Тема 4 Форми організації суспільного виробництва. Товарно-грошові відносини

Лекція 1

1. Натуральна та товарна форма організації виробництва.

2. Товар і його властивості. Закон вартості та його функції.

1. Суспільство знає два основних типи організації економіки: на­туральне господарство і товарне господарство. Історично першим типом економічної організації суспільного виробництва, який панував протягом майже 3 млн.років, було нату­ральне господарство, за якого продукти праці як результат вироб­ництва використовувались для задоволення особистих потреб без­посередніх виробників і членів їх родин та потреб виробництва, тобто для використання в межах господарської одиниці — роду, патріархальної сім'ї, общини, великого маєтку тощо. Натуральне господарство характеризувалося суспільним поділом праці в зародковому стані, замкнутістю організаційно-економічних зв'язків, відірваністю господарюючих суб'єктів один від одного, примітивною технікою та технологією виробництва, малопродуктивною ручною працею. При цьому робоча сила позбав­лена мобільності, вона виробниче та територіальне закріплена. Продукти праці без участі ринку надходять в особисте й виробниче споживання.

Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість. Домашня промисловість виникла в епоху неоліту ( первіснообщинний лад ) і охоплювала такі виробництва, як ковальське, гончарне, ткацьке, столярне, виготовлення взуття, одягу, предметів хатнього вжитку тощо.

Історичне значення натурального господарства полягає в тому , що :

1) воно є історично першим типом господарської діяльності людей;

2) з’явилися галузі господарства : землеробство та тваринництво;

3) на базі домашньої промисловості створювались умови для виникнення ремесла ;

4) людина вперше оволоділа методами виробництва засобів виробництва для землеробства, тваринництва та домашньої промисловості;

5) розширене застосування примітивних засобів праці і поступове їх вдосконалення підвищували продуктивність праці в системі натуральних господарств.

Кінцевою історичною межею натуральної форми господарювання є перший суспільний поділ праці *** та феодальний спосіб виробництва. А взагалі, елементи натурального виробництва завжди зберігаються там, де є селянське господарство.

*** Перший великий суспільний поділ праці - виділення вівчарських, тваринницьких племен з маси первісних, це уможливило регулярний обмін між общинами. У рабовласницькому суспільстві відбувся другий великий суспільний поділ праці – ремесло відокремилося від землеробства, що означало виникнення товарного виробництва, тобто виробництва, спеціально орієнтованого на обмін. Розвиток обміну обумовив виникнення металевих грошей, формування класу купецтва, появу торгівельного капіталу. Це був третій великий поділ праці. У ХХ ст. у розвинених країнах відбувся четвертий великий поділ праці – відділення нематеріального виробництва (науки, освіти, охорони здоров'я тощо.) від матеріального. Із середини 70-х рр., тобто з розгортанням інформаційної революції, почався п'ятий великий суспільний поділ праці – виділення інформаційної діяльності й сфери інформаційних послуг.

3 розвитком продуктивних сил натуральне господарство стає перешкодою соціально-економічному прогресу. На зміну натуральному господарству прийшла товарна форма господарювання. Проте тривалий час вони функціонували разом. Товарне виробництво - це такий тип організації економіки, при якому продукти праці виробляються з метою задоволення потреб споживачів і надходять до них через викорис­тання ринкових відносин. Товарне виробництво існує вже близько 7 000 років.

Загальною умовою виникнення, розвитку і функціонування товар­ного виробництва є суспільний поділ праці. На його основі виникають виробничі відносини між людьми у формі обміну продуктами праці.

Основні загальні ознаки товарного виробництва : суспільний поділ праці (напр.,промисловість розпадається на різні галузі); приватна власність на засоби виробництва, економічна відособленість виробників, що породжує стихійний характер товарного господарства; обмін товарами як форма економічного зв’язку між виробниками; ринковий зв'язок між виробниками і споживачами; наявність ринку, конкурен­ції; існування та­ких категорій, як товар, вартість, мінова вартість тощо, і законів товарного виробництва та обігу.

2. Товар — це продукт праці, що виробляється не для особистого споживання, а для обміну.

Обмін товарів - складне явище економіки, саме в обміні зосереджені всі таємниці ринкової економіки.

Кожен товар має дві основні властивості: споживча вартість (або корисність) та вартість ( деякі економісти вважають, що окремо існує третя властивість - відносна рідкість товару).

