Тема 16. Зайнятість і безробіття. Соціальна політика держави

План

1. Соціально-економічний зміст і форми прояву зайнятості.

2. Безробіття: причини, види, наслідки.

3. Державне регулювання зайнятості.

4. Сутність соціальної політики. Соціальний захист населення.

Питання перше. Соціально-економічний зміст і форми зайнятості

Зайнятість (згідно Закону України „Про зайнятість населення”) – це діяльність громадян пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій та іншій формі.

Зайнятість (за Базилевичем В.Д.) – це явище, що відбиває складні, багатофакторні залежності попиту і пропозиції робочої сили як своєрідних індикаторів сумарної дії різних факторів суспільного буття: економічних, соціальних, політичних, правових, національних.

Зайнятість, як економічна проблема – це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.

Типи зайнятості:

1. ефективна – це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної діяльності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці;

2. фактична – фіксує результат розподілу ресурсів праці. В умовах ринку фактична зайнятість характеризується водночас елементами ефективного і неефективного розподілу робочої сили. Недосконалість конкуренції на ринках праці та капіталу істотно обмежує не лише можливість забезпечення, а й підтримання ефективної зайнятості.

Для аналізу форм зайнятості необхідно розглянути структуру працездатного населення.

Міжнародна статистика розрізняє категорії „економічно активне населення” та „економічно неактивне населення”.

Економічно активне населення – це частина працездатного населення, яка пропонує свою робочу силу для виробництва товарів та послуг (особи найманої праці; самостійні працівники; особи, що тимчасово не працюють з об’єктивних причин; особи, що поєднують навчання з працею на умовах неповного робочого часу; учні та особи, що проходять профпідготовку).

Економічно неактивне населення – включає всіх тих, хто незалежно від віку та статі не входить до вище визначеної категорії.

Населення

Працездатне Непрацездатне

Робоча сила (R) Вибувши із складу робочої сили (Н)

Зайняті (L) Безробітні (F)

Рис.16.1. Структура населення

Працездатне населення – це всі, хто по віку (від 16 до 55 (60) років і по стану здоров’я здатний працювати.

Непрацездатне населення – населення непрацездатного віку (діти, пенсіонери), а також інваліди і особи, що знаходяться в інституційних установах (тюрмах, колоніях, психіатричних лікарнях).

Вибувши із складу робочої сили (Н) – працездатне населення, яке не має роботи і активно її не шукає (студенти, домогосподарки).

Робоча сила (R = L + F) – це сукупність зайнятих і безробітних.

Зайняті (L) – населення, яке має роботу чи працює неповний робочий день.

Безробітні (F) – працездатне населення, яке не працює, але шукає роботу.

Виходячи з цього виділяють такі форми зайнятості (рис.16.2):

Форми зайнятості

Повна

Нетипові

Самозайнятість

Тимчасова

Часткова

Рис.16.2. Форми зайнятості

Повна зайнятість – це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості зайнятися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (в межах сім’ї) та колективне (із участю фірм, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. Риси повної зайнятості: робота лише в одного підприємця, стандартне навантаження протягом дня, тижня, року.

Тимчасова зайнятість – характеризується наявністю терміну закінчення трудового договору (контракту).

Часткова зайнятість – це регулярна зайнятість при значно скороченій тривалості роботи на конкретному об’єкті.

До самозайнятих відносять підприємці; трудящі, що працюють не за наймом; члени виробничих кооперативів; неоплачувані працівники сімейних підприємств (за класифікацією МОП).

Питання друге. Безробіття: причини, види, наслідки

Безробіття – це стан ринку робочої сили за умов, коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї.

Безробіття – це невід’ємна властивість ринкової системи господарювання. Вже з другої половини ХVІІІ ст. в Англії виступали робітники проти застосування машин, використання яких у виробництві супроводжувалося формуванням армії „надлишкових” людей.

