68Системи утримання бджіл. У бджільництві практикують такі системи утримання бджіл: у багатокорпусних вуликах, двокорпусних, вуликах-лежаках і в10—16-рамкових.

Утримання бджіл у багатокорпусних вуликах. Гніздо в багатокорпусному вулику розбирається рамками (гори­зонтально) і корпусами (вертикально). Після виставляння вуликів із зимівника гніздо скорочують наполовину (з двох корпусів ви­даляють нижній). Перше розширення гнізда — це підставляння другого корпуса під перший. Роблять це під час медозбору із пло­дових дерев. Основний корпус знімають із дна, на нього ставлять новий корпус із медо-перговими стільниками і вощиною, а поверд нього — основний. Як тільки бджоли на середніх стільниках ново­го корпуса почистять і відполірують комірки для відкладання мат­кою яєць, корпуси міняють місцями. Друге розширення гнізд здійс­нюють вставлянням третього будівельного корпуса між двома кор­пусами із розплодом. При цьому корпуси міняють місцями. Ниж­ній, у якому в цей час буде в основному запечатаний розплід, ставлять над двома нижніми. Середній корпус заповнюють рамка­ми з вощиною, розміщуючи їх між стільниками.

Друге розширення гнізда сприяє відроюванню бджолиної сім'ї у власному вулику. Бджоли мобілізують усі сили на ліквідацію розриву між стільниками верхнього і ..лжнього корпусів, а матка відкладає яйця у відбудовані стільники.

Системи утримання бджіл. У різних кліматичних, медозбірних і господарських умовах бджільництво ведуть залежно від постав­леного завдання за певними системами. Кожна кліматична зона України характеризується специфічною медоносною рослинністю, неоднаковими кліматичними і погодними умовами для медозбору. Українською дослідною станцією бджільництва розроблено систе­ми ведення бджільництва для Степу, Лісостепу, Полісся і Карпат. Кожна система передбачає різні прийоми і способи цілорічного утримання бджолиних сімей, застосування яких забезпечувало б високу продуктивність на медозборі та ефективне запилення сіль­ськогосподарських культур. Розроблені по зонах системи ведення бджільництва уточнюють у кожній області, районі чи господарстві залежно від місцевих кліматичних, медозбірних і господарських умов з урахуванням останніх досягнень науки, передового досвіду та рівня виробництва продукції бджільництва.

У бджільництві практикують такі системи утримання бджіл: у багатокорпусних вуликах, двокорпусних, вуликах-лежаках і в 10—16-рамкових.

Утримання бджіл у багатокорпусних вуликах. Багатокорпусне утримання бджіл практикують переважно в лі­совій зоні та місцевостях, де медозбори нетривалі, але .бурхливі. Пасічники, використовуючи цю систему утримання, досягають ви­соких показників у роботі. Передусім, підвищується продуктив­ність праці на пасіках. Пасічник без помічника або з одним тим­часовим помічником може доглядати значно більшу кількість бджолиних сімей порівняно з утриманням бджіл у вуликах інших систем. Відбудова великої кількості стільників із штучною вощи­ною стримує виявлення у бджіл ройового інстинкту, що підвищує продуктивність бджолиних сімей.

Утримання бджіл у двокорпусних вуликах. Двокорпусне утримання бджолиних сімей дає змогу нарощува­ти велику кількість бджіл і при правильному й своєчасному роз­ширенні гнізд зберігати в них робочу енергію, запобігати виник­ненню ройового стану і збільшувати збори меду. Але при великій кількості бджолиних сімей на пасіці пасічник не завжди встигає своєчасно поставити другі корпуси або розмістити в них рамки із штучною вощиною. У такому разі з'являються ройовий стан і ро­їння сім'ї, що викликає різке зниження медозбору на пасіці.

Утримання бджіл у вуликах-лежаках. У ряді природно - кліматичних зон Украї­ни, особливо в південних райо­нах, пасічники віддають перевагу утриманню бджолиних сімей у вуликах-лежаках. При цьому ро­боти щодо догляду за сім'ями ви­конують по окремих стільниках. Навесні гнізда скорочують, обме­жують і утеплюють. Розширюють гнізда стільниками, а потім при наявності медозбору — й рамка­ми з вощиною. Запізнюватися із розширенням гнізд бджіл у вули­ках-лежаках ні в якому разі не можна, оскільки це призводить до виникнення в сім'ї ройового стану. Стільники з медом відби­рають у міру його дозрівання. Основними спо­собами зимівлі бджіл є: зимівля у спеціальних приміщеннях (ом-шаниках) і зимівля на волі.

69Оптимальні умови,утримання бджіл про­тягом року. Основними спо­собами зимівлі бджіл є: зимівля у спеціальних приміщеннях (ом-шаниках) і зимівля на волі. Най­важливішими умовами сприятли­вої зимівлі бджіл вважаються спокій, темрява, рівномірна температура, добрий корм у достатній кількості та вентиляція у ву­ликах. Основні технічні дані про спеціальні зимівники і гігієнічні умови зимівлі бджіл у цих приміщеннях наведено на с. 355. Особли­ву увагу при зимівлі бджіл у приміщеннях слід приділяти венти­ляції.

