ПЛАН-КОНСПЕКТ

на проведення занять з студентами МДАУ

денної форми навчання

з дисципліни «Безпека життєдіяльності»

Тема № 2. «Небезпеки природного середовища»

Навчальна мета: Ознайомити студентів з основними визначеннями

та поняттями щодо природними стихійними лихами та небезпечними явищами, причинами їх виникнення

Час: 2 години.

Місце проведення: аудиторія.

Навчально-матеріальне забезпечення: плакати, стенди, наочні приладдя.

Література: 1. Желібо Є. П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти Украї-ни І – ІV рівнів акредитації/ За ред. Є.П. Желібо і В.М. Пічі. – Київ: «Караве-ла»; Львів: «Новий Світ – 2000», 2001. –320. 2. Желібо Є. П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності: Навч. посіб. / За ред. Є.П. Желібо. 4 – е вид. – К.: Каравела, 2005. – 344 с. 3. Скобло Ю.С., Соколовська Т. Б., Ма-зоренко Д. І., Тіщенко Л. М., Троянов М. М. Безпека життєдіяльності: Нав-чальний посібник для вищих навчальних закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації. - Київ: Кондор, 2003. – 424 с.: іл. ISBN 966 – 7982 – 10 – 6. 4. З.М. Яремко «Безпека життєдіяльності», Навчальний посібник,-Київ, Центр навчальної літератури. 2005, -320с.

Порядок проведення занять.

1. Організаційний момент – 3 хв.

• перевіряю присутніх;

• оголошую тему та мету заняття, питання, які мають вивчатися.

2. Викладення матеріалу теми - 72 хв.

Питання, які вивчатимуться:

4. 1. Небезпечні метеорологічні явища.

6. 2. Небезпечні геологічні процеси і явища.

8. 3. Гідрологічні процеси і явища.

4. 4. Фактори природних пожеж.

6. 5. Біологічні небезпеки.

3. Підведення підсумків – 5 хв.

• оголошую оцінкі, відповідаю на запитання;

• вказую на питання, які вимагають підвищеної уваги на самопідготовці.

Завдання на самопідготовку:

1. Вивчити класифікацію негативних факторів середовищ життєдіяльності та їх характеристики.

2. Вивчити природні стихійні лиха та небезпечні явища, причини їх виник-нення.

3. Вивчити загальні поняття про глобальні небезпеки.

Питання та їх зміст.

Небезпечне природне явище - подія природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля.

1. Небезпечні метеорологічні явища.

Небезпечні метеорологічні явища - природні процеси і явища, що виникають в атмосфері під дією різних природних факторів і їх комбінацій, які можуть створити загрозу життю і здоров'ю людей та завдати шкоди об'єктам економіки і довкілля.

Протягом останнього десятиріччя в Україні зафіксовано близько 240 випадків виникнення катастрофічних природних явищ метеорологічного походження зі значними матеріальними збитками.

Небезпечні метеорологічні явища, що мають місце в Україні:

1. Сильні зливи - Карпатські та Кримські гори.

Сильні зливи є найбільш частими серед стихійних явищ України. Вони спостерігаються щорічно і поширюються на значні території. Частіше за все вони бувають у Карпатах та в горах Криму.

2. Град - на всій території України.

В теплий період року сильні дощі супроводжуються градом, що завдає відчутних збитків сільськогосподарським культурам. Град - це атмосферні опади у вигляді частинок льоду неправильної форми. Найчастіше град випадає у гірських районах Криму та Карпат.

У 40% випадків випадання граду спостерігається дрібний інтенсивний град. Великий град відмічається в період з кінця серпня до середини вересня в Автономній Республіці Крим, в Полтавській, Чернівецькій, Тернопільській областях, менший - в Сумській, Луганській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській та Херсонській областях.

3. Сильна спека - степова зона.

В степовій зоні щорічно буває сильна спека з температурою вище 30°С, причому в деякі роки вона перевищує 40 °С.

4. Суховії, посухи - степова та східна лісостепова зони.

В Україні інтенсивні суховії спостерігаються майже щорічно. Суховії - це вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря. Під час суховіїв посилюється випаровування, що при нестачі вологи у ґрунті часто призводить до в'янення та загибелі рослин. Найбільш зазнає дії суховіїв степова зона, а також частково зона лісостепу.

