Dokument_Microsoft_Office_Word

Згідно даних приведених в табл. 6 господарство за рік отримує від скоту 9503,78 тонн підстилкового гною, який потім відправляється на зберігання в гноєсховища. Втрати при зберіганні складають 18% тобто 1710,68 тонн, що досить значно. Вкінці вихід напівперепрілого гною з урахуванням втрат становить 7793,1 тонн. В основному в ТОВ “Агро Світ” дотримуються технології заготівлі гною з меншими втратами поживних речовин, тобто в кінцевому виході отримують напівперепрілий гній. Але при вирощуванні овочевих культур, які потребують внесення перегною, доводиться робити виключення і отримувати великі втрати при зберіганні гною. Тобто діяльність господарства спрямована на більш ефективне раціональне використання органічних ресурсів для подальшого отримання високих врожаїв культурних рослин та підтриманні бездефіцитного балансу гумусу. ^ 3.2. Вихід безпідстилкового гною На тваринницьких фермах, де худобу утримують без підстилки, одержують рідкий гній - суміш калу, сечі і технологічної води. Рідкий гній, тобто безпідстілковий гній має вологість 83-97%. Залежно від вмісту води розрізняють напіврідкий безпідстилковий гній (вологість менше 93%), рідкий (вологість 93-97%) і гнойові стоки (вміст води понад 97%). Вихід рідкого гною залежить від виду тварини, її віку, типу годівлі, тривалості відгодівлі, кількості води, що витрачається на прибирання гною, сірководень, аміак, меркаптан та інші речовини, які зумовлюють різкий неприємний запах. В рідкому гною від 50 до 70 % азоту міститься в аміачній формі і добре засвоюється рослиною. Решта азоту входить до складу органічних речовин (білку). Фосфор і калій використовуються рослинами так само, як і з мінеральних добрив. Рідкий гній при зберіганні розшаровується на рідку і тверду фракції. У рідку фракцію нерозбавленого водою гною потрапляє 75-80% поживних речовин, а в осад - 20-25%. Розбавляння гною водою збільшує його об'єм. Так, при гідрозмиванні розбавляння гною водою до 95 % збільшує його об'єм у 2 рази, а при розбавлянні до 98 % - у 5 разів порівняно з об'ємом екскрементів тварин. Втрати азоту в цьому разі незначні. При цьому змінюються і хімічні властивості рідкого гною. Розбавляння рідкого гною доцільно провадити безпосередньо перед внесенням його на поля. Рідкий гній зберігають у спеціальних гноєсховищах. Термін зберігання від 2 до 6 місяців. Гноєсховища бувають прифермські і польові. Місткість прифермських гноєсховищ закритого типу має бути 25-40% об'єму гною за 2-3 місяці нагромадження. У польових гноєсховищах, що є відкритими котлованами, зберігається 60-75% рідкого гною. Втрати азоту при різних способах зберігання майже однакові. Для перевезення і внесення рідкого гною використовують цистерни-розкидачі. При переробці гнойових стоків щодобово отримують тверду фракцію ; середньою вологістю 73,8 % і рідку, що містить 99,3% води. Рідкий гній перед використанням знезаражують, оскільки в ньому патогенні мікроорганізми зберігаються дуже довго.  