Як свідчить статистика, кількість безробітних значно збільшується під час криз і в період піднесення. Найбільших розмірів безробіття досягло в 30-х роках ХХ ст. під час Великої депресії 1929-1933рр., коли нею було охоплено 15-20% працездатного населення розвинутих країн. Так, наприклад, в США більше 10 млн. чол. було позбавлено роботи, в той час як у відносно благополучні роки 1920-1929рр. середня чисельність безробітних складала 2,2 млн. чол.

Проблеми функціонування ринку праці та причини виникнення безробіття пояснюються економістами по-різному:

1. надлишок народонаселення (Т. Мальтус);

2. ріст органічної будови капіталу (К.Маркс);

3. високий рівень заробітної плати (неокласики);

4. недостатній сукупний попит (кейнсіанський).

Таким чином, згідно Закону України „Про зайнятість населення” безробітними вважаються працездатні громадяни в працездатному віці, які через незалежні від них причини не мають заробітку і трудового доходу, зареєстровані у державній службі зайнятості як особи, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Показники, які характеризують безробіття:

1. рівень фактичного безробіття – це частка безробітної частини робочої сили виражена у відсотках:

2. рівень зайнятих – частка зайнятих в складі робочої сили:

,

U – рівень фактичного безробіття;

F – кількість безробітних;

R – робоча сила;

L – зайняті.

Види безробіття

1. Природне безробіття є добровільним і фрикційним:

   1. добровільне – виникає внаслідок того, що працівникине хочуть працювати за встановлену їм заробітну плату, але б стали до роботи коли вона була б вищою;

   2. фрикційне – пов’язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, зміною професій; очікуванням роботи.

2. Вимушене:

   1. циклічне – вивільнення робочої сили викликане загальним спадом виробництва, тобто тією фазою економічного циклу, яка пов’язана з кризовими явищами в економіці, скороченням сукупного попиту, відповідним скороченням зайнятості та ростом безробіття;

   2. структурне – вивільнення робочої сили під впливом структурних зрушень в економіці, які змінюють попит на окремі професії та пропозицією робочої сили по ним;

   3. застійне – характеризується нерегулярною зайнятістю, деградацією робочої сили, падінням життєвого рівня громадян та призводить до руйнування навиків до праці;

   4. приховане – виникає, коли число працівників на виробничих ділянках перевищують об’єктивно необхідну величину;

   5. інституціональне – пов’язане з функціонуванням самих інститутів робочої сили та факторами, які впливають на його попит та пропозицію (неповна інформація про вакансії, завищений рівень допомоги по безробіттю, занижені податки на доходи та інше).

Економіка суспільства зазнає істотних економічних збитків від безробіття. У світовій практиці використовується закон Оукена, зміст якого полягає в тому, що коли рівень безробіття перевищує природний рівень (5-6%) на 1%, то втрати ВНП становлять 2,5%.

Наслідки безробіття:

• відставання фактичного обсягу ВНП в порівнянні з тим обсягом, якого б суспільство могло досягти при своїх потенційних можливостях;

• відбувається нерівномірний розподіл втрат від безробіття серед різних соціальних верств населення;

• втрачається кваліфікація працівників, що може згодом зумовити значне зниження заробітної плати чи нові звільнення.

Питання третє. Державне регулювання зайнятості

Сучасний механізм регулювання зайнятості досить складний. Він органічно поєднує ринковий механізм саморегулювання економічних процесів і систему заходів державного сприяння зайнятості.

Цілі механізму регулювання зайнятості:

1. економічна доцільність досягнення повного рівня зайнятості та вибору відповідних регулюючих заходів;

2. достатня і стабільна ефективність розподілу ресурсів праці;

3. утвердження гуманістичних і демократичних рис суспільства.

Цільові орієнтири зумовлюють відповідний вибір принципів державного регулювання зайнятості:

• безпека праці;

• правовий захист від безпідставного звільнення;

• гарантування зайнятості для соціально незахищених верств населення;

• забезпечення рівних можливостей усім громадянам на вільний вибір виду діяльності;

• сприяння повній, продуктивній та ефективній зайнятості;

• гарантування відтворення робочої сили на основі встановлення мінімального рівня доходу;

• матеріальна підтримка на випадок безробіття.

