istoriya_Ukrayini_shpori_2

№64 Військово – морські походи запорожських козаків на початку XVII ст. Гетьман Петро Сагайдачний.

Запоро́зьке коза́цтво під час морськи́х похо́дів завдавало превентивних ударів супротивникові, чим значною мірою послаблювало агресивні дії Османської імперії не тільки проти України, а й іншихєвропейських країн. Наслідком морських походів козацтва було і визволення великої кількості невільників із турецько-татарської неволі. Сьогодні немає можливості навести точні відомості про це через відсутність систематизованих даних. Але в окремих випадках такі дані в історичних джерелахзнаходимо. Козаки дуже ретельно готувалися до морських походів. Окрім зброї та військових припасів, запорожці запасалися одягом і харчами, сухарями, копченим м’ясом, крупами. Категорично заборонялося братиалкогольні напої, а за порушення цього закону винного карали смертю - п’яницю викидали за борт.

Причини морських походів.

Наприкінці ХVІ – на початку XVII століття українські землі постійно зазнавали грабіжницьких набігів із півдня. Річ Посполита не могла захистити своїх південних кордонів, позаяк вела безупинні війни з Волощиною, Московією, Швецією. Тому український народ і, зокрема,козацтво мусили захищатися самі. Протягом перших двох десятиліть XVII століття козаки здобули блискучі перемоги в боротьбі з Кримським ханством та султанською Туреччиною.

Перемоги

Початком цих перемог став успішний морський похід запорожців навесні 1602року. На тридцятьох чайках і кількох трофейних галерах вони прийшли підКілію й розгромили турецький флот. 1606 року запорожці штурмували фортеці Кілію та Білгород, захопили в морі 10 турецьких галер. Особливу винахідливість і кмітливість вони проявили при взятті Варни, неприступної з моря фортеці. Козаки, вивчивши місцевість, піднялися річкою вгору за течією, обійшли місто-фортецю з флангу й відкрили вогонь із гармат і мушкетів. Штурм Варни завершився розгромом береговихукріплень і знищенням усіх турецьких кораблів, які стояли на рейді. Наступного року козаки на чолі з Петром Сагайдачним розбили турецькуфлотилію під Очаковом. Восени 1608 року запорожці взяли Перекоп, а 1609року на шістнадцятьох чайках пройшли в гирло Дунаю і здобули Кілію, Ізмаїл,Білгород. 1613 року козаки здійснили два походи на турецьке узбережжя, а в гирлі Дніпра розбили турецьку флотилію та захопили шість турецьких галер. Надзвичайно сміливими були дії запорожців у серпні 1614 року. На сорокачайках вони подалися до берегів Туреччини. Козаки захопили Трапезунд, узяли в облогу Синоп, оволоділи замком, вибили гарнізон і знищили весь флот галер і галіонів, які стояли на рейді. 1615 року запорожці на вісімдесятьох чайках пішли на Стамбул. Вони зійшли на берег між двома столичними портами, спалили й спустошили все довкола. За наказом султана навздогін козакам вирушила турецька ескадра. Біля гирла Дунаю відбувся бій, у якому козаки здобули перемогу. Поранений турецький адмірал потрапив у полон до запорожців. Навесні 1616 року козаки під проводом Петра Сагайдачного знову вирушили в похід проти турків. У гирлі Дніпра на них уже чекав турецький флот. Та він не витримав атаки запорожців і був ущент розгромлений. Козаки захопили півтора десятка галер і майже сотню човнів. Турецький воєначальник Алі-паша ледь устиг утекти морем. Очистивши Дніпровський лиман від ворогів, запорожці дісталися узбережжя Криму й узяли місто Кафу. Там був тоді найбільший ринок рабів-невільників, яких звозили до Кафи з усіх країв на продаж. Козаки на чолі з Сагайдачним спалили в гавані турецькі кораблі, знищили 14 тисяч турецьких вояків й визволили кільканадцять тисяч невільників. Кафу, ринок рабів – «упир, що п’є руську кров» - було зруйновано. Відтак козаки взяли штурмом Синоп і Трапезунд, де спалили 25 турецьких суден. У морській битві була розгромлено ескадру адмірала флоту Ціколі-паші, потоплено три галери, забрано здобич в Ібрагім-паші, який повертався з походу на Січ. Звістка про зруйнування турецьких фортець Кафи, Синопа й Трапезмунда поширилася далеко за межі Османської імперії. Це стало відомо також італійцеві Отавіо Сапіенціо – письменникові першої половини XVII . За його словами, на той час у Запорожжі було 30 – 40 тисяч козаків, вони мали 200 – 300 чайок, ходили по Чорному морю і протягом 1616 – 1617 років успішно нападали на Кафу, Синоп і Трапезунд. 1617 року козаки знову дісталися до Стамбула й «замигали своїми похідними вогнями біля вікна самого сералю», розгромили турецьку ескадру на підступах до гавані, убили в бою турецького адмірала.