Для знезараження використовують кілька систем: 1) систему хлорування гною у збірному резервуарі насосної станції; 2) систему, розраховану на приготування компостів з біотермічним прогріванням Використовувати тверду фракцію для удобрення культур можна не тільки після біотермічної обробки у буртах протягом одного місяця влітку і протягом двох - взимку. Коли температура в рідині бурти досягне 60-70 °С, вважають, що біотермічна обробка почалася. У закритих гноєсховищах утворюється значна кількість метану, сірководню, аміаку, вуглекислого газу, індолу, скатолу та інших шкідливих речовин. Тому при роботі в таких гноєсховищах треба дотримуватись правил техніки безпеки. Категорично забороняється використовувати відкритий вогонь для освітлення, оскільки це може призвести до вибуху. Не можна працювати без протигазу, інакше вдихання шкідливих речовин може призвести до отруєння. При використанні безпідстилкового гною велике значення має встановлення його оптимальних норм. Занадто низькі норми (до 20 т/га) призводять до зниження приросту врожаю порівняно з оптимальними, а високі, крім того, можуть викликати забруднення навколишнього середовища. Прирости врожаю від внесення помірних норм залишаються вищими при застосуванні рідкого гною порівняно з підстилковим, що пов'язано з неоднаковим засвоєнням рослинами азоту з добрив. Оптимальні норми внесення безпідстилкового гною коливаються у межах 150-300 кг/га за еквівалентним вмістом загального азоту. ^ 3.3. Приготування компостів у господарстві ТОВ “Агро Світ” знаходиться в Конотопському районі Сумської області. Відповідно з місця розташування ми маємо можливість використовувати торфи прилеглих земельних масивів і виготовляти компости. Існує велика кількість різних компостів та не менше різноманітна технологія їх приготування, зберігання та внесення. Більш детальний огляд приведений нижче. ^ Гноєземляні компости. Для збільшення виходу гній при укладанні в бурти пересипають ґрунтом в кількості 10-25% його маси. Це зменшує втрати азоту, сприяє процесам гуміфікації. Для пересипання гною використовується ґрунт орного шару. Якщо ґрунт кислий, то добавляють З % вапна або золи для нейтралізації кислотності. Через 3-4 місяці компост перелопачують і використовують для удобрення. Під час укладання гною в бурти його можна пересипати фосфоритним борошном, яке добавляють у кількості 2% маси гною. Таке компостування зменшує втрати азоту і збільшує кількість доступних сполук фосфору, тобто підвищує удобрювальні властивості гною.  ^ Торф'яні компости. Добре мінералізований торф можна використати як добриво, проте ефективність його дуже низька. Щоб перевести важкодоступні поживні речовини в легкозасвоювані форми, торф треба прокомпостувати з добривами, багатими на мікрофлору: гноєм, фекаліями, гноївкою, сечею тощо. Залежно від ступеня розкладання торфу і навколишньої температури процес компостування може тривати від 3 до 6 місяців. Оптимальні умови для компостування створюються влітку при вологості компосту 60-70%. Сухий компост з вологістю 40-50% може погіршувати водний режим ґрунту і рослин ^ Торфогнойові компости готують так. На полі, яке удобрюватимуть, розкладають торф, підсушений до 40% вологості, шаром 20-30 см завтовшки. Зверху кладуть майже такий самий шар гною, потім знову шар торфу і так доти, доки висота загального шару досягне 1,5-2 м; закінчують укладання шаром торфу. Гній можна також укладати окремими осередками по 200-300 кг на купу торфу. Взимку на одну частину гною беруть одну частину торфу, а влітку торфу можна брати до 3-4 частин на 1 частину гною. До кислих торфів добавляють 2-5% вапна або мергелю. Інститут фізіології рослин АН України запропонував готувати збагачені компости, до яких, крім фосфоритного борошна або суперфосфату, добавляють буре вугілля або його відходи в кількості 40-50кг на кожну тонну компостів (завдяки адсорбційним властивостям вугілля зменшуються втрати поживних речовин