалізм — екологічна експансія розвинутих країн, їхні спроби розв'язати власні екологічні проблеми за рахунок переміщення природонебезпечних виробництв, токсичних та радіоактивних відходів у менш розвинуті країни, інтенсивного використання світових природних багатств при консервації власних природних ре­сурсів, нарощування збуту за межами країни екологічно шкідливих товарів тощо.

Екологічний протекціонізм — політика держави, спря­мована на заборону та обмеження виробництва, продажу і використання екологонебезпечної продукції та ввезення в країну технологій і товарів, які завдають шкоди навколиш­ньому середовищу й становлять загрозу здоров'ю населення.

Необхідні умови забезпечення екорозвитку:

— відбір запасів відтворюваних ресурсів не повинен пе­ревищувати їх природне відтворення;

— споживання невідтворюваних ресурсів має відбува­тись лише в замкнутих циклах, а їхнє вичерпання — ком­пенсуватись замінниками чи технологічними нововведен­нями;

— шкідливі викиди в навколишнє середовище не по­винні перевищувати можливості самовідтворення екоси­стеми.

Основні напрями подолання екологічної кризи:

1. техніко-технологічний;

2. економічний;

3. науково-теоретичний;

4. адміністративно-правовий;

5. еколого-просвітницький;

6. міжнародний.

Література

Основна: 1,3,5,6,7,12,15,16,18.

Додаткова: 13,29,27