Психіка як цілісна система

Системний підхід до аналізу психіки не вичерпується з'ясуванням особливостей її елементів, а ґрунтується на зв'язках та відношеннях між ними. Традиційно у межах природничої парадигми психіку як систему розглядають у її зв'язках та відношеннях із соматичними характеристиками людини (мозок, нервова система, тіло). Однак психіка взаємодіє і з духовною сферою людини.

Психіка - властивість високоорганізованих живих істот і продукт

їх життєдіяльності, що забезпечує їх орієнтацію та діяльність.

Найпродуктивніше розглядати психіку (особистість) у змістовому, динамічному, енергетичному і структурному планах. Змістовий план зобов'язує бачити сукупність психологічних процесів, станів і властивостей психіки та особистості. Динамічний передбачає виявлення різноспрямованих тенденцій душевних сил, з'ясування взаємозв'язків свідомого, несвідомого та духовного. Енергетичний полягає у з'ясуванні розподілу та спрямуванні психічної (душевної) енергії несвідомого (болісних переживань тощо) та інтенцій свідомого (ідеалів, мрій, намірів, цілей, пристрастей) і духовної благодаті (віра, надія, любов). Структурний має на меті виявлення складових внутрішнього світу особистості, з'ясування горизонтальних (лінійних) і вертикальних (ієрархічних) взаємозалежностей, складних, суперечливих взаємозв'язків між ними.

Цілісність психіки полягає у взаємозв'язку свідомої та несвідомої сфер. Суб'єктивна інтегрованість внутрішнього світу передбачає прийняття людиною духовних цінностей, асиміляцію нормативних цінностей егоїстичним Я.

Свідомість як складова психіки

Результатом суспільно-історичного та індивідуального розвитку людини в процесі трудової діяльності, пізнання світу, спілкування, споглядання є свідомість. Вона - продукт суспільний і буде ним, доки житимуть люди. У психологічному плані свідомість постає передусім як процес усвідомлення людиною навколишньої дійсності і себе (С. Рубінштейн).

Різні психологічні школи обстоюють власні концепції свідомості:

а)      свідомості як постійного феномену не існує, а щоразу існує окремий досвід, певна трансформація дійсності, момент ситуації (С. Прист);

б)      ототожнення свідомості зі знаннями про події або стимули довкілля, а також зі знаннями про когнітивні явища - пам'ять, мислення і тілесні відчуття (Р. Солсо);

в)      погляд на свідомість як на процес, суб'єктивне усвідомлення перебігу часу, пов'язаність із реальністю, яку вона відображає, і з мовою (Дж.-В. Мак- Коннел).

Свідомість - вищий специфічний людський рівень психічного

відображення дійсності, що має суспільно-історичне походження,

нерозривно пов'язаний зі спільною трудовою діяльністю, мовою і

мовленнєвим спілкуванням.

Таким є загальноприйняте розуміння свідомості у вітчизняній науці. Вербальне мислення вважають основною її характеристикою. Однак сутність свідомості як системи найзагальніших характеристик психіки людини, а також загальна її картина як цілісного структурного утворення поки що не цілком з'ясовані.

Свідоме охоплює знання про форми і способи адаптації до соціуму та природного оточення, розв'язання різноманітних проблем, завдань, а також про функціонування і розвиток життєдіяльності особистості. У ньому представлені духовні та просоціальні (не завжди) цілі, які людина здатна контролювати. У кожній конкретній ситуації свідоме актуалізується фрагментарно, а його основний зміст перебуває в потенційно свідомому стані, не усвідомлюючись в актуальний момент у психіці.

Зміст психіки людини, який не суперечить вищим духовним цінностям та соціальним табу, не витісняється, а може зберігатися на рівні потенційного свідомого. Він легко переходить у свідомість під впливом зовнішніх чи внутрішніх спонук.

Якщо провідна роль належить духовному Я, ясна свідомість без спотворень сприймає соціальну та матеріальну реальність. Якщо духовне Я перебуває у гріховному стані (витісняється психікою), то знижується рівень ясності свідомості, вона стає пристрасною, виникають упередження, неадекватності (переоцінювання чи недооцінювання явищ зовнішнього і внутрішнього світу). У ній матеріальна (суб'єктивна) реальність нерідко заміщується бажаною, суб'єктивною.