Зимівлю бджіл на волі найкраще практикувати на півдні. При цьому слід звертати особливу увагу на утеплення вуликів і захист їх від вітрів. Бджоли бояться вогкості. Щоб запобігти цьому, у ву­ликах відкривають верхні льотки, а нижні закладають пористим матеріалом або звужують до 1 см тонким вкладишем. Утеплюють вулики постановкою спеціальних ящиків чи кожухів, прикиданням сухою осокою, хвоєю, листям, а пізніше — снігом шаром завтовш­ки 1 м із боків і 50 см поверх кришки. Навесні сніг розкидають із метою уникнення заливання талою водою. Особливого догляду за бджолами, які зимують під снігом, немає.

72 Гігієна службових і мисливських собак. Собака домашній (Са-піз [атіїіагіз) — ссавець із ряду хижахів (Сагпіуога) сімейства собачих (Сапісіае), походить від вовка. Перша тварина приручена людиною 13—17 тис. років до нашої ери. У світі налічується близько 400 порід собак. Вени поділяються на службових, мислив­ських і декоративних. їх використовують на сторожовій роботі — охорона кордонів, об'єктів, вантажів, як помічників пастухів, мис­ливських тощо. Відомі собаки-«геологи», слідопити (в міліції), газівники, міношукачі, зв'язківці, санітари, поводирі, рятівники, артисти і піддослідні.

Мисливські собаки не тільки допомагають і значно полегшують людині добувати звірів, птицю, а й, що дуже важливо, при полю­ванні з ними не залишається поранених диких звірів. Залежно від особливостей екстер'єру і використання мисливських собак їх по­діляють на шість груп: хорти, гончаки, лайки, норні, лягаві та спанієлі.

Залежно від породи, призначення та кількості собак на ділян­ці з доступних матеріалів будують одно- або двобічний павільйон з індивідуальними кабінами і вигулами для дорослих тварин, на­віси із будками й вигулами. Про утримання собак і догляд за ни­ми в умовах розплідника та віварію йдеться на с. 342. Пастуших та експедиційних собак звичайно утримують на прив'язі. Для їх укриття від негоди будують прості тимчасові навіси (шалаші), землянки на тирлах і біля кошар.

Якщо собаку утримують в домашніх умовах, то у квартирі йому відводять постійне місце, захищене від протягів і в достат­ній мірі освітлене. Не можна утримувати цих тварин у спальні, на кухні, біля обігрівальних приладів. Заборонено утримувати собак разом з іншими тваринами і біля вбиралень.

73Вплив на рибу факторів навколишнього середовища. Вода у во­доймах характеризується рядом фізичних і хімічних властивостей, які прямо чи опосередковано впливають на рибу й організми, які її оточують. Знання і вміле використання цих властивостей у поєднан­ні з біологічними особливостями риби й навколишніми організмами відкривають широкий шлях до успішного ведення рибництва, особ­ливо інтенсивного. Інтенсифікація ставового рибництва неможлива без годівлі риби штучно виготовленими кормами, удобрення ставів мінеральними та органічними речовинами, вапнування, посадки у них різної додаткової риби, яка не конкурує у живленні з коропом. Усі ці заходи спрямовані на підтримання доброї якості води у ста­вах.

Основними візуальними ознаками придатності води для водо­постачання ставів є її прозорість, безбарвність, відсутність запаху і звичайний смак, незначний осад при відстоюванні, наявність риби та відсутність ознак придухи.

74гігієнічні та ветеринарно-санітарні заходи у роз­пліднику і віварії. Лабораторні тварини у результаті специфічних умов утримання піддаються інфекційним захворюванням. Запобіг­ти їх виникненню у віваріях можна суворим дотриманням правил гігієни і ветеринарної санітарії, високою кваліфікацією й свідо­містю обслуговуючого персоналу, а також дотриманням відповід­них вимог догляду.

Обслуговуючий персонал повинен проходити медогляд, щоб не стати перенощиком збудників інфекцій до лабораторних тварин. Особливу увагу працівники розплідника та віварію мають приділяти дотриманню правил особистої гігієни, користуватися спеціальним одягом і взуттям.

Слід постійно стежити за чистотою посуду, кліток і всього при­міщення. За кожним відділенням розплідника чи віварію повинні бути закріплені майно та інвентар, які слід зберігати в окремих шафах або ящиках. Суворо заборонено переносити інвентар з одного відділення в інше, як і не можна переставляти годівниці та напувалки з однієї клітки в іншу.

Перед входом у відділення розплідника чи віварію має бути дезкилимок для дезинфекції взуття. Двічі на день його змочують дезрозчином (3—5%-вим фенолом, лізолом або креоліном).

Після очищення приміщень і кліток та перед роздаванням кор­мів тваринам необхідно мити руки милом або мийно-дезинфікую­чими розчинами (2%-вим хлораміном, 3%-вим фенолом). Необ­хідно постійно проводити заходи щодо ліквідації перенощиків ін­фекційних захворювань лабораторних тварин (блохи, воші, бло-шиці, мухи та кліщі).

Захворілих тварин негайно переводять в ізолятор. Трупи тва­рин, кал, використану підстилку, гній, сміття з приміщень розплід­ника і віварію краще, спалювати або у крайньому разі піддавати біотермічній обробці.