Посухи. Тривала нестача опадів, частіше при підвищеній температурі та низькій вологості повітря, що викликає зниження запасів вологи у ґрунті, і як наслідок погіршення росту, а іноді і загибель рослин. Найчастіше вони зустрічаються на півдні степової зони.

5. Урагани, циклони, шквали, смерчі - більша частина території.

Ураган - це вітер силою 12 балів за шкалою Бофорта. На більшій частині території України вітри зі швидкістю більше 25 м/с бувають майже щорічно. Найчастіше - в Карпатах, в горах Криму та на Донбасі.

Циклони - область низького тиску в атмосфері з мінімумом у центрі. Погода при циклонах переважно похмура з сильними вітрами. В Азово-Чорноморському басейні виділяються своїми руйнівними наслідками осінні циклони. За своїми властивостями, походженням та наслідками вони схожі на тропічні урагани.

Шквали можуть виникати в будь-яких місцях України, але найчастіше бувають в степовій, лісостеповій зоні та Поліссі. Це різке короткочасне посилення вітру, іноді до 30-70 м/с зі зміною його напрямку. Найчастіше це явище спостерігається під час грози.

Штормовий (шквальний) вітер на території України спостерігається дуже часто, а його швидкість буває від 20 до 29 м/с, а іноді і більше 30 м/с. У гірських масивах Криму і Карпат, західних і північно-західних областях країни швидкість вітру досягає 40 м/с. Шквалонебезпечна ситуація може виникнути на всій території України.

Смерчі, це атмосферний вихор, що виникає у грозовій хмарі та розповсюджується у вигляді темного рукава або хобота (частіше декількох) за напрямком до поверхні суші або моря. Він супроводжується грозою, дощем, градом і якщо досягає поверхні землі, то майже завжди завдає значних руйнувань, вбираючи у себе воду та предмети, що зустрічаються на його шляху, піднімаючи їх високо над землею і переносячи на значні відстані. Руйнівну дію цієї стихії можна порівняти з дією ударної хвилі ядерної зброї.

Смерчі супроводжуються сильними зливами і градом, що посилює їх небезпечність. Це найменші за розмірами та найбільша за швидкістю обертання форма вихорового руху повітря. За співвідношенням довжини та ширини виділяють дві групи смерчів: змієподібні (лійкоподібні) та хоботоподібні (колоноподібні), за місцем виникнення вони поділяються на такі, що сформувалися над сушею і такі, що сформувалися над водою, за швидкістю руйнувань - швидкі, середні та повільні.

В Україні рідко складаються умови для формування смерчів, в основному це явище спостерігається в серпні. За останні 20 роківі зареєстровано 34 випадки. Найбільш характерні вони для степової зони та центрального Полісся. Невеликі смерчі спостерігаються майже щорічно і мають локальний характер. Смерчі завдають значних збитків об'єктам господарювання і призводять до людських жертв.

6. Пилові бурі - південний схід степової зони.

Це складні атмосферні явища, що характеризуються переносом пилу та піску з сильними та тривалими вітрами, що знищують поверхню ґрунту. Пилові бурі за кольором та складом пилу, який переноситься бувають: чорні (чорноземи); бурі та жовті (суглинок, супісок); червоні (суглинки з домішками окислів заліза) та білі (солончаки).

Дуже часто бувають короткочасні чорні бурі тривалістю до однієї години, велика кількість їх також може бути тривалістю від 10 до 12 годин і порівняно рідко такі бурі бувають тривалістю понад добу. Червоні бурі тривають довше - протягом декількох днів. Висота підйому пилу може досягати 2-3 км, але найчастіше - 1-1,5 км. В зимово-весняний період у центральних та південних областях України спостерігаються сніжно-пилові бурі.

7. Сильні тумани - південний схід степової зони.

Тумани погіршують видимість на шляхах, створюють перешкоди для роботи різних видів транспорту, сприяють забрудненню повітря. Сильні тумани спостерігаються переважно в холодну пору року. Найчастіше вони виникають у гірських районах Криму і Карпат та іноді на південному березі Криму. Сезон туманів починається у жовтні, закінчується у квітні.

Кількість днів з туманами тут становить близько 100, а з сильними туманами - до 80. На підвищених територіях центральної та південної частини України (Донецький Кряж, Приазовська, Волинська, Подільська Придніпровська височини) кількість днів з туманами складає близько 80, з сильними туманами - до 30. На рівнинній території південної частини Степової зони тумани бувають близько 30 днів на рік, а сильні - 10-20 днів протягом року.

