2.3. Давноминулий час (плюсквамперфект) доконаного і недоконаного виду

Значення давноминулого (передминулого) часу виникає при порівнянні часового перебігу двох дій в минулому. Отже, значення давноминулого, як і теперішнього історичного, майбутньо - минулого та інших часових значень, є відносним. Проте на відміну від усіх інших відносних значень, давноминулий час має спеціальну форму вираження.

Давні (праслов”янські) форми плюсквамперфекта утворювалися шляхом поєднання дієприкметника на –л - з формами аориста та імперфекта від дієслова быти: бєаше, пришєлъ, бЪ оумиралъ, бєаху пришли і под. Давноминулий чкас, утворений у цей спосіб, уживається в пам”ятках, написаних старослов”янською мовою: баше пришелъ, бЪ оумиралъ і под.

Староукраїнські пам”ятки (очевидно, у зв”язку з втратою імперфекта і значним скороченням аорист них форм) давнього плюсквамперфекта уже не засвідчують. Натомість у них досить широко вживаються відомі ще із староруського періоду форми нового давноминулого, що складаються з дієприкметника на - л – від основного дієслова і перфекта від допоміжного дієслова: пришелъ былъ єсмь.

Напр.: дали были єсмо ко(р)чмы вруцъкиє (Укр. гр., 17); а староє Ставищє вєлили были єсмо заставити. пану данку мукосЪвичю. а потомъ вєлили є(14)смо заставити пану ивану мушати (Роз., 81) і под.

Форми давноминулого часу в українській мові ХІУ – ХУ ст. могли уживатися і без допоміжного дієслова быти в особових формах теперішнього часу,

напр.: ажє, єсмы, долъжни ώдину тысачю. рублєвъ. фрязьско сєрєбра прї(3)іатєлю нашому алєксандру воєвод господарю зємли молдавьской что были нам позычи(4)ли. прєдковє. их (Роз., 42); и вєлЪлъ былъ ма горла мого збавити (Роз., 72) і інше.

У ХУІ – першій половині ХУІІ ст. і далі давноминулий час стає панівним. На відміну від попереднього періоду, давноминулий час уживається тепер переважно в одній із частин складнопідрядного речення, хоч ці форми можливі і в простих поширених реченнях, напр..:

и рєкль бы(л) ги. кто є(ст.) то(т) которыи тєбє продаєть (ПЄ, 441); алє оучитєли и фарисє(и), которыи (ж) были пришли ώ(т) )лима, повєдали. (ПЄ, 141 зв. – 142); и рєкль оучєникώ(м) своїм абы ємну лодю изьєднали для народа. и(ж) бы єго нє сти(с)кали бо много и(х) біль оуздоровиль (ПЄ, 141); А пото(м), на завтрєє, м(с)ца того (ж), сє(н)тєбра, пятогона(д)ца(т) дня, поєхал-є(м) былъ до Топорищъ (Ж., 61); которыє были выєхали того збожья свого брати (Ж., 28) і под.

Форми давноминулого часу, утворені поєднанням форми на – л – основного і допоміжного дієслів, властиві також білоруській, польській, чеській, словацькій, болгарській, сербо хорватській, македонській і лужицьким мовам.

В болгарській і сербохорватській мовах поряд з новим плюскамперфектом, в якому допоміжнє дієслово виступає в формі плюсквамперфекта, збереглися ще давні форми плюсквамперфекта з допоміжним дієсловом в аористі та імперфекті (болг. бях правил, бил съм писал, срб.-хрв. bijah cuvao, bjeh cuvao, bio sam cuvao).

У верхньолужицькій мові плюсквамперфект відрізняється від перфекта тим, що в ньому допоміжне дієслово виступає в імперфекті (bech pil). У білоруських говірках Молодечненської і західної частини Вітебської областей до складу плюсквамперфекта, замість дієприкметника на – л - , може входити дієприслівник минулого часу на - ушы: ужо сонца было зайшоушы.

Давноминулий час у сучасній українській мові утворюється переважно від дієслів доконаного виду і вказує на те, що означувані цими формами дії відбулися раніше від інших дій до моменту мовлення. Тому форми давноминулого часу передбачають наявність у реченні (або в ширшому контексті) інших дієслів у формі минулого часу.

