- •Рослинництво
- •1.2. Коротка історія розвитку рослинництва як галузі і науки
- •1.3. Світові ресурси рослинництва
- •1.4. Класифікація польових культур
- •1.5. Стан і перспективи розвитку рослинництва в україні
- •1.6. Дослідна справа
- •2. Еколого-біологічні
- •2.1. Екологічні основи рослинництва
- •2.1.1. Біосфера землі
- •2.1.2. Навколишнє природне середовище і антропогенний фактор
- •2.1.3. Основні заходи поліпшення екологічних умов на полях
- •1988, З посиланням на Реуце і Кістря, 1986)
- •2.1.4. Особливості вирощування польових культур на місцевостях, забруднених радіонуклідами
- •2.1.5. Екологічні особливості польових культур
- •2.2. Біологічні основи рослинництва
- •2.2.1. Посів як фотосинтезуюча система
- •2.2.2. Біологічні особливості польових культур
- •2.2.3. Коренева система польових культур
- •2.3. Деякі біоекологічні фактори і їх роль у сучасному рослинництві
- •2.3.1. Біоекологічні фактори ґрунту
- •2.3.2. Сівозміна та інші біологічні фактори
- •2.3.3. Відношення культур до механічного догляду
- •2.3.4. Захист рослин від шкідників, хвороб і бур’янів
- •2.3.5. Альтернативні хімічним засоби захисту рослин. Проблеми і можливості
- •3. Агротехнічні основи рослинництва
- •3.1. Основні закони землеробства і рослинництва. Природна і ефективна родючість ґрунту
- •3.2. Бур’яни та боротьба з ними
- •3.3. Сівозміна як агротехнічний фактор рослинництва
- •3.4. Регулювання умов вегетації рослин механічним обробітком ґрунту
- •3.5. Просторове і кількісне розміщення рослин
- •3.6. Обробіток ґрунту в системі догляду за посівами. Реакція рослин на обробіток
- •3.7. Збиральні роботи
- •3.8. Якість виконання польових робіт при вирощуванні сільськогосподарських культур
- •3.9. Змішані та проміжні посіви
- •3.9.1. Змішані, сумісні та ущільнені посіви польових культур
- •3.9.2. Проміжні посіви польових культур
- •4. Агрохімічні основи
- •4.1. Загальні питання удобрення польових культур
- •4.2. Вапнування і гіпсування ґрунтів
- •4.3. Баланс поживних речовин у ґрунті
- •4.4. Удобрення і економія енергії
- •5. Організаційно-господарські, біоенергетичні
- •5.1. Організаційно-господарські основи рослинництва
- •5.2. Біоенергетичні основи рослинництва
- •5.3. Економічні основи рослинництва
- •6.1. Значення та етапи процесу програмування
- •6.2. Основні принципи (елементи) програмування
- •7. Основи насіннєзнавства
- •7.1. Основні показники якості насінного матеріалу
- •7.2. Підготовка до зберігання і зберігання насіння
- •8. Загальна характеристика зернових культур
- •8.1. Зернові культури в україні і снд
- •8.2. Загальні поняття про систематику зернових культур
- •8.3. Морфологічні особливості зернових культур
- •8.4. Ріст і розвиток зернових хлібів. Пшениця
- •9. Озимі хліба
- •9.1. Озима пшениця
- •9.2. Озиме жито
- •9.3. Озимий ячмінь
- •9.4. Тритикале
- •9.5. Перезимівля озимих хлібів та заходи захисту рослин від несприятливих умов зимівлі
- •10. Ярі зернові і круп’яні культури
- •10.1. Яра пшениця
- •10.2. Ярий ячмінь
- •10.3. Овес
- •11. Кукурудза, сорго і круп’яні культури
- •11.1. Кукурудза
- •11.2. Сорго
- •11.3. Рис
- •11.4. Гречка
- •11.5. Просо
- •12. Зернові бобові культури
- •12.1. Загальна характеристика зернобобових культур
- •12.2. Горох
- •12.3. Соя
- •12.4. Люпин
- •12.5. Квасоля
- •12.6. Нут
- •12.7. Чина
- •12.8. Кормові боби
- •12.9. Сочевиця
- •13. Бульбоплоди
- •13.1. Загальна характеристика бульбоплідних культур
- •13.2. Картопля
- •13.3. Земляна груша (топінамбур)
5.3. Економічні основи рослинництва
Економічною основою сучасного рослинництва є виробництво продукції з мінімальними матеріальними затратами на її одиницю. Це означає, що на одиницю площі посіву повинні бути мінімальні витрати грошових і матеріальних ресурсів.