8. Сильні заметілі - південний схід степової зони.

Це інтенсивне випадання снігу більше 20 мм за півдоби, що при­зводить до погіршення видимості та припинення руху транспорту.

9. Снігові заноси – Карпати.

Утворюються під час інтенсивного випадання снігу при буранах, заметілях. При низових заметілях багато снігу нагро­маджується в на-селених пунктах, на території тваринницьких ферм. Снігом заносяться заліз-ничні й автомобільні шляхи. Порушується нормальне життя населених пунктів, може тимчасово припинитися доставка продуктів хар­чування і кормів.

Сильні снігопади найчастіше спостерігаються в Карпатах, а також в лісостеповій та степовій зонах. На території Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей снігопади бувають щорічно протягом січня-лютого, а в прилеглих районах до Карпат іноді і в травні. В основному по території України кількість снігових опадів складає 20 - 30 мм, іноді сягає 40 - 70 мм. В Карпатах в окремих випадках випадає більше 100 мм.

10. Значні ожеледі - степова зона.

Це шар щільного прозорого або матового льо­ду діаметром більше 20 мм, що наростає на дротах, земній поверхні, деревах, будівлях, предметах і техніці внаслідок замерзання крапель дощу, мряки або туману. Виникнення такої стихії пов'язане з надходженням південних циклонів, частіше при температурі трохи ниж­че 0 ⁰С. Визначальним фактором небезпечності ожеледі є не інтенсивність, а тривалість цього явища. Сильна ожеледь триває від кількох годин до кількох діб.

11. Сильний мороз - північ Полісся та схід лісостепової зони.

В Україні в зимовий період спостерігаються сильні морози, що сягають – 30 °С та нижче. Найбільш холодна частина країни - східні і північно-східні області (Луганська, Сумська, Харківська, Чернігівська) та гірські райони Карпат. В цих місцевостях буває температура нижче - 35 °С.

2. Небезпечні геологічні процеси і явища.

Небезпечне геологічне явище - подія геологічного походження або наслідок дії геологічних процесів, що виникають в земній корі під дією різних природних і геодинамічних факторів або їх комбінацій, які чинять або можуть чинити дію ураження на людей, сільськогосподарських тварин і рослин, об'єкти економіки і навколишнє природне середовище.

До геологічно небезпечних явищ відносять:

1. Землетруси. Це сейсмічні явища, які виникають у результаті раптових зміщень і розривів у корі й більш глибоких шарах землі або внаслідок вулканічних і обвальних явищ, коли на великі відстані передаються пружні хвилі. Ділянка землі, з якої виходять хвилі землетрусу, називається осередком (гіпоцентром) землетрусу, точка на поверхні землі, розміщена над центром осередку землетрусу, на­зивається епіцентром землетрусу. Осередки землетрусів знаходяться на глибині майже 60 км, а інколи на глибині до 700 км.

За причинами і місцями виникнення землетруси розрізняють:

А) Тектонічні - виникають у результаті переміщення мас зем­ної кори під впливом гірських процесів.

Б) Вулканічні - виникають при виверженні вулканів, а часто і передують їм. Звичайно охоплюють невеликі райони і супроводжу­ються сильними вибухами, потоками лави, хмарами попелу й от­руйних газів. При виверженні підводних вулканів можуть утворю­ватися величезні хвилі - цунамі і створюватися нові острови.

В) Обвальні - мають локальний характер, спостерігаються при обваленні склепінь підземних карстових пустот.

Г) Моретрус - це різкі коливання води в морях і океанах, що виникають при землетрусі, вогнище якого міститься під дном моря. Воно може супроводжуватися утворенням цунамі, що поши­рюється зі швидкістю до 800 км/год, змиває на узбережжі цілі міста і спричиняє великі людські жертви.

Землетруси захоплюють великі території і характеризуються руйнуванням будівель, споруд, під уламки яких потрапляють люди, виникненням масових пожеж і виробничих аварій, затопленням населених пунктів і цілих районів, отруєнням газами при вулканічних виверженнях, ураженням людей, провалом населених пунктів при обвальних землетрусах; руйнуванням і змиванням їх хвилями цунамі, негативною психологічною дією.

Основними параметрами, які характеризують силу і характер зем­летрусу, є інтенсивність енергії на поверхні землі, магнітуда і глиби­на осередку.