Давноминулий час може вживатися в простих реченнях (тоді дієслова у формі минулого доконаного часу мають обов”язково виступити в наступних реченнях), у простих поширених реченнях з дієприслівниковим зворотом (причому дієприслівник виступає в формі минулого доконаного часу), у складнопідрядних реченнях з часовим підрядним і в складносурядних реченнях, з”єднаних протиставними сполучниками.

Форми давноминулого часу, вжиті у складному реченні з часовим підрядним, передають нетривалу, тимчасову дію, що виконувалася перед основною дією, вираженою дієсловом у формі минулого часу доконаного виду, напр.:

… Коли в Києві організувалась була Академія художеств, мрія мого життя, я вступив і до Академії (Довженко, 1, 17);

І вже був рушив услід за прапорщиком та грузином, як раптом хтось шарпнув його за рукав (Головко, 2, 530).

Аналогічне значення мають форми давноминулого часу і в простих поширених реченнях з дієприслівниковим зворотом, напр.:

Галат, перекосивши ворожу кінноту, що полізла була на його машини за лаврами, ловив тепер під кулями коней і поповняв ними недостачу в тачанках (Яновський, 1, 164).

Форми давноминулого часу, вжиті у складносурядному реченні з протиставними сполучниками (або єднальними у значенні протиставних), виражають дії, що тривали певний час, але були перервані іншими діями, вираженими дієсловами у формі минулого доконаного часу або предикативними прислівниками, напр.:

Трохи була не втопилась, Та жаль було кинуть Близняточок (Шевченко, 1, 367); Був із цим звернувся до повіткому, а там тільки рукою махнули (Стельмах, 2, 16); У гірських переходах він був помітно схуд, а тепер знову ввійшов у норму, навіть ніби ще більше роздався в плечах (Гончар, 3, 315); Був і подався постаттю, а не зрушив – міцно за полу тримав Юхим (Головко, 2, 344).

Давноминулий час може утворюватись також від дієслів недоконаного виду, але значно рідше, напр.:

Я пам”ятаю, відкривався тоді ще географічний інститут. Я й туди хотів був вступити, та перешкодили якісь події (Довженко, 1, 17).

Форми давноминулого часу вживаються тепер переважно у мові художньо-белетристичних стилів. Мові наукового, публіцистичного, ділового та інших стилів форми давноминулого часу не властиві, остільки значення, яке ними передається, може бути виражене формами минулого часу у поєднанні з відповідними прислівниками. Проте інколи їх все ж можна зустріти і в науковій та публіцистичній мові, напр.:

Проф. В. Григорович ще в 1848 р. висловив був думку, що євангеліє і Псалтир, які знайшов Костянтин у Херсонесі 860 р., були писані глаголицею.

5. Часові форми в сучасній українській літературній мові і в говорах.

У сучасній українській мові вживаються форми теперіш­нього, майбутнього, минулого й давноминулого часів.

Форми минулого часу е рефлексом давнього перфекта. Вони вживаються в прямому значенні і виражають детерміновані дії, які відбулися в певний відрізок часу до моменту мовлення.

Якщо результат дії наявний тоді, коли про неї сповіщається, форми минулого доконаного передають одночасно і факт здійснення дії в минулому, і актуальність її результату в момент мовлення. Таке значення минулого доконаного часу можна назвати перфектним. Якщо форми минулого часу доконаного виду означають дії, що відбулися у будь-які проміжки часу до моменту мовлення, їх значення називають аористичним .

Зрідка форми минулого доконаного часу можуть мати недетер­міноване значення, виражаючи постійні дії, напр.: Що з воза впало, те пропало (нар. прислів'я).

Форми минулого недоконаного вживаються в прямому значенні і виражають детерміновані дії, які відбувалися в певний часовий проміжок до моменту мовлення.

На відміну від минулого доконаного, форми минулого часу не­доконаного виду в залежності від контексту виражають нерозчленовані або розчленовані, повторювані в процесі виконання тривалі дії; це значення, яке нерідко називають імперфектним, передається навіть тоді, коли ознака розчленованості чи тривалості не під­креслюється дієслівними префіксами і суфіксами.

Отже, незважаючи на те, що морфологічні засоби вираження аористичного, імперфектного і перфектного значень сучасна україн­ська літературна мова втратила, значення ці залишаються, втілюю­чись у лексичний і синтаксичний мовний матеріал.