В ізольованій від духовного свідомості пріоритетними є нормативні цінності, зорієнтовані на утвердження соціально, морально прийнятного ідеалу Я. Часто логіка свідомого невиправдано порушується через деструктивний вплив соціальних норм (мода, реклама, політичні ідеї), інфантильні цінності Я, що виникають унаслідок пріоритетності в житті людини «минулого» над «теперішнім» і «майбутнім».

Отже, свідомість людини - не є основним регулятором поведінки та діяльності. Людина не завжди є господарем свого внутрішнього світу.

Найчастіше дослідники ведуть мову про такі особливості (ознаки) свідомості:

-      суб'єктивне виокремлення себе з навколишньої дійсності, пізнавальне відмежування Я від не Я (самосвідомість);

-      сукупність почуттєвих і розумових образів, що безпосередньо з'являються перед суб'єктом у його внутрішньому досвіді; «даність» об'єкта суб'єкту;

-      здатність до передбачення і планування;

-      здатність до абстрактного (вербального) мислення;

-      знання, яке може бути передане іншим.

Завдяки свідомості людина долає найсуворіші визначення буття - простір, час, соціальні та моральні норми. Основні функції свідомості - відображальна, породжувальна (творча, креативна), регулятивно-оцінна, рефлексивна і духовна. Свідомість динамічна, безперервно мінлива сукупність чуттєвих і раціональних образів, які безпосередньо виникають у людини в її «внутрішньому досвіді» та визначають її практичну діяльність. Узагальненою функцією свідомості відображальна. Виокремлення у свідомості відображеної реальності пов'язане із внутрішніми переживаннями та можливістю розвитку на цій основі самоспостереження - готовності до пізнання інших психічних явищ, себе, рефлексії. Ця психологічна характеристика свідомості людини охоплює: відчуття себе суб'єктом пізнання; усвідомлення себе як відокремленої від решти світу сутності, готової та здатної до вивчення суб'єктивної дійсності - отримання більш чи менш вірогідних знань про неї.

Психологічним феноменом свідомості є рефлексивна здатність - готовність до пізнання власних психічних я нищ і себе загалом. Вона - основа існування та розвитку людини. Без рефлексивної здатності людина не могла б уявити, що вона є носієм психіки, суб'єктом життєдіяльності.

Структура свідомості. Свідомість багатопластова, поліцентрична, поліфонічна та абсолютно вільна. Її складові: усвідомлення зовнішнього світу і усвідомлення Я (схеми власного тіла та особистості), його зв'язків і відносин зі світом. Виокремлюють буттєвий і рефлексивний пласти свідомості. Буттєвий рівень утворюють біодинамічна тканина живого руху і чуттєва тканина образу. Біодинамічна тканина руху є внутрішньою формою руху і дії. Дія, щоб не була «сліпою», повинна сприйматися у кожен момент часу. Біодинамічна тканина забезпечує зворотний зв'язок і дає змогу здійснювати поточну корекцію дії. Відкритість до зовнішніх впливів уможливлює гнучкість суб'єкта в реалізації програм дії. Чуттєва тканина образу виражається в беззвітному переживанні людиною «почуття реальності» (простір, рух, колір, форма тощо). У сприйманні об'єктів існує два етапи їх кваліфікації: «допредметний», грубий емоційно-оцінювальний; предметний, категоріально-понятійний розгляд. Простір, час і соціальний світ людини кваліфікуються та оцінюються в різних «метричних системах».

Рефлексивний рівень утворюється із значення і смислу. Значення є сукупністю ідей, понять, життєвих і наукових знань. Виокремлюють чотири види значень: операційні - стосуються певних рухів, дій, діяльностей; перцептивні - відчуттів, образів; предметні - образів об'єктів, ситуацій; вербальні - уявлень про предмети, ситуації, події. Смисл виражає пристрасність, особистісну зумовленість знання (цінності, переживання, емоції, афекти). Смислове поєднання є новою цілісністю, відмінною від простої єдності думок і переживань.

