Підприємства відрізняються між собою великою кількістю характеристик по яких можна здійснити їх класифікацію. Основними ознакамиє:
галузева спеціалізація;
потужність виробництва;
структура виробництва.
Найголовнішою з ознак вважають галузеву, де чітко проглядається вид виробленої продукції, спосіб виробництва, призначення продукту і його споживання. Саме конкретний вид продукції і для чого її призначено виробляти - закладено в основу при створенні нового підприємства.
По великому рахунку, виходячи з галузевої ознаки, підприємства поділяються на:
підприємства промисловості, які в основному виготовляють машини, обладнання, інструменти, метал, хімічні засоби і інше;
сільськогосподарські підприємства, що виробляють продукцію рослинництва, тваринництва, свинарства, вівчарства, птахівництва і інше;
підприємства транспорту;
підприємства будівництва;
підприємства виробничої і соціальної інфраструктури.
З огляду на вимоги людини, найважливішими підприємствами є ті, що виробляють продукти споживання. Сюди відносяться, в першу чергу, підприємства сільського господарства, харчової і легкої промисловості. Однак ведучу роль в розвитку і зміцненні економіки країни відведено підприємствам машинобудування, хімічної, деревообробної промисловості. Не менш важливу роль, в економічному житті країни, відіграють підприємства, що виробляють товари масового вжитку, будівельного і комунального будівництва. Велика група підприємств надає спеціалізовані послуги матеріальному виробництву і населенню, включаючи транспорт всіх видів, зв’язок, матеріально – технічне забезпечення, торгівлю і інші.
Крупні галузі народного господарства такі, як промисловість і сільське господарство поділяються на дрібніші. Зокрема, сільське господарство – на рослинництво і тваринництво. Які, в свою чергу, поділяються на: зернову, буряківничу, льонарську, овочівництва, кормовиробництва, скотарства, свинарства, вівчарства, птахівництва і інші галузі.
Такий великий діапазон галузевого поділу породжує необхідність характеризувати підприємства за адміністративно – організаційною і продуктивною ознаками.
При використанні адміністративно–організаційної ознаки враховується основний вид діяльності і відомче підпорядкування. Це досить поширене в галузях промисловості. Наприклад, машинобудівні заводи, що випускають вугледобувні комбайни, будуть належати до вугільної промисловості, тоді як заводи, що випускають трактори - до сільськогосподарського машинобудування.
В такому випадку чітко проглядається, що машинобудівні підприємства відносяться до машинобудування, будівельні – до будівельної галузі, сільськогосподарські - до сільського господарства. Хоча на практиці все менше є підприємств, що мають ознаки галузевого визначення. Як правило, в реальній дійсності більшість підприємств мають міжгалузеву структуру.
У відповідності з продуктивною ознакою, підприємства класифікують за структурою і об’ємом виробництва. В зв’язку з цим, по структурі виробництва, підприємства поділяються на вузько спеціалізовані, багато профільні і комбіновані.
До вузько спеціалізованихвідносяться ті підприємства, які виготовляють масово один певний вид продукції. Наприклад, в промисловості виробляють стальний прокат, або труби; в сільському господарстві - зерно, молоко, або продукцію птахівництва.
До багатопрофільних відносять підприємства, які випускають продукцію широкого асортименту і різного призначення. Більшість таких підприємств є в промисловості і в сільському господарстві. В промисловості вони можуть виробляти трактори і холодильники, а в сільському господарстві спеціалізуються на виробництві зерна і молока, або цукрових буряків і м’яса.
В умовах ринкової конкуренції, щоб вижити, підприємства поряд з основним видом діяльності, намагаються освоїти виробництво іншої продукції. Вони можуть різко розширяти асортимент продукції і послуг, захоплюючи нові ринки збуту. В такий спосіб вони перетворюються з, вузькоспеціалізованого підприємства в багато профільне і одночасно трансформуються в нову категорію – фірму, об’єднання, асоціацію, де об’єднуються різні види підприємницької, виробничої і комерційної діяльності. В такому випадку групування підприємств за галузевою ознакою втрачає будь-який резон.
