Розділ 3. Макроекономічний підхід до стратегій соціально-економічного розвитку

3.1. Макроекономічні тенденції стабілізації економіки України

Макроекономічна стабілізація економіки є фундаментальною проблемою для розвитку будь-якої країни. Особливої актуальності вона набуває для держав так званого перехідного періоду, в тому числі й для України.

Сутність макроекономічної стабілізації полягає в подоланні макроекономічної незбалансованості. Вона характеризується коливанням обсягу національного продукту, рівнів цін і зайнятості та браком умов для впевненого зростання обсягу ВВП. У традиційній ринковій економіці коливання цих величин має в основному циклічний характер, тому макроекономічна стабілізація зводиться до скорочення амплітуди відхилень та зменшення глибини спаду. Свого конкретного змісту вона набуває в економічній політиці, яка сприяє наближенню фактичного рівня ВВП до його потенційного рівня і на цьому підґрунті досягнення повної зайнятості та стабільних цін. За таких умов у економіці циклічного безробіття практично немає, а рівень інфляції стабільно мінімальний [2, с.21].

Загальні риси макроекономічної стабілізації універсальні, однак у країнах з транзитивною економікою вони набувають специфічного забарвлення.

Специфіка макроекономічної стабілізації в перехідній економіці. У першу чергу відмінність макроекономічної стабілізації у країнах, що переходять до ринку, у тому числі в Україні, полягає в тому, що вона скерована не на пом’якшення циклічних коливань, а насамперед на подолання системної кризи, яка охопила всі сторони суспільного життя: економічну, соціальну, політичну, духовну – і яка має різні причини.

Наступна відмітна риса макроекономічної незбалансованості – її надзвичайна глибина та всеосяжність. Так, скорочення ВВП становило понад 60 %, а обсяг капіталовкладень скоротився майже у 5 разів. Якщо спробувати знайти аналогію, то тільки Велика депресія 30-х років XX ст. мала приблизно такі показники [2, с.22].

Основними заходами, реалізація яких веде до макроекономічної стабілізації економіки і до економічного зростання, є:

1. Контроль над інфляційними процесами шляхом проведення відповідної податково-бюджетної політики в умовах суттєвого надходження на ринок іноземної валюти поряд з продовженням демонетизації економіки.

2. Подальші бюджетні реформи. Заборона податкових амністій, пільг і звільнень від оподаткування. Аналіз функціонування вільних економічних зон і територій зі спеціальним режимом інвестування.

3. Подальше посилення платіжної дисципліни в газовому і енергетичному секторах.

4. Розробка соціальних стандартів, пов’язаних із стандартизацією рівня життя, які повинні характеризувати мінімальні соціальні норми, що забезпечують гідний рівень життя людей.

5. Ціна праці. Україна по рейтингу заробітних плат у Європі займає останні місця [7, с.8].

Однією з найсуттєвіших макроекономічних проблем є структурна перебудова системи управління економікою. Такі реформи передбачають, перш за все, перехід від режиму безпосереднього управління виробництвом на режим сприяння цьому процесу. Це означає відмову від більшої частини функцій, державні установи намагалися виконувати в умовах командної економіки: державних замовлень на більшість видів продукції, схвалення державою більшої частини інвестиційних проектів тощо. Натомість в ринковій економіці головними завданнями держави є захист і забезпечення можливостей реалізації права власності, сприяння конкуренції на ринках через проведення антимонопольної політики, ефективна податкова і грошова політика, формування механізмів соціального захисту, сприяння розвитку основних галузей інфраструктури [2, с.23].

Проведення структурних реформ в Україні важливе не тільки для формування більш ефективного власника, а й для усунення глибоких деформацій, успадкованих від колишнього СРСР. Структурні зрушення в економіці України мають суперечливий і неоднозначний характер. Вкрай важливим є те, що зростання ВВП відбувається не на старій інституціональній і структурній основі, а на ринковій економіці. Найбільш важливим і позитивним результатом перебудови структури національної економіки є: демілітаризація, демонополізація, підвищення ролі особистого страхування у формуванні народногосподарських структур.

Макроекономічна стабілізація неможлива і без створення ринкової правової бази, яка б сприяла більш ефективному функціонуванню приватного сектору. Важливо, щоб нормативна база передбачала прозорість формування конкурентного середовища економіки. Це необхідно тому, що значного поширення в Україні набули схеми непрозорих платежів, квазіправові системи забезпечення виконання законів, які працюють не на створення ринкового середовища, а в окремих випадках проти потенційних конкурентів номенклатурної еліти, захисту від імпорту через митні і бюджетні обмеження [7, с.11].

Ще однією проблемою суспільного відтворення є невідповідність між об’ємними макроекономічними показниками зростання і погіршенням фінансового стану безпосередніх суб’єктів господарювання. Незважаючи на те, що ВВП зростає, кількість збиткових підприємств збільшується.

Нагально удосконалення потребує політика фінансово-бюджетних відносин між державою і регіонами. В ситуації, коли фактично всі регіони України є дотаційними, розв’язання економічних і соціальних проблем утруднене. Бюджетний кодекс України містить ряд позитивних положень ринкового спрямування. Наприклад, міжбюджетні відносини між Мінфіном, районами і містами обласного підпорядкування будуються напряму. Місцеві бюджети обслуговуються тільки через казначейства. А це означає, що вільно розпоряджатися грошима не за цільовим призначенням місцева влада вже не може [7, с.12].

На макроекономічну ситуацію також значний вплив має процес еміграції робочої сили з України. Однозначно стверджувати, що це має тільки негативний характер не можна. Тут потрібно враховувати такі моменти:

• виїзд частини безробітних за кордон зменшує масштаби тягаря , який несе суспільство щодо утримання цієї незайнятої частки населення;

• еміграція безробітних до певної міри пом’якшує соціальну напругу на ринку праці;

• включившись за кордоном у процес виробництва, емігранти частку створеної ними вартості переказують на батьківщину, збільшуючи тим самим її валовий національний дохід, поліпшують показники платіжного балансу всієї країни;

• робітники, зайняті у промислово розвинених країнах, підвищують рівень своєї кваліфікації, а це може стати корисним після їх повернення на батьківщину, оскільки зростає культура виробництва.

Водночас великомасштабна еміграція, особливо кваліфікованих кадрів, призводить до значних економічних, інтелектуальних і моральних втрат. Україна втрачає не тільки кошти, вкладені у підготовку спеціалістів, але й ті вигоди, які могла б принести нашій економіці їхня праця [2, с.25].

Таким чином, зростання ряду об’ємних макроекономічних показників в економіці України, з одного боку, свідчить про завершення періоду спаду і початку формування нових позитивних тенденцій. З іншого – ці об’єктивні тенденції наштовхуються на ряд суттєвих проблем, які свідчать про порушення раціональних співвідношень, появу окремих диспропорцій, що можуть поглиблюватися в перспективі, створюючи проблеми для подальшого економічного розвитку. Тому необхідно аналізувати і відстежувати макроекономічні тенденції в економіці України та робити практичні висновки шляхом корекції економічного курсу.