Споживча вартість товару. Можна сказати, що ба­гатство суспільства завжди складається із споживчих вартостей. Якщо благо створюється виробником для особистого споживання, то воно має споживчу вартість для самого виробника. Якщо ж внаслідок сус­пільного поділу праці продукт (послуга) призначається для когось іншого, то він є суспільною споживчою вартістю. Отже, в умовах товар­ного виробництва споживча вартість — це здатність товару задо­вольняти потреби не самого виробника, а покупців. Споживча вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язані з НТП, розвитком продуктивних сил у ціло­му. Так, корисність заліза стала відомою лише тоді, коли люди на­вчилися виплавляти його з руди і виготовляти з нього знаряддя і предмети праці. Сучасний світ споживчих вартостей надзвичайно різноманітний. Його основу становлять товари особистого і виробничого спожи­вання. Все більшого значення серед сукупності споживних вартостей набувають різні види сучасного транспорту, інформації, комп'ютер­ного забезпечення тощо.

Вартість, на відміну від споживчої вартості, не лежить на по­верхні явищ, тому з'ясування її природи як другої властивості това­ру є більш складним. Формою її прояву є мінова вартість, тобто кількісне співвідношення (пропорція), в якому одні споживчі вар­тості обмінюються на інші. Внутрішнім змістом товару є вар­тість як вкладена в товар праця — те спільне, що знаходить вира­ження у міновому співвідношенні товарів. Саме вартість робить їх порівнянними. Як споживчі вартості товари якісно розрізняються, як вартості — мають спільну міру.

Велику роль у функціонуванні товарного господарства відіграють такі закони виробництва та обміну, як : закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон конкуренції та закони грошовогго обігу.

Закон вартості – якщо чинники виробництва є оптимальними щодо платоспроможних потреб суспільства, забезпечують обсяг випуску продукту на межі виробничих можливостей виробництва, то вартість кінцевого продукту буде найнижчою.

В епоху вільної конкуренції закон вартості є стихійним регу­лятором суспільного виробництва.У поєднанні із законами попиту та пропозиції, через відхилен­ня цін від вартості закон вартості виконує функцію регулятора суспільного виробництва та розподілу суспільних ресурсів між різ­ними сферами виробництва. 3 підвищенням попиту на окремі то­вари зростають ціни на них, а отже, і прибуток товаровиробників. На розширення виробництва цих товарів спрямовуються ресурси товаровиробників інших галузей, де виробляється надмірна кіль­кість товарів, які не поглинаються попитом, і на них знижуються ціни. В розвину­тих економічних системах, заснованих на використанні законів то­варного виробництва, подолано таке негативне явище, як хроніч­ний дефіцит товарів. Товар шукає грошей, а не навпаки. Це сприяє формуванню та підтри­манню пропорцій суспільного виробництва.

Закон вартості виконує наступні функції:

1. Стимулює тих виробників, у яких індивідуальні витрати праці нижче суспільно необхідних.

2. Стимулює зниження витрат.

3. Регулює розподіл праці по сферах виробництва.

Лекція 2

1. Становлення і еволюція грошових відносин.

2. Гроші в системі товарних відносин, їх функції.

3. Функціональні форми грошей.

4. Грошова система та її види.

1. Еволюція грошей є складовою частиною еволюції товарного виробництва, ринкової економіки. Гроші - один з найбільших людських винаходів. Походження грошей пов'язане з 7 - 8 тис. до н.е., коли у первісних племен з'явилися надлишки продуктів, які можна було обміняти на інші потрібні продукти. Історично для полегшення обміну використовувалися - худоба, камені , шматки металу тощо. У деяких народів багатство вимірялося чисельністю голів худоби. Цікаво, що латинський корінь слова “капітал” походить від “capital”- худоба ( англ. - голова, головний ). У Росії обмінні еквіваленти називалися “кунами” - від хутра куниці. Але щоб служити за гроші, предмет повинен одержати загальне визнання й покупців, і продавців як засіб обміну.

Які ж основні етапи історії розвитку грошей? Перший етап - поява грошей з виконанням їхніх функцій випадковими товарами; другий етап ( самий тривалий ) - закріплення за золотом ролі загального еквівалента ; третій етап - етап переходу до паперових або кредитних грошей ; і останній четвертий етап - поступове витіснення готівки з обороту , внаслідок чого з'явилися електронні види платежів .

Найбільшу популярність як абсолютно ліквідний засіб обміну в минулому мали золото й срібло. Вони стали грішми тому, що мали сукупність якостей:

1) портативність (тобто висока цінність у невеликому обсязі);

2) економічна подільність (ділення злитку золота на дві рівних по вазі частини зменшує цінність кожної половини злитка рівно у два рази). Цією властивістю не володіють ні худоба, ні хутра, ні перли, ні алмази тощо.;

3) відносна рідкість золота в природі.

Біметалізм зберігався аж до кінця XIX століття. Однією із причин появи паперових грошей з'явилося «псування монет» (монети, що вже походили по руках, мали меншу вагу).