Гетьман Петро Сагайдачний

Майже всі великі походи на морі й суші очолював легендарний Петро Конашевич-Сагайдачнийі його соратники. Особливу славу він здобув морськими походами, зокрема на Кафу 1616 року. За військовий талант і мужність козаки обирали Сагайдачного гетьманом кілька разів. Спрямовуючи козацтво на активну наступальну боротьбу проти Турецької імперії, у якій пріоритетну роль відіграли чорноморські козацькі походи, Петро Конашевич-Сагайдачний домігся збільшення запорозької флотилії. Кількість чайок у ній досягала кількох сотень. Метастратегії морських походів, розробленої Петром Сагайдачним, полягала у веденні бою на теренах ворога. Основним напрямком козацького наступу були береги Малої Азії. Він мав послабити економічну та військову міць Туреччини. Козаки мусили звільнити з турецько-татарської неволі бранців. Вони атакували декілька фортець одночасно, але основного удару завдавали найбільшому центрові. Вони намагалися знищити турецький флот у портах і на морі.

№63 Декларація про державний сувернітет України 16 липля 1990 року та Акт про незалежність України 24 серпня 1991р.

Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни — документ про проголошення державногосуверенітету України. Прийнята Верховною Радою Української PCP 16 липня 1990 року.

Історичний контекст

Декларація приймалася в роки розвалу СРСР. Міжнаціональна напруга в азійських і кавказьких республіках подекуди виплеснулася у криваві міжетнічні сутички. 11 березня 1990 року Литва вже проголосила свою незалежність від СРСР, Латвія і Естонія активно готували відновлення незалежності. На вулицях українських міст Українська Міжпартійна Асамблея вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки. 12 червня 1990 була прийнята Декларація про державний суверенітет РРФСР, основною метою якої був перерозподіл владних повноважень і власності від союзного центру до республіки. Перебуваючи під тиском суспільних настроїв, XXVIII з'їзд КПУ прийняв резолюцію «Про державний суверенітет Української РСР»(16 липня 1990р.). Оскільки більшість у Верховній Раді УРСР формально складали комуністи, депутати Верховної Ради УРСР прийняли Декларацію на виконання резолюції з'їзду. Проте Декларація про державний суверенітет України далеко випередила декларації Росії і комуністів. По-перше, це фактично була програма побудови незалежної держави. По-друге, Декларація надала поштовх і напрямок процесу утворення національних держав на теренах падаючої комуністичної імперії. За місяць Верховна рада Білоруської РСР прийняла декларацію про суверенітет республіки, яка повторювала тези української декларації про побудову самостійної держави. Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Однак це не означало революційної зміни поглядів комуністів. Заключним в Декларації стало положення про те, що принципи Декларації про суверенітет України будуть використані для укладення нового союзного договору. День прийняття Декларації був оголошений святковим і вихідним на території України. За відсутності інших ритуалів у першу річницю прийняття Декларації комуністичні керівники урочисто несли квіти до пам'ятників Леніну, які обов'язково були у центрі кожного міста.

