18. Український народний вертеп.

Верте́п (зі старослов'янської — печера) — мандрівний театр маріонеток, поширений в основному в Україні, в барокову добу (17-18 століття). Мав форму двоповерхового дерев'яного ящика. На другому поверсі показували різдвяну драму; на першому — механічно прив'язану до неї сатирично-побутову інтермедію. Перша, різдвяна, частина вертепу, яку називали «свята», мала більш-менш стабільну композицію, натомість, друга змінювалася в залежності від місцевих умов, здібності й дотепності вертепника. До сьогодні зберігся переважно на західноукраїнських землях у вигляді різдвяних вистав на релігійну тематику. Вертепи походять від містерії — західноєвропейської середньовічної релігійної драми. Число дійових ляльок доходило іноді до сорока. У драматургічному сенсі різдвяна вертепна драма вкрай примітивна: в ній нема розвитку дії, а є лише ряд окремих сцен; рух обумовлюється появою і зникненням, танцями та бійками. Вертепна драма завжди супроводжується музикою.

19.Мистецтво 16-п.П.17 ст.

Така докорінна зміна і зумовила особливості розвитку української культури, зокрема архітектури та образотворчого мистецтва, в XVI — першій половині XVII ст. Виявом цих якісних змін стали:

— відхід від візантійських зразків та канонів (в іконописі постаті святих виходять за межі візантійських умовностей і набувають рис індивідуальності, передається динаміка руху);

— поширення ідей гуманізму, реформації та контрреформації;

— поява нових форм самовираження і мистецьких стилів. Так, у живописі наприкінці XVI ст. з'являються нові жанри - портрет, пейзаж, історичний живопис .та ін. Зароджується стиль бароко;

— посилення світських елементів, зростання уваги до людини та її духовного світу;

— індивідуалізація творчості.

Для образотворчого мистецтва цього періоду властиве художнє використання народних і релігійних традицій. Його головними жанрами були фрески (польські королі доручали українським майстрам розписувати найголовніші храми Польщі — вавельська каплиця і кафедра у Кракові тощо), ікони. До кращих зразків української іконографії та церковного різьблення цього періоду належить іконопис в Успенському соборі Києво-Печерського монастиря, Богородчанський іконостас у Скиті Манявському у Галичині видатного маляра й різьбяра Іова Кондзелевіча, світські полотна (портрети, пейзажі тощо). У живописі світського характеру найпопулярнішим стає легендарний образ козака Мамая. Збереглось чимало тогочасних портретів: К.Острозького, Р.Сангушкого, К.Корнякта, Софії Тарковської та ін.

Окрім того, розвивалося й образотворче мистецтво малих форм — оформлення рукописних і друкованих книг, заставок тощо. Високомистецьким твором є Пересопницьке Євангеліє. В оформленні книг цінними є гравюри, на яких зображені історичні події XVI — першої половини XVII ст.

Українське малярство цього періоду користувалося великим визнанням. Переважна більшість творів живопису була церковної тематики (фрески, ікони). Картини або портрети побутового характеру зустрічалися рідко. Митці продовжували розвивати давньоруські традиції. Проте в портретному живописі був відчутний вплив західноєвропейського, італійського й німецького мистецтва.

У XVI ст. українські митці, які раніше, багато працювали в Польщі. Зокрема, збереглися фрески на свангельські сюжети, виконані ними у храмах і спорудах Вавеля в Кракові.

У тогочасному українському іконописі пануючими залишалися традиції Київської Русі, але почали з'являтися також нові риси. Майстри більше уваги приділяли побутовим деталям, посилюючи тим самим реалістичні елементи. Пози зображених стали більш природними, а деталі одягу набули конкретності. Найбільшого визнання в цей час здобули львівська й перемишльська школи іконопису. Видатними творами середини XVI ст. були ікони «Поклоніння волхвів» із Бусовиська, поблизу Старого Самбора, та «Різдво Христове» із села Трушевич, поблизу Добромиля.