Магнітуда - величина зміщення ґрунту. Зміщення ґрунту і амплітуда сейсмічних хвиль це одне й те саме. І чим сильніший розмах хвилі, тим більша магнітуда землетрусу.

В Україні сейсмоактивні зони на південному заході й півдні: За­карпат-ська, Вранча (Румунія), Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська. Найбільш небезпечними сейсмічними областями є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська та Автономна Республіка Крим.

2. Вулканізм. Це сукупність явищ, що обумовлюють проникнен­ня магми з глибини землі на її поверхні.

Діючі вулкани супроводжуються вибухами, локальними земле­трусами, виділеннями парів ртуті, вміст якої в атмосферному повітрі під час виверження зростає на 1 - 2 порядки. Такі вулкани знищу­ють будівлі, населені пункти. В акваторії Азовського моря і Кер­ченської протоки активізація грязьових вулканів призводить до ви­никнення нових островів та мілин, що загрожує погіршенням умов судноплавства.

3. Зсуви ґрунту. Це зміщення мас гірських порід вниз по схилу під дією сили земного тяжіння без втрати контакту з нерухомою основою на більш низький гіпсометричний рівень.

Викликають великі завали й обва­лення автомобільних і залізничних шляхів, руйнування будинків і споруд, населених пунктів, ураження і загибель людей.

Найчастіше зсуви бувають у зонах тектонічних порушень, на те­расах озер, водосховищ, морів, на схилах гір і річок.

Причини зсувів є:

А) Природні - збільшення крутизни схилів, підмив їх основи морською чи річковою водою, сейсмічні поштовхи.

Б) Штучні (антропогенні) - руйнування схилів дорожніми канавами, вирубування лісів, неправильний вибір агротехніки для сільського­сподарських угідь на схилах, надмірний винос ґрунту.

Зсуви формуються у зволожених місцях, коли сила тяжіння на­копичених на схилах продуктів руйнування гірських порід переви­щує силу зчеплення ґрунтів.

Зсуви виникають в основному в літній час при великих опадах, у горах або на схилах, на берегах річок і ярів, там, де під верхнім водопроникним шаром знаходиться водотривкий, частіше всього глина. Причина цьому – інфільтрація шарів, з яких складається схил, їх перезволоження, підвищення пластичності водотривкого шару, збільшення крутості схилу. Часто зсуви з'являються внаслідок не­обережного або бездумного, без урахування геологічних умов місце­вості, видіння господарства.

Ознакою зсуву може бути: переміщення ґрунту разом з насаджен­нями, будовами, заклинювання дверей та вікон будівель, просочуван­ня води на зсувонебезпечних схилах.

Зсув починається раптово. Спочатку з'являються тріщини у ґрунті, розриви доріг і берегових укріплень, зміщуються будівлі, споруди, дерева, телефонні і електричні стовпи, руйнуються підземні комуні­кації. При зсувах зі схилів ґрунт захоплює і несе з собою все, що знаходиться на його поверхні.

По глибині залягання зсуви бувають - поверхневі - 1 м., дрібні - 5 м., глибокі - до 20 м., дуже глибокі - понад 20 м.

Залежно від по­тужності зсуви поділяються на - малі - до 10 тис. м³., великі - до 1 млн. м³., дуже великі - понад 1 млн. м³.

Зсуви можуть бути активними та неактивними. На ак­тивність впливає гірська порода схилу, що становить основу зсуву, а також наявність вологи. Швидкість руху зсуву може бути від 0,06 м/рік до 3 м/с. Зсуви характерні для західних областей України, а також узбережжя Чорного й Азовського морів. Площі зсувоне­безпечних процесів за останні 30 років зросли в 5 разів. Найбільшо­го зростання вони набули в Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській областях і в Криму.

4. Осипи. Це нагромадження щебеню чи ґрунту біля підніжжя схилів.

5. Обвали. Це відрив брил або мас гірських порід від схилу чи укосу гір або снігових (льодяних) мас та їх вільне па­діння під дією сили тяжіння.

Виникненню цих явищ сприяють геологічна будова місцевості, на­явність на схилах тріщин та зон дроблення гірських порід, послаб­лення їх зв'язаності під впливом вивітрювання, підмивання, розчи­нення і дії сил тяжіння.

Ці явища спостерігаються на берегах морів, обривах берегів і у горах. До 80 % обвалів виникають у результаті порушень при прове­денні будівельних робіт та гірських розробок.