Зміст

У преамбулі Декларації підкреслювалося, що Верховна Рада УРСР проголошує суверенітет України як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах». Одним з головних положень Декларації було положення про громадянство. Проголошувалося, що Україна має своє громадянство, де «всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять». Громадяни всіх національностей становлять народ України. Декларація проголошувала економічну самостійність України. У документі підкреслювалося намір створити банківську, цінову, фінансову, митну та податкову системи, сформувати державний бюджет, а при необхідності ввести власну грошову одиницю. Декларація визнавала самостійність республіки у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації. Україна проголошувала свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не буде брати участі у військових блоках і зобов'язується дотримуватися трьох неядерних принципів: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Декларація проголошувала право України безпосередньо реалізувати відносини з іншими державами, укладати з ними договори, обмінюватися дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами.

Реакція

В суспільстві Декларація була сприйнята неоднозначно. Українська Міжпартійна Асамблея, яка вже вела реєстрацію громадян Української Народної Республіки, сприйняла її як пропагандистський акт КПУ. Якщо Четвертий Універсал Центральної Ради проголосив Українську Народну Республіку державою українського народу, то в Декларації український народ посідає маргінальне становище. Він згадується окремо від «всіх національностей, що проживають на території Республіки». Якщо «всім національностям» Декларація гарантує вільний національно-культурний розвиток, то українцям УРСР лише «забезпечує національно-культурне відродження». Але гарантії вільного розвитку не передбачено. Єдиним джерелом влади в УРСР Декларація проголосила народ України. А народ України визначений як громадяни республіки всіх національностей. На час прийняття Декларації Конституція УРСР була чинною. Отже, УРСР не мала свого громадянства. Її територію всуціль заселяли громадяни СРСР, відтак народу України не існувало. Джерелом влади при прийнятті Декларації була КПУ, але не як самостійна партія, а як регіональний підрозділ КПРС. Проте прийнятий документ не одержав статусу конституційного акту. Декларація про державний суверенітет України стала основою для «Акту проголошення незалежності України». 24 серпня 1991 Верховна Рада Української РСР фактично вдруге проголосила Україну незалежною демократичною державою, прийнявши «Акт проголошення незалежності України», підтриманий всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року. Декларація представляла собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладанні міжнародних угод.

Акт проголошення незалежності України — документ, прийнятий позачерговою сесієюВерховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Тим самим було покладено край юридичному існуванню Української Радянської Соціалістичної Республіки. Разом з цим Актом, 24 серпня 1991 року також були прийняті Постанова Верховної ради УРСР «Про проголошення незалежності України» та Постанова Верховної Ради України «Про військові формування на Україні».

Текст акту

А К Т  ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ Про проголошення незалежності України

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,

- продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує: н е з а л е ж н і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення. ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ 24 серпня 1991 року

П О С Т А Н О В А  ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР Про проголошення незалежності України ( Відомості Верховної Ради (ВВР) 1991, N 38, ст.502 )

Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки п о с т а н о в л я є: Проголосити 24 серпня 1991 року Україну незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки. 1 грудня 1991 року провести республіканський референдум на підтвердження акта проголошення незалежності. Голова Верховної Ради Української РСР Л.КРАВЧУК м. Київ, 24 серпня 1991 року N 1427-XII

П О С Т А Н О В А  ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ Про військові формування на Україні ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1991, N 38, ст.506 ) Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України.

2. Утворити Міністерство оборони України.

3. Урядові України приступити до створення Збройних Сил України, республіканської гвардії та підрозділу охорони Верховної Ради, Кабінету Міністрів і Національного банку України.

Голова Верховної Ради України Л.КРАВЧУК

м. Київ, 24 серпня 1991 року N 1431-XII