Давноминулий час у сучасній українській мові утворюється пе­реважно від дієслів доконаного виду і вказує на те, що означувані цими формами дії відбулися раніше від інших дій до моменту мов­лення. Тому форми давноминулого часу передбачають наявність у реченні (або в ширшому контексті) інших дієслів у формі минулого часу/

ІІІ Спостереження за вживанням форм давноминулого часу в розмовно-побутовому мовленні

Протягом непростої історії становлення української мови її дієслівна система зазнала найбільших змін. Зокрема, форми дійсного способу минулого часу доко­рінно перебудувалися, зазнавши і семантичних, і формальних змін, які потягли за собою зміни морфологічного плану. Якщо найдавніші писемні пам'ятки фіксують чотири форми на вираження минулості, кожна з яких "мала своє окреме значення і виражала різноманітні відтінки минулої дії та способи її проходження" (1; 257), то сучасна українська мова має одну основну форму минулого часу, яка сягає колишньої форми перфекта і завдяки розрізненню доконаного і недоконаного виду витіснила всі старовинні форми минулого часу.

Правда, характерною морфологічною ознакою сучасної української мови слу­гує збереження так званого давноминулого чи передминулого часу, витоки якого треба шукати в старому плюсквамперфекті.

Ще й зараз в українському мовознавстві не утвердилася єдина думка щодо місця давноминулого часу в системі часових форм дієслова. Так, В.М. Русанівський вважає, що для дієслова української мови в дійсному способі характерні чотири часові форми:

• теперішнього,

• минулого,

• давноминулого

• майбутнього часу (7; 243).

Це твердження наводиться і в академічному виданні "Сучасної україн­ської літературної мови" (9; 368), у деяких підручниках для студентів (8; 277). Хоч більшість дослідників вважають, що-давноминулий час - це тільки одна з форм минулого часу (І, с.292; 3, с.423; 4, с.40-45), яка вирізняється певною мірою і значенням (передає дію, віднесену у далеке минуле, чи минулу дію, перервану іншою минулою дією), і структурою (це аналітична форма,, яка складається з допо­міжного дієслова-носія з граматичним значенням БУТИ у формі минулого часу БУВ(-А, -О, -И) та основного дієслова, що виступає носієм лексичного значення, у формі минулого часу). На особливе місце в системі часових дієслівних форм коли­шнього плюсквамперфекта вказують послідовно всі дослідники його історії. Так, наприклад, С.П. Бевзенко стверджує: "Щодо плюсквамперфекта, то своїм значен­ням він протиставлявся всім іншим формам минулого часу і вживався для вира­ження минулої дії, яка передувала іншій дії, що також відбувалася в минулому"(1, с.257).

Серед усіх форм минулого часу, які існували в протоукраїнських говорах та українській мові старокиївського періоду, плюсквамперфект виділявся особливостями свого функціонування: якщо аорист та імперфект були характерними тільки для розповіді, перфект - лише для розмови, то плюсквамперфект зустрічався і в розмові, і в розповіді (5, с.288). І це ще й за умови, що форма на вираження давноминулого часу була через своє значення найменш частотною порівняно з іншими формами минулого часу.

У сучасному українському мовознавстві послідовно вказується на стилістич­но обмежене використання дієслів у формі давноминулого часу. Як правило, сфера його функціонування обмежується розмовним і художнім стилями української літературної мови (до того ж констатується рідкісність цього вживання) (1, с.322; 8, с.279; 6, с.173). Переважно сферою художньо-белетристичного стилю обмежує функціонування давноминулого часу В.М.Русанівський (9, с. 378). Хоч, разом з тим, дослідження останніх років дещо пом'якшують категоричність попередніх тверджень: "У сучасній українській літературно кодифікованій практиці все ширшим постає діапазон вжитку форм давноминулого часу, які засвідчені в різних жанрах розмовно-побутового, художньо-белетристичного і публіцистичного стилів, що, безперечно, підтверджує "відродження" повноправного функціонування цих форм із щонайширшим спектром первинних і вторинних спеціалізацій (4, с.45).

На наше глибоке переконання, проблема функціонування форм давноминулого часу повинна вивчатися на прикладі текстів різних стилів, але, в першу чергу, треба вивчити активність їх уживання в усному мовленні. Зумовлено це тим, що:

• по-перше, в усній діалектній практиці вживання форм давноминулого часу постає характер­ним на всій території України (2, с. 141);

• по-друге, попри всі досягнення української стилістики, розмовно-побутовий стиль виявляється чи не найменше вивченим.

