2.2. Форми давноминулого часу в сучасній українській літературній мові і в говорах.
Значення давноминулого часу (вірніше, передминулого) виникає при порівнянні часового перебігу двох дій у минулому.
Давні праслов'янські форми плюсквамперфекта утворювалися шляхом поєднання дієприкметника на -лъ з формами аориста та імперфекта від дієслова быти: bease, priselъ, be, naselъ і под. Ці ж форми плюсквамперфекта вживалися і в давньоруських пам'ятках, напр.:
й приде на холмъ идЪ бЪ Лариώнъ ископалЬ п(ч)ерку (ЛЛ, 156), преже бЪ чьрницею. гръкыни соущи й поюлъ ю бЪ юрополкъ брать володимирь (Усп. зб., XII—XIII, 43), Блженыи же борисъ юко же са бЪ воротилъ и сталъ бЬ на лътЬ шатьры. й рЪша кь немоу дроужина (46), аще ма бЪсте прелстили в печерЪ первоє (ЛЛ, 196), бЪбо Стополкь с Володимеро(м) рАдъ имЬлЬ (275), ни оть коієго же плътоюдьца ни бЬаше почьрнЬло. юко же обьічаи имоуть телеса мьртвьіхь (Усп. зб., XII—XIII, 55), на патоє лЬ(т) поману конь. ώ(т) него бахуть рекли во(л)сви оумрти. и (ЛЛ, 38), и нача плакати са кора са самь дЪль ради, юже сътворилъ баааше (СП, XI—XII, 74) і под.
У давноминулому часі з допоміжним дієсловом у формі імперфекта нерідко виступають давньоруські стягнені форми: въ то же времю бюше пришелъ борисъ издростова (Усп. зб., XII—XIII, 43), ώгородилось баше сл(н)це. в три дугы (ЛЛ, 276), бъша бо юбЬщалиса дань дати ієму Новоторжьци (386).
У давньоруській мові зароджується нова форма давноминулого часу, утворювана поєднанням дієслова на -лъ з формою перфекта від допоміжного дієслова бьіти: се оуже прелстил ма ієси бьілъ дьюволе. сЪдаша на ієдино(м) мЬстЬ. а оуже не има(м) са затворити в печерЬ (ЛЛ, 195).
Староукраїнські пам'ятки (очевидно, у зв'язку з втратою імперфекта і значним скороченням аористних форм) давнього плюсквамперфекта уже не засвідчують. Натомість форми нового давноминулого, відомі із давньоруських пам'яток, використовуються в них досить широко: продали бьіли єсмо ко(р)чмьі вруцъкиє (Рус., 1489, 45), а староє Ставищє вєлики бьіли єсмо заставити, пану данку мукосівичю. а потомь вєлили єсмо заставити пану ивану мушати (Р., 1445, 150) і под.
В українській мові XIV—XV ст. форми давноминулого часу могли вживатися і без допоміжного дієслова быти в особових формах
теперішнього часу,
напр.: ажє, єсмы. долъжни ώдину тысачю. рублєвъ, фрязьско(г) сєрєбра прїютєлю нашєму алєксандру воєво(д) господарю зємли молдавьскои что бьіли на(м) позьічили. прєдковеє и(х) (Р-, 1411, 76), й вєл-Ьл-ь бьіхь ма горла моєго избавити (1435, 132).
У XVI — першій половині XVII ст. давноминулий час без особових форм допоміжного дієслова стає панівним. Як і в попередній період, давноминулий час уживається переважно в одній із частин складнопідрядного речення, хоч ці форми можливі і в простих поширених реченнях: й рекль бьі(л) ги. кто'є(ст) то(т) которьи тєбє продаєть (ПЄ, 1556—1561, 441 зв.), алє оучитєли й фарисє(и), которьи (ж) были прйш(ь)ли ώ(т) ієр(с)лима, повєдали (141 зв.—142), й рєклъ оучєникώ(м) своимъ абы ємоу лодю изьєднал дла народа. и(ж) бы его нэ сти(с)кали бо много и(х) быль оуздоровиль (141), А пото(м), на завтрєє, м(с)ца того(ж), сє(н)тєбра, пятогона(д)ца(т) дня, поєхал-(єм) был до Топорища (АЖ, 1584, 100), которыє бьіли выєхали того збожья своєго брати (1583, 63) і под.
Форми давноминулого часу, утворені поєднанням форми на -л-основного і допоміжного дієслів, властиві також білоруській, польській, чеській, словацькій, болгарській, сербохорватській, македонській і лужицьким мовам.
У болгарській і сербохорватській мовах поряд з новим плюсквамперфектом, в якому допоміжне дієслово виступає в формі перфекта, збереглися ще давні форми плюсквамперфекта з допоміжним дієсловом в аористі та імперфекті (блг. бях правил, бил съм писал, с.-х. bijah cuvao, bjeh cuvao, bio sam cuvao). У верхньолужицькій мові плюсквамперфект відрізняється від перфекта тим, що в ньому допоміжне дієслово виступає в імперфекті (bech pil). У білоруських говірках Молодеченської і західної частини Вітебської областей до складу плюсквамперфекта, замість дієприкметника на -л-, може входити дієприслівник минулого часу на -уши: ужо сонца было зайшоушы.