6. Абразія. Це процес руйнування хвилями прибою берегів морів, озер та водосховищ. Абразійний процес найбільш поширений на Чорноморському узбережжі. У береговій зоні Криму щорічно зникає 22 га, між дельтою Дунаю та Кримом - 24 га, у північній частині Азовського моря - 19 га. Абразії підпадає до 60 % берегів Азовського та до 30 % — Чорного морів. Швидкість абразії становить в середньому 1,3 - 4,2 м за рік.

7. Осідання земної поверхні в результаті карсту. Особливу небезпеку викликають ділянки розвитку відкритого карсту, що призводить до виникнення в землі тріщин, у які провалюються будинки, споруди, транспортні засоби. Найбільше поширення осідання земної поверхні має в райо­нах розташування карстових порід і насамперед на території Во­линської, Рівненської, Хмельницької області.

Карстове провалля - западина на поверхні землі, яка виникла внаслідок розчинення гірських порід поверхневими чи підземними водами.

3. Гідрологічні процеси і явища.

Небезпечне гідрологічне явище - подія гідрологічного походження або результат гідрологічних процесів, що виникають під дією різних природних, гідродинамічних факторів або їх комбінацій, які справляють або можуть справити дію ураження на людей, сільськогосподарських тварин і рослин, об'єкти економіки і довкілля.

До небезпечних гідрологічних явищ відносять:

1. Затоплення, повені. Це тимчасове затоплення окремих районів місце­вості через різкий підйом рівня води в річках, озерах і на морі в ре­зультаті зливових дощів. Підйом рівня води може відбуватися при бурхливому таненні снігу і льодовиків, від рясних опадів, у резуль­таті заторів, дії вітрів, підводних землетрусів з утворенням цунамі, аварій на гідровузлах.

При затопленні, повені гинуть посіви сільськогосподарських культур, можлива загибель людей, тварин, матеріальних ціннос­тей, руйнування ліній зв'язку і енергозабезпечення, пошкодження житлових будинків і виробничих споруд.

Вони супроводжуються затопленням значних територій і викликають необхідність часткової евакуації людей і тварин, завдають відчутних матеріальних збитків. Рівні води під час весняних повеней на рівнинних річках зростають повільніше, але й небезпека негативних наслідків зберігається довше. У зоні затоплення можуть опинитись також хімічно небезпечні об'єкти.

Зона затоплення - територія, що покривається водою в результаті перевищення притоку води у порівнянні з пропускною спроможністю русла.

Зона вірогідного затоплення - територія, в межах якої є можливим або прогнозується виникнення зони затоплення.

2. Цунамі – це довгі хвилі, які можуть виникати в результаті підводних

землетрусів, а також вулканічних викидів або зсувів на морському дні. Хвиля цунамі може бути непоодинокою, оскільки дуже часто - це серія хвиль з інтервалом в одну і більше годин. Можливі масштаби наслідків цунамі визначаються балами.

3. Селевий потік. Це бурхливий потік води, грязі, каміння, який виникає несподівано під час великих злив або швидкого танення снігу, льодовиків у горах та їх сповзання в русла річок. Ця маса рухається по руслу або прямолінійно, викликаючи на своєму шляху великі руйнування. Селевий потік характеризується великою масою і швидкістю руху, руйнує будівлі, дороги, гідротехнічні та інші споруди, знищує сади, поля, ліси, призводить до загибелі людей і тва­рин.

Наближення селевого потоку можна пізнати за зву­ками ударів валунів і уламків каміння, що перекочуються, це нагадує гуркіт поїзда, який наближається з великою швидкістю.

Швидкість селевого потоку 2,5 - 4,5 м/с, при прориві заторів може досягати 8 - 10 м/с і більше.

Причини виникнення селевих потоків: зливи, інтенсивне танен­ня снігу та льоду, прорив гребель водойм, землетруси і виверження вулканів. До причин виникнення селевих потоків належать і антро­погенні фактори: вирубування лісів і деградація ґрунтів на гірських схилах, роботи в кар'єрах, вибухи гірських порід при прокладанні доріг, неправильна організація обвалів.

Виникнення і розвиток селевого потоку проходить у три етапи:

Перший - накопичення в руслах селевих басейнів рихлого матерія внаслідок гірської ерозії і вивітрювання порід.

Другий - пере­міщення по гірських руслах з високих у нижчі рихлих гірських матеріалів.