Свідомість виявляється і формується в діяльності. Людина ставить перед собою цілі, реалізація яких вимагає вольових зусиль, самоконтролю. При цьому вона змінює себе. Порушення здатності виконувати цілеспрямовану діяльність є результатом порушення свідомості.

Свідомості властиві активність, інтенційність (спрямованість на предмет); здатність до рефлексії, самоспостереження; мотиваційно-ціннісний характер; рівень ясності.

Сприйняття світу залежить від особистісного стану. Посилення активності тільки до певної межі підсилює адекватність сприймання успіху (спорт, наполегливе навчання).

Свідомість - вищий рівень психіки, пов'язаний із мовою та мовленням. Завдяки свідомості людина має змогу:

1)      пізнавати світ без обмеження, не тільки реальність, безпосередньо доступну органам чуття, вона пізнає можливе;

2)      обмінюватися результатами індивідуальної діяльності пізнання з іншими людьми - носіями свідомості.

Свідомість є внутрішньодиференційованою, структурно та композиційно оформленою цілісністю, яка відображає світ і одночасно породжує його. Зміст її може ускладнюватися або спрощуватися. їй притаманна цілетвірна функція, через яку особистість уможливлює діяльнісну реалізацію своїх відносин зі світом.

Існування свідомості можливе лише в єдності споглядання, мислення та відображення. Вона не зводиться до знань, пізнавальних процесів. Завдяки свідомості відбувається вибір діяльності, цілеспрямоване її програмування й організація, прийняття рішення, оцінювання результатів, обґрунтування критеріїв ефективності діяльності тощо.

Психологічні характеристики свідомості формуються в результаті засвоєння індивідом мови, яка є носієм і надбанням суспільно-історичного досвіду нації, людства. Засвоюючи мову, людина оволодіває знаннями, досвідом, розвиває свідомість.

Рівні і форми свідомості. Серед форм свідомості найчастіше розрізняють індивідуальну і суспільну. Таке розмежування багато дослідників вважає неправомірним, стверджуючи, наприклад, що суспільна свідомість є елементом індивідуальної.

Індивідуальна свідомість - це багаторівнева система, що охоплює як усвідомлювані, так і неусвідомлювані компоненти. Усвідомлювати дійсність - означає розділити її на елементи і встановлювати між ними зв'язки та підношення: подібності, тотожності, відмінності, належності, послідовності та ін. І чим більше взаємопов'язаних елементів в об'єкті чи ситуації може бути вичленовано та знову пов'язано між собою, тим вищим є рівень усвідомлення дійсності. Із допомогою індивідуальної свідомості людина пізнає світ (політичний, моральний, національний, релігійний, естетичний тощо).

Як багаторівневе утворення свідомість поєднує в собі елементи буденної, наукової, одухотвореної, зміненої свідомості.

Буденна свідомість. Це нижчий пласт свідомості, що охоплює відомості про щоденно повторювані прояви предметів, явищ, процесів, подій, ситуацій та співвідношення між ними, звичні для певної культури цінності, оцінки, традиції, що виробляються колективно (в ритуалах, традиціях, спілкуванні) та індивідуально, передаються через систему освіти. Вона ґрунтується на життєво-емпіричних знаннях, здобутих ненауковим шляхом (без теоретичного аналізу чи експериментальної перевірки), спирається на чуттєву вірогідність. Це суто емпіричне розуміння життєвих явищ, коли відбувається лише їх констатація без пояснення суті, механізмів та закономірностей перебігу.

У буденній свідомості зазвичай відбувається лише констатація явищ та реалізується практично-емпіричний підхід. Вона забезпечує адаптацію людини до різноманітних життєвих ситуацій, контакт особистості як носія буденної свідомості із суспільством. Думки буденної свідомості постійно перевіряються на практичну ефективність і правдивість. Вона внутрішньо суперечлива, еклектична, слабко рефлексується, тісно пов'язана з мовою (мовна картина світу охоплює життєві поняття); уможливлює формування суб'єктності людини шляхом подолання чіткої означеності явищ, процесів, подій, ситуацій, співвідношень між ними, забезпечує розвиток свідомості; часто суперечить науковій свідомості; притаманна більшості людей.