і посилюється активність мікрофлори). Для приготування торфосечових компостів використовують усі торфи, крім карбонатних (багатих на вапно). Шар торфу 3-4 м завширшки і 30-40 см завтовшки заливають сечею з розрахунку по 0,5-1 т на 1 т торфу, негайно кладуть другий шар торфу і знову заливають сечею. Так повторюють доти, доки висота бурту досягне 1-1,5 м. Потім бурт вкривають шаром торфу 20-30 см завтовшки. Сечу можна також вливати у торф'яний штабель із заглибленням у формі корита, яке після просочування сечі вглиб засипають торфом. Для приготування торфофекальних компостів торф, підсушений до вмісту вологи 40%, змішують з фекаліями безпосередньо у вигрібних ямах. Дно вигрібної ями засипають шаром торфу до 40 см завтовшки, після кожного використання фекалії знову засипають шаром торфу 0,5 м завтовшки. У міру нагромадження торфофекальні маси вивозять на поле, складають у бурти для компостування і через 2-3 місяці їх можна використовувати. Торфофекальні компости можна готувати безпосередньо в полі так само, як і торфосечові, беручи на 1 т торфу 0,25-0,50 і навіть 1 т фекальних мас. Фекалії можна використовувати тільки після компостування: висока температура знищує патогенні бактерії і яйця глистів. Для приготування торфосечових і торфофекальних компостів використовують машини АНЖ-2 та ін. Ці компости є швидкодіючими, тому вносять їх під озимину в кількості 10-15 т/га, під льон - 5 т/га. ^ Торфомінеральні компости готують так само, як і інші, добавляючи до торфу залежно від його хімічного складу фосфоритне борошно (до 2%, коли торфовище кисле), суперфосфат (1-1,5 ), попіл або каїніт (0,5-1%). З кислого торфу готують торфовапняні компости (вапна добавляють 3-5%). Вапно зменшує кислотність і активізує мікробіологічні процеси. Вологу в компостах підтримують у межах 60-70%, періодично поливаючи їх гноївкою, сечею або водою. До торфорослинних компостів належать торфолюпинові і торфокореневі компости, приготування яких пов'язане з безпосереднім вирощуванням рослин на окультурених торфовищах. Комплекс агротехнічних заходів догляду за рослинами сприяє прискоренню розкладання органічної речовини торфу. Для приготування торфолюпинового компосту на окультуреному торфовищі сіють люпин. Перед висіванням люпину під оранку вносять по 60-90 кг/га фосфорних і калійних добрив. Насіння люпину обробляють нітрагіном і висівають з розрахунку 2 ц/га. Наприкінці цвітіння рослини прикочують важкими котками, розрізують дисковими боронами і приорюють на глибину 14-16см. Подрібнену і перемішану з торфом рослинну масу згортають у купи. Об'єм зеленої маси має відноситись до об'єму торфу, як 1 до 10. Через 2 місяці торфорослинним компостом можна удобрювати поля. Для приготування збірних компостів використовують різні відходи, в тому числі й солом'яні рештки, до яких добавляють багатий на перегній ґрунт, торф, органічні рештки, а для активізації мікробіологічних процесів трохи гною і фекалій, які перекладають шарами в компості. Укладаючи ці компоненти в бурти, добавляють ще 1-2% попелу або вапна, зволожують до 70%, а якщо компостуються солом'яні рештки, то на одну частину соломи добавляють одну частину води або гноївки. Коли солома стає бурою і легко розривається, вважають, що компостування закінчено. Компостування твердих решток, які повільно розкладаються, може тривати 6-8 місяців. Приклади приготування компостів у господарстві наведені в табл. 7. Таблиця 7 Приготування компостів у господарстві