Основні критерії оцінки ефективності засобів інтенсифікації — це собівартість одиниці продукції і рентабельність виробництва. Різні культури мають неоднаковий рівень рентабельності, оскільки для вирощування врожаю потребують різної кількості трудових і матеріальних витрат на одиницю площі. Найбільш трудомісткі в рослинництві цукрові й кормові буряки, картопля, у яких показники собівартості одиниці продукції, а звідси й рентабельності значно поступаються перед іншими культурами. Найменші витрати на одиницю продукції при вирощуванні кормових трав. Їх собівартість у 2 – 3 рази нижча порівняно із зерновими кормовими травами і в 4 – 5 разів — порівняно з кормовими і цукровими буряками та картоплею.
Для того щоб знизити собівартість продукції і підвищити рентабельність трудомістких культур, слід різко підвищити їх врожайність підбором високопродуктивних сортів і мінімізацією технологічних процесів вирощування. Як правило, чим більша площа посіву, потужніші агрегати, тим нижчі собівартість і рентабельність продукції. Треба замінювати трудомісткі операції менш трудомісткими (оранку — поверхневим і навіть нульовим обробітком), раціонально використовувати добрива, тобто оптимізувати систему живлення, зменшити витрати на збирання і перевезення продукції та ін.
ОСНОВИ ПРОГРАМУВАННЯ ВРОЖАЙНОСТІ
ПОЛЬОВИХ КУЛЬТУР
6.1. Значення та етапи процесу програмування
6.2. Основні принципи (елементи) програмування
6.1. Значення та етапи процесу програмування
Програмування врожаю сприяє оптимізації умов вирощування культури. Його завданням є теоретичне обґрунтування і практична реалізація можливого рівня використання сонячної енергії, ґрунтово-кліматичних ресурсів, генетичного потенціалу районованих і перспективних сортів з метою одержання високих врожаїв сільськогосподарських культур з мінімальними матеріальними, грошовими і енергетичними затратами.
Основою програмування є ефективне використання сонячної енергії (ФАР), ресурсів тепла, вологи, вуглекислоти повітря, мінеральних речовин ґрунту та добрив, створення необхідних біологічних, агроекологічних, організаційно-господарських та енергетичних передумов одержання високих врожаїв з мінімальними витратами на одиницю продукції.
Програмування врожайності має певну історію. Ще в 40-х роках відомий селекціонер Ф. М. Лорх опрацював програму вирощування картоплі і отримав 400 ц/га бульб в умовах Нечорноземної зони Росії, а проф. В. С. Савіцький в Білоруській сільськогосподарській академії обґрунтував оптимальні показники структури стеблостою для забезпечення високого врожаю зернових. В той самий період групою українських учених під керівництвом акад. П. А. Власюка була розроблена і реалізована програма вирощування 500 ц/га цукрових буряків.
Відомий український учений і спеціаліст у галузі рослинництва проф. С. М. Бугай в 50 – 60-х роках уперше висунув і теоретично обґрунтував положення про сортову агротехніку вирощування польових культур, що є важливим аспектом програмування врожайності, дає змогу повніше використати їх біологічний потенціал.
Провідними теоретиками програмування врожайності польових культур є акад. І. С. Шатілов і проф. М. К. Каюмов, останній видав підручник і низку навчальних посібників з програмування врожайності.
Процес програмування поділяють на кілька етапів:
• визначення рівнів врожайності культури та їх реально можливої величини в конкретних ґрунтово-кліматичних та матеріальнотехнічних умовах господарства;
• складання оптимального агрокомплексу стосовно конкретного сорту й агроекологічних умов поля;
• розробка прогностичної програми продукційного процесу (моделі формування врожаю), програми коригування та ін.
Процес реалізації програми передбачає отримання і обробку інформації про стан посівів та факторів навколишнього середовища, оцінку інформації і прийняття рішень щодо уточнення (коригування) прийомів та практичної реалізації прийнятих рішень.