МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
СОЦІОМЕНТАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТА КУЛЬТУРИ
Реферат виконала:
студентка групи ПНУ-41
педагогічного факультету
ТРУХИМ МАРТА МИХАЙЛІВНА
Науковий керівник:
кандидат філософських наук, доцент
ГАМАЛЬ ЛЮБОВ ВАСИЛІВНА
ДРОГОБИЧ, 2011
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи проблеми
1.1. Понятійно-категоріальний апарат роботи
1.2. Українська інтелігенція як суб’єкт культури
РОЗДІЛ 2. Роль і значення інтелігенції в історії української культури
2.1. Соціоментальні характеристики української інтелігенції, які залежать від соціо-культурного типу суспільства
2.2. Культуротворча функція української інтелігенції
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Актуальність теми визначається теоретичним значенням вирішення проблеми української інтелігенції як суб’єкта культури, а також практичним, прикладним аспектом застосування отриманих результатів.
Об’єктом дослідження є процес культуротворення в її часо-просторових вимірах. Предметом – соціоментальні характеристики української інтелігенції як суб’єкта культури.
Метою роботи є виявлення і обґрунтування соціоментальних характеристик української інтелігенції.
У межах мети буде вирішено наступні завдання: ▪ визначення змісту понять «інтелігенція», «суб’єкт культури», «соціоментальні характеристики»; ▪ обгрунтування ролі і значення інтелігенції в історії української культури; ▪ визначення соціоментальних характеристик української інтелігенції; ▪ визначення культуротворчої функції української інтелігенції.
Теоретичною основою роботи є праці українських та зарубіжних культурологів: А.Бичко, І.Бичко, М.Грушевський, О.Забужко, Г.Лозко, Є.Маланюк, М.Шлемкевич та ряду інших, в яких обґрунтовано поняття інтелігенції як суб’єкту культури та її соціоментальних характеристик.
У процесі роботи використано семіотичний підхід до культури, метод системного аналізу, науково-пошуковий метод, а також узагальнення теоретичного матеріалу.
Практичне значення отриманих результатів полягає у перспективі їх використання в написанні курсових, дипломних робіт, а також у підготовці до семінарських занять з культурології. А також результати дослідження проблеми буде використано в доповіді на студентській науково-практичній конференції на педагогічному факультеті Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка.
РОЗДІЛ 1
Теоретичні основи проблеми
1.1. Понятійно-категоріальний апарат роботи
Для реалізації мети і завдань дослідження нам необхідно визначити і обґрунтувати понятійно-категоріальний апарат роботи, до якого входять поняття «інтелігенція», «суб’єкт культури», «соціоментальні характеристики української інтеліґенції як суб’єкта культури».
Суб’єкт культури – це творець культурних цінностей, норм, мети, правил, звичаїв, соціальних стандартів тощо і споживач культури, який особистісно засвоює об’єкти культури. Як зазначає Ю.Овіннікова, формування суб’єкта культури визначається цілісним впливом різних культурних форм і образів. Тому суб’єкт культури завжди культурно-історично обумовлений, але водночас володіє здатністю творити нове, виходячи за межі існуючої культури. Кожен суб’єкт культури, чи то конкретний індивід, чи соціальна група, є носієм певних соціоментальних рис [5, 79 – 80]. Із поняттям суб’єкта культури пов’язана проблема типології культури: культура масова, елітарна, національна, субкультура тощо.
Одним із творців і споживачів культури є інтелігенція як провідна верства нації. Українська інтелігенція у своєму історичному розвитку пройшла довгий і нелегкий шлях.
Термін «інтелігенція» широко використовується в Україні з другої половини ХІХ ст.. Дослівно це поняття означає (від лат. intellegentia — розуміння, поняття, ідея, уявлення) – соціальний прошарок, групу людей, які професійно займаються розумовою (інтелектуальною) працею і володіють необхідними для цього спеціальною освітою і практичними навичками. У латинську мову поняття «intellegentia» увів Цицерон. Воно означало лише процес мислення, а не групу людей, і було впроваджено шляхом перекладу давньогрецького філософського терміну. Поняття «інтелігенція» для визначення освічених людей, які забезпечували духовні потреби суспільства, створювали і розвивали науку, мистецтво, техніку, увів у 60-х pоках ХІХ ст. російський письменник П.Д. Боборикін. В англійській і французькій мовах це слово вживається на означення інтелектуалів взагалі.
У країнах Заходу інтелектуалами називають найбільш кваліфіковані, найрозвиненіші категорії працівників культури, науки, освіти і управління. Визначальною ознакою інтелігенції є характер її праці, у змісті якої домінують творчі, інноваційні елементи. Діяльність інтелігенції зорієнтована на трансформування нововведень у соціальні норми та зразки, на їх інституційне оформлення, інтеграцію та закріплення в культурі. Як соціальне утворення інтелігенція функціонально структурована: наукова, технічна, творча, освітянська, управлінська, військова тощо. Особливий її підрозділ утворює інтелігенція, яка забезпечує такі важливі соціальні потреби та права людей, як право захисту і охорони здоров’я, інформаційні інтереси, запити розважального характеру. Суспільно-культурна місія інтелігенції полягає у збереженні, охороні, умілому використанні тих завоювань культури, які забезпечують усталеність суспільного існування та поступу цивілізацій через культурні архетипи, базові цінності та святині, глибинні народні традиції. Єдність креативних і охоронно-стабілізаційних процесів забезпечується різнобічною науково-пошуковою, освітньо-просвітницькою, організаційно-мобілізаційною діяльністю інтелігенції. Особливу роль у такому поєднанні відіграє гуманітарна інтелігенція: філософи, історики, юристи, соціологи, політологи, письменники і журналісти, композитори і художники, артисти, священнослужителі. Створюючи ідеологію, концептуально осмислюючи і рефлексуючи «дух історії», інтелігенція з’ясовує характер суспільного буття і зумовлює відповідні інтелектуальні зрушення у масовій та індивідуальній свідомості. Інтелігенції властиві: схильність до «незалежного» мислення, ініціативних, імпульсивних дій та вчинків; індивідуалізм, критична позиція; амбівалентне ставлення до політики і влади, певне дистанціювання від держави. У своєму життєвому виборі окрема частина маргіналізованої інтелігенції нерідко демонструє зразки морального релятивізму та нігілізму, ситуаційного пристосовництва до ринково-спокусливих реалій. Інтелігенції притаманна «інтелігентність», що включає служіння істині, справедливість, усвідомлення власної гідності, значущості свободи, почуття своєї дотичності до того, що відбувається у суспільстві, принципове несприйняття будь-якого соціального зла. Наявність інтелігенції в українському суспільстві є запорукою подолання криз, явищ, у т. ч. у сфері духовного життя, гуманізації соціального буття людини у державі та суспільстві [10].