Вид компосту	Матеріал для компостування	Співвідно-шення компонентів	Витрати кожного компонента для приготування компосту, т	Втрати при компостуванні, %	Вихід компосту, т
Компости з торфу сечі, гноївки
Торфо-фекалійні компости
Всього

Виходячи з вищенаведеної таблиці, у господарстві готуються такі компости, як компости з торфу, сечі та гноївки, а також торфо-фекалійні компости. Готують дані компости відповідно до пропорцій: для першого випадку – 1:2-3 торфу 1000т, гноївки – 2000т; для другого – 1:0,5 торфу 1000т, фекалію 500т. Але також необхідно враховувати втрати при компостуванні, що складають 15%, тобто загальний вихід зменшиться. В цілому в господарстві приготовано 3825т компостів. Дані компости ми будемо використовувати для підтримання бездефіцитного балансу гумусу на землях господарства. Як нам відомо компости мають низку добрих властивостей взаємодії з ґрунтовим комплексом, що в подальшому позначиться на кращій врожайності польових культур. ^ 3.4.Заготівля інших видів органічних добрив Пташиний послід є швидкодіючим і високоефективним добривом. У середньому за рік від кожного птаха можна мати таку кількість пташиного посліду: від курей - до 6кг, качок - 8, гусей - 11 кг. Найбільше поживних речовин у посліді курей. Азот перебуває у формі сечової кислоти, яка швидко розкладається до аміаку й оцтової кислоти. За два місяці зберігання пташиного посліду втрачається до 50 % азоту. Для зменшення втрат азоту треба застосовувати торф'яну підстилку, а послід при зберіганні перешаровувати сухим торфом у кількості 15-20% його маси або суперфосфатом (5-10%). Пташиний послід використовується для удобрення цукрових буряків, льону та інших культур і вноситься під оранку або культивацію. Для удобрення озимини пташиний послід вносять під час передпосівної культивації. Для удобрення картоплі, кукурудзи й овочевих його вносять у ямки. Пташиний послід – цінне швидкодіюче висококонцентроване органічне добриво. Висушений послід містить 4-6% N; 2-3 P₂O₅; 2-2,5 K₂O; 4,5 C_aO; 1,6% M_gO значну кількість мікроелементів. На вміст елементів живлення в пташиному посліді впливають кількість та якість кормів, особливо концентратів, а також тривалість його зберігання. Пташиний послід використовують як цінне органічне добриво. Норми його внесення під просапні становлять 4-5 т/га, під зернові 2-205 т/га. При використанні посліду з вологістю 60-80% його норми збільшують удвічі. Рідкий без підстилковий пташиний послід використовують для виготовлення компостів. Сеча і гноївка містять в основному азот і калій, які легко й швидко засвоюються рослинами. Сеча великої рогатої худоби містить 0,6% N, 0,1 % Р₂0₅, 0,5% К₂0; коней - 1,5% N. 0,01% Р₂0₅, 1,6 К₂0; свиней - 0,5% N, 0,07% Р205 і 0,9% К₂0. Поживні речовини в сечі і гноївці перебувають у легкодоступних формах. Сечовина за допомогою уробактерій (аеробні бактерії) розкладається з виділенням вуглекислого газу, води та аміаку. Щоб зберегти аміак, сечу і гноївку відводять у сечозбірники, ізольовані від доступу повітря. Сечозбірник будується на відстані 5 мвід тваринницьких приміщень. Дно його розміщується на 1м нижче від дна гноєсховища. При будівництві сечозбірника розраховують, щоб на одну голову великої рогатої худоби припадало по 0,3, на одну голову молодняку -0,1, коня або свині - 0,15 м³ його місткості. Для зменшення втрат азоту сечозбірник заповнюють відпрацьованим тракторним маслом з розрахунку 3л на 1м² поверхні сечі. Вчені Українського науково-дослідного інституту фізіології та генетики АН України запропонували домішувати по 5г марганцевих шламів на 1л рідини. Така домішка інактивує уреазу і також сприяє зберіганню азоту. Взимку сеча використовується для приготування різних компостів, навесні - для підживлення озимини перед боронуванням, влітку сечею підживлюють цукрові буряки після проривання, а також картоплю відразу після появи сходів. Гноївкою можна підживлювати луки й пасовища. При використанні до сечі і гноївки можна добавляти фосфорні, а іноді й калійні добрива. Гноївка – цінне швидкодіюче азотно-калійне добриво, що утворюється на фермах і гноєсховищах у процесі розкладання гною. Середній хімічний склад її , %: 0,2 N; 0,03 P₂O_5; 0,4 K₂O. Гноївку використовують під усі культури в основному удобренні та підживленні. Під зернові, картоплю, коренеплоди вносять 15-20 т/га. Крім того, її доцільно використовувати для виготовлення компостів і на полях де заробляється солома як органічне добриво. Також можна використовувати такі органічні добрива, як сапропель (донні відклади прісноводних водоймищ, які є органо-мінеральними комплексами речовин, що утворилися внаслідок перебігу біохімічних, мікробіологічних і фізико-механічних процесів із решток рослинних і тваринних організмів, що заселяли водоймище, а також принесених водою і вітром органічних і мінеральних сумішей), міське сміття і промислові відходи (осад з відстійних полів зрошення, мул ставків і озер, м’ясні і м’ясо-кісткові відходи боєнь, вовняні і шкіряні відходи, відходи пера і пуху, тютюнових фабрик та ін.) Також в наш час широко використовуються сидерати (зелене добриво) – маса рослин, яку заорюють у ґрунт для підвищення його родючості. При застосуванні зеленого добрива не супіщаних і легких суглинкових ґрунтах підвищується вміст гумусу, збільшується водостійкість структурних часточок ґрунту, капілярна вологоємність, внаслідок чого поліпшується водний режим, зменшується кислотність і уповільнюється рухомість алюмінію, а в ґрунтовому вбирному комплексі збільшується сума увібраних основ.  На зелене добриво здебільшого висівають бобові рослини, іноді гірчицю й гречку. Найкращим зеленим добривом для бідних піщаних ґрунтів є люпин. Розрізняють самостійну, проміжну (підсівну, післяукісну, поживну), отавну й укісну форми використання люпину на зелене добриво. Найбільшу ефективність сидератів одержують у поєднанні з поверхневим обробітком ґрунту. ^ 3.5.Нагромадження і розподіл добрив  Виходячи з розрахунків показаних у вищенаведених розділах нам необхідно правильно розподілити між сівозмінами і іншими сільськогосподарськими угіддями органічні добрива, що плануються заготовити у господарстві. Для визначення кількості соломи необхідної для виробництва підстилкового гною розглянемо дану таблицю:

