19. Психологічні закономірності комунікації.

Термін «комунікація» у широкому тлумаченні означає спілкування. У вузькому розумінні міжособистісна комунікація є складним процесом, під час якого відбувається не лише обмін інформацією, а й її формування, отримання, відправлення, уточнення, перероблення, обговорення, розвиток.

Види і форми комунікації. Специфіка міжособистісної комунікації виявляється у конкретних ситуаціях комунікативного процесу. Залежно від спрямованості інформації виокремлюють адресантів - суб'єктів комунікації і адресатів - кому направлено повідомлення. Масова організована комунікація - повідомлення із застосуванням технічних засобів тиражування інформації. Психологічні особливості вербальної комунікації: - говоріння – механізм мовлення, - слухання – метод сприймання інформації. Нерефлексивне слухання полягає у мінімальному втручанні в мову співрозмовника. Рефлексивне слухання – використання зворотного зв'язку для досягнення більшої точності в розумінні партнера. Критичне слухання вимагає від учасника спілкування - спочатку аналізу повідомлення потім його розуміння. Емпатійне слухання передбачає, що учасник спілкування приділяє більше уваги «зчитуванню» почуттів, а не слів.

Психологічні особливості невербальної комунікації. Обмін інформацією відбувається не лише за допомогою мови, тобто системи фонетичних знаків, а також за допомогою інших знаків і знакових систем, які належать до невербальної комунікації. Знання психологічних особливостей невербальної комунікації важливою умовою налагодження контакту і створення спільного комунікативного поля. Правильне трактування невербальної комунікації передбачає врахування таких чинників:

— сукупність невербальних сигналів, оскільки жести, як і слова, можуть мати кілька значень, висновок слід робити, спираючись не на один невербальний сигнал, а на їх сукупність;

— індивідуальні, психофізіологічні властивості людини (стан здоров'я та його вплив на використання невербальних сигналів);

— соціальний статус людини в суспільстві, а також її соціальні ролі. Роль може бути справжньою або удаваною, обраною для маскування;

— національні та регіональні особливості невербальної комунікації;

— власний стан і досвід: застосовувати їх слід обережно, трактуючи невербальні сигнали співрозмовника.

Вербальна комунікація комунікативна взаємодія людей відбувається в словесні формі, в процесі мовного спілкування; його особливість полягає в тому, що воно за формою та за змістом спрямоване на іншу людину, включену в комунікативний процес. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу, чи навіть не мати конкретного адресата, але в будь-якому разі вона має діалоговий характер. У процесі спілкування мовлення виконує інформаційну функцію. Мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію певного члена групи.

20. Міжособистісне сприймання.

СПРИЙНЯТТЯ ЛЮДИНИ ЛЮДИНОЮ (англ. interpersonal perception) - процес психологічного пізнання людьми один одного в умовах безпосереднього спілкування. Цей процес включає всі рівні психічного віддзеркалення, починаючи від відчуття і кінчаючи мисленням. У цьому сенсі процес сприйняття підкоряється загальним закономірностям психічного віддзеркалення, не дивлячись на своєрідність об'єкту сприйняття, яке визначається його особливою соціальною значущістю у ряді ін. предметів навколишньої людини миру. Особлива соціальна значущість людини як об'єкту сприйняття виводить його на 1-е місце в процесі пізнавання серед ін. об'єктів. При сприйнятті нової для себе людини головну увагу суб'єкт приділяє таким особливостям зовнішності, які найбільш інформативні відносно психічних властивостей особи: експресії особи і виразним рухам тіла. Домінуючими елементами людської особи є волосся (зачіска) і очі. При пізнанні людей як відмітна ознака може виступити будь-який з компонентів зовнішності, який найяскравіше виділяє конкретну людину з ряду ін., тобто підкреслює його індивідуальність.

У процесі В. ч. ч. формуються уявлення людей один про одного, уміння визначати риси вдачі, здібності, інтереси, емоційно-динамічні особливості, професії людей і т.д. Перше місце серед цих особливостей займає професійна характеристика особи, як найбільш значуща в соціальному відношенні. Усвідомлення цієї характеристики формує стійкіше відношення до особи в порівнянні з першим враженням, яке складається на основі оцінки привабливості зовнішнього вигляду. Зв'язок зовнішності і особових характеристик - одна з головних проблем у вивченні В. ч. ч. Сучасна психологія розглядає її як проблему соціально-психологічної інтерпретації особи по зовнішності. Експериментально виявлені 4 основних способу інтерпретації: 1) аналітичний, коли кожний з елементів зовнішності зв'язується з конкретною психологічною властивістю особи (напр., щільно стислі губи - людина вольова), 2) емоційний - якості особи приписуються людині залежно від естетичної привабливості його зовнішності, 3) індивідуально-асоціативний - людині приписуються якості ін. людини, зовні на нього схожої, 4) соціально-асоціативний - людині приписуються якості того соціального типа, до якого він віднесений на основі сприйняття зовнішності. Практичне значення В. ч. ч. визначається регуляторною роллю образів, що психічно склалися, в процесах праці і спілкування.

Воно характеризується нероздільністю когнітивних (пізнавальних) та емоційних компонентів, більш вираженою оціночною та цілісною окраскою, більш прямою залежністю уявлення про іншу людину від мотиваційно-змістовної структури діяльності суб'єкта, який сприймається. Важливим є перше враження про людину. Особливості М.С.: сприйняття якостей людини, сприйняття людини у взаємовідносинах із іншими людьми. Механізми М.С.: 1) ідентифікація - розуміння та інтерпретація іншої людини шляхом обожнення себе з нею; 2) соц.-псих. рефлексія - розуміння іншого шляхом роздумування за нього; 3) емпатія - розуміння іншої людини шляхом емоціонального співпереживання; 4) стереотипізація - сприйняття та оцінка іншого шляхом розповсюдження на нього характеристик певної соціальної групи.