Кодифіковане побутове мовлення формується передусім в україномовній родині, де рідка літературна мова слугує природним засобом спілкування. Тут намагаються викоріняти діалектизми, позбавитися просторічних форм, сформувати потребу правильно говорити. Оскільки про форму давноминулого часу в довідниках з проблем культури мовлення практично нічого не мовиться, у шкільних граматиках і не згадується, то у грамотного мовця виникає "відчуття" її зайвості, непотрібності. З'являється потреба виправити того, хто вживає форми давноми­нулого часу. Об'єктом нашого спостереження стало мовлення україномовних підлітків, молодих людей, які постійно спілкуються українською мовою, здобувають освіту в україномовних навчальних закладах, намагаються вдосконалювати рівень культури власного мовлення.

Практика показує — форми давноминулого часу слугують живим фактом розмовного стилю сучасної української літературної мови. Можна говорити про два їх різновиди:

• власне давноминулий час, що передає дію, віднесену у далеке минуле, яка може бути і моментальною, і тривалою;

• передминулий час, який передає минулу дію, що переривається , заступається іншою минулою.

Як правило, перші з них не супроводжуються іншими дієсловами у формі минулого часу:

Я був з ліани перестрибнув аж у самий низ.; -Чого ти. не їси сир?

- Я вчора був багато з'їв.

Значення передминулого часу встановлюється через наявність у реченні (чи в сусідніх синтаксичних конструкціях) інших дієслів у формі минулого часу, які передають дії, що відбувалися пізніше за дію, названу колишнім плюсквамперфек­том:

Ми оце приїхали були у Київ і дві години ждали, причому стоячи;

Він був женився у Іванівці, і він там жив, а потім переїхав у Бірки.

Дія, названа дієсло­вом у формі передминулого часу, може стосуватися однієї особи, а дія, названа дієсловом у формі простого минулого - іншої:

Нам були дали простирадла, полотенця, а ми застелили полиці.;

Його баба була залишила дома, а тут ми при­йшли; Я був здав 17 гривень, а вони купляли.

Зафіксовано одиничні випадки вживання в межах одного речення двох форм давноминулого часу :

— Чому ти не купив булку?

- Я був купив,коли ключі був забув.

В усному мовленні переважають форми давноминулого часу доконаного виду. Можливо, пов'язано це з тим, що доконаність — ознака повністю реалізованої, обме­женої граничним виявом, цілісної процесуальної дії. А дієслова давноминулого часу передають найчастіше саме таку дію. Особливо часто використовуються фор­ми давноминулого доконаного під час передачі моментальної дії:

Хлопчик у нас чорнявенький був народився.;

Чебурек один остався, треба викинуть - він упав бив.._.;

_Тільки_жалко, що був книжку не взяв.

Трапляються в побутовому мовленні і форми давноминулого недоконаного ні ти робив? - Був ходив з Юлею у бібліотеку,

Для них, як і для дієслів минулого часу, прикметна така передача дії, яка позбавлена значення цілісності та ще й у часовому плані віднесена в далеке (з погляду мовця) минуле.

Цікавою особливістю речень з формами давноминулого часу виступає наяв­ність обставин часу, які конкретизують час, коли відбувалася дія. Виражаються вони групою слів з опорною часовою семою на зразок вчора, давно, отоді, зранку под.:

Вчора була поїхала у БАК, не взяли документи, бо не так оформлені. Ото­ді і він був написав про тебе, а що ж було робить...

Для усного мовлення прикметна незакріпленість допоміжного дієслова БУТИ відносно дієслова у формі минулого часу: воно може стояти як у пре-, так і в постпозиції до нього, може дистанціюватися від нього:

- Чи не хворів хто? - В одного було горло поболювало. — Чого не дзвонив? - Був привик; Тоді давай шукати, хто їхав був на Одесу, знайшли.

Для розмовного стилю більш властивий діалогічний різновид мовлення. З цим пов'язано вживання ситуативних неповних речень, що певним чином обумовлює специфіку вживання форм передминулого часу. Часто дієслово на позначення да­вноминулої дії вживається в репліці-відповіді, а дієслово минулого часу - у репліці-питанні, не повторюючись у відповіді: - Коли ти прийшов додому? - Як був відніс у бібліотеку книги і купив молока; — Ти вчора бачив Тамару Петрівну? ~ Ні, ще тоді, як був відносив відомості у виконком.