Наукова свідомість. Наукове знання має теоретичний характер, пов'язане з науковими законами, які не  виключають випадковості. Для нього характерні висока пояснювальна і передбачувальна здатності. Відмінність між науковою та буденною свідомістю полягає в рівні систематизації і є відносною та рухливою. Наукова свідомість проникає неоднаково в різні сфери суспільного життя.

Наука все активніше впливає на буденну свідомість. Наукове знання включається в неї як готовий і дещо спрощений елемент для засвоєння. Із підвищенням інтелектуальності буденної свідомості відбувається процес ускладнення наукової.

Одухотворена свідомість. Її характеризують: ясний розум, широке і глибоке усвідомлення себе, світу та свого життя; здатність контролювати життєву ситуацію, знаходити конструктивні розв'язки проблем, загадок життя; легке згадування необхідної інформації; ефективне функціонування інтуїції; спрямованість на добро, творчість.

Змінена свідомість. Типовими прикладами зміненої свідомості є стани засинання і пробудження. До зміненої свідомості зараховують медитацію - особливий стан свідомості, викликаний свідомим бажанням людини зосередити увагу, думки на внутрішніх переживаннях чи конкретних об'єктах зовнішнього світу. Медитація уможливлює вихід за межі свого Я, з'єднання з Богом, космічним Я, вихід у вічність (трансцендентальна медитація).

Змінена свідомість характерна для стану гіпнозу, передсмертного, патологічних станів, спричинених дією наркотиків та іншими психотропними засобами, наприклад алкоголем.

Нормальний стан психіки (свідомості) індивіда - тимчасовий. Людина переважно не самостійно сприймає світ, поведінку, міркування, оскільки є об'єктом маніпулювання іншими людьми, засобів масової інформації. Як зауважив нейрофізіолог Е. Ліл, думки, які особистість сприймає як власні, насправді на 99% запозичені та зумовлені міркуваннями інших людей.

Отже, свідомість як процес усвідомлення світу і себе характеризується змістом, будовою, функціями і рівнями, вирізняє людину з-поміж інших живих істот, забезпечує розуміння і усвідомлення нею зовнішнього світу, власного я (самості), а також зв'язків зі світом.

Несвідоме як складова психіки

Основний зміст психіки людини зберігається на несвідомому рівні (3. Фройд). Існують несвідомі душенні процеси, які не підлягають контролю розумом. Це означає, що абсолютна більшість інформації загалом залишається в несвідомій сфері.

Несвідоме зберігає в пам'яті генетичну та соціальну передісторію людини. Завдяки успадкованому енергетичному потенціалу воно має значні переваги над свідомим.

Однією зі складових несвідомого є архетип як позадосвідний феномен.

Архетип (грец. arche - початок, походження і typos - образ) - універсальна структура, що акумулює досвід колективного несві-домого,об'єднаний навколо життєво важливих образів чи ідей.

Він є основним у символізації змісту несвідомого. Спрямованість несвідомого змісту реалізується в поведінці.

Несвідоме і передсвідоме мають свою «мету», що не усвідомлюється суб'єктом. Будучи витісненими, вони наявні у свідомості в символічній (замаскованій) формі. У змісті свідомого, що витіснене в несвідоме, завжди прихована енергія. Ця енергія несвідомої сфери прагне проявитися у свідомості та поведінці суб'єкта.

Диференційованість і розпізнаність лише деяких феноменів несвідомого не дає змоги свідомості визначити їх зв'язки з глибинно-психологічними цінностями.

Логіка несвідомої сфери є іншою логікою порівняно з логікою свідомого. Вона - наслідок синтезу індивідуального досвіду людини (соціалізації) та орієнтації на задоволення її інфантильних потреб, що відбувається поза межами свідомого. Її неможливо раціонально навчити. Несвідоме є «алогічним» (ірраціональним) тільки з погляду свідомого. З позицій цілісного сприйняття психічного ірраціональні явища є наслідком дії «іншої логіки», якій вони підпорядковані, не менш чіткої, ніж логіка свідомого, але енергетично потужнішої.

