БІЛЕТ № 20

1.Суть сталінського «стрибка» в соціалізм. Здійснення індустріалізації в урср. Труднощі та здобутки.

Хоч на базі непу у середині 20-х років було в основному досягнуто рівня розвитку 1913 р., проте СРСР суттєво відставав від індустріально розвинених держав. Значно менше вироблялося електроенергії, сталі, чавуну, видобувалося вугілля та нафти. Зокрема, металу в Радянському Союзі вироблялося у десять разів менше, ніж у США. Тому цілком природним стало проголошення у другій половині 20-х років курсу на індустріалізацію. До речі, в усіх вищих ешелонах радянського керівництва не було одностайності щодо методів її здійснення та шляхів подальшого розвитку економіки. Зрештою в основу нового курсу та першого п'ятирічного плану була покладена точка зору керівництва Вищої Ради Народного Господарства, згідно з якою головним завданням вважався прорив на вирішальних ланках індустріалізації - машинобудування та металообробці. Намагання будь-якою ціною скоротити розрив з передовими країнами світу з ініціативи Й.Сталіна дещо пізніше викристалізувалось у формулу "великого стрибка" та "підхльостування країни.

Процес індустріалізації в Україні в основному збігся із загальносоюзними тенденціями, хоч і мав певні особливості. Вони були зумовлені спеціалізацією промисловості республіки в межах єдиного народногосподарського комплексу країни, наявністю великих природних багатств та структурою розміщення продуктивних сил.

Однією з особливостей здійснення індустріалізації в Україні були досить масштабні капіталовкладення у її промисловість. У 1930 р. вони досягли рівня всіх попередніх років мирного будівництва (1921-1928). Усього ж за роки першої п'ятирічки на промислову модернізацію України було виділено понад 20% загальносоюзних капіталовкладень. Крім того, із 35 ключових промислових об'єктів СРСР в Україні споруджувалося 12: Дніпрогес, Харківський тракторний завод, Краматорський машинобудівний завод, металургійні заводи у Запоріжжі, Кривому Розі, Маріуполі тощо. Із 1500 промислових підприємств СРСР у роки першої п'ятирічки в Україні споруджувалося та реконструювалося понад 400. Щоправда, у наступних п'ятирічках питома вага промислових новобудов в Україні значно скоротилася, оскільки необхідна стартова база для модернізації була вже створена, а в інших регіонах СРСР були сприятливіші умови для розгортання технічної реконструкції Враховувалися також військово-стратегічні міркування у зв'язку з наростанням фашистської загрози в Європі.

Концентрація промислового виробництва наприкінці 20 - на початку 30-х років супроводжувалася посиленням централізації управління. Постановою ЦК ВКП(б) від 5 грудня 1929 р. замість трестів основною госпрозрахунковою ланкою оголошувалися підприємства Проте такої самостійності, як трести, підприємства уже не мали.

Одним із нових суспільних явищ, тісно пов'язаних з індустріалізацією, стало розгортання соціалістичного змагання заводів і фабрик. Підтримане згори партійним керівництвом, воно мало стати постійним методом роботи. Організація змагання покладалася на профспілки, а загальне керівництво - на партію.

Форсована індустріалізація дуже швидко призвела до значних економічних перетворень та кардинальних змін у складі робітничого класу. Якщо у період промислового буму в ХІХст. на спорудження кількох десятків великих підприємств пішли десятки років, то вже наприкінці 30-х років промисловий потенціал України у 7 разів перевищував рівень 1913 р. За рівнем розвитку галузей важкої індустрії Україна наблизилась, а то й випередила цілий ряд західноєвропейських країн. У промисловості України на початку 1929 р. процювало 690 тис. робітників, а наприкінці 1932 р. - 1275 тис., тобто майже вдвічі більше. Більша частина приросту робітничого класу забезпечувалася за рахунок сільських жителів.

Проте і в роки перших п'ятирічок рівень єдиного народногосподарського комплексу, що почав складатися в СРСР, в цілому залишався невисоким. Від розвинених країн значно відставали енергетика, хімічна, легка, харчова промисловість та деякі галузі машинобудування.

Не можна не враховувати також деякі негативні побічні явища, супутні процесам технічної реконструкції. Незбалансованість планів економічного розвитку, сталінське "підхльостування" країни на практиці почали ототожнюватися з жорстокою централізацією управління, призводили до згортання непу та утвердження позаекономічних регуляторів у народному господарстві. Ці явища були свідченням небажання та нездатності переважної більшості директорського корпусу поєднувати централізоване управління з ринковими регуляторами. Наслідком стало заперечення ринкової рівноваги в економіці, що особливо далося взнаки в період заготівельної кризи у 1928 р. та в наступні роки.