Виділяють наступні методи впливу на рівень зайнятості:

1. Пасивні:

• виплати вихідної допомоги та допомог по безробіттю;

• стипендії в період перепідготовки та підвищення кваліфікації;

• дострокове оформлення пенсій за віком.

2. Активні:

• перепідготовка та підвищення кваліфікації;

• сприяння в пошуку роботи;

• сприяння підприємством у заповнені вакансій;

• стимулювання створення нових робочих місць;

• організація громадських робіт;

• сприяння мобільності робочої сили.

Питання четверте. Сутність соціальної політики. Соціальний захист населення

Соціальна політика – це комплекс заходів держави, які спрямовані на підвищення добробуту населення.

Соціальна політика повинна враховувати такі основні принципи:

1. забезпечення системи ефективної зайнятості, підготовки та перекваліфікації робочої сили, яка дозволяла б кожній людині застосувати свої здібності у відповідній сфері діяльності;

2. організація ефективної системи формування доходів при якій рівень винагороди безпосередньо визначається якістю та результатами роботи людини;

3. макроекономічне регулювання процесу диференціації в доходах і в особистому споживанні, забезпечення професійної і соціальної мобільності робочої сили;

4. встановлення реального рівня прожиткового мінімуму та регулярна його індексація;

5. захист інтересів споживачів.

Соціальний захист населення

Соціальний захист включає в себе систему заходів, які захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації не тільки внаслідок без­робіття, а й у випадку втрати чи різкого скорочення доходів, хвороби, народження дитини, виробничої травми, інвалідності, похилого віку тощо.

Витрати на соціальний захист населення залежать від можливостей економіки. У країнах з ринковою економікою склалася троїста система фінансування соціальних програм, об'єктами якої виступають держава, роботодавці та одержувачі соціальних виплат.

Сучасна система соціального захисту населення у країнах з перехідною економікою включає такі основні елементи:

1. сукупність державних соціальних гарантій, у тому числі соціальні пільги окремим категоріям населення;

1. традиційну форму державної соціальної допомоги;

2. соціальне страхування.

Система соціальних гарантій передбачає надання соціальне значущих благ та послуг усім громадянам без врахування їхнього трудового внеску і визначення по­треби (безкоштовні освіта, лікування тощо). Мінімальний рівень цих гарантій є рухомим залежно від конкретно-історичних умов, а також можливостей суспільства. Ця форма соціального захисту громадян базується на принципах загального оподатку­вання і бюджетного фінансування соціальних витрат.

До системи соціальних гарантій входять також соціальні пільги, тобто соціаль­ні гарантії окремим категоріям населення. Ця форма соціального захисту також хара­ктеризується універсальністю надання соціальних благ і послуг у межах визначеної соціально-демографічної групи населення (ветерани війни, інваліди та ін.) та забез­печенням за рахунок податково-бюджетної системи держави.

Під соціальною допомогою як формою соціального захисту населення розумі­ють надання соціальних благ та послуг соціально вразливим групам населення на основі визначення їх потреб. Об'єктом соціальної допомоги є малозабезпечені верст­ви населення, доходи яких нижчі від прожиткового мінімуму чи межі бідності. Дер­жавна соціальна допомога здійснюється двома шляхами: програми допомоги в гро­шовій формі та допомога в натуральній формі, тобто у вигляді продовольчих талонів, шкільних сніданків та обідів, продовольчих товарів людям похилого віку, медичного обслуговування, житлової допомога позичок студентам тощо.

Соціальне страхування є найбільш поширеною формою соціального захисту населення від різних ризиків, пов'язаних з втратою працездатності та доходів. Особ­ливістю соціального страхування є його фінансування зі спеціальних позабюджетних фондів, які формуються за рахунок цільових внесків роботодавців і працівників за підтримки держави.

Література

Основна: 1,3,4,5,6,7,11,16,18,20.

Додаткова: 2,11,12,17,18,19,25,34.