Нижчий рівень психіки утворює несвідоме як специфічний прояв, складову психічного. Зміст його зумовлений суспільним та індивідуальним життям людини й особливостями внутрішніх переживань. Цей рівень психічної активності не піддається свідомому, вольовому контролю. Людина не усвідомлює своїх дій, втрачає орієнтування в часі, недостатньо регулює поведінку та переживання. Особистість реагує на вплив подразників об'єктивного світу, але не усвідомлює його. Наприклад, людина прокинулася з добрим настроєм, однак через певний час відчуває сонливість, пояснити яку не може, хоча й усвідомлює це.

Несвідоме охоплює і вищі стани творчого процесу, коли спрацьовує інтуїція, в результаті чого відбуваються наукові відкриття, створюються шедеври мистецтва тощо.

До неусвідомлених явищ зараховують:

а)      субсенсорні (позамежові, неусвідомлені) відчуття, викликані реальними подразниками, дія яких неусвідомлена. Це свідомо непочуті звуки, невидимі світлові сигнали, які реально діють. Вивчення субсенсорних подразників допомагає виявити резервні можливості органів чуття людини та її психіки загалом;

б)      сновидіння (зміст снів, дії у сні). Природа сну ще не цілком вивчена. Існує думка, що зміст снів опосередковано залежить від свідомих бажань. У них виражаються сильні неусвідомлені бажання, переживання та мрії. Практичні психологи (психотерапевти) використовують інтерпретацію снів для визначення діагнозу захворювань, станів. Сни бувають кольорові (у творчих особистостей), чорно-сірі (у більшості людей), рідше - тривожні, жахливі, коли життя людини сповнене важких особистісних проблем та переживань. Особливості снів залежать і не залежать від людини: наприклад, неможливо змусити приснитися щось приємне. Людям сняться найрізноманітніші за змістом та фабулою сни, які можуть справджуватись або ні;

в)      творчу інтуїцію як неусвідомлену здогадку. Людина не може пояснити собі, чому в неї виник певний здогад чи спосіб виконання завдання. Творча інтуїція як складний інтелектуальний акт охоплює відоме і невідоме, відсутнє в досвіді;

г)       мимовільне запам'ятовування та відтворення інформації, коли відсутня мета запам'ятати (яскраві спогади дитинства, афіші, обличчя, життєві ситуації, код реклами);

ґ) мимовільні рухи. Хвилюючись, наприклад, людина рве папір, крутить ручку, гризе нігті. Такі рухи є неусвідомленою реакцією захисту від травматичних ситуацій;

д)      автоматизовані навички, звички (хода, характер письма тощо);

е)       деякі спонукання до діяльності, коли людині дуже хочеться щось робити.

Несвідоме проявляється також в обмовках, помилках на письмі, словах-паразитах, вдалих чи помилкових діях, провалах пам'яті (забування невдалих намірів, неприємних завдань, імен неприємних осіб, важких вражень і переживань) тощо. З ним пов'язані і деякі патологічні стани - марення, страхи, паніка, галюцинації тощо.

Прояви несвідомого значущі в житті людини. Воно забезпечує бурхливий прояв психічної енергії. Кожен його елемент спонтанно намагається перейти зі стану «сну» в стан «неспання», із глибин несвідомого на поверхню свідомості.

За даними психологічної науки, несвідомі явища психіки мають об'єктивну реальність. Як стверджував російський фізіолог Іван Павлов (1849-1937), вони є результатом наявності в корі головного мозку ділянок із низьким рівнем збудливості.

У життєдіяльності людини беруть участь різні форми свідомого і несвідомого. Тому проблема несвідомого актуальна для сучасної психології, але теоретично вона ще не цілком вивчена. Несвідоме аналізують різні науки, неоднаково пояснюючи його зміст і природу.

