2. 9.2. Вплив іонізуючих випромінювань на організм людини

Ступінь біологічного впливу іонізуючого випромінювання залежить від поглинання живою тканиною енергії та іонізації молекул , що виникає при цьому. Під час іонізації в організмі виникає збудження молекул клітин. Це зумовлює розрив молекулярних зв'язків та утворення нових хімічних зв'язків, невластивих здоровій тканині. Під впливом іонізуючого випромінювання в організмі порушуються функції кровотворних органів, зростає крихкість та проникність судин, порушується діяльність шлунково-кишкового тракту, знижується опірність організму, він виснажується. Нормальні клітини перероджуються в злоякісні, виникають лейкози, променева хвороба. Одноразове опромінення дозою 25—50 бер зумовлює зворотні зміни крові. При 80—120 бер з'являються початкові ознаки променевої хвороби. Гостра променева хвороба виникає при дозі опромінення 270—300 бер. Опромінення може бути внутрішнім, при проникненні радіоактивного ізотопа всередину організму, та зовнішнім; загальним (опромінення всього організму) та місцевим; хронічним ( при дії протягом тривалого часу) та гострим (одноразовий, короткочасний вплив).

2. 9.3. Нормування іонізуючих випромінювань

Допустимі рівні іонізуючого випромінювання регламентуються „Нормами радіаційної безпеки НРБ 76/87" та „Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання" ОСП 72/87. Згідно з цими нормативними документами опромінювані особи поділяються на наступні категорії: А — персонал — особи, котрі постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючого випромінювання; Б — обмежена частина населення — особи, що не працюють безпосередньо з джерелами випромінювань, але за умовами проживання або розташування робочих місць можуть підлягати опроміненню; В — населення області, країни. За ступенем зниження чутливості до іонізуючого випромінювання встановлено 3 групи критичних органів, опромінення котрих спричиняє найбільший збиток здоров'ю: І — все тіло, гонади та червоний кістковий мозок; Н — щитовидна залоза, м'язи, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик очей; III — шкіра, кістки, передпліччя, литки, стопи. Дози опромінення наведено в табл. 2.13.Таблиця 2.13 Дози зовнішнього та внутрішнього опромінень

 

 

Дозові межі, бер за рік	Група критичних органів
	І	II	III
ГДД для осіб категорії А ГД для осіб категорії Б	5 0,5	1,5 1,5	ЗО 3

В залежності від групи критичних органів для категорії А встановлена гранично допустима доза (ГДД) за рік, для категорій Б — границя дози (Гд) за рік. ГДД — найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, котре при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров'я персоналу несприятливих змін, котрі виявляються сучасними методами. Еквівалентна доза Н (бер), накопичена в критичному органі за час Т (років) з початку професійної роботи, не повинна перевищувати значення, отриманого за формулою: Н = ГДД x Т                                              (2.59) В середньому нормальна опроміненість людини від природного радіоактивного фону, що складається з космічного випромінювання; випромінювання природно розподілених радіоактивних речовин на поверхні Землі, в приземній атмосфері, в продуктах харчування, воді тощо, складає протягом року приблизно 0,1 рад. При роботі з рентгенівськими установками (для структурного аналізу, дефектоскопії) нормується потужність експозиційної дози РЕКСП на робочих місцях. Наприклад, при роботі електронних ламп — 14,3 10 ю Кл/кг с (20 МР/год), біля відеоконтрольного пристрою телевізійної системи на стороні, оберненій до оператора — 0,36-10'10 Кл/кг с (0,5 МР/год). Для установок, в котрих рентгенівське випромінювання є другорядним фактором (електронно-променеві установки для плавлення, зварювання та інших видів електронної обробки металів), нормоване значення РЕНСП складає для робочого тижня тривалістю 41 год 0,206 К)-'0 Кл/кг с (0,288 МР/год), 36 год — 0,18 ■ 10ю Кл/кг год (0,252 МР/год).