Висновки:

Вживання форм давноминулого часу в усному мовленні українців постає не­заперечним фактом, який чекає свого глибокого вивчення і кодифікації.

Додаток

Уривок з Галицько-Волинського літопису

Уривок з Галицько-Волинського літопису

Присла Юрьи Лвовичь посолъ свои. ко строеви своемоу князю Володимероу река емоу гне строю мои. Бъ вЭдаеть и ты како ти есмь слоужилъ со всею правдою. своею имЭл тЯ есмь аки ώца собЭ абы тобЭ сжалилосЯ. моее слоужбы. а нынЭ гне ώць мої прислалъ ко мнЭ. ώнимаеть оу мене городы. что ми былъ далъ. Белзъ и Червенъ и Холмъ. а велить ми бытии в ДорогычинЭ. и в МЭлницэ. а бью чело. Боу и тобэ строеви своемоу. даи ми гне Берестии то бы мь с полоу было. Володимеръ же рче послоу сыновче рци. не дамь. вэдаешь самэ. ώже не двою рэчью. ни пакъ ложь былъ. а Бь въдаеть и всЯ подънебесная. не могоу порушити рЯдоу. что есмь докончалъ с братомъ своимъ. Мьстиславомъ. далъ есмь емоу землю свою всю. и городы и грамоты есмь пописалъ. С тэми словы ώрЯди посла сновца. свого посем же посла Володимэръ. слоугоу свого. доброго вэрного именемь. Ратьшю ко братоу. своемоу Мьстиславоу. тако река молви(ть) брат моему. прислалъ рци ко мнэ сновэчь мои Юрьи просить оу мене Берестьа. азъ же емоу не далъ ни года ни села. а ты рчи не даваи ничего же. и вземь соломы в роукоу ώ постелЯ своее. ре хотЯ быхъ ти рці. братъ мои. тотъ вэхоть соломы далъ. того не даваи по моемъ животэ никомоу же. Рачьша же изнаиде Мстислава. во стожьцэ и сказа емоу річ братню. Мстислав же оудари челомь. противну словом. брата свого. река ты же ми брать. ты же ми ώць мои. Данило король. иже мЯ еси приалъ подъ свои роуцэ. а что ми велиш а радъ. господне тебе слоушаю. Рачьшю же ώдаривъ ώпусти и приэхавъ сказа все по рЯдоу Володимэроу. Присла же потом ко Володимероу Левъ. еппа свого Перемышлескаго. именемь Мемнона. слуги же его повэдаша емоу влка гне приэхалъ. ώнъ же ре которыи влка ώни же повэдаша. Перемышлескии эздить ώ брата ть ώ брата ть ώто Лва. Володимэръ же бэ разумэа древня и заднЯЯ на што приэхъ. посла по него ώн же воиде к немов. и поклонивсЯ емоу до землэ. река братъ ти сЯ кланяють. И велэ емоу сісти и нача посольство правити. Брат ти гне молвить. Стрыи твои Данило король, а мои ώць лежить в Холмэ оу стрэи Би. и сыновэ. его браа моа. и твоа Романъ и Варно. и всихъ кости тоуто лежать. а нынэ брате. Слышимъ твою немочь великою. Абы ты бра мои. не изгасилъ свэчэ надъ гробом. стръа свого и братьи своеи абы далъ городъ свои Берестии то бы твоа свища была. Володимэръ же бэ разоумэа притъчэ и темно слово и повэстивъ со еппмъ. много ώ книгъ. зане бы книжникъ великъ и филофъ. акого же не бы во всеи земли и ни понемь не боудеть. и рче еппоу. бра рци. Лве княже ци без оума мЯ твориш. ώже быхъ не разоумэлъ сеи хитростии. ци мала ть рци своа земля. ώже Берестьа хочеш. а самъ держа кнЯжениа три. Галичкое. Перемышльское. Бельзьское. да нэтоу ти сети ώсе пакъ мои рци ώць. А твои стрыи. Лежить во еппьи и оу стои Бци в Володимерэ а много ль есь над ним свэчь поставилъ. что есь далъ которыи городъ. абы то свіча была. ώже рци просилъ еси живымъ. а оуже пакъ мртвымъ просиши. не дам не рекоу города. но ни села не возмешь оу мене. розумэю твою хытрость. не дам.

