1.3 Лісові ресурси

Площа лісового фонду становить 9.400 тис. га. (14.2 % площі території України), що значно менша ряду розвинутих країн. Запаси деревини в Україні становлять 1.3 млрд. м3. У віковій структурі лісів переважають молодняки і середньовікові та пристигаючі насадження (понад 90 % усіх лісовкритих площ).

Лісистість у різних частинах і регіонах держави нерівномірна. Так, в Українських Карпатах зайнято лісами 40.5 % площі, у Кримських горах – 32.0 %, на Поліссі – 26.1 %. У Лісостеповій зоні цей показник становить – 12.2 %, а в Степовій – 3.8 %. До найбільших лісистих територій належать Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

Нерівномірність розміщення лісових ресурсів є наслідком різних природних умов, але більшого впливу господарської діяльності людей, яка звелася до варварського винищення лісів. В Україні є сприятливі для прискореного росту деревини, бо пересічний приріст на 1 га лісопокритої площі становить 4м3. Причому на деревостани високої продуктивності припадає 75 % покритих лісом земель. Переважають хвойні породи (сосна, ялина) – 54 % і твердолистяні (дуб, граб, бук) – 40 %. Сосна (35 %) зосереджена в основному, на Поліссі, ялина (16 %) в Карпатах, дуб (18 %) на Поліссі і в Лісостепу, бук (13 %) на Поліссі в Лісостепу і в Криму.

Важливим напрямом збереження лісів є вишукування резервів деревної сировини на основі її більш раціональної хіміко-механічної переробки, застосування замінників дерева, комплексне використання листя, гілок, стружки, тирси, коріння тощо.

1.4 Земельні ресурси

Розподіл ґрунтів на території України підпорядкований закону горизонтальної зональності на рівнинах і висотної поясності у горах. Величезний вплив має рельєф місцевості, а також минулий і сучасний характер рослинного покриву. На рівнинах просторах нашої країни поширені дерново-підзолисті, чорноземні, каштанові ґрунти, а також лучні, болотяні,солончаки та солонки. Для гір характерні бурі лісові, гірсько-лучні, червоно-бурі та коричневі. В Україні налічується близько 650 видів.

У північній частині України поширені дерново-підзолисті грунти. Вони займають 21 % території країни, майже всю Поліську низовину. Пов’язані вони з плоскими формами рельєфу, сформувались під мішаними та хвойними лісами на водно-льодовикових супіщаних відкладах. У дерново-підзолистих грунтах процес перегнивання органічних решток проходить дуже повільно через надмірну кількість опадів, вони мають кисле середовище і містять 1 –1.5 % гумусу. Характерною ознакою дерново-підзолистих грунтів у Поліссі є їх безструктурність, для підвищення родючості потрібно вносити мінеральні і органічні добрива.

Сірі лісові грунти поширені переважно у лісостеповій зоні, зустрічаються і на Поліссі. Сформувались вони під широколистою лісовою й різнотравно-злаковою рослинністю. Вміст гумусу в ґрунті становить до 5 -8%, що надає йому світло-темного сірого кольору. Кислотність грунту мала, структура дрібногрудкувата.

Найбільшу площу (65 % території України) під степовою рослинністю в умовах обмеженої вологості займають чорноземні грунти. Основною грунтоутворюючою породою для них є лес, який поширений у межах лісостепової і степової зон. Чорноземні ґрунти мають до 16 % гумусу, зернисто-грудкувату структуру і є найродючішими в світі. Гумусовий горизонт має товщину понад 40 см., а інколи і 120 см. З півночі на південь змінюються особливості грунту, а тому виділяють окремі їх підзони. В лісостепу поширені опідзолені та типові чорноземи, в північній степовій підзоні переважають чорноземи звичайні, середньо- та малогумосні. Для більш посушливої південної підзони характерні грунти що потребують додаткового зволоження, тобто південні чорноземи.

В умовах недостатньої кількості опадів, високих температур і порівняно бідної степової рослинності сформувалися каштанові грунти, які займають до 5 % території України. Вміст гумусу - до 3 %, потужність у них гумосового горизонту буває до 40 см.

Вздовж узбережжя морів утворилися солончаки і солонці. Це грунти у верхніх горизонтах значний уміст солі, яка підтягується в процесі випаровування з нижніх горизонтів. Солончаки і солонці мають дуже низьку родючість і потребують промивання та гіпсування.

В Передкарпатті під буковими і дубовими лісами в умовах помірного зволоження сформувались дерново-підзолисті, а на Закарпатській низовині під дубовими лісами – бурі опідзолені. В обох типах ґрунтів відбувається процес оглеєння, що є наслідком надмірного зволоження.