1.2. Стратегія структурних зрушень у процесі розвитку економіки України

Системний характер економіки є проявом нерозривного взаємозв’язку її окремих складових. Існування систем саморозвитку неможливе без відповідності зміни їх внутрішньої структури зміні властивостей їх зовнішнього середовища. Передумовою та умовою такого узгодження системи є інформація щодо стану власних елементів системи та стану істотних елементів зовнішнього середовища.

Сучасні структурні зміни в економіці промислово розвинених країн мають системний характер і є частиною глобальних мак розмін, що зумовлює перехід індустріального до постіндустріального суспільства. Ці зміни характеризуються відносним зменшенням частки традиційних галузей економіки (в першу чергу сільського господарства, добувних та переробних галузей промисловості), а також зростанням питомої ваги сфери послуг, високотехнічних і наукоємких галузей, що акумулюють новітні досягнення науково-технічного прогресу [12, с.172].

У структурних змінах, які мають місце в економіці України, необхідно відзначити поглиблення деформації відтворювальної структури, надмірне розбухання сировинного сектору на збиток споживацькому та інноваційно-інвестиційному секторам. На сьогодні економіка ще не в змозі задовольнити потреби населення в продовольстві, промислових товарах і послугах та забезпечити не тільки розширене, а й просте відтворення, оновлення основного капіталу. Посилилися диспропорції і в галузевій структурі, так гіпертрофувалися металургійний комплекс, комплекси конструкційних матеріалів і ринкової інфраструктури. Одночасно помітно падіння частки продукції АПК, легкої промисловості, обсягів виробництва промислових товарів і послуг, машинобудування та будівництва.

Перебудова економіки України, що відбувається, покликана подолати ті глибокі структурні деформації, що накопилися за роки планового господарства, і забезпечити створення якісно оновленої системи продуктивних сил, яка повинна бути адекватною реальним потребам суспільства, базуватися на сучасних прогресивних технологіях й ефективно функціонувати в умовах ринку та інтеграції вітчизняної економіки в світове господарство.

Початковим пунктом структурної перебудови є структура економіки, що склалася в умовах розподільної системи та ізоляції від світового ринку, яка страждає глибокими деформаціями, низькою конкурентоспроможністю більшості виробів обробної промисловості, високим рівнем монополізації виробництва та обігу. Дія самих по собі ринкових сил призвела до формування збиткової структури економіки, що характеризується споживацьким характером, низьким рівнем накопичення та інвестицій, переважно у виробництво й експорт сировини, первинних ресурсів під час спаду переробної промисловості, що означає втрату Україною своїх позицій серед розвинених індустріальних країн [15, с.38].

Не одне сторіччя економічна динаміка була і є об’єктом наукових досліджень. Тривалий час головним напрямом в її вивченні було виявлення факторів та структурних складових економічного зростання. При цьому розгляд економічних процесів здійснювався відокремлено від розгляду інших процесів соціально-економічного розвитку та характеристик середовища, в якому розгортається взаємодія багатьох економічних факторів. Це зумовило абстрактність і практичну неефективність таких підходів [12, с.174].

Існування будь-якої економічної системи має суперечливий характер. Вона функціонує як єдиний механізм і водночас не існує самостійно, оскільки знаходиться у взаємодії з іншими об’єктами. Таким чином, якісний стан системи, з одного боку, змінюється під впливом внутрішніх змін, а з другого, – знаходиться під впливом зовнішніх чинників. Тому якісна характеристика об’єкта є єдністю внутрішніх і зовнішніх чинників. Якщо ми розуміємо якість як єдність елементів і структури, то це дозволяє знайти об’єктивне обґрунтування різноманіття існуючих конкретних станів системи, а також розкрити механізм переході системи від одного стану до іншого.

Виходячи із законів розвитку системи, можна виділити два напрями розвитку структури економічної системи:

• кількісний розвиток – розширення та більш ефективне використання виробничого потенціалу системи (результат – зростання обсягів виробництва та реалізації продукції);

• якісний розвиток – активізація використання елементів стратегічного потенціалу, досягнення якісно нового стану економічної системи (результат – досягнення конкурентних переваг на довгострокову перспективу) [15, с.40].

Розробка стратегії розвитку дає можливість пізнати і зрозуміти шляхи, методи та джерела економічного зростання. В умовах подальшого економічного розвитку та запобігання кризовим процесам потребують свого вирішення і надзвичайно гострі проблеми структурного оновлення економіки. Структурна реформованість, низька конкурентоспроможність виробів, монополізація виробництва й обігу, криза виробництва були притаманні українській економіці ще за часів адміністративно-командної системи. За роки реформ ситуація не лише не поліпшилася, а й значною мірою ускладнилася – всебічний розвиток торгівлі та занепад промислових підприємств. Найважливішими цілями на цьому етапі є: реорганізація виробництва, в тому числі шляхом ліквідації неефективних ланок, заміна фізично та морально застарілих основних фондів, залучення технічних нововведень, випуск нової продукції.

Крім того, необхідно враховувати, що кожна країна має власні стандарти темпів економічного зростання. Так, для розвинутих індустріальних країн Заходу самодостатнім у довгостроковому плані є зростання на рівні 2 – 4 %. Одні вітчизняні економісти дотримуються так званої інерційної моделі розвитку, за якої для входження економіки в етап сталого розвитку необхідно підтримувати 2 – 4 % зростання, а інші – теорії інтенсивного зростання, згідно з якою темпи економічного зростання мають бути в кілька разів вищі.

Україна, яка впродовж десятирічного періоду перебувала в тенетах депресії і втратила через це понад половину свого економічного потенціалу, крім усього, зобов’язана шукати механізми прискореного розвитку. Розрахунки показують, що застосовуючи суто консервативний шлях післякризового розвитку, досягнення межі економічних параметрів до кризового періоду припаде десь на 2020 рік. Тобто Україна може опуститися практично на найнижчий рівень світової економіки [15, с.41].

Визначальним чинником економічного розвитку та боротьби з кризовими явищами має стати політика забезпечення якісних перетворень структури української економіки. При формуванні стратегії розвитку треба враховувати особливості України, яка повинна обрати власний шлях. Не всяке економічне зростання може супроводжуватися позитивними змінами в структурі економіки. Розвиток економічної системи повинен базуватися на використанні принципу кумуляції, який полягає у тому, що після структурних змін система повертається не до стану рівноваги, а до руху в напрямку, який було закладено на початку відповідного зрушення. Таким чином, незважаючи на коливання, система завжди знаходиться на траєкторії зростання, а ті процеси, що колись розпочалися, є причиною та передумовою наступного етапу розвитку [12, с.177].

Отже, основні завдання стратегічних зрушень у процесі економічного розвитку України можна сформулювати так:

• забезпечення випереджаючих темпів розвитку переробних галузей у порівнянні з добувними;

• активізація інвестиційно-інноваційного процесу з метою підвищення конкурентоспроможності продукції, підприємств і галузей;

• стимулювання експорту продукції та послуг з високою часткою доданої вартості.

Реалізація визначених завдань передбачає створення необхідних умов з боку як держави, так і великих бізнес-структур задля забезпечення ефективного функціонування всього промислового комплексу країни з використанням переваг ринкової економіки, що має безліч ступенів підприємницької свободи. Самостійність конкретних елементів системи призводить до того, що певного результату може бути досягнуто шляхом оптимального вибору з альтернативних варіантів стратегічних зрушень та удосконалення існуючого механізму державного господарювання.