Винахід паперових грошей умовно приписують стародавнім китайським купцям (ХІІІст.). Спочатку це були розписки про прийняття товару на зберігання, про сплату податків, видачу кредиту. Їхній обіг розширював торгівельні можливості, але разом з тим, нерідко ускладнював розмін цих паперових дублікатів на металеві монети.

Чим же визначається цінність паперових грошей? Сучасна економічна теорія відповідає на це питання так : якщо люди погоджуються що-небудь вважати грошима, то це «щось» і буде грішми. Як природа створила золото в обмеженій кількості, так і уряд країни повинен зробити обмеженим пропозицію грошей, бо їхня цінність зникне.

!!!!Отже, гроші - це засіб вираження вартості товарів, міра вартості, загальний еквівалент вартості безлічі товарів. Використовуючи гроші як загальний еквівалент, ми можемо виміряти вартості всіх товарів, що є присутніми на ринку, і зрівняти їх між собою.

2. Гроші проявляють себе через свої функції. Звичайно виділяють наступні чотири основні функції грошей: міра вартості, засіб нагромадження (тезаврації – д.-гр. – « скарб, запас »), засіб обігу, засіб платежу. Часто виділяють і п'яту функцію грошей — функцію світових грошей, що проявляється в обслуговуванні міжнародного товарообміну.

Міра вартості - основна функція грошей. Це значить, що гроші служать для виміру й порівняння вартостей різних товарів і послуг. Вимірюють і зіставляють товарні вартості у різних грошових одиницях – гривні, долари тощо.

Припустимо, що наша економічна система не має міри вартості. Тоді, замість того, щоб однозначно виражати ціну кожного товару в гривнях, нам доведеться встановити пропорції обміну кожного товару на кожен інший товар. Кількість можливих комбінацій буде досить великою й визначення вартості товару стає надзвичайно складною справою.

Засіб нагромадження – ця функція полягає в тому, що гроші вилучаються з обміну, переривають свій обіг і перетворюються в багатство, що забезпечує його власникові можливість купувати різні товари в майбутньому. Безумовно, як засіб нагромадження може виступати й будь-який інший вид майна - коштовності, нерухомість, антикваріат тощо. Однак саме гроші мають одну істотну перевагу - абсолютну ліквідність, тобто здатність бути використаними як платіжний засіб у будь-який момент без втрати своєї номінальної вартості.

Довгий час золото у функції засобу нагромадження з'являлося як загальне втілення багатства, оскільки крім своєї власної ціни воно виступало і як гроші. Як скарб золото було необхідним для забезпечення безперебійного функціонування грошових систем, воно служило резервним фондом країн. З 70-х рр. XX ст. золото перестало бути грошима. Однак золото не втратило своєї власної цінності як товар (ювелірна справа, медицина), тому держава може використати золотий запас для дозованого продажу з метою поповнення своїх централізованих валютних резервів.

В країнах з високою інфляцією національна валюта не використовується ні як засіб нагромадження, ні як міра вартості. У таких країнах зазначені функції грошей виконують, як правило, стабільні іноземні валюти ( долари США).

Гроші як засіб обігу обслуговують акти купівлі-продажу товарів і послуг. До цієї функції безпосередньо примикає й переплітається з нею функція грошей як засіб платежу - оплата податків, одержання й повернення кредиту, виплата зарплати, оплата комунальних послуг. При цьому рух грошей не супроводжується одночасним переміщенням товарів, оскільки вони дозволяють уникнути бартерної форми торгівлі. Заміна бартеру грошовим обміном відокремлює акт продажу від акту покупки. Якщо існують гроші, то продавець товару повинен лише знайти покупця, а одержавши гроші, він може купувати все, що заманеться. Грошовий обмін вимагає набагато менших зусиль і часу, ніж бартер.

У міру розвитку суспільства, засіб платежу всі частіше заміщає засіб обігу. У сучасній економічній літературі ці дві функції грошей звичайно поєднуються в одну.

Функція засобу платежу виникає, коли товари й послуги продаються в кредит, тобто з відстрочкою платежу. Продаж товарів з умовою відстрочки платежу стає необхідним елементом господарського життя й складовою частиною виробничого процесу. Вона застосовується при оплаті сировини й напівфабрикатів, готової продукції, при оплаті праці й у багатьох інших операціях. Засобами обігу в таких відносинах стає вексель. Вексель — це письмове боргове зобов'язання, що дає його власникові (векселедержателеві) право жадати від боржника (векселедавця) зазначену суму платежу після закінчення встановленого строку. Банки скуповують звичайні векселі й розплачуються банківськими векселями, або банкнотами (кредитними грошима). Такими грошима може бути й чек — письмове розпорядження власника поточного рахунку в банку про виплату певній особі зазначеної в ньому суми грошей.

