2. Олігополія, заснована на таємній змові

Таємна змова має місце, коли фірми досягають безпосередньої або мовчазної угоди в тому, щоб зафіксувати ціни, розділити або розподілити ринки або іншим чином обмежити конкуренцію між собою. Таємна змова дозволяє зменшити невизначеність, збільшити прибутки й, може бути, навіть перешкодити вступу нових конкурентів у галузь.

Оскільки при таємній змові всі три фірми А, Б, В перебувають в однакових або дуже схожих умовах, наступний графік показує положення кожної із трьох фірм (рис. 6.12).

Рис. 6.12– Таємна змова й тенденція до максимізації загальних прибутків

Яку комбінацію ціни й випуску обере фірма?

Якби фірма була монополістом, то, як було розглянуто раніше, вона обрала б такий обсяг Q, при якому MR = МС, чому відповідала б ціна P_q, яка максимізує її прибуток.

Однак у фірми є ще два конкуренти, і якщо вони стануть продавати свою ідентичну продукцію за більш низькою ціною – це приведе до катастрофи для фірми А. А якщо фірма А зрівняє свою ціну із найбільш низькою ціною, це викличе переміщення всіх трьох фірм по кривих попиту вниз і зменшить їхній прибуток. Виходить, що фірмам вигідніше домовитися й призначити однакову ціну. Т. ч. результат виявиться таким же, як якби галузь була чистою монополією, що складається із трьох однакових підприємств.

Таємна угода може приймати ряд форм. Найбільш простою формою є картель, що припускає формальну письмову угоду відносно й ціни, і виробництва. Ринок розділений. Прикладом картелю може бути ОПЕК.

Картелі в США є незаконними, отже, таємна угода оформляється неофіційно, часто джентльменські угоди досягаються на коктейльних вечірках, під час гри в гольф або на зборах у торгово-промислових асоціаціях. Це є причиною того, що їх важко виявити для того, щоб успішно пред’явити позов.

Однак на практиці й без стороннього втручання таємні угоди важко створити й зберегти. Тому перешкоджають кілька важливих бар’єрів:

1. Розходження в попиті й витратах. Коли витрати й попит на продукти олігополістів розрізняються сутужніше дійти згоди про ціну.

2. Число фірм. Чим більше число фірм, тим важче дійти згоди.

3. Шахрайство. Існує спокуса для олігополістів зайнятися таємним зниженням цін.

4. Спад. Спад ділової активності є ворогом таємної змови, тому що всі фірми, випробовуючи на собі негативні впливи спаду в економіці, намагаються вижити за рахунок своїх конкурентів.

5. Можливий вступ. Можливий вступ у галузь нового конкурента збільшує пропозицію, знижує ціни й прибутки.

6. Правові перешкоди: антитрестовське антимонопольне законодавство.

3. Третя модель олігополії, заснована на лідерстві в цінах, коли «пануюча» фірма, звичайно найбільш велика або найбільш ефективна в галузі, змінює ціну, а всі інші фірми більш-менш додержуються цієї зміни. Ціновий лідер дотримується наступної практики:

1. Оскільки зміна цін пов’язана з деяким ризиком, коректування цін відбуваються рідко, коли умови витрат і попиту зміняться значно й по всій галузі (наприклад: підвищення зарплати, збільшення податків, підвищення ціни будь-якого основного ресурсу, наприклад, енергії).

2. Інформація про майбутнє підвищення цін повідомляється пресі, що дає можливість конкурентам укласти мовчазну угоду із ціновим лідером.

4. Остання модель поведінки олігополії заснована на тому, що відомо як накидка, емпіричний метод або ціноутворення за принципом «витрати плюс». У цьому випадку олігополіст визначає витрати на одиницю продукції й додає до них накидку (у розмірі певного відсотка), для того, щоб визначити ціну. Однак, витрати на одиницю продукції змінюються зі зміною обсягу виробництва, тому фірма використовує типовий або плановий рівень виробництва (наприклад, при 75-80% завантаження виробничих потужностей). Накидка розраховується таким чином, щоб забезпечити фірмі плановий прибуток. Метод визначення ціни «витрати плюс» має перевагу для фірм, що виробляють багато продуктів, однак, слід зазначити, що цей метод є несумісним із прямою таємною змовою або лідерством у цінах.

Тепер відповімо на запитання: чи є з погляду суспільства олігополія «ефективною» ринковою структурою?

Традиційна точка зору вважає, що, оскільки олігополія близька за структурою до монополі то варто очікувати, що вона діє приблизно аналогічним образом. Можна навіть стверджувати, що олігополія є, фактично, менш бажаною, ніж чиста монополія, з тієї простої причині, що чиста монополія часто піддається державному регулюванню.

Інша точка зору – точка зору економістів Шумпетера й Дж. Гелбрейта – полягає в тому, що олігополія необхідна для досягнення швидких темпів НТР.