Dokument_Microsoft_Office_Word

Згідно з вищенаведеною табл.3 поля № 3, 6 та 9 розділені на дві частини кожне. Дана методика спрямована на більш економніше використання ресурсів ґрунту. Ми маємо можливість приділяти більше уваги кожному з полів у сівозміні: вносити мінеральні та органічні добрива, проводити нейтралізацію кислотності ґрунтового розчину та інші організаційні заходи з метою покращення умов для більш рентабельного вирощування сільськогосподарських культур. ^ 1.2.Агрохімічна характеристика ґрунтів В господарстві ТОВ “Агро Світ” Конотопського району Сумської області агрохімічне обстеження проведене 2003 році. Всього відібрано 427 змішаних ґрунтових зразків із загальної площі 3414,3га. Кожний зразок складався з 16 окремих проб, взятих з площі 8га, з глибини 0-20см. Для агрохімічної характеристики ґрунтів господарства в кожному зразку визначається: рН сольової витяжки електрометрично на рН-метрі рН-150; у 10% зразків рН яких не перевищував 6,0, гідролітична кислотність та сума ввібраних основ за методом Каппена; мікроелементи, важкі метали, щільність радіоактивного забруднення цезієм-137, залишки пестицидів, вміст рухомого фосфору та обмінного калію із оцтовокислої витяжки за Чіріковим; у 20% зразків – вміст гумусу за методом Тюріна та лужно-гідролізованого азоту за методом Корнфілда. Згідно з цими даними визначено агрохімічний бал та стан ґрунту окремої ділянки господарства. На врожайність сільськогосподарських культур великого впливу завдають такі показники, як вміст гумусу в орному шарі ґрунту, реакція ґрунтового розчину, сума ввібраних основ, а також не менше впливають вміст рухомих поживних речовин. Ці речовини представлені у вигляді макро- і мікроелементів. Дані елементи відіграють важливу роль у процесі росту та розвитку культури, величини валової урожайності. Насамперед макроелементи (N, P, K, Ca, Mg, S) та мікроелементи (B, Mn, Cu, Mo, Zn та інші). Саме дані елементи входять до складу сухої речовини рослини. Вони широко впливають на процеси фотосинтезу, формування врожайності, розвиток та збільшення промірів різних частин рослини. Отже несуть безпосередній вплив на сільськогосподарські культури. Отже нам потрібно зберігати потрібний вміст хімічних елементів в ґрунтовому розчині, тобто підтримувати бездефіцитний баланс гумусу та поживних елементів. Для цього потрібно проводити агрохімічні обстеження ґрунтів польових сівозмін. Сума ввібраних основ та кислотність ґрунтового розчину впливають на структуру ґрунту та мікрофлору і флору на даній території. Як нам уже відомо рослини по різному відносяться до реакції ґрунтового середовища: одні добре розвиваються на кислих ґрунтах інші зовсім гинуть. Отже щоб запобігти даній ситуації потрібно чітко знати реакцію ґрунтового середовища та придатність рослин до вирощування в даних умовах, або проводити меліоративні заходи по зниженні кислотності, якщо це необхідно. Більш детально агрохімічну характеристику ґрунтів польової сівозміни №1 наведено в табл. 4. Таблиця 4 Агрохімічна характеристика ґрунтів сівозміни

№ поля	Повна назва ґрунтів які за площею переважають на даному полі, їх бал бонітету	Вміст гумусу, %	рН сольової витяжки	Нг	S	V, %	Середній вміст рухомих поживних речовин, мг на 100г ґрунту
				мг-екв. на 100г ґрунту
							N	P2O5	K2O
В польовій сівозміні №1
1	Чорнозем типовий глибокий мало гумусний крупнопилувато-легкосуглинковий, 59
2	Чорнозем типовий глибокий мало гумусний крупнопилувато-легкосуглинковий, 55
3	Чорнозем типовий глибокий мало гумусний крупнопилувато-легкосуглинковий, 46
3	Чорнозем типовий глибокий мало гумусний крупнопилувато-легкосуглинковий,55
5	Чорнозем типовий глибокий мало гумусний крупнопилувато-легкосуглинковий,56
6	Чорнозем типовий глибокий мало гумусний крупнопилувато-легкосуглинковий,48
6	Чорнозем типовий глибокий мало гумусний крупнопилувато-легкосуглинковий,53
7	Чорнозем типовий глибокий мало гумусний крупнопилувато-легкосуглинковий,53
8	Чорнозем типовий глибокий мало гумусний крупнопилувато-легкосуглинковий,59
9	Чорнозем типовий глибокий мало гумусний крупнопилувато-легкосуглинковий,52
