20.Просвітницька та культурна діяльність Мазепи.

Культурно-освітній напрям внутрішньої політики. Одним із найважливіших напрямів загальної державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва, книгодрукування гетьман вкладав величезні кошти з державної скарбниці та власні, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна зможе зрівнятися з європейськими державами. Щедрі пожертви гетьмана Мазепи змінили архітектурні обриси багатьох міст, зокрема Києва, Чернігова, Переяслава, Глухова, Лубен, Батурина, Бахмача та ін. Дослідники й досі сперечаються про кількість церков, споруджених коштом Івана Мазепи. Адже багато з них не збереглися. Проте численні тогочасні свідчення переконують, що Мазепа фундував більше десятка нових храмів, сприяв відбудові багатьох церков княжої доби. Так, у Києві коштом Мазепи було збудовано новий мурований Богоявленський собор Братського монастиря, величний Військово-Микільський собор з мурованою дзвіницею і трапезною палатою в Пустинно-Микільському монастирі, церкву Всіх святих у Києво-Печерській лаврі. Розбудові Києво-Печерської лаври — головного осередку православ'я в Україні — Мазепа приділяв особливу увагу. Протягом 1698—1702 pp. коштом гетьмана було збудовано кам'яні фортечні мури з кам'яними вежами. За Мазепи було відбудовано лаврський Успенський собор, Троїцьку надбрамну церкву. Гетьман подарував лаврі великий дзвін і дав кошти на побудову мурованої дзвіниці. Крім лаври, Мазепа опікувався й іншими православними святинями. Зокрема, його турботами було відбудовано Софійський та Михайлівський Золотоверхий собори з дзвіницями.

Інша царина культурницької діяльності Мазепи — друкарська справа. Видання мазепинської доби належать до найкращих українських книгодруків. Сам гетьман, маючи одну з найбагатших в Україні книгозбірень, обдаровував книжками з неї монастирі, церкви, окремих осіб.

Не менше, ніж церквами й монастирями, опікувався гетьман Мазепа Києво-Могилянською академією: заклав підвалини під новий будинок академії (так званий Староакадемічний корпус, де нині наукова бібліотека НАУКМА та Благовіщенська церква), домігся підтвердження статусу академії, надавав у володіння села й землі, матеріально підтримував студентів. Академію стали навіть називати Могилянсько-Мазепинською. Дбав Мазепа і про створення нових осередків культури, одним із яких став Чернігівський колегіум.

21.Специфічні українські явища: козаччина як культурне явище( В ТЕТ).

22.Культурне життя України у 17 ст.

Розвиток української науки й культури XVI-XVII ст. відбувався в досить складних і суперечливих умовах. Територія України була розділена між Річчю Посполитою, Угорщиною і Туреччиною. В умовах національного, соціального та релігійного протистояння культура українців зазнавала постійних утисків.

Відсутність єдиного політичного й духовного центру, тяжкий національний гніт, спустошливі набіги турків і татар гальмували культурний розвиток українського народу. Однак навіть ці негативні чинники не змогли припинити духовного життя українців. Боротьба проти унії та героїка козацьких походів сприяли розвитку й відродженню не тільки національної свідомості, а й української культури.

Іншими чинниками її піднесення були: культурна спадщина Київської Русі, ідеї європейського Ренесансу XVI-XVII ст., ідеї Гуманізму й Реформації.

У 1620 р. за ініціативи гетьмана Сагайдачного в Києві була відновлена митрополія. Київ знову став головним культурним, духовним центром України. На початку XVII ст. в Києві визначаються два основних осередки культури й освіти — Київське братство (засн. 1615 р.) і група вчених-просвітників при Києво-Печерській лаврі, на чолі з її архімандритом Єлисеєм Плетенецьким. Саме на основі Київського братства, зокрема його школи (першим ректором якої був І. Борецький) та Лаврської школи (засн. П. Могилою) була утворена в 1632 р. об'єднана школа — Київська колегія, згодом Києво-Могилянська колегія, а потім і Академія. Вона була організована на взірець відомих закордонних колегій і академій, але разом з тим мала і свої особливості. Зберігши гуманістичні та освітні традиції братських шкіл, вона в той же час своєю структурою, змістом навчальних програм, рівнем навчання відповідала вимогам європейської вищої освіти. (Тут вивчали 5 мов, у т. ч. грецьку, латинську), і сім вільних наук - (граматику, діалектику, арифметику, геометрію, астрономію і музику.)

П. Могила та його однодумці були виразниками інтересів православної церкви. Піклуючись про її інтереси, П. Могила мав на увазі передусім підвищення ролі церкви в державі і суспільстві, її контроль за освітянським життям країни. Він доводив правомірність православ'я, законність православної церкви, відкидав твердження про її схизму, добивався и рівноправності з католицизмом. П. Могила виступав проти перевищення світської влади, проти втручання у церковні справи держави. Він усвідомив, що українське відродження неможливе без запозичення культурних здобутків західноєвропейської науки і культури. Тому саме православний митрополит Київський П. Могила ввів як мову викладання Київської колегії латинську мову, що одразу відкрило перед Україною духовне багатство культури, побудованої на латині, і тим самим наблизив Україну до джерел тогочасного прогресу. За його ініціативою і участю було видано монументальне визнання віри — катехізис — детальний збірник богослужень, який довгий час широко використовувався у всій Східній Європі. В ньому Могила, захищаючи православ'я від католицизму, використав в той же час з західної церкви все, що не суперечило духу православ'я.

Книгодрукування після Івана Федорова (Федоровича). Наприкінці XVI — на початку XVII ст. у різних містах України з'явилося близько 40 друкарень, зокрема у Львові, Острозі, Яворові, Києві, Почаєві, Луцьку. Значним центром книгодрукування стала Києво-Печерська лавра, друкарню якої устаткував Єлисей Плетенецький. Першим тут побачив світ Часослов (1617 року).

Дійові особи: Герасим Смотрицький, Дем'ян Наливайко, Василь Суразький, Тимофій Михайлович, Йов Борецький, Стефан і Лаврентій Зизанії, Памво Беринда, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Тарас Земка, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин, Інокентій Гізель, Кирило Лукаріс, Йосип Кононович-Горбацький, Костянтин Острозький, Петро Могила.