Взаємозв'язки свідомого і несвідомого

Свідома і несвідома сфери функціонують не автономно, а спотворено «гармонізуються» в діаметрально протилежних напрямах. Для задоволення своїх нереалізованих інфантильних потреб несвідоме інтегрується зі свідомим.

Свідоме і несвідоме функціонують за різними законами, які виражають антиномію цих підструктур психіки як протилежностей одного цілого. Водночас вони зорієнтовані на збереження цієї цілісності. Ці дві структури не можуть існувати одна без одної.

У несвідомого завжди є суперечлива тенденція до презентації свого змісту у свідомості, до його маскування. У свідомості відтворюються лише деякі фрагменти несвідомого.

Якщо свідоме оперує абстрактними знаками, схемами, словами, то несвідоме - образами, що мають символічний характер. Процес символізації - це маскування змісту несвідомого від цензури Над-Я з метою забезпечення можливості його вияву в поведінці.

Над-Я - складне психічне утворення особистості, що контролює її бажання, прагнення і поведінку, охоплює релігійні, моральні та етичні норми, совість, принципи поведінки, заборони, ідеали та цінності.

Шляхом символізації відбувається маскування змісту несвідомого, насамперед інфантильного інтересу, просоціальним, моральним мотивом чи духовним ідеалом.

Зміст несвідомого може передаватися у формі натяку. У свідомій сфері несвідоме проявляється фрагментарно, у повторенні певних спогадів, способів поведінки, символічних діях та переживаннях.

Несвідоме однозначно не представлене ні особистості, ні об'єктивному спостерігачеві. Спостерігач може пізнати його лише через певні прояви в активності людини (сновидіння, вчинки, малюнки, фантазії). Зміст несвідомого семантично закритий, не має санкції на прямий (неприхований), незашифрований вихід у свідому сферу.

Спотворена, нездорова логіка свідомого, що зумовлене деструктивним впливом несвідомого («тенденція до слабкості Я»), виявляється на внутрішньоособистісному рівні через: ірраціональність (спотворене сприймання дійсності, ригідність поглядів, залежність від поглядів та оцінок оточення); неадаптованість до життєвої ситуації; відсутність ефективної саморегуляції; хворобливе ставлення до проблем і суперечностей особистого життя; дисгармонійність (ідеалізоване Я, інфантильність, психологічна неспроможність, внутрішня впевненість у собі та своїх силах, замкненість, тривожність, страх, автоагресія, володіння умовними цінностями, емоційна нестійкість, прояви залишкових явищ дитинства тощо).

На поведінковому рівні нездорова логіка свідомості проявляється у нездатності до ефективного та морального самоствердження; пасивності (сором'язливість,

нерішучість тощо); реактивності; соціальній дезадаптованості (замкненість, балакучість, заздрощі, фізична і вербальна агресивність) тощо.

У психічно здорової особистості свідоме з несвідомим перебувають у гармонійних зв'язках. Нерозривну єдність свідомого і несвідомого забезпечує Я (Его) та

духовне Я (внутрішня особа). Здорова логіка свідомого ті являється на внутрішньоособистісному рівні в реалістичності (відкритий погляд людини на світ); раціональності та усвідомленості внутрішнього стану, поведінки, довірі до власної інтуїції; цілісному Я (внутрішня гармонія, відсутність напруженості і внутрішніх конфліктів, актуалізованість особистісного та інтелектуального потенціалів, прийняття Я-реального, впевненість у собі, високий рівень самооцінки, внутрішній спокій, відкритість власному досвіду; відсутність тривожності, агресивних тенденцій; зацікавленість собою, здатність до конструктивного самозахисту, врівноваженість, витриманість); наявності мотивації до діяльності, рішучості і впевненості у своїх силах; адаптованості в життєвій ситуації; ефективному використанні власного досвіду, тверезому ставленні до проблем і суперечностей особистого життя, конструктивному їх розв'язанні.

Отже, психіка є цілісною системою, яка пов'язана із нервовою системою людини, мозковою діяльністю та тілом, а також із духовною сферою особистості. Постає вона як єдність свідомого і несвідомого.