Третій - розтікання селевого потоку в долинах.

Необхідно пам'ятати, що від селевого потоку можна врятуватися, лише уникнувши його. Не можна виходити в гори у сніг та непогоду. Слід стежити в горах за зміною погоди. Найбільш небезпечний період сходження лавини - весна - літо, від 10-ї години ранку до заходу сонця. Почувши шум селевого потоку, що наближається, необхідно не­гайно піднятися з дна лощини вгору не менше ніж на 50 - 100 метрів.

3. Затори, зажори. В період льодоходу зазвичай спостерігається поява заторів (захаращування русла річки льодом) або зажорів (нагромадження внутріводного льоду, який утворює льодову пробку), які, в свою чергу, викликають додаткове підвищення рівня води та затоплення нової території. Крім того, при прориві водою перешкоди, може з’являтися хвиля, яка створить небезпеку раптового затоплення території, що розташована нижче за течією. Затори найчастіше виникають на річках, що прямують із півдня на північ, оскільки південні ділянки раніше звільняються від льоду і льодохід, який почався, зустрічає на своєму шляху перешкоду у вигляді льодоставу. Зажори виникають в період танення льоду період або при наявності незамерзаючих ділянок річки.

4. Підвищення рівня ґрунтових вод. Одним з негативних явищ являється підвищення ґрунтових вод та підтоплення внаслідок цього значних територій. Розвиток цього процесу на міських територіях залежить від низки причин і факторів: втрати води із водоносних комунікацій, неорганізований поверхневий стік, ліквідація або погіршення фільтраційних властивостей ґрунтів природних дренажних систем (ярів, балок, русел невеликих річок тощо), зменшення випаровування у зв’язку з асфальтуванням. Однією з найважливіших причин підтоплення земель є гідротехнічне будівництво, яке призвело до перерозподілу річкового стоку та перекриття природних шляхів дренування ґрунтових вод.

Основною причиною підтоплення сільськогосподарських угідь стало будівництво зрошувальних мереж при несвоєчасному введенні дренажних споруд Підвищення рівня ґрунтових вод призводить до таких негативних наслідків, як забруднення підземних вод, підвищення вологості і погіршення санітарного стану територій, засолення і заболочування ґрунтів, вимокання зелених насаджень, зниження урожайності сільгоспугідь, деформація будівель і споруд, виникнення таких процесів, як зсуви, просадки, обвали.

4. Фактори природних пожеж.

Дуже розповсюдженими надзвичайними подіями, особливо в засушливу пору, є такі стихійні лиха, як.

1. Лісові пожежі. Неконтрольоване горіння на землях лісового фонду. Знищують дерева і чагарники, заготовлену продукцію, будівлі і споруди. Можуть виникнути від блискавок, через самозаймання, при необережному поводженні з вогнем, від вихлоп­них газів транспорту і ще від цілого ряду причин. Поширюю­ться дуже швидко і охоплюють великі території. Критичний рівень відносної вологості поверхні землі, що сприяє їх виникненню, лежить у межах від 17 до 20%.

Залежно від характеру горіння, швидкості поширення вогню та розмірів пошкодження лісу, розрізняють категорії лісових пожеж:

А) Низові пожежі. Розвиваються внаслідок згоряння хвойного підліску, живого надґрунтового покриву (моху, лишайнику, трав'янистих рослин, напівчагарників і чагарників) та мертвого або підстилки (опалого листя, хвої, кори, сушняку, хмизу, вітролому, бурелому, гнилих пнів), тобто рослин та рослинних залишків, розташованих безпосередньо на ґрунті або на невеликій висоті (півтора-два метри). Полум'я має висоту до 50 см, швидкість поширення вогню при цьому невелика - сто-двісті метрів за годину, а за сильного вітру - до кілометра на рівнинній місцевості та від одного до трьох кілометрів на схилах.

Крім того, вони бувають рухливі і тривалі. Перші характеризуються швидким рухом (в декілька сотень метрів, а іноді і декілька кілометрів за годину) і димом світло-сірого кольору. Тривалі ж повністю спалюють надґрунтовий покрив. Висота полум'я при цьому більша, але інтенсивність поширення невелика - не перевищує декількох сотень метрів за годину.

Б) Верхові пожежі.