Вид і група тварин	Кількість голів	Добова норма підстилки на 1 голову, кг	Тривалість стійлового періоду	Кількість соломи на весь стійловий період, т
Корови
Молодняк до року
Молодняк після року
Коні
Свині
Вівці
Всього

Для визначення соломи, що залишається на полі після збирання основної продукції, потім її використовую як для виробництва підстилкового гною так і для удобрення ґрунту. У наступній таблиці розглянемо кількість соломи отриманої з урожаєм першої польової сівозміни.

Культура	Поточна урожайність, ц/га	Площа поля, га	Коефіцієнт переведення основної продукції в побічну	Кількість отриманої соломи від урожаю, т
Озима пшениця
Гречка
Ячмінь
Горох
Озиме жито
Всього вихід соломи з 1-ої польової сівозміни
Всього вихід соломи з 2-ої польової сівозміни
Всього вихід соломи з 3-ої польової сівозміни
Всього вихід соломи з 4-ої польової сівозміни
Всього вихід соломи по господарству

Для визначення кількості вихідної соломи з 2-ої польової сівозміни необхідно скласти пропорцію: 741,5 га - 1538,5 т 732,1 га - х, т т Аналогічно для 3-ої та 4-ої польових сівозмін вихід соломи складає 1652,6т та 1757,8т відповідно. Отже загальний вихід соломи по господарству складає 6467,9т. Враховуючи те, що солома також необхідна для приготування підстилкового гною, її кількість на полі дещо зменшиться і загальна її сума для використання як добриво буде складати: 6467,9-1613,9=4854т Щодо нагромадження сидератів необхідно також провести підрахунки по кожному полю сівозміни. Як правило сидерати використовують на зелене добриво, їх сіють після озимих культур, або використовують в зайнятому пару. Як пожнивний сидерат після стернових попередників використовуємо люпин. Для визначення виходу сидератів в загальному по господарству, розглянемо наступну таблицю.

Культура попередник	Площа поля, га	Урожайність сидерату, т/га	Вихід з поля, т
Озима пшениця
Озиме жито
Всього вихід сидерату з 1-ої польової сівозміни
Всього вихід сидерату з 2-ої польової сівозміни
Всього вихід сидерату з 3-ої польової сівозміни
Всього вихід сидерату з 4-ої польової сівозміни
Всього вихід сидерату по господарству

Вихід сидерату з кожної наступної польової сівозміни (2-ої, 3-ої та 4-ої) визначаємо аналогічно як і вихід соломи у попередній таблиці. Отже загальний вихід сидерату в цілому по господарству складає 16900,2т. Таблиця 9 Нагромадження і розподіл органічних добрив у господарстві

Вид органічного добрива	Заготов. у госп-ві, т	Виділено всього, т
		Для всіх польових сівозмін	В т.ч. для якої складається план удобрення	Для кормової
Гній підстилковий
Компости
Солома
Сидерати
Всього
Площа орної землі, га
Насиченість органічними добривами, т/га