Висновки

Дослідження місця і функції форм давноминулого часу в українській мові різних хронологічних зрізів та вивчення їх в українському мовознавстві дозволяє зробити такі попередні висновки.

Давноминулий час – одна із спеціальних форм вираження минулої дії, що характерно для праслов”янської мови. Звідти була успадкована всіма слов”янськими мовами. Зараз плюсквамперфект залишається у білоруській, поль­ській, чеській, словацькій, болгарській, сербохорватській, маке­донській і лужицькій мовах.

1. Плюсквамперфект вживався для вираження „передминулого” часу, чому його нерідко називають передминулим, або давноминулим часом. Плюсквамперфект частіше вживався в підрядних реченнях, хоч нерідко і в головних.

2. Одне з найбільш типологічних розповсюджених значень плюсквамперфекта – застосування в гіпотетичних конструкціях зі значенням „ірреальної умови”.

3. Давноминулий час у сучасній українській мові утворюється переважно від дієслів доконаного виду і вказує на те, що означувані цими формами дії відбулися раніше від інших дій до моменту мовлення. Тому форми давноминулого часу передбачають наявність у реченні (або в ширшому контексті) інших дієслів у формі минулого часу.

4. У сучасному українському мовознавстві немає єдиної думки щодо місця плюсквамперфекта в системі часових форм. Частина мовознавців (Русанівський В.М.) – вважають їх рівноцінними до інших форм, а тому система часових форм має чотиричленну структуру: минулий, давноминулий, теперішній, майбутній. Більшість мовознавців (Жовтобрюх М.А., Безпалько О.П., Бойчук М.К.) відносять форми давноминулого часу до минулого і структура часових форм має тричленну структуру.

5. Давноминулий час – характерна риса розмовного стилю, особливо його діалектних різновидів. Досить часто трапляються такі форми в книжному стилі.

Використана література

1. Бевзенко С. Історична морфологія української мови. – Ужгород. – 1960. – с. 235-278

2. Бевзенко С.П. Відмінності української діалектної мови на морфологічному рівні. – В кн.: Українська діалектна морфологія. – К., 1969. – с. 129 - 134

3. Безпалько О.П., Бойчук М.К., Жовтобрюх М.А. Історична граматика української мови – К.: „Радянська школа”. - 1957. – с. 97 - 127

4. Безпалько О.П., Маштабей О.М., Шарпило Б.А. Збірник вправ з історичної граматики української мови. – К.: Радянська школа, 1958. – с. 96-97, 112-119

5. Білецький О.І. Хрестоматія давньої української літератури. – К., 1967. – 127-221

6. Булаховській Л.А. Вибрані праці в 5-ти т. Т.2. Українська мова. – К.: „Наукова думка”. - 1977. – с.44-65

7. Грамоти ХІУ ст. Пам”ятки української мови /Упоряд. Пещак М.М. – К.:Наукова думка, 1974. – с. 56-59

8. Жовтобрюх М. А. Історична граматика української мови. – К., 1980. – с. 201-234

9. Історія української мови. Морфологія. – К., 1978

10. Кобилянський Б.В. Лекції з історії української літературної мови. – К., 1965. – с.68-99

11. Крижанівська О. Історія української мови: Курс лекцій. – Кіровоград. – 2003. – 34-47

12. Крижанівська О. Спостереження за вживанням форм давньоминулого часу в розмовно-побутовому мовленні //Наукові записки. – 2001. – Вип. 3

13. Кузнецов П.С. Очерки по морфологии праславянского языка. – М., 1961. – с. 145-149

14. Курс історії української літературної мови. – т. І. – К., 1958. – с.36-51

15. Плющ П.П. Історія української літературної мови. – К.: „Вища школа”. – 1971. – с. 109-133

16. Русанівський В.М. Структура українського дієслова. – К.: Наукова думка. - 1971. – с. 78- 125

17. Cамійленко С.П. Нариси з історичної морфології української мови. Ч.1. К.: „Радянська школа”. - 1964. – с. 278-315

18. Словник української мови: В 11 - ти томах. – К.: Наукова думка. - 1970-1980

19. Тимошенко П.Д. Хрестоматія матеріалів з історії української літературної мови. – ч. І, 1959; ч. ІІ, 1961

48