Верхові лісові пожежі розвиваються із низових, і відмінність їх у тому, що згоряє не тільки надґрунтовий покрив, а й нижні яруси дерев та крони жердняків. Однак можуть бути ще і вершинні пожежі, коли вогнем знищуються лише крони дерев. Але без супроводу низинної пожежі вони довго тривати не можуть. При верхових пожежах виділяється багато тепла. Висота полум'я при цьому становить 100 і більше метрів. В таких випадках вогонь перекидається на значні відстані, іноді на декілька сотень кілометрів, тому що швидкість пожежі зростає до 8 - 25 км за годину.

Поділяються на рухливі і тривалі. Рухливі супроводжуються димом темного кольору.

В) Пожежі дуплистих дерев.

2. Торф'яні пожежі. Загоряння висушеного торфовища внаслідок природних чинників або викликане штучно. Горить торф, який залягає під лісовими масивами. Самі по собі виникають дуже рідко, їх утворення в більшості випадків пов'язане з низовими лісовими пожежам.

Торф'яні пожежі на торфорозробках і на торф'яних болотах можуть виникнути від самозаймання або в результаті порушення правил експлуатації техніки, з допомогою якої добувається торф, у суху погоду - від будь-якої іскри. Торф'яні по­жежі охоплюють величезні простори, важко піддаються гасінню. Вогонь поширюється нерівномірно зі швидкістю кілька метрів на добу, обходячи місця з підвищеною вологістю. Непогашений до осені торф може тліти під заметами снігу і льодом і наступного року розгорітися з новою силою. Виникають часто в кінці літа, як продовження низових або верхових пожеж.

Заглиблення низових пожеж починається біля стовбурів дерев, потім воно поширюється в усі боки до декількох метрів за добу. В осередках ґрунтових пожеж створюються завали із опалих дерев і ділянок згорілого торфу. Однак торф'яні пожежі можуть і не бути результатом лісових. Вони часто захоплюють величезні простори і дуже важко піддаються гасінню. Небезпека їх у тому, що горіння виникає під землею, створюючи порожні місця у торфі, який уже згорів, і в ці порожнини можуть провалюватися люди й техніка.

3. Степові пожежі. Мають вигляд кромки горіння, яка пере­міщується. При сильному вітрі фронт вогню може пересуватися зі швидкістю до 25 - 30 км/год, а нагору - до 50 км/год.

5. Біологічні небезпеки.

Біологічні небезпеки поділяються на:

1. Епідемію - швидке і широке розповсюдження інфекційних хвороб серед людей.

Інфекційні хвороби, це такі хвороби, які передаються від одної людини до іншої. Поширюються вони не тільки серед людей, а й уражають тварин і рослини.

Шляхи і способи передачі інфекції різні:

А) Через органи дихання.

Б) При вживанні заражених продуктів, фуражу, води.

В) Після контакту із зараженими предметами.

Г) При контакті з хворими людьми і тваринами.

Д) При укусах комах і кліщів.

Інфекційні хвороби можуть набувати великого поширення і масового характеру. До них відносяться: азіатська холера, натуральна віспа, черевний тиф, випний тиф, СНІД, грип.

Отруєння людей - спостерігаються в результаті споживання ними неякісних продуктів харчування або води. Таке може статися, коли вживаються продукти з простроченими строком зберігання чи була порушена технологія їх виготовлення і зберігання. Отруєння людей може статися токсичними та іншими речовинами також внаслідок порушення правил охорони праці або виробничих аварій.

2. Епізоотію - одночасне поширення інфекційної хвороби серед великої кількості одного чи багатьох видів тварин у часі та просторі, на території не менш ніж 1 району, що значно перевищує звичайний зареєстрований рівень захворюваності на цій території. До них відноситься: сибірська виразка, сап, ящур, пситакоз, туляремія, чума великої рогатої худоби, африкансь­ка чума свиней. Деякі хвороби тварин небезпечні і для людей.

3. Епіфітотію - масове, поширюване у часі та просторі, інфекційне захворювання рослин, що супроводжується чисельною загибеллю культур і зниженням їх продуктивності, за якого уражено більше 50 % їх поверхні.

В Україні у посівах зернових культур має місце епіфітотія борошнистої роси, бурої листкової іржі, фузаріозу, сажкових та інших хвороб, а в степовій зоні відзначався масовий спалах розвитку найнебезпечнішого шкідника озимої пшениці - клопа-черепашки. У 1998 році зареєстровано 1 ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками.

План-конспект склав

ст. викладач Миколаївського

державного аграрного університету В. М. Курепін.