Як засіб платежу гроші здатні обслуговувати не тільки рух товарів, але й рух капіталу ( через банківські кредити ). Тому засіб платежу — це вища із всіх відомих функцій грошей. Використання банківських рахунків для проведення розрахунків у промисловості й торгівлі за допомогою чеків, кредитних карток і широкого впровадження електронних систем розрахунків привело до того, що функція засобу платежу поглинула функцію засобу обігу й трансформувалася у функцію засобу розрахунків. Це свідчить про те, що разом з економічним і технічним прогресом відбувається прогрес у розвитку грошей і виконуваних ними функцій.

В обігу між різними країнами гроші виконують функцію світових грошей. Спочатку загальним міжнародним платіжним засобом було тільки золото. Тоді у світовій торгівлі розрахунки між країнами відбувалися через залік боргових зобов'язань банками. Якщо платежі країни перевищували надходження, то вона вивозила на суму перевищення золото як засіб платежу. Із середини 70-х рр. XX ст. центральні банки використовують золото як світові гроші шляхом продажу його за іноземну валюту на приватних ринках золота, а міжнародним платіжно-купівельним засобом стали резервні національні валюти - американський долар, німецька марка й ін., а також євро.

3. Залежно від виконуваних функцій існують наступні форми грошей: натуральні й символічні (безготівкові ) гроші.

Натуральні (дійсні, речовинні) гроші включають всі види товарів, які були загальними еквівалентами на початкових етапах розвитку товарного обігу (худоба, зерно, хутра, черепашки й т.п.), а також гроші з дорогоцінних металів (золоті й срібні). Характерна риса натуральних грошей полягала в тому, що вони могли існувати не тільки як гроші, але і як товар. Номінальна вартість грошей даного виду відповідала їхній реальній вартості (вартості золота або срібла). Однак з розвитком ринкової економіки можливості використання натуральних грошей виявилися обмеженими. Для обслуговування господарських зв'язків, що розширювалися, було потрібно усе більше грошей. Золота не вистачало, що, у свою чергу, стримувало розвиток товарообміну.

Символічні гроші називають знаками вартості, замінниками натуральних (речовинних) грошей. Номінальна вартість символічних грошей значно вище, ніж вартість того матеріалу, з якого вони виготовлені. До символічних грошей належать паперові й кредитні гроші (коли купівля-продаж здійснюється в кредит, з розстрочкою платежу): депозити ( лат. «відкладене на зберігання »), які в свою чергу є основою чекового обігу. Зараз за допомогою кредитних грошей у розвинених країнах світу здійснюється більше 90% всіх платежів і розрахунків. Новим щаблем у розвитку грошей є поява кредитних карток. Сучасні кредитні картки містять інформацію до 8 тис. знаків, у яку включаються дані про стан рахунку вкладника в банку, про сплату їм податків, стан здоров'я, групу крові й ін. Таким чином, основна маса операцій з купівлі-продажу товарів відбувається взагалі без участі грошей у звичайному розумінні цього слова.

4. Грошова система – форма організації грошового обігу в країні, що склалася історично й закріплена національним законодавством. Вона сформувалася в XVI - XVII вв. з виникненням і утвердженням капіталістичного виробництва, а також національного ринку.

Залежно від виду грошей, що обертаються (гроші як товар, що виконує роль загального еквівалента, або гроші як знак вартості) можна виділити два основних типи систем грошового обігу:

• системи обігу металевих грошей;

• системи паперово-кредитного обігу.

Історично сформувалися такі різновиди систем обігу металевих грошей як біметалізм (використання в якості грошей двох металів - золота й срібла) і монометалізм (лише один метал – золото).Світова економічна криза 1929-1933 р. поклала кінець монометалізму.

Сучасні грошові системи включають наступні елементи: грошову одиницю, масштаб цін, види грошей, що є законним платіжним засобом, систему емісії грошей і державний апарат регулювання грошового обігу.

Грошова одиниця - це встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, що служить для порівняння й вираження цін всіх товарів і послуг. Вона, як правило, ділиться на дрібні пропорційні частини (1 гривня дорівнює 100 копійкам).

Види грошей, що є законними платіжними засобами, - насамперед це кредитні гроші й у першу чергу банкноти, розмінна монета, а також паперові гроші.

Емісійна система - законодавчо встановлений порядок випуску й обігу грошових знаків.

Випуск грошей монополізований державою. Центральний банк, що перебуває у власності держави, іноді намагається компенсувати нестачу грошових нагромаджень шляхом емісії грошової маси, надлишкових знаків вартості. Однак порушення основного принципу грошової системи - відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту веде до інфляційного процесу. У зв'язку із цим однією з характерних рис сучасних грошових систем є посилення державного регулювання грошового обігу.