Третій тип підприємств є комбінований. Вони часто зустрічаються в хімічній, текстильній, металургійній галузях і в сільському господарстві. Наприклад, в текстильній промисловості практикують на одному і тому ж підприємстві виробництво ниток, а з них пряжі і полотна. В металургії можуть виплавляти з руди чавун або сталь, а з них прокат і різні вироби.
В сільському господарстві можуть виробляти молоко, а маючи молокопереробний цех виробляти сметану, масло, сири і т. д. Вирощуючи зернові і маючи млин, пекарню та інші цехи можна випікати хліб, виготовляти кондитерські та макаронні вироби .
Таким чином із однієї і тієї ж вихідної сировини можна виробляти різну за характеристикою, призначенням і технологією виготовлення продукцію. Тому найбільш широкого розповсюдження одержало групування підприємств за виробничою потужністю. По цій ознаці всі підприємства поділяються на малі, середні і крупні.
При віднесенні підприємств до тієї чи іншої групи використовують в основному такі показники :
число працюючих;
обсяг виробленої продукції;
вартість основних виробничих фондів.
Як малі, так і крупні, підприємства мають свої позитивні і негативні риси. При плановій економіці крупними підприємствами управляти легше і виробництво в них ефективніше і стабільніше. Тривалість окупності фондів є значно нижчою, ніж на дрібних. На крупних підприємствах за рахунок кооперації, запровадження нової техніки і технології, що їм під силу, підвищується якість продукції і знижується її собівартість. При виробництві продукції великих обсягів застосовується обладнання і технологія, як правило, з високими економічними і технологічними показниками, ніж виробництво дрібних партій. Наприклад, будівництво цеху по переробці молока, потужністю 50 т. на добу, не вигідно для агрофірми, яка має щоденне виробництво молока 5-7 тонн. Такий цех буде приносити збитки з першого ж дня його роботи, оскільки витрати на амортизацію, ремонт і обслуговування зберігаються в повному обсязі відносно балансової вартості, а використання потужності складає лише 10-12%. Таким чином, високопродуктивна нова техніка для малих підприємств є не вигідною і недоступною.
Разом з тим, малі підприємства легко реагують на запити ринку і здатні виробляти продукт по якості не гірший, виробленого на крупному підприємстві, але зробити це можуть швидше. Їх виробництво є мобільнішим і піддається більше ризику. Наприклад, фермеру доступніше виконати замовлення кондитерської фірми на мак, ніж агрофірмі, в якої масштаби і обсяги виробництва продукції, на якій вона спеціалізується, є потужними (виробляє велику кількість цукрових буряків, соняшнику, овочів і т. д.).
Малі підприємства можуть бути не лише конкурентами, а й в ролі партнерів. Крупні підприємства можуть видавати технологію і технічну документацію малим підприємствам і замовлення на виробництво певного виду продукції. Наприклад, агрофірма, що має цех по переробці овочів може укладати угоди з фермерами на виробництво спецій. Це вигідно обом підприємствам: крупній агрофірмі недоцільно налагоджувати у себе мілко серійне виробництво, а фермер отримує постійні замовлення і має ”дах” крупної фірми.
За сферою діяльності підприємства поділяються на :
матеріального виробництва. Це в основному підприємства галузі промисловості і сільського господарства, будівництва і інші;
нематеріального виробництва, які займаються наданням послуг від ремонту побутової техніки до послуг охорони здоров’я, освіти, культури.
посередницькі. Завдання підприємств-посередників – здійснити контакти на взаємовигідній основі між виробниками і споживачами, продавцями і покупцями. Посередництво скорочує сукупні витрати, зменшує затрати споживачів на пошук необхідних товарів і замикає відносини між виробником і споживачем.
підприємства сфери обслуговування. Стан сфери обслуговування, об’єм наданих і спожитих послуг є однією з важливих характеристик рівня і якості життя населення. В розвинутих країнах в цій сфері суспільного виробництва зайнято більше половини економічно-активного населення.