9	Чорнозем типовий глибокий мало гумусний крупнопилувато-легкосуглинковий,53
10	Чорнозем типовий глибокий мало гумусний крупнопилувато-легкосуглинковий,54

З вищенаведеної таблиці видно, що на більшості полів даної сівозміни підвищена гідролітична кислотність ґрунтового розчину, що потім негативно впливає на розвиток та урожайність сільськогосподарських культур. Щодо вмісту поживних речовин необхідних для вирощування сільськогосподарських культур, то дані показники певною мірою задовольняють певні норми. Але для більш кращої урожайності нам потрібно вносити органічні та мінеральні добрива у даній польовій сівозміні, а також нейтралізувати кислотність ґрунтового розчину деяких полів, що і будемо детальніше розглядати в наступному розділі. ^ Розділ 2. Вапнування ґрунтів Реакція ґрунтового розчину має великий вплив на життя рослин, ґрунтових мікроорганізмів, швидкість та напрямок хімічних і біохімічних процесів, що відбуваються в ґрунті. С.-г. культури по-різному реагують на реакцію ґрунтового розчину. Кисла реакція ґрунту під впливом високої концентрації іонів H⁺;Al³⁺ порушує вуглеводний і білковий обмін, у рослинах знижується вміст хлорофілу, уповільнюється процес синтезу й активність ферментів, що приводить в кінцевому результаті до зниження врожайності і якості с.-г. продукції. Кисла реакція ґрунту негативно впливає на фізичні і фізико-хімічні властивості ґрунту: погіршується його структура, зменшується ємність вбирання, знижується буферність. За відношенням до реакції середовища ґрунту і чутливістю до вапнування с.-г культури поділяють на п’ять груп. До першої групи відносяться найчутливіші до кислотності і вапнування такі культури, як люцерна, буркун, цукрові, столові і кормові буряки, коноплі, часник, яблуня, слива, чорна смородина. Такі культури, як картопля, льон, соняшник, помідори, малина, тютюн легко переносять кислотність і не потребують вапнування. Застосування сполук кальцію і магнію у вигляді CaCO₃; Mg CO₃; Ca(OH)₂; Mg (OH)₂;СaO; MgO для нейтралізації підвищеної кислотності ґрунту називається вапнування. Внесено в ґрунт вапно під дією вуглекислого газу, що є у ґрунтовому розчині поступово перетворюється на гідрокарбонат кальцію, а потім утворює гідроксид кальцію, який дисоціює на іони Ca²⁺ і OH^-. Вбирний комплекс взаємодіє з гідроксидом кальцію за схемою обмінного вбирання: Таким чином, іони Ca²⁺ витісняють іони Н⁺ з ГВК і нейтралізують кислотність ґрунту. Тому, як зазначав академік О.Н.Соколовський, вапно є кращим регулятором родючості ґрунту. У практиці сільськогосподарського виробництва потребу ґрунту у вапнуванні визначають за такими ознаками: - за станом культурних рослин і наявністю в посівних характерних бур’янів. - за обмінною кислотністю, ступенем насиченості ґрунту основами. - за структурою і відношенням культур сівозміни до реакції ґрунтового розчину. Норми вапняних добрив визначаються на основі агрохімічного аналізу ґрунту кількома методами: - за гідролітичною кислотністю, за такою формулою: H_{Ca CO3}=1,5*Hг; де H_{Ca CO3} – норма вапна, т/га; Hг – гідролітична кислотність ммоль (мг-экв) / 100г ґрунту. - за нормативними показниками: Агрохімічна служба України під час визначення норм вапна користується нормативними методами – за величиною витрат CaCO₃ на зміну рH ґрунту на 0,1 частки. - за обмінною кислотністю на торфових ґрунтах.  - залежно від типу торфів на основі польових і лабораторних дослідів встановлені допустимі норми вапна, т/га. - за рH сольової суспензії, гранулометричним складом і ступенем насиченості ґрунту основами. їх кислотності з урахуванням ступеня потреби у вапнуванні та перспективний план вапнування. Насамперед вапняні добрива вносять під найчутливіші до них культури і на ґрунтах з великою потребою у вапнуванні. Повторне вапнування ґрунту даного поля при внесенні певної норми вапняних добрив (1,5 Hг) проводять через 8-10 років. При внесенні половини норми вапна вапнування повторюють через кожні 4-5 років. Вапняні добрива поділяють на три групи: тверді вапняні породи, які потребують розмелювання та випалювання; м’які вапняні породи, що не потребують розмелювання; відходи промисловості. Тверді вапняні породи поділяються на вапняки (містять 55% СaO і 0,9% MgO), доломітизовані вапняки (містять 42-55% СaO і 0,9% MgO), доломіти (з вмістом 30-32% СaO і 18-20% MgO), крейда ( 90-98% Ca CO₃). М’які вапняні породи представлені вапняними туфами (90-98% CaCO₃), гажею (до 30% Ca CO₃), торфотуками (від 15 до 50% Ca CO₃). До відходів промисловості слід віднести дефекат (відходи, що залишаються після переробки цукрових буряків, металургійні шлаки, цементний пил, золу сланців, кам’яного вугілля, торфів. Основними завданнями вапнування є усунення підвищеної кислотності ґрунту. Тому вапняні добрива повинні бути добре подрібненими(діаметр часток не більше 3мм) і рівномірно розсіяними по полю. Краще коли вапнування поєднується з одночасним застосуванням органічних та мінеральних добрив, ефективність яких при цьому значно зростає. Детальніше план вапнування ґрунтів у сівозміні розглянемо в табл. 5. Таблиця 5 План вапнування ґрунтів у польовій сівозміні №1

№ поля	Площа, га	рН сольове (KCl)	Нг мг-екв. на 100г ґрунту	Рік провед. вапнув.	Норма CaCO3за гідроліт. кислот. т/га	Назва вапн. добрива	Вміст CaCO3 у вапняному добриві, %	Норма вапняного добрива, т/га	Потрібно вапняного добрива на все поле
									Повна доза	півдози
9	62,0
7	92,8
5	88,6
3	43,2
3	50,0
2	96,5
1	82,4

Отже згідно з вище приведеною табл. 5 ми використовуємо меліоранти такі, як вапняне борошно та дефекат. Дефекат належить до відходів промисловості. Його використання більш раціональне для господарства тому, що воно займається вирощування цукрового буряку, з відходів якого потім отримується дефекат. Вміст вапна в даній речовині коливається в межах 30-70% залежно від якості переробки буряку на промислових заводах. Також до його складу входять в невеликих кількостях азот, фосфор та калій. Що стосується вапняного борошна, то це тверда порода. Даний меліорант отримується перетиранням вапняку. До його складу входить 50-60% вапна. Вапняне борошно широко використовується на всіх кислих ґрунтах під усі культури, які сприятливо реагують на вапнування, тобто цукровий буряк, озиму пшеницю та ін. Вносимо хімічні меліорант в половинній дозі тому, що кількість полів, потребуюча вапнування, досить значна, і ми маємо таку можливість через часте чергування культури цукрового буряку в даній сівозміні. Повторне внесення хімічних меліорантів проводимо через 4-5 роки. Також на родючість ґрунту та урожайність рослин впливає внесення органічних добрив, характеристика яких буде більш детально розглядатися в наступних розділах. ^ Розділ 3. Виробництво і розподіл органічних добрив у господарстві Органічні добрива – це добрива, які містять поживні елементи, головним чином у складі органічних сполук і в основному є продуктами природного походження. Їм у системі удобрення сільськогосподарських культур належить провідне місце. Це повні добрива, оскільки їх органічні сполуки містять макро- і мікроелементи, що вже брали участь у створенні врожаю. До органічних добрив належать підстилковий і рідкий гній, пташиний послід, торф, компости, солома, зелені добрива тощо. Органічні добрива ще називають місцевими добривами, так як вони містять невисокий вміст поживних речовин і значну кількість вологи, й з економічної точки зору їх не доцільно перевозити на великі відстані та рекомендується застосовувати в місцях їх отримання. Гній є найпоширенішим органічним добривом. Внесення 1 т гною забезпечує нагромадження в ґрунті 50-60 кг/га гумусу. Крім, того його внесення поліпшує умови азотного живлення рослин, зменшує кислотність ґрунту, покращує його властивості, збагачує приґрунтове повітря вуглекислим газом, покращує мікробіологічну активність ґрунту. Органічні добрива при правильному використанні є могутнім резервом підвищення родючості ґрунту, а отже, й урожайності сільськогосподарських культур. Так, за останні 20 років втрати гумусу в ґрунтах України становили понад 10% загального його вмісту. Для досягнення бездефіцитного його балансу треба щорічно вносити на 1га орних земель залежно від типу ґрунтів, в нашій зоні рекомендовані такі норми, як 11-12т. ^ 3.1. Виробництво підстилкового гною Підстилковий гній складається з твердих і рідких виділень тварин і підстилки. Залежно від виду тварин, якості кормів і підстилки, способу годівлі і зберігання хімічний склад гною неоднаковий.  Гній коней та овець містить більше сухих речовин, а також азоту і калію і при зберіганні він швидко розкладається, виділяючи багато тепла. Звідси його називають гарячим і використовують у парниках і теплицях як біологічне паливо.  Гній великої рогатої худоби та свиней містить більше води і тому повільніше розкладається і температура його при зберіганні підвищується повільно. Тому його називають холодним. Свіжий гній мало придатний для внесення в ґрунт, він потребує часу для дозрівання. У практиці господарств використовують щільний (холодний), пухкий (гарячий) і пухкий з наступним ущільненням (гарячо-холодний) способи зберігання підстилкового гною. При цьому утворюється гній високої якості, майже без втрат аміаку. Пухкий (гарячий) спосіб зберігання гною заключається в тому, що гній складають в штабелі без ущільнення, в яких досить швидко підвищується температура до 60-70⁰с. При цьому відбуваються великі втрати азоту і органічних речовин. Його використовують іноді для швидкого виготовлення із досить соломистого гною. Пухкий з наступним ущільненням (гарячо-холодний)спосіб зберігання гною використовують у господарствах для знешкодження глистів, а також знищення насіння бур’янів. Залежно від тривалості і способів зберігання виділяють чотири ступені розкладання гною:  - свіжий гній не рекомендується вносити, оскільки він може викликати денітрифікацію і втрати азоту з ґрунту, а також містить насіння бур’янів, що не втратило своєї схожості. - напівперепрілий гній утворюється після 3-5 місячного зберігання. Солома у нього набуває темно-коричневого кольору, втрачає міцність і легко розривається. При цьому гній втрачає 10-30% початкової маси. - перепрілий гній утворюється після тривалого зберігання і має однорідну масу, в якій важко знайти окремі соломинки. Такий гній втрачає близько 50% маси. - перегній – це пухка темна маса продукт глибокого розкладання органічних речовин гною. Втрати досягають 75% маси. Найдоцільніше використовувати напівперепрілий гній. В середньому в ньому міститься 0,5%N, 0,25% P₂O₅, 0,6%K₂O, 0,4%C_aO,0,1% M_gO і великий набір мікроелементів.  В середньому вихід гною на рік від однієї голови тварин складає: від великої рогатої худоби 8-10 т, коней -6-7 т, свиней 1,5-2,0 т, овець 0,8-0,9т. На території даного господарства гній зберігають у гноєсховищах котловинного і наземного типів. Із гноєсховищ гній вивозять двічі на рік. Паралельно займаючись скотарством ТОВ “Агро Світ” має можливість певною мірою цілком забезпечувати себе у потребі органічних добрив, які в подальшому спрямовуються на отримання кращих врожаїв культурних рослин та підтримання бездефіцитного балансу гумусу на полях господарства. Для підтримання бездефіцитного балансу в ґрунті на території ґрунтово-кліматичної зони, в якій розміщене дане господарство, внесення гною треба довести до 10-12т на кожен гектар сівозмінної площі. До заходів, що поліпшують якість підстилкового гною належать: збільшення норм підстилки, використання соломи, щільне зберігання гною, компостування його з 2-35 фосфоритного борошна, попелом. Норми підстилкового гною під просапні культури 30-60 т/га, під зернові – 20-30 т/га. Із внесеного в ґрунт гною в перший рік використовують рослини 20-30% азоту, 30-40% фосфору, 60-70% калію загального їх вмісту. Використання азоту, фосфору і калію на другий рік відповідно становлять 15-20, 10-15,10-15% , на третій рік 10-15, 15-10, 0-10%. Більш детально виробництво підстилкового гною в даному господарстві наведено в табл. 6. Таблиця 6 Виробництво підстилкового гною у господарстві

Вид і група тварин	Кількість голів	Кількість твердих і рідких виділень від 1 голови за добу, кг	Добова норма підстилки на 1 голову, кг	Вихід свіжого гною від 1 голови за добу, кг	Тривалість стійлового періоду	Вихід свіжого гною за стійловий період, т
						Від голови	Від усього поголів’я
Корови
Молодняк до року
Молодняк після року
Коні
Свині
Вівці
Всього